Життя письменника Володимира Фединишинця у фактах із нагоди 75-річчя.

Задум був таким — 75 фактів до 75-річчя. Але з різних причин реалізувати його тяжко, а може, й недоцільно. Знаючи, що письменник Володимир Фединишинець на відміну від мене є незабобонним, незалежним від чисел, то я просто поплив за течією. Тобто як виокремлювалися, виринали з мого єства факти, так я їх і виокремив: 16 — отже, 16…    

1. Народила в 17 років. Мати Володимира Фединишинця Олена Тарахонич народила його в 17 років і 2 місяці. А саме 9 травня 1943 року, в неділю обідньої пори. Народила в Репинному в батьківській хаті, якої вже, на жаль, нема. До речі, свій день народження Фединишинець не любить через збіг із Днем перемоги. Мати письменника, проста колгоспниця, народжена в сім’ї дяка Михайла Тарахонича, котрий помер у 36 років.   Батько Володимира Степан Фединишинець став батьком, коли мав 29 років і 7 місяців. Був вихідцем із заможньої родини, яка володіла у Верхньому Студеному трьома гектарами лісу, великою отарою овець, кількома конями, коровами й биками. Батько письменника   все життя провчителював.

2. Тарахонич замість Фединишинець. Колись Володимир Фединишинець казав, що якби знову починав літературний шлях, то взяв би мамине дівоче прізвище — Тарахонич. Або сільську кличку родини — Мішканин. Основна причина — у прізвищі Фединишинець часто роблять помилки, що дратує письменника. А другорядна причина — прізвище довге й немилозвучне. Ясна річ, важко писати й вимовляти іноземцям.   Типові помилки в прізвищі — ФедЕнишинець, ФединишЕнець, Федишинець.

3. Забив вирішальний гол. Володимир Фединишинець у підлітковому віці не уявляв себе поза спортом. Особливо мріяв стати баскетболістом або футболістом. До речі, в 1960 році на міжгірському стадіоні забив у фіналі футбольного матчу Репинний — Колочава вирішальний гол. Падав великий дощ. Поле було болотяним. Батько, лівий нападник, маючи кличку Бобля, побіг уперед, не слухаючи нікого з партнерів, і коли виникла в штрафному майданчику колотнеча, то зміг із усієї сили вдарити по воротах. Із рук голкіпера мокрий і брудний м’яч вислизнув — і Бобля добив його лівою ногою. Прикметно, що Фединишинець є шульгою, себто лівшою.

4. Дві молодші сестри. 1—3 класи Фединишинець навчався у репинській школі, 4-й клас — у присілку Голятина Обляська, куди направили його батька вчителювати, 5—7 класи — знову в Репинному, 8—10 — у Голятині. У 1953 році батьки Володимира Фединишинця розлучилися. Суд присудив 10-річного сина матері. Письменник має двох молодших сестер: одну по батькові Магдалину, педагога, котра живе в Мукачеві, і другу по матері Марію, бібліотекарку, котра живе в Жденієві.    

5. Не їсть рибу, гриби й курятину. Хоча Володимир виріс біля ріки, біля лісу, серед гір, він з дитинства не їсть ні рибу, ні гриби, ні курятину в будь-якому приготуванні. Причиною те, що це не споживала його мати. Що цікаво: баба письменника все це їла залюбки. Фединишинець любить їсти квасолю з капустою, борщ, смажену картоплю, кийзлики, свинину й телятину, все молочне, а також овочі, фрукти, ягоди. Дуже любить простий чорний шоколад, шоколадні цукерки, різні соки. Фединишинець обожнює пити чорну каву. Дві-три порції щодня — це норма.

6. Від фізики до лірики. Після закінчення мукачівського пед­училища в 1961 році майбутній письменник планував вступити на фізико-математичний факультет УжДУ, тому все літо присвятив відповідній підготовці. Але в останню хвилину, перед подачею документів, на площі Корятовича зустрів відомого поета-земляка з Нижнього Бистрого Василя Вовчка, котрий напередодні прочитав у газеті «Молодь Закарпаття» солідну добірку віршів Фединишинця і котрий переконав юнака піти гризти науку на історико-філологічний факультет.  

7. Тесть врятував від війська. Письменник заручився з майбутньою дружиною, однокурсницею-угоркою Ілоною 9 травня 1963 року. Весілля відбулося в Ужгороді 18 липня 1964-го. Тесть письменника Іштван Мейсарош був лікарем-терапевтом, теща Бланка — викладачкою латинської і французької мов в УжНУ. Що цікаво: на початках Бланка Мейсарош намагалася роз’єднати потенційну пару. Іншу думку мав її чоловік. Він навіть допоміг майбутньому зятю уникнути служби у війську, оскільки лівий шлунок серця виявився гіпертрофованим.

8. Як перший секретар обіцянку скасував. У 1966 році Володимир та Олена Фединишинці планували працювати в Міжгір’ї в районних газеті й радіо. Це подружжю пообіцяв перший секретар райкому партії Микола Сюсько. Але врешті обіцянку хитро скасував, уникаючи телефонної розмови. Так молода пара   опинилася на роботі в Донбасі, на Луганщині, у Сверд­ловську, у школі з неповнолітніми злочинцями. Причина — батько вступив у полеміку стосовно роману Івана Чендея «Птахи полишають гнізда», захистивши твір від погрому літературознавця Юрія Балеги. І обком помстився Фединишинцю Донбасом.

