Відомий китайський тренер ушу — про себе, бойове мистецтво та оздоровлення людського організму.


Уже восьмий рік поспіль на Закарпатті під керівництвом знаного майстра Му Юйчуня проходить тижневий літній семінар із традиційного ушу. З кожним роком географія і кількість учасників цієї унікальної події збільшується. Відтак повправлятися у тонкощах древнього китайського мистецтва нещодавно зібралися понад 30 учасників із Одеси, Києва, Вінниці, Рівного, Івано-Франківщини, сусідньої Словаччини та Закарпаття. У якості учня потренуватися під керівництвом майстра випала нагода і нашому кореспондентові.

Тиснути землю,
тягнути небо…

На Закарпаття майстер приїхав раніше, адже за кілька днів до семінару з ушу, разом із учнями проводив в Ужгороді майстер-клас для батьків діток, хворих на ДЦП. Ушу-семінар традиційно розпочався у понеділок у мальовничому селі Буківцево, що у Великоберезнянському районі Закарпаття. Тут, за майже 40 кілометрів від Ужгорода для занять є всі умови — чудова природа, чисте повітря й вода, заздалегідь підготовлені майданчики і навіть душові кабінки та своя кухня просто неба...

Майстер приїхав разом із Одеською федерацією ушу, наставником якої є протягом останніх років. Оселився у невеличкому наметі. Під вечір, зважаючи на погоду, вирішили тренування не проводити, натомість провели інструктаж із правил поведінки на природі, накреслили приблизний план заходів на тиждень і пішли готуватися до ранішнього заняття.

З раннього ранку від рясної роси одягаємо чоботи і — до роботи. Майстер показує комплекс вправ для розвитку сухожиль. У його рухах — як завжди, головна — пружина. Му Юйчунь показує, на перший погляд, дивні речі. «Тиснути землю, тягнути небо», а потім «Тягнути землю і тягнути небо…». Так відпрацьовується ота його славнозвісна пружина, яка дає учням ушу стержень для подальших занять і для досягнення певних результатів.

У своїх заняттях майстер завжди повторює: «Не війна, лише здоров’я. Війна може бути потім. На першому місці здоров’я». Це так майстер каже про рухи і про помисли під час занять.

З першого дня і до закінчення семінару, незважаючи на свої 69, майстер Му виглядав жвавішим за всіх нас. Він їв рідко. В основному, рослинну їжу, приправлену соєвим соусом, або кашу. Збирав і сушив гриби, а вечорами чаруюче тихо грав на флейті. Учні, які проводять багато часу з майстром, розповідають, що бачили на власні очі, як їхній учитель через травинку направив енергетичний імпульс до учня, і лише тією ж травинкою відштовхнув його на добру відстань. Це — прояв внутрішньої енергії майстра, який вправно жонглює жердиною, мов 20-річний хлопчина…

Цьогоріч на семінарі чимало уваги майстер приділив вправам із жердинами. Це, за словами китайського наставника, потрібно, аби зрозуміти систему рухів, відпрацювати координацію, розім’яти групи м’язів, які рідко працюють, і розробити ту ж таки пружину. Майстер бачить кожного. Хоч і ламаною російською мовою, зате зрозуміло пояснює помилки. Власне під кінець семінару ми всі вже володіли його кумедним китайським акцентом і спілкувалися між собою його короткими зрозумілими словами. Там, де було дуже важко, приходив на допомогу його учень, голова Одеської федерації ушу, чемпіон світу у вправах із мечем Володимир Федорцов.

