В Ужгороді вже 25 років працює кав’ярня, яка зберегла свої антураж, душевну атмосферу, і нагадує нам про вічні цінності.

Часом нам кортить просто зупинитися, поспілкуватися з друзями дитинства, насолодитися кавою, з теплою усмішкою згадати минуле й помріяти про майбутнє, релаксувати й осмислювати, просто жити... Насправді ми найбільше цінуємо те, що вічне — радість від людського спілкування, емоції, які ми переживаємо з дорогими серцю людьми. І у своєму рідному місті відшукуємо місця, з якими пов’язані чудові миті життя, ми знаходимо те, у чому відчувається дух історії, де є своєрідна й неповторна аура, атмосфера й антураж.

Уявіть, що 25 років тому ви смакували каву в улюбленій кав’ярні, а сьогодні ви також можете сюди завітати... При цьому тут нічого не змінилося, і цінність саме у консервативності, у стабільній концепції, у тій самій атмосфері, у незмінному інтер’єрі, коли зберігається дух кав’ярні від дня її зародження. Важливо, що у нашому нестабільному житті таки залишається щось стабільне й довготривале. Мабуть, дехто здогадався, що і в Ужгороді, в історичному центрі міста є місцина зі своєю традицією і неповторністю. Кафе-музей «Під замком» або ж, як кажуть у народі, «Снек» святкує свої 25 років і своїм прикладом показує, що таки є щось вічне, що не прагнеш, а головне, не хочеш змінювати.  

«ЧЕРЕЗ 25 РОКІВ — ВІДЧУТТЯ ПЕРШОЇ ЗУСТРІЧІ, ПЕРШИХ ПОЧУТТІВ І, ЗГАДУЮЧИ ЦЕ ВСЕ, ЛЮДИ ОБІЙМАЮТЬСЯ І ЦІЛУЮТЬСЯ»

Ужгородець Юрій Руснак свого часу захотів зробити кав’ярню сімейного типу, яка була би альтернативою «радянській» їдальні, і у 1988 році здійснив свою мрію — відкрив «Снек».   Відтак, настільки полюбив свою роботу, що віддався їй цілком. Усі 25 років і сьогодні у нього не виникає невдоволення, мовляв, вранці треба йти на роботу, знову треба йти на роботу. Прокидається без будильника, сам відчиняє і зачиняє двері кав’ярні й не було такого, аби колеги чекали пана Руснака під дверима. Ідейний натхненник переконаний, що власник має працювати найбільше від усіх й робити абсолютно все — мити посуд, підмітати, обслуговувати, адже це свого роду свій дім. Він підкреслює, один із секретів успіху закладу, коли його власник теж працює на рівні з усім персоналом і спілкується з гостями. Тим паче, люди приходять до людей, вони не йдуть до стін, до інтер’єру, вони йдуть за спілкуванням. Пан Юрій дотримується думки, що ресторатори мають доносити не лише кулінарні смаки, а й смак до мистецтва й до життя в цілому.

«Йдеться про те, що кав’ярня — це не лише місце, де можна поїсти, це місце спілкування, місце, де народжуються нові ідеї, де з’являється натхнення. І сьогодні у «Снеку» зустрічаються творчі люди, проходять літературні вечори, перформанси, виставки фото та живопису, джазові концерти та етнічної музики. У нас обговорюють нові ідеї ковалі, архітектори... А ще тут щовечора крутять старі фільми», — ділиться з «РІО» власник.

У «Снек» варто йти просто так, задля хвилини релаксу, задля кількох теплих слів із близькими, тут не обов’язково щось замовляти, адже, зрештою, не хлібом єдиним...   Юрій Руснак завжди сприяє молоді у її стартах і, хтозна, може саме в «Снеку» починається майбутнє юних художників, літераторів, фотографів і співаків...  

«Я хотів би, щоб мою справу продовжили мої діти. І щоб сюди через роки прийшли люди, які пам’ятали би про «Снек» із самого початку відкриття, його   історію», — мріє господар закладу.

Є люди, які відвідують «Снек» усі 25 років, при цьому дехто переїхав до іншого міста чи країни, а коли приїжджають до рідного міста — неодмінно йдуть до «Снеку» й згадують, як 25 років тому саме тут уперше зустрілися, виникають ностальгія, саме ті, перші почуття, стільки часу минуло, і вони тут, згадуючи першу зустріч, цілуються та обіймаються. Люди йдуть по колу, і в «Снеку» радіють, коли давні гості по цьому колу повертаються і до кафе. Складається враження, що тут і справді час зупинився — пан Руснак зізнається, що при усіх гаджетах тут досі передають письмові послання одне одному.

