На початку 1919 року закарпатську землю зайняла чехословацька армія, а вже у травні збори в Ужгороді виступили за входження краю до складу Чехословаччини. У червні 1920-го за Сен-Жерменським договором Підкарпатська Русь, чеською Zeme Podkarpatoruska, стала окремою адміністративною одиницею країни, що асоціювалася із яскравою постаттю Масарика, першого Президента Чехословацької Республіки.

У кожної нації є пантеон знакових постатей: Юзеф Пілсудський у Польщі, Шарль де Голль у Франції, Карл Густав Маннергейм у Фінляндії, Гамаль Абдель Насер у Єгипті, Махатма Ганді в Індії, Сун Ятсен у Китаї. Трохи осторонь цих харизматичних особистостей стоїть людина, яка посоромила тих, хто не вірить у приказку «і один у полі воїн».

100 років тому він створив унікальну державу

Яскравим прикладом ролі особистості в історії є сходження на владний Олімп Томаша Гарріга Масарика, президента Чехословаччини, пам’ятник якому прикрашає одну з площ Ужгорода. Завдяки своїй залізній волі та цілеспрямованості Масарик зумів створити демократичну державу, аналогів якій у Європі 20—30-х років XX ст. було небагато, а в Центральній та Східній Європі — не було взагалі.

І ось тепер, через 100 років після виникнення Чехословацької Республіки, українцям, яких очікують чергові президентські вибори, буде повчально згадати президента Масарика та досвід державотворення за його лекалами.

По-перше, це була багатогранна особистість і блискучий інтелектуал — політик, філософ, соціолог, письменник. По-друге, завдяки своїм унікальним людським рисам, він мав незаперечний авторитет у суспільстві. По-третє, українці Закарпаття у 1918—1939 роках були підданими Чехословацької держави, і для них ліберальне правління Масарика стало справжнім «золотим двадцятиліттям» на тлі багатовікового жорстокого угорського панування.

І, нарешті, Масарик чимало сприяв духовному розвитку як закарпатських українців, так і численної української та російської еміграції. Тисячі уродженців колишньої Російської імперії завдяки стипендіям, виділеним урядом Чехословаччини, навчалися тут у вишах, отримували престижні кафедри. А для українців у 1920-х роках було засновано Український Вільний університет і Педагогічний інститут імені Драгоманова у Празі, Українську господарську академію у Подєбрадах.

Рівень неграмотності на Закарпатті, який у 1920 році охоплював понад половину населення, вже через 10 років становив лише третину.

І хоча питання надання автономії для Підкарпатської Русі, задеклароване Масариком ще у 1921 році, відклалося аж до 1938-го, це не завадило нашому краю отримувати набагато більше коштів, ніж Чехословаччина від нього отримувала.

ТГМ — фірмовий знак Масарика у всьому світі

Творець Чехословаччини вважав ніби словаки послуговуються говіркою чеської мови. І це при тому, що батьки говорили німецькою і словацькою. Його батько, кучер Йозеф, був чистокровним словаком, а мати, куховарка Тереза, мала чесько-німецьке походження, говорила виключно німецькою та заледве розуміла словацьку. А ось їхній син Томаш усе життя боровся проти пангерманізму, і ще в юності зробив вибір: він вважав себе чехом! Загалом ця «людина з низів» зробила себе виключно сама, довго і вперто добиваючись мети та залишаючись при цьому етично бездоганною особистістю.

Батьківщина Масарика, моравське село Годонін належало тоді угорській короні. Хлопчик навчався у німецькій реальній школі, був учнем коваля, навчався мовам та грі на фортепіано. Потім були гімназії Брно та Відня, де Томаш примудрявся не лише виживати, а й допомагати сім’ї. У 20 років він вступив до Віденського університету на факультет філософії та природничих наук, а паралельно закінчив і філологічний факультет. Був поліглотом: вивчав латину, арабську, знав німецьку, англійську, російську, французьку, польську й італійську.

Лейпциг, де молодий доктор філософії викладав в університеті, став місцем вирішення «сімейного питання», і зустріч із чарівною студенткою консерваторії, американкою Шарлоттою Гарріг круто змінила життя Томаша. Батько Шарлотти очолював нью-йоркський комерційний банк, але неохоче погодився на цей шлюб і не дав за дочкою ані долара. Після весілля Томаш приєднав до свого імені прізвище дружини й відтоді став Томашем Гаррігом Масариком, а абревіатура ТГМ стала його фірмовим знаком в усьому світі. З плином часу пана Томаша як мудрого лідера нації з повагою та певним побоюванням у народі стали величати батечком, чеською taticek.