Точки від болю у попереку, шлунку та допомога при інсульті…

Щодня після ранішніх тренувань майстер проводив лекції з масажу та самодопомоги при різних захворюваннях. Найбільше запам’яталися його настанови з акупресури (масажу пальцями). Виявляється, на тілі у людини є точки, масажуючи які ми масажуємо і приводимо до ладу внутрішні органи та системи. Найбільше таких точок на стопах та долонях. Наприклад, м’яка зона під великим пальцем відповідає за кишково-шлунковий тракт, а самі пальці — за нирки, очі, серце. Масажуючи мізинець у ритмі з секундною стрілкою, можна втихомирити аритмію та надмірне збудження. А от на зовнішньому боці долоні є дві точки, які знімають біль у попереку. Їх, за словами майстра, китайці відкрили лише у 60-х роках минулого століття. Майстер також розповідав, що можна допомогти людині навіть під час інсульту. Аби не травмувати мозок ще більше, транспортуючи хворого, у Китаї шукають точку Бай-Гуей, яка знаходиться наверху посередині голови (маківці) і роблять маленький надріз. Там знаходиться дуже багато меридіан і судин, які транспортують кров, у тому числі й ту, яка застоялася й закупорює судини. Тому під час надрізу чорна погана кров витікає і людина опритомнює, може відкрити очі, бути при тямі. Окремо майстер розповідав про масаж тонким дерев’яним бруском. Показував, як звичайним деревом масажувати долоні і стопи, спину і ноги… Схожих таємниць майстер називав десятки. Аби їх описати, однієї публікації замало, вони сміливо тягнуть на окрему книгу знань про людський організм.

На розмову з майстром я чекав кілька днів. Від самого початку семінару він дав добро на невеличке інтерв’ю, але довго не мав вільної хвилини. Адже він перебував постійно в русі. Збирав і сушив гриби, був завжди в оточенні учнів, постійно щось пояснював і піджартовував своєю дивною змішаною мовою.

Майстер Му: «Мені пропонували очолити Федерацію ушу всього СРСР…»

Із бесіди з майстром Му дізнаємося, як він вперше потрапив в Україну. Про це учитель ушу розповідає цілу захоплюючу розлогу історію.

— Це було ще за Радянського Союзу, — каже майстер. — У кінці 80-х у Китай приїжджали представники СРСР і запрошували наших майстрів тренувати радянських спортсменів. Запрошували багатьох майстрів із різних міст. Але ніхто не наважувався прйняти запрошення, оскільки ситуація у СРСР на той час була напружена. Мене один мій брат по ушу познайомив якось у Пекіні з російським майстром Ізмаїлом Єсіним, який очолював у союзі клуб «Лун ху Чань», що перекладається як «Дракон і Тигр». Єсін був великим дужим чоловіком. Коли ми зустрілися, він хотів перевірити мене на майстерність і міць. Я попросив його взяти велику керамічну посудину. Від мого удару головою вона розсипалася. Моя ж голова була абсолютно не пошкоджена. Потім я дав йому свою руку і попросив скрутити її. І хоча Єсін був сильним чолов’ягою, він не зміг скрутити мою руку. Відтак я пояснив йому, що це і є ушу, яке йде зсередини, із внутрішньої роботи над собою. Яке схоже на змію всередині, яку важко крутити…

Тоді майстер Му не став робити секретів зі свого мистецтва і показав радянському гостю, як потрібно тиснути на землю і тягнути небо, аби виробити всередині внутрішній важіль. Відтак Ізмаїл Єсін запросив Му Юйчуня очолити Федерацію ушу всього Радянського Союзу.

— Посольство Росії вже підготувало відповідні запрошення для мене на роботу, — веде далі майстер. — На той час я працював тренером у школі олімпійського резерву у Пекіні. Я звідти звільнився, бо прийняв запрошення російського гостя. Але якраз у той час Горбачов підписав указ про розпад СРСР. Таким чином моє запрошення автоматично втратило силу, оскільки вже не існувало такої країни — Радянський Союз. Тому вирішив відпочити один рік. Поїхав на схід у М’янму, після чого знову повернувся в Китай.

За кілька років майстра Му знайшов такий собі представник українського козацтва генерал Попович. Його вчителем був той же Ізмаїл Єсін. Він запросив його тренувати людей уже в Україну, а саме в Київ. Хоча тоді Му Юйчуня запрошували і з Франції та інших країн. Усе ж зупинився на Україні. Планував трохи попрацювати там, потім у — Росії, Казахстані і повернутися знову в Китай. Але не так сталося…

«У перший день в Україні мене намагалися пограбувати бандити…»

