Кожен, хто коли-небудь голосував на виборах, знає, скільки передвиборних обіцянок дають кандидати. А чи слідкує хтось, скільки з них було виконано? Однак саме громадський контроль — один із ефективних і необхідних інструментів впливу на владу у демократичному суспільстві.


Про результати роботи депутатів під час шостої сесії парламенту Центр громадського моніторингу та контролю запитав у голови Комітету виборців України Олексія Кошеля.

— Депутати скоро підуть на літні канікули, як ви оцінюєте роботу ВР під час 6-ї сесії?

— У 2016 році було прийнято в півтора разу меншу кількість законопроектів. Понад 300 законопроектів — у 2015 і близько 200 — у 2016.

Кількість законопроектів — це не головний критерій, але він достатньо показовий щодо ефективності роботи парламенту.

— Які фракції найчастіше зривають голосування важливих законів?

— Спочатку хочу навести позитивну інформацію, яка дозволить зруйнувати кілька міфів.

Якщо подивимося, як фракції парламенту голосували за президентські та урядові законо­проекти, то побачимо, що природно найефективнішими є фракції «Блок Петра Порошенка» (БПП) і «Народний фронт». Але навіть партія «Батьківщина», яка говорить про свою опозиційність, дає в середньому 53 % голосів за президентські законопроекти. Радикальна партія Олега Ляшка, яка називає себе опозицією, дає понад 60 % голосів. Тож наш перший висновок: стара коаліція де-факто працює.

Другий висновок, який ми фіксуємо щомісяця, руйнує міф про Опозиційний блок (ОБ) як ситуативного союзника парламентської коаліції. Політики нав’язали певний міф, що коаліція, яка математично не має 226 голосів, існує лише за підтримки ОБ. Наші дослідження показують, що за весь час роботи парламенту при голосуванні за президентські закони ОБ давав лише 8 % голосів. Тобто фактично не голосував і провалював голосування. Щодо підтримки урядових законопроектів ми бачимо точно таку картину. Іншими словами — фракція «Опозиційного блоку» працює у режимі політичного бойкоту.

— Чи можна їх назвати найбільшими прогульниками?

— Ми дивимося не тільки на кількість прогулів, а й на те, як депутат працює у сесійній залі. Ми дійшли висновків, що є величезна група народних депутатів, яка активна в кулуарах, на телеефірах, у спілкуванні з пресою, але в сесійній залі вона просто не голосує. Для прикладу, лідери Опозиційного блоку Юрій Бойко й Олександр Вілкул. Цього року відбулося в парламенті понад 1800 голосувань, із яких Ю. Бойко взяв участь лише в 2 % голосувань, О. Вілкул — у 8 %. Тобто у понад 90 % випадків вони не голосують, навіть якщо йдеться про технічні рішення.

Я думаю, для багатьох буде здивуванням, що Юлія Тимошенко, лідер партії «Батьківщина», за п’ять місяців цього року пропустила 82 % голосувань у парламенті. Іншими словами, як лідер фракції вона працює у форматі організатора роботи своєї фракції, вирішує внутрішньопартійні питання, виступає з трибуни та працює зі ЗМІ, але безпосередньо провалює роботу — як народний депутат України.

Ми можемо побачити також, що такі відомі депутати, як Володимир Парасюк, Семен Семенченко або Андрій Білецький, впродовж місяця роботи ВР можуть жодного разу не з’явитися в сесійній залі. Вони персонально відповідальні за провал голосувань тих законопроектів, де не вистачало 1—2 голосів. І я переконаний, з їхнього боку було б чесніше здати депутатські мандати, щоб їхнє місце зайняли політики, які професійно будуть займатися саме законодавчою роботою.

— Чи відчувають депутати тиск з боку КВУ та інших громадських організацій, які моніторять їхню діяльність? Стали вони краще працювати?

— Зараз, як громадська організація, ми реалізуємо проект, який називається «Дослівно» (http://doslivno.org/; https://www.facebook.com/doslivno). І завдання цього проекту — це пошук ключових проблем у роботі вищого законодавчого органу, роботі політичних партій та українських політиків і розробка механізмів для їх вирішення.

Ми вже отримали головний результат, що про проблему неголосування депутатів почали активно говорити. Цією темою цікавляться не лише журналісти, а й українське суспільство.

— Наскільки багато в Раді є популістських законів?

— Ми використовуємо чіткі критерії того, що вважаємо популістськими законопроектами. До прикладу, подаємо запити до Міністерства фінансів і отримуємо перелік законопроектів, які вони відхиляють. Тобто вка­зують, що для реалізації цього законопроекту банально не вистачає грошей у бюджеті. Ви можете запропонувати підвищити пенсії в 10 разів і стипендії у 100, але на це просто немає коштів. Тому ці законопроекти ми вважаємо популістськими.

