Українсько-угорський навчально-науковий інститут, який відкрився на базі УжНУ ще в 2008 році, навчає студентів як українською, так і угорською мовами. З його директором, Олександром Оттовичем Шпеником, ми розмовляли перш за все про освіту, мову, ну і трохи про політику, адже пан Олександр є лідером Ужгородського осередку Демократичної партії угорців України. До речі, партія об’єднала не тільки угорців, але й закарпатців багатьох національностей.

Та зрештою, ближче до розмови.

— Розкажіть про інститут: коли він з’явився, які спеціальності?

— Інститут був створений у 2008 році з трьох кафедр. Головна мета була у підготовці фахівців для роботи в угорськомовних школах. Перш за все, це угорська мова та література, фізика, математика й історія. Це те, що було найбільш затребувано школами краю: була та й є велика нестача таких вчителів.

За 10 років у нас був непоганий розвиток, з’явилися нові спеціальності, зокрема «Міжнародні відносини», перекладачі з угорської та англійської мов.

— Хто є вашими студентами? Це наші випускники угорських шкіл?

— Так, але не тільки. Більша частина, безумовно, це випускники угорськомовних шкіл Закарпаття, але є й студенти з українських шкіл, і навіть не лише Закарпаття, а й з України загалом. Є студенти з Дніпропетровська, з інших областей. Їх небагато, але вони є. Молоді люди, які знають, що фахові дисципліни ми викладаємо угорською мовою, ідуть до нас, вивчають у нас мову, і заодно отримують наші дипломи. І ми не маємо права нікому відмовити до нас вступати.

— Як вони навчаються? Вони вивчають угорську мову «з нуля»?

— У нас є спеціальності, де не обов’язково її знати досконально, але всі викладачі в нас розмовляють і угорською, і українською. Досвід показує, що ми можемо підтягнути студента до такого рівня, щоб він розумів і викладання тих чи інших спеціальностей угорською мовою.

— Де вони потім працюють?

— Ми би хотіли, щоб вони працювали в закарпатських школах. Сьогодні є гігантський попит на вчителів, але через низький рівень зарплат у нас реальна така система: отримавши диплом бакалавра, вони практично всі йдуть працювати в школи, а через 1—2 роки, після отримання в нас диплому магістра, багато хто змінює місце роботи або виїжджає.

Але не всі. З 2014 до 2018 року виїжджали практично 90 % наших випускників. Тепер ми бачимо, що 50 на 50. Це хороша тенденція, будемо сподіватися, що вона закріпиться.

— У вас є можливість студентам стати учасниками різних ґрантових програм?

— Так, практично всі, хто більш-менш добре вчиться, бере участь у ґрантових проєктах, і більшість із них виграє їх і отримує фінансування.

Це програми різних типів. Найпростіша — це на підтримку навчання, тобто якщо студент навчається платно, то вигравши ґрант він отримує компенсацію оплати. Другий — на отримання стипендії, третій тип — на оплату наукової роботи та дослідження, четвертий — на наукові поїздки і п’ятий тип — на стажування.

До пандемії найпопулярнішим був саме останній — на стажування. Він включав у себе навчання від місяця до пів року в угорських університетах, а крім того ми вже 4 роки беремо участь у програмі «Еразмус+», яка передбачає навчання протягом семестру в Італії, і викладачі теж викладали там семестр.

Подивитися інший університет дуже важливо. Діти мають мати широкий кругозір. Вони повертаються переповнені гігантським ентузіазмом!

— Якісь нові спеціальності не плануєте відкривати?

— Хотілося б, але поки що не маємо впевненості в тому, як розвиватиметься закон «Про мову» і закон «Про освіту». Час покаже. За законом «Про освіту» викладання має проводитися виключно українською, крім кількох предметів, якщо брати в прямому читанні, то до нас тут нема зауважень. Ми маємо право викладати фахові дисципліни угорською мовою, оскільки Ужгородський Національний університет великий, і частка викладання предметів угорською мовою є дуже незначною.