— То була цікава історія, пригадує майстер. — Одразу, коли я прилетів в Україну, на митниці попросили показати, скільки у мене є грошей. Я мав тоді кілька тисяч доларів. Цю суму я озвучив на прохання митників у аеропорту. Одразу після цього за мною почали стежити місцеві рекетири. Очевидно, хотіли відібрати гроші. Вони, мабуть, працювали разом із місцевою поліцією, оскільки мене затримали на дві доби ніби для з’ясування особи і через те, що я мав з собою меч для тренування. Я пояснював, що я тренер з ушу, показав документи. Але мене не відпускали. А ті бандити лише чекали, коли я вийду у місто. Тоді мене врятував місцевий бізнесмен на ім’я Юра, якого я досі не можу знайти. Він, «розкусивши» ситуацію, що мене чекають бандити, натякнув мені, аби я йшов за ним. Так мене вів коридорами аеропорту, поки ми не відірвалися від тих людей. Вийшовши, сіли у його авто і таким чином відірвалися від небезпеки. Цей чоловік потім у одній китайській фірмі, яка працювала у Києві, знайшов перекладача, аби зі мною поговорити. Мій земляк пояснив, що Юрій хоче допомогти мені і запрошує до себе додому. Оговтавшись трохи від цих подій, я почав працювати тренером. Учив людей кунг-фу. Однак Попович, який мене запрошував, заважав мені працювати, втручаючись у процес тренування. Разом із тим, він просто забув мені продовжити термін перебування в Україні. Або просто не хотів протягом трьох місяців спеціально цього робити. Так я дотягнув до того часу, поки у мене залишилося три дні легального перебування. На щастя, у цей час мій брат по ушу якраз їхав із Росії в Туреччину через Київ. Він побачив мій паспорт і сказав, що через три дні на мене чекає в’язниця. Відтак запропонував тікати з Києва у Крим. Я погодився. На вокзалі мене наздогнав перекладач Поповича і просив вернутися, однак я поїхав. Там мій брат по ушу познайомив мене зі своїми учнями і знайомими, які мали зв’язки у СБУ та міліції. Так мені продовжували кілька разів термін перебування на три місяці…

Загалом у Криму майстер Му пропрацював близько 9 місяців. Але важко було завжди перебувати без реєстрації, тому вирішив повернутися в Китай. Нині у нього там залишилося багато учнів, від малого до старого… Вони, і ще чимало людей з України, запрошували тоді і запрошують його зараз як наставника…

— Якось у середині 90-х я показав у Києві на Троєщині тренеру Юрію Коваленку стиль багуа, — продовжує майстер. Він подивився, нічого не сказав і зник. Я вже думав, що Юрій Коваленко (так звали того тренера) пішов мені купувати квиток додому у Китай. А він, коли побачив мій стиль, без мого відома розклеїв афіші і так я почав працювати. З того часу я прижився в Україні.

Після цього Юйчунь допомагав тренерам із Черкас, Херсона, Вінниці, Луганська, Полтави, Бердянська, Одеси та інших міст. На Закарпаття вперше приїхав років 10 тому на запрошення місцевих тренерів Петра Ганчака та Барнабаша Шомодьї, з якими познайомився на Днях Китаю в Києві.

— Уже 8-й рік поспіль ми приїжджаємо сюди у Буківцьово на семінар, який збирає шанувальників ушу з усієї України, каже майстер. — Хоча у Китаї до мене теж ставляться добре, я маю там чимало спортивних титулів…

«У традиційному ушу головне — здоров’я…»

Перевівши трохи розмову до природи самого ушу, запитуємо майстра: «Що найголовніше у цьому мистецтві? Що треба для людей, які хочуть займатися ушу?»

— Головне — здоров’я, — без вагань відповідає майстер. — У будь-якому виді ушу людина отримує і зміцнює здоров’я. Це —найголовніше, на мою думку, в ушу. Будь-яка людина може покращити своє здоров’я, займаючись три місяці традиційним ушу, яке я пропагую. Але зауважте, йдеться не про спорт, а саме про традиційне ушу, якому вже близько 3000 років. Всередині ушу є багато таємниць, якщо їх відкривати, людина буде не лише здоровою, але й дуже сильною, хоча зовні це і не буде помітно. Той, хто відчуває всі рухи зсередини, той легко може оволодіти різноманітними новими техніками…

Від’їжджаючи з Буківцева, зайшов попрощатися з майстром. Він, як завжди, з усмішкою потис мені руку і порадив займатися вправами, які він показував. Займатися для здоров’я і для розвитку. Адже, за його словами, у бойовому мистецтві важливе не лише фізичне тренування, а й робота з розумом та душею…

Павло Білецький