З незатаєним щемом і ностальгією згадуються ті благословенні молоді літа 40-річної давності, коли я працював кореспондентом обласної газети «Молодь Закарпаття». Якоїсь днини поріг кабінету скромно переступив невисокий, з приємною усмішкою на кругловидому лиці молодий чоловік.

— Я — Василь Шкіря, — відрекомендувався.

Досі знав його тільки зі сторінок періодичних видань, у яких публікувався молодий журналіст.

— О-о, щойно прочитав твою казку «Як Осел вогонь сховав», що ти днями надіслав до нашої газети. Файна річ. Дітям сподобається, тому я і підготував її до друку.

— Треба, аби ще й редактору сподобалася, — додав гість.

— Наша газета охоче друкує   твої казки. Тим паче, що в нас є навіть дитяча сторінка «Колобок».

Нині, на жаль, ні тієї сторінки, ні навіть газети вже нема. Усе стало історією…

Звідтоді маю честь і приємність знатися з Василем Шкірею, спостерігати за його творчими злетами, досягненнями і проблемами, без яких нема життя.

Днями він зателефонував мені й запросив на презентацію своєї нової книги «Тайстра казок» у міську дитячу бібліотеку міста Ужгорода, де вкотре наочно пересвідчився, як усі, особливо ж діти, які за творами Шкірі підготували прекрасну виставу, люблять казкове слово Шкірі.

— Яка це в тебе книга вже по рахунку, Василю? — поцікавився я.

— Нівроку, двадцять третя. Дев’ятнадцять з них — казки.

У творах Василя Шкірі недаремно сади казкові, адже народився і всеньке життя живе у краю садів та виноградників, та й усі свої трудові літа — а це — 40 років! — віддав районній газеті «Нове життя», у якій доріс до її головного редактора і де продовжує нести трудову вахту й нині, хоча вже на пенсії…

Водночас він друкував свої казки і в обласній газеті «Закарпатська правда». Пригадую, одну з добірок презентував на сторінках «закарпатки», яка виходила тоді понад стотисячним тиражем, лауреат Шевченківської премії Петро Скунць. А в газеті «Новини Закарпаття» сторінку для дітей «Медведик» (таку назву — не «Ведмедик» — дали навмисне, аби ближче до закарпатського діалекту) вів відомий український письменник Василь Басараб, який залюбки подавав туди казки іршавчанина.

«Василь Шкіря поєднує казкове і реальне, фантастичне й буденне…»

Так на презентації висловився про творчість нині відомого українського письменника Василя Шкірі редактор видавництва «Карпати» Борис Кушнір. На його долю випало редагувати шість рукописів талановитого закарпатського казкаря. За два з них — «Таємниця Смерекового замку» і «Ранок вечора мудріший», літератор удостоєний обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка.

У передмові до книжки «Тайстра казок» голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Густі пише: «У сучасній літературі він (Василь Шкіря. — А.Д.) упевнено зайняв свою нішу. На полицях бібліотек книжки письменника «Розбиті серця», «Три бажання», «Король жебраків», «Небезпечна краса» не залежуються — їх читають навперебій насамперед ті, кому вони адресовані: діти, молодь.

Офіційним підтвердженням значимості творчого доробку Василя Шкірі стала Всеукраїнська літературна премія імені Володимира Кобилянського за книжку казок «Пригоди Білявчика».

До того ж письменник опановує нові для нього жанри — драматургію для дітей. Тут він певною мірою прагне продовжити традицію знаної на Закарпатті й Пряшівщині письменниці Ірини Невицької, яка у 20-х роках минулого століття написала чудову п’єсу про Матія Куколку, його пригоди, переживання, любляче та добре серце».

Напевне, Ірина Невицька орієнтувалася на відомі їй зразки дитячої літератури — «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, оповіді про Лудьо Матяша. Вони чимось схожі між собою. І Матій Куколка, і Том Сойєр, і Лудьо Матяш самотужки боролись за своє виживання. Герой казки Василя Шкірі «Михайлик-Насміхайлик» живе в сучасних умовах. Він, до речі, теж уже став улюбленцем малечі. За мотивами його казки шкільні дитячі гуртки ставлять вистави, а ужгородський театр «Теремок» підготував однойменну виставу.

«Холодний Місяць… сипав на землю срібло…»

Книжка Василя Шкірі «Тайстра казок» складається з трьох розділів. У першому «Тайстрина з казочками» вміщено 9 оповідей. У кожній з них — про наше сьогодення. Особливо припадуть до душі малечі «Пригоди Ведмедика». Вони, пригоди, відбуваються не за далекими горами і не за синіми морями, а в місті Іршава. І починається казка такими словами: «Ведмедик Михайлик прокинувся рівно опівночі. Волохатий боязко глипнув у віконце, і від побаченого йому перехопило подих: навкруги біліли кучугури, в темно-синіх небесах миготіли гірлянди зірок. А над засніженою вершиною Бужори плив холодний Місяць, який сипав на землю срібло…».