9. Єдиний у світі двічі духновичівець. Няньо — єдиний у світі двічі лауреат Міжнародної премії ім. А. Духновича. Першого бронзового ведмедика роботи скульптора Івана Бровді він отримав у 2004 році в Ужгороді за поетичну збірку русинською мовою «Мы слызинка на Земли», другого у 2005-му в польській Криниці — за визначні досягнення в русинському русі. Письменник був засновником і першим редактором русинської газети «Подкарпатська Русь», яка протистояла рухівській «Карпатській Україні» Петра Скунця. Ім’я Володимира Фединишинця фігурує в багатьох енциклопедіях, у тому числі й угорській «Антології світової літератури».

10. Автор 70 окремих видань. Отець —   автор 70 книжок, левова частина яких побачила світ після горбачовської перебудови, тобто коли пішла в непам’ять тотальна цензура. Ключові поетичні збірки верховинця — «Секунди серця», «Симетрія», «Перспектива», «Едельвейси», двотомник «Срібні силуети», «Литаври літа золоті». Дуже тяжким і довгим був шлях до читача пречудового роману про опришка Ілька Липия «Бранці лісу». Головні документально-художні повісті Фединишинця — «Історична метафора професора Маґочія» і «Феномен професора Лизанця». У його доробку — понад дві тисячі різного роду публікацій. Мріє про видання вибраного, яке називатиметься «Ґраґоміди». Ґраґоміди — це рідкісні малесенькі камінці-крупинки, які при великому бажанні можна знайти на берегах верховинських річок у ріні, піску, зокрема й на Міжгірщині. Ґрагоміди дивовижно й магічно виблискують на сонці — мов діаманти, мов кришталь.

11. Власник величезної бібліотеки. Навіть після кількох дуже серйозних скорочень упродовж останніх двадцяти років особиста бібліотека Фединишинця залишається величезною. Це понад 10 тисяч книжок. Правда, бібліотека специфічна, розрахована насамперед на письменників, філософів, художників. Бібліотека вирізняється і пристойним пластом довідкової літератури. Деталь: оскільки своїм літературним учителем отець вважає Івана Франка, то   книгозбірня містить і 50-томник, і 20-томник Каменяра. Але з відстані часу письменник вважає, що зробив серйозну помилку, сформувавши величезну бібліотеку в тяжких побутових умовах.

12. Щоденник довжиною в 437 загальних зошитів. Під впливом Івана Чендея навесні 1966 року батько почав вести щоденник. Назбиралося — увага! — 437 загальних зошитів, часто списаних дрібним почерком. Батька надихали вести щоденник і такі духовні велети, як Іван Франко, Тарас Шевченко, Василь Симоненко, Олександр Довженко, Федір Достоєвський. До речі, через батькову хворобу з 2012 по 2015 роки щоденник під диктовку вела дружина Ілона. Якби видати всі зошити, то це 20 осяжних томів. Але насправді підготувати щоденник до видання — неймовірно титанічна праця.

13. Недоречна законослухняність. Одна з найбільших помилок життя Фединишинця — продаж у 1986 році симпатичного й затишного двокімнатного особняка в самісінькому серці Ужгорода, на вулиці Жовтневій (нині — Волошина), напроти римо-католицького храму. Оскільки батько отримав від Літфонду трикімнатну квартиру на околиці міста, в так званому «спальному районі», то закон вимагав позбутися приватної власності. Акцентувати б, що існувало кілька законних варіантів обійти закон. Правда, до помилкового кроку спонукала й нелегка фінансова ситуація. Але врешті чимало життєвої енергії і фінансових ресурсів родини пішли, мовити б, як вода в пісок.

14. Ілона Мейсарош — це як Ольга Хоружинська. Письменник прожив із альтруїстичною й компромісною дружиною Ілоною-Ілікою понад 50 років. Двічі-тричі шлюб був на межі розриву, але гору взяла любов, прив’язаність, мудрість. Під впливом батька мама стала поетесою, видавши кілька збірок. Тримала мінімум три кути в хаті. Мама може слугувати і своєрідним взірцем того, як жінка може присвятити себе чоловікові й синові. Напрошується паралель: Ілона Мейсарош — це що дружина Івана Франка Ольга Хоружинська. Як відомо, Франко значну частину сімейного бюджету кидав на видання своїх творів, що провокувало гнів Ольги. Таке діялося і в нашій родині.  

15. Утік з лікарні. У листопаді 2003 року лікарі виявили в голові Фединишинця велику менінгіому — доброякісну пухлину, яку вирішили видаляти. Одинадцять днів у нейрохірургічному відділенні обласної лікарні письменника активно готували до операції, яку мав провести Володимир Смоланка. Але   врешті через боязнь   батько втік із лікарні, з-під скальпеля. Ось так і живе з пухлиною, правда, останні шість років не виходить із хати. Хіба що іноді письменника возять на могилу дружини й матері або до міської лікарні.  

16. У верховинській вишиванці і джинсах. Фединишинець хоче вічно спочивати по трудах на Барвінкоші на своїй матері Олені Тарахонич, поруч із дружиною Ілоною Мейсарош. Фединишинець заповів похоронити його в найдешевшій труні, на репинському вілаху, тобто домотканому простирадлі, у власних верховинській вишиванці й джинсах, серед кількох своїх книжок і книжок дружини. На надмогильному пам’ятнику мають бути викарбувані слова: Любов моя нетлінна…

НА ФОТО:
Родина Фединишинців — Володимир, Ілона й Михайло, 1971 рік.
Володимир Фединишинець: «Іліке, скоро побачимось…»

Михайло Мейсарош, син письменника