Масарик: Росія не дасть незалежності слов’янським державам

Утім на довгому шляху до визнання ТГМ зазнав важких випробувань та опору. У 1899 році радикали були готові його знищити, коли він виступив проти штучно роздмуханої у Чехії антисемітської кампанії. Завдяки принциповості та бездоганній чесності після років титанічних зусиль професор Масарик таки довів свою правоту, і після цього навіть політичні вороги почали його поважати.

Масарика неодноразово обирали до чеського земельного і віденського імперського парламентів. Він вирізнявся таким незалежним характером, що завжди виступав одинаком і практично не мав сподвижників. У 1900 році він створює Народну партію і як єдиний її представник виступає у парламенті з животрепетних питань рівності мов у імперії, автономії для чеських земель, союзу між чехами та словаками.

В Австро-Угорській імперії нескорений Масарик прославився завдяки ролі громадського захисника на сфальсифікованому владою судовому процесі за обвинуваченням сербських і хорватських політиків у шпигунстві. Аргументація й натиск чеського депутата дали свої плоди. Цей процес став поворотним пунктом у політичній діяльності Масарика. Він перестав бути прибічником «широкої автономії» Чехії і Словаччини, а лише — державної незалежності.

На початку XX ст. він видав книгу «Росія і Європа». ТГМ був близько знайомий зі Львом Толстим, гостро з ним полемізував, не приймаючи його «непротивлення злу насильством». Масарик вважав, що «абсолютистська Росія не може забезпечити незалежності слов’янських держав, оскільки її головний інтерес — збереження самодержавства. А щодо революційної частини Росії, то вона так переповнена нігілізмом, що слід шукати інші орієнтири». Критичним він був і до царизму: «Царська, офіційна Росія була не слов’янською, а візантійською. А наше русофільство стосувалося насамперед російського народу». Однак і попри ці симпатії Масарик залишався щирим «західником».

Він стверджував, що «Росія не була, не є і навряд чи найближчим часом стане частиною Європи». Він прекрасно бачив відсталість цієї країни, бачив архаїчність і недемократичність її державного ладу та суспільного життя. А тому надії на звільнення власного народу, на допомогу і підтримку у створенні демократичної, європейської держави чехів і словаків Масарик пов’язував зі Сполученими Штатами, Британією та Францією.

Вони були непоганими воїнами, але полон був краще

Перша світова захопила Європу зненацька. Тоді ніхто й гадки не мав, що Російська, Німецька й Австро-Угорська імперії розваляться. Чехи та словаки, які жили у різних політико-економічних умовах — хоч під короною Габсбургів, хоч під нахиленим хрестом корони Св. Іштвана — у перші місяці війни ще були непоганими вояками. Втім, скоро втямили, що свою кров проливають за чужі інтереси, тож почали цілими полками здаватися у полон на Східному фронті.

Йшла війна, питання чеської незалежності було не на часі, тож до кінця 1917 року тривали безплідні перемовини про майбутнє масарикової батьківщини у разі перемоги Антанти. Цікаво, що на землях Габсбургів рух за чеську незалежність не обійшовся без «руки Москви» — очолювала цей рух організація під назвою «Мафія» (!), яка спиралася на Російську імперію і «бачила» на чеському престолі одного з князів Романових. Прозахідний же Масарик орієнтувався виключно на країни Заходу.

Усе змінилося навесні 1918-го: на тлі успіхів на Західному фронті напориста дипломатія Масарика увінчалася успіхом. Це був унікальний випадок визнання держави ще до її виникнення! Масарик зумів переконати Антанту щодо необхідності створення на руїнах Австро-Угорщини незалежних Чехословаччини та Югославії. Заради цієї «Малої Антанти» союзники продовжили кордон майбутньої держави на схід, поглинувши Підкарпатську Україну (Закарпаття), яка ще з раннього Середньовіччя була під владою Угорщини. Західноукраїнська Народна Республіка не визнала приєднання українського Закарпаття до чужої держави. Але взимку і навесні 1919 року, коли чеські легіонери воювали за Закарпаття з угорцями, галичани просто не могли прийти на допомогу своїм закарпатським братам, адже ЗУНР сама спливала кров’ю у боротьбі з польською агресією і врешті впала під її ударами влітку 1919-го.