«Днями у нас дівчина залишила записку для свого коханого, залишають тут і книжки, папки, свого роду, пошта. У нас працює буккроссинг, а також можна знайти свіжі номери закарпатської преси», — додає співрозмовник.

«СНЕКУ» ПРИТА¬МАН¬НИЙ ОСОБЛИВИЙ ШАРМ КАВ’ЯРНІ, В ЯКІЙ ВИРУЄ ЖИТТЯ МІСЦЕВОГО ПРОВАНСУ»

Таки цю кав’ярню не можливо оминути, часто гіди включають її у програму екскурсії, а місцеві мешканці охоче ходять сюди на каву. Якщо ж тут проходять тематичні творчі вечори, то у «Снеку» просто яблуку ніде впасти. І в Ужгороді не складно знайти велику кількість поціновувачів «Снеку».

«Чому я люблю «Снек»? Це легше відчути, ніж описати. Ну, по-перше, двері закладу завжди гостинно відчинені для відві¬дувачів незалежно від їх соціального і матеріального статусів. Байдуже — ви студент або викладач фізфаку, філфаку, кафедри туризму чи ЗХІ, чи творча особистість, чи гість з-за кордону — для вас завжди знайдеться місце, — ділиться своїми враженнями ужгородський дизайнер Олег. — У закладі панує затишна домашня атмосфера, чому неодмінно сприяє автентичний інтер’єр, який створив пан Юрій Руснак із сім’єю і персоналом закладу».

Шанувальник «Під замком» каже, що закладу притаманний особливий шарм невеликої затишної ка’ярні, в якій сповна вирує життя місцевого провансу, тісно переплітаючись з історією нашого рідного краю, чому неод¬мінно сприяє різнобарвність відвідувачів. Тут, за словами дизайнера, завжди раді гостям, а пан Юрій з радістю розповість про той чи інший експонат з колекції кафе-музею.

«Дуже подобається, що цей заклад популярний серед творчих особистостей, які за сприяння господаря полюбляють проводити тут літературні вечори, виставки, виступи і перегляди старих кінофільмів, віддаючи належне стінам, просякнутим історією рідного міста і смаком запашної ужгородської кави, — додає пан Олег. —   Пану Юрієві гарно вдалося поєднати кафе і музей в стінах одного закладу, єдиного на все місто, який вже працює понад два десятиліття, при цьому не зраджуючи традиціям і устроям рідного міста. Ось чому я полюбляю цей заклад — він єдиний і неповторний!».

Журналістка Оксана Штефаньо також частий гість «Снеку», бо, як вона зізнається, тут по-снеківськи затишно завжди — і зранку, і вдень,і ввечері, і в дощ, і в спеку.

«Тут інше життя серед різних раритетних речей. Тут ніколи не набридає і ти завжди хочеш повертатися сюди знову і знову. Іноді просто лише для того, щоб почитати газету та привітатися зі завжди усміхненим власником», — каже Оксана.

А ось красуня Анжеліка Пащенко-Висіч згадує, коли у 1990 році перемогла у конкурсі краси і їй презентували сертифікат на річне безкоштовне обслуговування у «Снеку».

P. S.

«Снек» — це друзі, які з вами сюди завітають; це тепло каміна взимку; це справді добра кава; це джаз і блюз; це інтер’єр у стилі рустико; це традиційні снеки; це книги й запах свіжої преси;   це кіно; це ковток мистецтва на літвечорах та виставках; це трепетне відчуття минулого, але прекрасного минулого; це цілий музей, який не втомлюєшся вивчати; це позитивна енергетика, це місце, де нема штампів і пахне свободою вибору, свободою у всьому; зрештою, тут 25 років вашого життя, життя того ужгородця, який любить і пам’ятає «Снек»... Кав’ярня — не просто місце для обіду й кави, це місце, де сповідують вічні цінності — людського спілкування, теплих зустрічей, навіть мовчання, яке часом більше значить, ніж тисяча слів, тут у кожного свої спогади, і саме в цьому антуражі й цій атмосфері можна знову відчути те, що було років 5, а то й 10—15 тому. І ось за кавою ви мимоволі усміхаєтеся, у компанії близьких ви згадуєте все найкраще — лише задля цього варто заглянути у старий, добрий «Снек»...

Евеліна Гурницька