Закарпатець, який робить масштабні компанії успішними, змінює професію задля проектів і ніколи не здається.

Володимир Маринович із тих трьох, хто за правилом «3/7/90» обертає землю. Правило звучить так: «Тільки 3 людей зі ста — це ті, хто обертає землю; сім зі ста — люди процесу; 90 зі ста — це «Дім-2».

Він один із найуспішніших топ-менеджерів Росії, потужний фахівець із PR, корінний закарпатець у своїй професійній діяльності обертає ідеями і нестандартними рішеннями, які врешті-решт приносять мільйонні й мільярдні прибутки.

На особистому рахунку Мариновича — численна кількість успішних PR-проектів, наймасштабніші з яких: компанія, що надає послуги таксі «Get Taxi» (гендиректором якої він є), мережа магазинів парфумів «Улыбка радуги» (яку розвинув від 2 до 68 магазинів), кондитерська фабрика шоколаду та марципану «Ацтек», проект «Vigoda.ru» (який під керівництвом Мариновича став одним з лідерів сфери з прибутком понад 1 млрд. рублів на рік).

Сьогодні Володимир Маринович ще й експерт бізнес-школи «Вверх», відтак регулярно проводить майстер-класи, а щовівторка спільно з колегами під час «Бізнес-каруселі» розробляє бізнес-кейси, які можна переглядати в онлайн-трансляції.

Майстер-класи топ-менеджера завжди здаються закороткими, якими би довгими вони не були. На кожне правило у Мариновича по кілька прикладів, пересипаних жартами, нестандартними рішеннями і мудрими порадами.

В Ужгороді Володимир нечастий гість. Тож студентам УжНУ направду пощастило взяти участь у двох його майстер-класах «7 кроків стартапу» і «Як побудувати команду мрії», які тренер провів на запрошення директора Центру кар’єри Тетяни Бутурлакіної. А ProZak пощастило поспілкуватися з топ-менеджером опісля й записати розмову, яку сьогодні пропонуємо вам до читання.

«Це був час, коли не можна було займатися тільки тим, що тобі подобалося»

— Чому ви перейшли із журналістики у піар?

— Це було у 1992 році. Я навчався на факультеті журналістики у Санкт-Петербурзі й приїжджав на практику до Ужгорода. На закарпатському телебаченні у мене була частина програми «За і проти», а також ефіри на Київ про культуру і мистецтво на Закарпатті. Це були неймовірні часи. У 1992 році тих грошей, які заробляв, уже не вистачало на життя. Тоді я отримав пропозицію створити перший стартап у своєму житті — «Строительную газету». Через три роки вона вийшла на самоокупність. Це був класний проект. Це був час, коли не можна було займатися тільки тим, що тобі подобалося. Треба було шукати те, що давало хороший заробіток.

— А що пригадуєте з ужгородського дитинства?

— Передусім спільну рибалку з моїми друзями, гриби також збирали. Це були неймовірні часи. Пригадую піонерський табір у Циганівцях. Адже це був абсолютно безтурботний період, усе було тільки попереду. Тому гриби, рибалка і піонерський табір у Циганівцях. Напевно, ось так.

— Як сталося, що кандидат філологічних наук не залишився працювати в університеті?

— З 1995 до 2015 року я викладав в університеті на кафедрі реклами і зв’язків із громадськістю. Це були суботні заняття, бо мене цікавила не стільки комерційна наука, скільки практика. Розповідав про практику студентам у суботу, а саму практику напрацьовував з понеділка по п’ятницю.

«Якщо колись настане 31 грудня, коли я не скажу собі, що я розвивався, це буде мій найсумніший Новий рік у житті»

— Які риси необхідні для піарника? Чи можете розпізнати у людині майбутнього фахівця зв’язків з громадськістю?

— Передусім комунікабельність. Бо бути фахівцем зв’язків з громадськістю і при цьому чекати, коли до тебе хтось підійде, не вийде. Я би хотів, щоб у фахівців зі зв’язків з громадськістю було більше глибини, тому що дуже часто вони поверхневі, не хочуть копати глибоко, а це дуже відчувається. Хочете розповім історію?

— Так.

