Минулого тижня Ужгород опинився в українському інформтопі через спробу розслідування журналіста УП Михайла Ткача під назвою «На ужгородському напрямку. Пригоди бравого депутата Тищенка». У відеоматеріалі звучить ціла низка прізвищ ужгородців, серед яких і Арсена Мелкумяна як місцевого ресторатора, депутата Ужгородської міської ради від «Слуг народу». Тож ми вирішили поставити пану Арсену кілька уточнювальних питань з цього приводу.

— Арсене Суреновичу, Ви стали ледь не героєм дня, причому в сумнівному контексті, через коментарі Миколи Тищенка, який називає Вас своїм другом. При цьому у телефонній розмові з журналістом Ви доволі стримано говорили про свій формат спілкування з нардепом. Як Ви сприйняли появу такого матеріалу і якими насправді є Ваші стосунки з Миколою Тищенком?

— Для мене це було неочікувано. Це по-перше. Тому перша реакція була трохи емоційною. Журналіст подав все у такому собі а-ля детективному жанрі - напевно, почувався справжнім Шерлоком Холмсом. Але потім я подивився на це з іншого боку - як на такий собі посередній піар, який обійшовся мені в нуль гривень, нуль копійок. Тому я лише вдячний журналісту рейтингового українського видання за його роботу. Окрім того,   Ви чули, напевно, що я запросив журналіста у «Кілікію». Радо поспілкуюся і розкажу йому, якщо завітає, як це створювати бізнес з нуля у чужій спочатку для себе країні. А потім цей край, цю країну полюбити і робити все можливе, а часом і неможливе, щоб її берегти і зберегти. У мене за плечима вже серйозний підприємницький досвід з усіма його плюсами й ризиками, тому є що розказати.

Щодо мого спілкування з Миколою Тищенком, то я скажу таке. Я не належу до тих людей, які спілкуються чи не спілкуються з людьми залежно від політичної конʼюнктури. Я спілкуюся або не спілкуюся кожного разу з ЛЮДИНОЮ. Так, ми познайомилися з Миколою Миколайовичем, коли він був призначений головою Закарпатської обласної організації партії «Слуга народу». Я ж очолюю фракцію цієї політсили у міській раді. Тому спілкування спочатку було в руслі партійної роботи. Познайомилися ближче, побачили людські, ділові якості один одного.

Знаєте, я за цей час надивився всякого. Бачив, скільки людей і якого рангу зверталися до нього по підтримку, допомогу і т.д. А коли обставини змінилися, вдають, що ніколи такого не було. Для мене це неприйнятно. Коли я подаю руку, то подаю її людині. А не посаді, яку ця людина обіймає. Та й зробили з Тищенка монстра якогось. Типу всі інші білі й пухнасті, чесні й патріоти. Зрозумів одне: коли йшов у політику, то мав цілу купу ілюзій, які тепер розвіялися. Але я ні про що не шкодую. Все це досвід. І чим кращий досвід, тим дорожче він коштує. Тому так, ми спілкуємося і будемо спілкуватися з Миколою Тищенком. Якщо навіть зараз таке казати і не в тренді.

— Журналіст стверджує, що вас повʼязують спільні бізнесові інтереси…

— Послухайте, ми обидва прийшли в політику з бізнесу. Я людина бізнесу за своєю природою. Не раз уже казав, що якби в політиці застосовували принципи бізнесу, то в ній було би набагато більше порядку. Скажіть, будь ласка, як я би міг реалізовувати численні соціальні проекти, якби не мій бізнес? Де на це взяти гроші? А допомога хлопцям на фронті ? Схематозити на бюджетних коштах, як це багато хто робить? Це що секрет для когось? Я не буду зараз вдаватися в деталі. Але це моє найбільше розчарування: люди часто йдуть у політику вирішувати свої шкурні інтереси. Не більше. Я з моїм практичним досвідом ведення справ бачу, як можна вирішити багато питань життєдіяльності міста з максимальною користю для справи. Але це нікому не треба. І це примушує людину ставати циніком.

— То Ви ним стали? Погоджуєтеся з тим, що каже пан Тищенко про політичну силу, яку Ви представляєте?

— Не став і, сподіваюся, не стану. Я не відповідаю за слова і позицію Миколи Тищенка. У мене є своя. Казав уже Вам, що розчарувань щодо політичної діяльності багато. Але я поважаю своїх колег по фракції і вважаю, що кожен з них робить багато цінного для громади, для суспільства в цілому.

Валентин Штефаньо, Ірина Азізян, Олександр Волосянський, який з перших днів і дотепер на фронті, - ми прийшли в політику сформованими людьми зі своїми напрацюваннями. І продовжуємо займатися тим, що вміємо робити найкраще. Цінний не бренд політичної партії, а людський ресурс. Я підтримував і підтримую Президента України в його позиції. Він реально круто тримається. І багато робить. Але я добре знаю зі свого власного досвіду, що іноді ти безсилий щось змінити через ті обставини, в які потрапляєш. Скажу так: якби кожен з нас брав відповідальність за себе і домагався як мінімум соціальної адекватності, а не пробував перекладати це на когось, то ми могли би багато чого досягти. Ми й досягаємо. Разом дорослішаємо як народ, як нація. Але водночас робимо багато помилок і продовжуємо ходити по лезу ножа. Я вже втрачав один раз свою батьківщину, тож не хочу втрачати її ще раз.