Скажете, Ведмедик на Новий рік у глибокій сплячці? Та в казках Василя Шкірі і не таке буває. На те вона і казка, де поєднується казкове й реальне, фантастичне і буденне наше життя. За час зимової сплячки Волохатий добряче зголоднів. Йому страх як захотілося їсти. Він неквапом підвівся з ліжка, побрів на кухню. Його погляд зупинився на глечику, в якому було трохи меду… Та Ведмедик від того ще більше зголоднів. Машинально схопив вудлище і подався на річку Іршавку. Спіймав, як годиться, рибку, а вона виявилася не простою, а золотою. «Не їж мене, Ведмедику, я тобі в нагоді стану…»

Так Василь Шкіря слово за словом розвиває сюжет, нанизує казкові історії. А для маленького читача тут ціла царина для розвитку фантазії, думки і творчих уявлень.

У розділі «Поштарик і його ровесники» подано однойменну повість-казку. Починається вона з того, що листоноша Марія Плиска біля перелазу необачно ступила в калюжу, послизнулася — і впала. Газети, листи, журнали, телеграми, поштові перекази, ручки, олівці, марки, гаманець і навіть окуляри розлетілися у всі боки. Виявилося, вона ушкодила ногу — закритий перелом. Поки вона лікувалася, газети у сільські оселі доправляв її син, з яким траплялися дивовижні пригоди. Одна з них — на хлопця, коли повертався із поштового відділення, несподівано з-за кущів напали незнайомі у масках. Грабіжники спочатку скрутили поштарика, гамселили ногами досхочу, а потім почали вимагати гроші. Довго нишпорили в його кишенях і сумці, коли добралися до гаманця — дуже зраділи. Але там було пусто. Тоді вони вирішили забрати від нього велосипед.

Допомогла — хто б ви думали? — мурашка. Звичайна мурашка. І сталося це несподівано. Мурашка виявилася не простою, а чарівною. Вона познайомила Поштарика з Песиголовцем.

А той, на диво, виявився добрим. Він допоміг Іванкові знайти грабіжників, які напали на нього, а також повернути мобілку і велосипед. А ще зробив так, щоб мама швидко встала на ноги. І щоб батько перестав пиячити. Ви не повірите! Все це збулося ніби за помахом чарівної палички. У казках Василя Шкірі добро завжди перемагає зло.

Динамічно, захоплююче і напрочуд цікаво написана повість-казка «Ліпше людям давати». Тут мова йде про гроші, сучасне заробітчанство, проблеми, з якими стикаються люди. І головне, навколо чого крутиться дійство, — гроші. Втім, у сучасному світі все побудовано на грошах.

Третій розділ книжки називається дещо лірично «Чарівна квітка з-над Бужори». Тут вміщено п’єсу — історію кохання на три дії «Привертень». Дівчина Марта йде шукати щастя в Італію. Вдома залишила коханого хлопця Івана. Однак вийти заміж за кордоном не вдалося. Італієць виявився занадто скупим. Не паска була і його мама. Надивившись усього, Марта повернулася додому і побралася з Іваном.

Казкові сюжети — з реального життя

У різні роки про твори Василя Шкірі схвально відгукувалися Іван Чендей, Петро Скунць, Іван Долгош, Василь Басараб, Іван Хланта, Мирослав Дочинець, Євген Баран, Василь Кохан, Лідія Повх, Юрій Шип, Маргарита Меденці, Федір Зубанич та інші майстри пера.

Високу оцінку творчості Василя Шкірі дала дитяча письменниця Лідія Повх: «Орієнтація героя на сучасність — основна ознака творів цього автора. Василь Шкіря залишається вірним головній рисі казки як жанру — він розв’язує у своїх творах важливі моральні проблеми, прослідковує боротьбу добра зі злом у новому часово-культурному форматі».

Так, наприклад, у казці «Добромін» йдеться про таємничі ліки, здатні з лихого, недоброго звіра, яким є, скажімо, хитра Лисичка, зробити ідеально добру істоту. А в казці «Лісовий детектив» Їжачок допомагає звірятам розслідувати «темні» лісові історії, виручає з біди».

Василь Шкіря зізнається, що творити казкові сюжети йому допомагає саме життя.

Торік письменник-казкар був удостоєний Почесного лицарського звання ужгородського видавництва «Карпати» з врученням медалі «Лицар книги» за № 1. А оце буквально днями приємна новина надійшла з м. Берегово: там проходив ХІV обласний фестиваль-конкурс дитячого та юнацького театрального мистецтва «Юні зірки Мельпомени», де аматорський музично-драматичний театр «Пролісок» Іршавського районного будинку культури зайняв друге місце серед 13 колективів Закарпаття. Вихованці Василя Філеша інсценізували п’єсу Василя Шкірі «Іван Сила і брати-розбійники».

«Василя Шкірю, казкаря, живлять і надихають до творчості духовні джерела рідного краю, його неповторної краси природа, його оповите легендами історичне минуле. Про цього талановитого чоловіка з добрим, мудрим поглядом, із серцем, що зберігає в собі щиру, наївну дитинність, можна розповідати багато» — щиро зізнається його колега по перу Ольга Тимофієва.

І наостанок відкрию невеличкий секрет — передусім для дітей: зараз Василь Шкіря напружено працює над новою книжкою «Житіє Зайчика-контрабандиста». Адже наша область межує ж із чотирма європейськими країнами і це є актуальним. А проходить цей незбагненно-таїнний творчий процес о тій порі, коли Місяць сипле на землю сріблом…

Андрій Дурунда, письменник