Однак головна проблема стосується викладання в школах. Якщо там не буде викладання угорською мовою, то для кого ми готуватимемо фахівців? І третя проблема — це вже загальноукраїнська. Наприклад, ми готуємо фізиків, хтось готує хіміків, але в більшості шкіл таких предметів вже не існує в старших класах... Там є лише природознавство. Неузгодженість цих процесів доволі очевидна для вищої школи і її потрібно якось вирішувати: або ми будемо готувати для шкіл фізиків із хіміками та біологами, або ж природознавців.

— Але закони треба виконувати…

— Безумовно. Хоча нам, громадянам України угорської національності, нинішній закон «Про освіту» не подобається, і ми неодноразово про це заявляли, що він не враховує наших інтересів. Але нас у цьому питанні поки що не чують. Наша позиція така, що закони треба виконувати, але при цьому використовувати всі законні можливості, аби відстоювати свої інтереси і права.

Закон каже, що в школах має проводитися викладання виключно українською мовою, але Конституція, яка є вищою за будь-який законодавчий акт, надає нам право вчитися рідною мовою. На цій основі де-юре навчання угорською мовою може бути продовжено і після 2023 року.

Крім того, всі міжнародні угоди, котрі були підписані раніше і ратифіковані Верховною Радою України, зокрема Хартія мов і національних меншин, є юридично вищими за будь-який національний закон. Включаючи закони про мову й освіту.

Безумовно, все це не є мейнстримом. Зараз вважається, що прийнятий закон вищий за ці акти, але підкреслюю — ратифіковані міжнародні угоди і Конституція України мають вищий юридичний пріоритет, ніж будь-який закон, прийнятий Парламентом.

Це юридична частина. На практиці було би дуже добре ці закони врегулювати. Ми хочемо, аби громадяни України угорської національності отримували якісну освіту. А якісна освіта, якщо ми говоримо про природничі науки, можлива лише на рідній мові. Дитина, яка вчиться нерідною мовою, буде набагато важче засвоювати матеріал, і ми отримаємо людей, які, можливо, й знатимуть українську, але будуть погано розумітися на фізиці, хімії, географії і так далі.

Ніхто ж не каже, що не треба знати державну мову. Треба! Але має бути можливість викладання та навчання рідною мовою...

— Взагалі, заборони у цих питаннях навряд чи можуть мати ефект. Не вважаєте?

— Зі свого досвіду як педагога, можу сказати, що накази і примушення — не найкращі стимули у вихованні, а заохочення і підтримка завжди дають найкращі довготривалі результати. Так і з мовами — треба не забороняти, а заохочувати. Якщо дитина буде бачити, що їй ця мова потрібна — вона її вивчить. А примусові практики призведуть до того, що людина просто емігрує туди, де її не примушуватимуть робити щось, що їй не подобається. Нинішній світ відкритий, і всі речі, які призводять до дискомфорту в житті, вирішуються дуже просто. Для нас це не дуже хороша тенденція, але вона очевидна. Найголовніше багатство держави — не її території, а її громадяни, тому в інтересах будь-якої держави, в тому числі й України, є створення умов для якнайкомфортнішого проживання людей.

...Ми готуємо всіх тих фахівців, які сьогодні потрібні в наших школах, і міських і сільських, але проблема в тому, що люди виїжджають. І так триватиме, поки ми не зможемо створити нормальні умови життя, причому як матеріальні, так і соціальні, бо саме через їх відсутність молодь і фахівці їдуть із України. У 2020 році ця тенденція призупинилася, але сталося це через пандемію коронавірусу. Люди виїжджають туди, де краще. І це властиво не тільки Закарпаттю чи мешканцям наших угорських сіл. Тому загальна ситуація в державі дуже впливає на ці процеси, але ми на своєму рівні на це вплинути не можемо. Ми готові прийняти студентів, зробити з них фахівців, але далі — це вже не наша сфера впливу.

Наскільки знаю, зараз головна проблема буде саме з медиками, бо в Європі відкривається дуже багато вакансій, можливостей для лікарів та медичних працівників. І якщо швидко не відреагувати на цю тенденцію, то наступний рік буде роком великої міграції наших медиків. Там вже почали визнавати наші дипломи без складних нострифікацій, і з мовою там проблем нема, і зарплати там підвищили для наших працівників удвічі-тричі.

— Щось дуже песимістично...