— Яка політична сила була найбільшим «популістом» під час останньої сесії?

— Цього року найбільший відсоток популістських законопроектів подали депутати «Батьківщини» та Радикальної партії Олега Ляшка. У них найбільше нереалістичних до виконання законопроектів у розрахунку на одного депутата. Серед антилідерів за кількістю популістських законопроектів також Опоблок та «Відродження». Загалом, за оцінкою Мінфіну, половину законопроектів цієї Ради неможливо реалізувати.

— Як ви можете проаналізу­вати роботу інших органів влади, зокрема уряду та Президента? Чи можна назвати їх результативними?

— Якщо брати за критерій кількість урядових законопроектів, які найчастіше ухвалює Верховна Рада, то найрезультативнішими міністрами є очільник регіонбуду Геннадій Зубко, міністр закордонних справ Павло Клімкін, міністр культури Євген Нищук, міністр освіти Лілія Гриневич та міністр оборони Степан Полторак. Також високі показники має Міністерство фінансів. Найменш успішними з погляду ухвалених Радою законопроектів є міністр економрозвитку Степан Кубів та міністр соцполітики Андрій Рева.

Щодо президента Петра Порошенка, то наш аналіз показує, що він досить активно працює у законотворчій сфері. За три роки він подав до парламенту 111 законопроектів, 84 % з яких депутати ухвалили. Це досить високий показник.

— Чи дотримуються депутати своїх обіцянок у парламенті?

— Близько року тому ми рахували, що коаліційна угода була виконана на 34 %. Але угода це не просто формальний документ, це — чіткий план дій. Це — і назви законопроектів, і календарний план їх прийняття. Переконаний, якби ми побачили за підсумками роботи цього парламенту показник виконання коаліційної угоди на 80—90 %, ми б кардинально змінили Україну.

Але проблема в тому, що політики просто не виконують обіцянки, де стоять їхні підписи. Більше того, часто свої чіткі обіцянки політики переводять у формат доведення до абсурду. Маленький приклад: в коаліційній угоді чітко сказано про необхідність проведення пенсійної реформи, натомість ми бачимо заяву лідера Радикальної партії Олега Ляшка, який тему обговорення пенсійної реформи звів до формули «Пенсії підвищити — пенсійний вік знизити». З таким підходом реалізовувати реформи надзвичайно складно.

До слова, кілька фракцій нової опозиції фактично гальмують проведення реформи децентралізації. Традиційно також не голосує Опозиційний блок. А це базова, системна реформа. Тому що, скажімо, реформа служби дільничних поліцейських прив’язана до об’єднаних територіальних громад. Реформа медична та освітня прив’язані також до громад, і цей список можна продовжувати.

— Чи може бути якась нова домовленість щодо ключових реформ всередині парламенту? Які можуть бути сценарії?

— Я завжди переконаний, що ключовий чинник — це ставлення виборців до політиків. Цей парламент мав шанс увійти в історію як парламент реформаторів. Парламентські партії мали б лише нарощувати свою позицію, реформуючи країну. Але, на жаль, низька ефективність роботи, спекуляції на темі реформ уже дали свій результат для цих політичних сил. Якщо ми подивимося останні рейтинги, то побачимо, що вони зменшилися фактично в усіх.

Виборець шукає альтернативу серед можливих нових політичних партій. Тому зараз дуже важливо, щоб парламентські партії зрозуміли, що парламент восьмого скликання може стати братньою могилою для них усіх. Зараз украй важливо підвищити ефективність своєї роботи. І перспективи для цього сьогодні реально є. У середньому 74 % депутатів «Самопомочі», 66 % — Радикальної партії Олега Ляшка, 53 % — «Батьківщини» підтримували законопроекти Президента. Ці ж фракції підтримували урядові законопроекти, що також великий плюс.

Тобто стара коаліція може де­монструвати досить ефективну роботу, коли йдеться про законопроекти без політичного забарвлення — соціальні, законопроекти, спрямовані на підтримку Збройних сил тощо. Це означає, що фракціям потрібно шукати більше точок дотику і виводити законодавчу роботу з реалізації реформ за рамки політичних протиріч.

Але, щоправда, ми бачимо і великий мінус — між парламентом і урядом сьогодні немає якісного діалогу. Тому урядові законопроекти дуже часто провалюються. Ми за останній рік фіксували підтримку урядових законопроектів на рівні 19 %. Це вкрай низькі показники. У парламентсько-президентській республіці ці показники мали би бути на рівні 70—80 %.