21 вересня 1921 року президент Масарик заявив в Ужгороді: «Політична автономія Підкарпатської Русі забезпечена мирним договором і конституцією». Реально ж сталося так, що весь період довоєнної Чехословаччини цю автономію закарпатцям лише обіцяли. Та Закарпаття перебувало у набагато кращому становищі, ніж інші західноукраїнські землі, захоплені Польщею і Румунією. Та й краще, ніж суверенна УРСР. Принаймні у 20—30-ті роки це був єдиний український регіон, в який чужоземний уряд (масарикова Прага) вкладав більше коштів, аніж отримував звідти. Звичайно, ні Варшаві, ні Бухаресту, ні, тим паче, імперській Москві подібне й на думку не спадало.

Нейтралітет Чеської ради завадив допомозі під Крутами

Чеська національна рада, очолювана Масариком, у 1917 році базувалася у Києві. Тоді під Борисполем та Пирятином дислокувалися 50 тисяч чеських багнетів, і в історії Першої світової є їхня блискуча перемога влітку 1917-го над австро-угорцями під Зборовом на Тернопільщині. Водночас стосовно української державності, яка тоді лише народжувалася, позиція масарикової нацради була негативною. Річ у тім, що цілі Української Центральної Ради, орієнтованої на Берлін та Відень, для чехів і словаків виявилися геть чужими. І хоча Масарик неодноразово зустрічався і з Грушевським, і 3 з Винниченком, плідного діалогу у них не вийшло.

Масарик засудив Брестський мир, підписаний і більшовиками, і урядом УНР, і розпочав термінову евакуацію чеського корпусу, адже до Києва підходили війська Центральних держав. І битву під Крутами, і штурм Києва червоноармійцями Муравйова Чеська нацрада зі своїми боєздатними з’єднаннями пересиділа у нейтралітеті. І хоча чеські легіонери могли легко змінити ту історію, вони все ж не стали вплутуватися у протистояння на території екс-імперії Романових. Зрештою у березні 1918-го ТГМ емігрував у США, а «білочехи» додому повернулися у 1920 році і аж через Владивосток.

18 жовтня 1918 року омріяну nezavislost майбутньої Чехословаччини ТГМ оголосив у Вашингтоні на тлі новин про повну перемогу країн Антанти над блоком Центральних держав — Німецької, Австро-Угорської, Османської імперій та Болгарського царства. Офіційно незалежність Чехословацької Республіки було оформлено 28 жовтня у Празі. 14 листопада у Женеві на засіданні Національних чехословацьких зборів у присутності емігрантських організацій чехів та словаків Масарика одноголосно обрали Президентом Першої республіки, а 21 грудня його зустріли у Празі натовпи шанувальників.

Демократії на етапі зародження потрібні елементи диктатури

Невгамовний реформатор Масарик свою жорстко централізовану державу вибудовував, спираючись на професійних бюрократів, добре навчених у імперських структурах. Taticek балансував між культом вождя і демократією. Він так самовіддано вірив у свою зірку та власне бачення державної політики, що за будь-які недоречні дискусії з цим «демократичним монархом» опоненти ризикували бути відкинутими на маргінес політичного життя. Уряд став закритим клубом, а найменший непослух депутатів чи міністрів проти партійної дисципліни завершувався вигнанням із партії та політикуму. Суворий мудрий Масарик вважав, що для молодої демократії деякі елементи диктатури є доречними. Попри всі ці нюанси, йому вдавалося дотримуватися і демократичних принципів.

Серйозні преференції отримали чеська мова та культура, а на місцях послідовно проводили «дегерманізацію» (у Чехії й Моравії) та «демадяризацію» (у Словаччині й Закарпатті). Втім масарикова версія «чеського питання» полягала не у збереженні чи незбереженні чеської мови й культури, а у можливості й необхідності створення чеської держави. Якими ж дрімучими видаються твердження деяких нинішніх діячів, які намагаються довести, ніби у сучасному світі Україна не може вижити як самостійна держава. Подібні сумніви щодо власної країни Масарик переконливо спростував багато десятиліть тому. Ще тоді, у масариковий період, Чехословаччина ввійшла до десяти найбільш індустріально розвинених країн Європи, а її роль і вплив у світі виявилися незрівнянно більшими, ніж її територія, населення та ресурси. У цьому, без сумніву, є історична заслуга Масарика, послідовного прибічника проекту Сполучених Штатів Європи, який він просто не встиг реалізувати.

За матеріалами Сергія Махуна, Олекси Підлуцького та Вікіпедії