— Так... Ця тенденція закордоном обумовлена кількома факторами. По-перше, виховати медика не так просто, це дорого і це питання пильного навчання протягом щонайменше десяти років, і вже не так багато бажаючих іти на такі жертви. Тому об’єктивно там медичних працівників стає менше. Другий фактор — це демографічна ситуація, там просто фізично менше молодих людей, тобто менше студентів. І третє — із сусідніх із нами країн медики виїжджають далі на захід, відповідно у них залишається багато відкритих вакансій.

— А до нас хтось приїжджає працювати?

— Цього вам не скажу, але студенти до нас їдуть, бо і спеціальності в університеті досить добре розвиваються, і ціна приваблива, і рівень викладання у нас непоганий.

— Окрім роботи в освіті ви також берете активну участь у громадському та політичному житті. Хочеться почути вашу думку про протистояння українців та угорців. На вашу думку воно існує, чи це «бульбашка»?

— Вважаю, що у нас такого явища не існує. В основному це все надумані проблеми, котрі роздувають блогери і деякі медіа. Бо протистояння може існувати лише тоді, коли є конфлікт інтересів. А стратегічно обидві держави мають на меті добросусідство, співпрацю і, врешті, аби Україна теж була в Європейській спільноті. Я впевнений, що це є стратегічний інтерес і України, і Угорщини.

У таких ситуаціях, які були наприкінці минулого року, із роздуванням конфлікту, є завжди якісь конспірологічні теорії, провокації, і є глупість. На ці причини можна списати практично все.

— Ситуація з Ласло Брензовичем — як гадаєте, є в ній кримінал? Адже говорять про те, що слідчі хочуть оголосити йому підозру у вчиненні кримінальних дій.

— Щодо ситуації з Ласло Брензовичем — він поважна людина, колишній депутат парламенту, заступник голови обласної ради, голова КМКС. Так поводитися не можна взагалі з людьми, і вже точно не з людьми такого рангу. Вважаю, що звинувачення надумані, і з локального конфлікту ситуація стає глобальною. Тут процитую голову обласної ради: «Якщо спецслужби мають якісь докази, хай покажуть громадськості. Але якщо не мають, то вони мусять попросити вибачення і закрити справу проти Брензовича». Я також дотримуюся такої думки.

Представлені в медіа докази — якась книжка, якась мапа — це поза будь-якої критики. Ну, знайшли книжку. У нас інтелігентні люди звикли дарувати один одному книжки. Можливо, не всі потім читають, але дарують. Ну і що? Ну і мапа — таких мап повний інтернет. Цих «доказів» недостатньо не те, що на підозру, але для того, аби взагалі до нього з цим звертатися... Я не юрист, але це абсурд. Тим більше, що постраждають саме стратегічні інтереси наших держав щодо добросусідства та євроінтеграції...

— Чи не виникали думки у лідерів Демократичної партії угорців України на виборах об’єднатися з КМКС і йти спільно?

— Ми завжди відстоюємо ідею об’єднання, але на виборах 2020 із ряду об’єктивних і суб’єктивних причин нам не вдалося домовитись про спільну участь. Але зараз, після виборів, стає зрозуміло, що тільки спільними силами ми можемо ефективно відстоювати інтереси угорської громади на Закарпатті.

Світ настільки швидко змінюється, що ми у певних процесах відстаємо, нам треба бути більш динамічними. Але стратегічно, гадаю, лише об’єднання КМКС та ДПУУ хоча би на виборах може дати хороший результат.

— Ви закінчили школу № 1 ім. Т. Шевченка в Ужгороді, бездоганно спілкуєтеся українською. Навіть не скажеш, що ви етнічний угорець. А якою мовою думаєте?

— Я не звертав на це уваги, напевно угорською, але я закарпатець, тому це не принципово: з ким говорю, тією мовою і думаю (сміється). Я ж вільно спілкуюся чотирма мовами і ще дві розумію, але не дуже добре розмовляю, але це не страшно, порозумітися зможу з кожним.

І хотів би, щоб так само розумілися між собою угорці та українці. Впевнений, що ні для
України, ні для Угорщини немає альтернативи відновлення нормального партнерського діалогу та відновлення добросусідських відносин.

Розмовляла Зоряна Попович