Ужгородець Михайло Кортина має восьмитисячну «збірку» кактусів.

Доволі оригінальне хобі має 53-річний мешканець мікрорайону Дравці, що в Ужгороді, Михайло Кортина. Чоловік колекціонує... кактуси. Розповідає, що вдатися до такого незвичного заняття спонукала його величезна любов до квітів. Розпочинав кактусовий колекціонер із кількох рослин у 2000 році. Нині в його теплиці — понад 8000 голкових 170 різновидів. Побачити цю дивовижну «колекцію» спробував і наш кореспондент.

«ЗАРАДИ КАКТУСІВ ДОВЕЛОСЯ ВИВЧИТИ ЛАТИНЬ…»

Зараз у теплиці дядька Кактуса, як жартома називають пана Михайла сусіди, — буяння. Чоловік розповідає, що у травні—червні саме пік цвітіння кактусів.

— Завдяки широкому асортименту мої кактуси цвітуть практично цілий рік, — каже Михайло Кортина. — Затишшя лише взимку. А починають цвісти у березні, квітні, коли як. Чимало кактусів милують око й кілька разів на рік, цвітуть такими, мовити би , хвилями до пізньої осені.   А пік цвітіння — травень і червень. Особливо радію нічним тропічним кактусам, які цвітуть лише вночі, і цвітуть, як правило, одну ніч, причому так велично розкішно, як, мабуть, жодна квітка у світі…

— Перші кактуси я купив у одному ужгородському магазині приблизно у 2000 році, — ділиться історією свого колекціонування пан Михайло. — Тоді я не планував нічого колекціонувати. Думав, що заведу собі кілька десятків цих рослин і на тому край. Відтак якось натрапив на величезну колекцію кактусів у друга мого товариша. Я був просто зачарований і приємно вражений. Окрім того, довідався від власника цієї кактусової галереї Віктора Варфоломеєва, що в магазинах продають зніжені кактуси, вирощені на чистому торфі й добривах,   натомість справжні люблять   піщану землю і виглядають набагато розкішніше, адже не балувані.

Тоді я вже бачив у уяві свою власну колекцію кактусів. Відтак, аби зайнятися цією справою професійно, купив у Москві спеціалізовану літературу. У ній вичитав, що для розуміння «кактусової мови» потрібно вивчати латину. Я поставився до цього скептично, але з часом, коли кактуси почали займати чимало місця в моєму житті, довелося таки вивчити   латинь.

Словом, майбутній колекціонер підійшов до справи грунтовно: висіяв перші кактуси в так званих акваріумах, склав у бокси. Згодом було вирішено звести теплицю для обмеження доступу всіляких шкідників, хвороб та грибкових захворювань. Допоміг тут колекціонерові знаний закарпатський садівник і квітникар Микола Гусинка. Та через брак коштів «готель» для кактусів будувався майже три роки.

Нині Михайло Кортина знає про кактуси все. Має в колекції близько 8 тисяч особин 170 видів. Каже, що в Україні кактусівництвом окрім нього займаються в Сумах, Вінниці та Харкові. А насіння з Англії, Німеччини, Америки, Південно-Африканської Республіки та Австралії за помірну ціну можна купити в однієї кактусової ентузіастки з Одеси. Також рідкісні види кактусів колекціонер отримує з Німеччини, де живе закарпатська кактусівниця Наталія Іванюк із Рахівщини.

КАКТУСИ НЕ ЗАХИЩАЮТЬ ВІД КОМП’ЮТЕРНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ

Що ж до бізнесової складової, Михайло Іванович каже, що справа ця, швидше, збиткова.

— З упевненістю можу сказати, що з продажу кактусів жити неможливо, — зізнається незвичний колекціонер. — Одна рослина коштує приблизно 30—70 гривень. Крім того, це ж не фрукти чи овочі, які користуються великим попитом. Тому беруть, в основному, для комп’ютера, для себе, інколи на день народження. Але це однозначно, що від вирощування кактусів я маю насамперед душевну насолоду, а прибутки мої символічні й усі йдуть на придбання добрив, піску, горщиків, дров, на збереження базової колекції. Взимку ж у теплиці потрібно підтримувати сталий температурний режим — від 0 градусів до 5—10 тепла.   Окремі види на своїх історичних батьківщинах, приміром, витримують і до 20 градусів морозу, мої ж колись не гинули і при мінус 8, щоправда, на більше я не ризикував. Можна б і більше мати, але й так уже всі стелажі у два поверхи ущерть зайняті. Мушу сказати, що доглядати за кактусами — робота не важка. Вони рослини невибагливі.

Цікаво, що ужгородський колекціонер повністю спростовує думку про те, що кактуси захищають від комп’ютерного випромінювання.

— Мені смішно слухати, коли хтось твердить, що, мовляв, кактус біля комп’ютера в’яне чи цілком зів’яв, оскільки поглинув випромінювання, — розповідає ужгородець. — Зазвичай же кактус гине через нестачу світла, сонця, свіжого повітря, ранньої роси. Кактус ставлять біля комп’ютера, як правило, в темному закутку, де   він ще й припадає пилюкою, не має чим дихати. Така ж легенда гуляє і про різні мінерали, які нібито лікують від усіляких хвороб. Це теж брехня і просто спосіб дурити людей і виманювати в них гроші. У такий спосіб людину можна хіба що психологічно налаштувати на здоров’я, втовкмачивши їй, що камінь її зцілить.

ДО КАКТУСОВОЇ КОЛЕКЦІЇ — ЩЕ Й МІНЕРАЛЬНА…

До слова, крім кактусового колекціонування Михайло Кортина збирає ще й мінерали. Має добру колекцію з близько 300 видів каменів із різних куточків Закарпаття, України, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Росії, Африки, Бразилії, Америки та Австралії.

— Камені я люблю з дитинства, — ділиться ще одним захопленням пан Михайло.— Після служби в армії поїхав у Магаданську область, на Колиму, Чукотку. Там почав активно цікавитися мінералами, колекціонувати, привозити їх додому. У Магадані я пропрацював у геолого-розвідувальній експедиції 18 років — із 1981-го до 1999-го. Повернувшись до Ужгорода, сушив голову, чим би зайнятися. І вирішив — тим, що лежить до душі, тобто ювелірною справою. Поступово знайшлися й цінителі моїх виробів. Але через   конкуренцію, створену заводами, наразі заробляю   слабо, хоча до своєї роботи ставлюся серйозно, тримаючи високу планку. Левова ж частка каменів у магазинах дуже низької якості, відтак і ціна вдвічі-втричі нижча. Та й люди поверхово розуміються на мінералах: їм головне, аби блищало, а що там усередині — не цікавить. Насправді ж це   ціла наука, цілий маленький світ… як і світ кактусів.

Павло Білецький