— Це було у 1994 році. Ми отримали ексклюзив на продаж «Nina Ricci». І треба ж було такому статися: на ринку почала з’являтися фальшивка цих парфумів. Така ж коробка, пляшечка — усе ідентичне. Зрозуміло, що це вплинуло на наші продажі, бо фальшивка коштувала вп’ятеро дешевше. На жаль, знайшлися люди, які готові були платити за фальшивку. І ми думали над тим, як вирішити це завдання. Знаєте, що ми зробили? Не рекламну кампанію «Nina Ricci». Передусім ми отримали від «Nina Ricci» листа, де був вказаний склад парфумів. Взяли зразки продукції, які були у нас на складі, і разом із цим листом віднесли в Інститут краси, який підтвердив те, що представлені зразки і склад, вказаний у листі, повністю ідентичні. По-друге, на складі в Парижі у присутності нотаріуса було взято певну кількість зразків, упакованих у посилку, які надіслали нам на склад. Нотаріус також засвідчив, що у нас на складі саме ті «Nina Ricci», які надійшла з Франції. У такий спосіб ми довели автентичність, що наші «Nina Ricci» — це саме справжні «Nina Ricci». По-третє, фальшувальники з невідомих причин почали упаковувати несправжню «Nina Ricci» у целофанових пакетах. А ці парфуми ніколи не упаковували у целофан, бо це неекологічно. Ми отримали іншого листа від «Nina Ricci» про те, що вона свої парфуми не упаковує. Затим ми зробили велику прес-конференцію за участі ЗМІ безпосередньо на складі. На цьому заході донесли, що наші «Nina Ricci» повністю автентична, по-друге, підтвердження нотаріуса про те, що зразки на складі — це саме парфуми з Парижа, по-третє, листа «Nina Ricci» про те, що парфуми не упаковують. І коли ми дали журналістам матеріали — запропонували оцінити якість продукції, отримали значну кількість матеріалів, зробили копії, а менеджери з продажів давали ці матеріали людям, які запевняли, що можуть купити «Nina Ricci» вп’ятеро дешевше. На той час довіра до ЗМІ була досить високою. Так ми доводили людям, що вони говорять про фальшивку. А якщо хочуть купити справжні парфуми — повинні купувати у цій компанії. І в такий спосіб ми «розкачали» ситуацію і відновили наші продажі.

— Що ви робите, коли у вас немає ідей?

— У мене завжди є ідеї. По-друге, я їх шукаю і читаю «The Crunch». Навколо завжди багато людей, у яких є ідеї. Треба просто вміти їх чути. Не просто слухати, а чути. І коли з’являються ідеї, їх потрібно просто брати собі на замітку, а в потрібний момент віднаходити. Тому так не буває, що немає ідей.

«Я глибоко переконаний у тому, що тільки у такий спосіб ти можеш розуміти, як працювати — вникати у роботу і фізично пробувати працювати у цьому напрямку»

— Яким своїм проектом ви найбільше пишаєтеся?

— «Get» («Get Taxi». — Авт.). Спільно з командою це вийшов справді грандіозний міжнародний проект. І мені дуже важливо 31 грудня за п’ять хвилин 12-ї сказати собі, що цього року я досягнув певного результату, що зробив певний крок угору. Тому і бізнес-школа «Вверх». Тому якщо колись настане 31 грудня, коли я не скажу собі, що я розвивався, це буде мій найсумніший Новий рік у житті. Розумієте? Тому «Get» — це той проект, яким я пишаюся, і зараз скажу, чому. У травні цього року ми отримали 300 мільйонів доларів інвестицій від «Volkswagen». Ця компанія з допомогою «Get» хоче зробити через 5 років 10 мільйонів автомобілів без водія. Це коли ви натискаєте на кнопку і приїжджає автомобіль без водія. Такі машини-автопілоти вже існують. Тому я дуже пишаюся «Get». Це найбільший, найцікавіший проект, у якому я брав участь.

— У вас такі полярні проекти: кондитерська справа, парфуми, таксі… Щоразу доводиться «переключатися», вникати у роботу цих фірм, чи як?

— Був період, коли я починав «Get», й оскільки в мене не було ліцензії, то не міг бути водієм таксі, але певний час проводив із таксистом: сидів поруч із ним, був у ролі стажера і їздив-дивився, їздив-дивився. Також я маю диплом майстра манікюру. Цьому вчився для того, щоб зрозуміти, як працює Nail-бізнес. Я глибоко переконаний у тому, що тільки у такий спосіб ти можеш розуміти, як працювати — вникати у роботу і фізично пробувати працювати у цьому напрямку. Тому в мене є диплом з манікюру, тому підпрацьовував спільно з таксистом, тому продавав парфуми. Сьогодні, коли ми будемо створювати проект «Маркет», я особисто піду по магазинах, продавцях картоплі й сиру і буду з ними домовлятися. Мені цікаво на початку самому це спробувати, аби потім міг розповідати це своїм підлеглим.

— На Закарпатті вас запрошували реалізовувати певні проекти?

— Успіх кожного проекту — це кількість чеків на середній чек. Й існує принцип дистрибуції, згідно з яким ти спочатку йдеш у мільйонники, потім 750-тисячники, потім 500-тисячники, потім 250-тисячники, а потім 100-тисячники. Я думаю, що через 2—3 роки на Закарпатті також з’явиться «Get», як і «Обер» та інші цікаві компанії.

У команди є одна мета на всіх

— Які люди працюють у вашій команді?

— Зацікавлені, професіональні, мотивовані й ті, хто любить взаємодіяти. Якщо ти не збудуєш відносини на взаємодії, ти отримаєш 5, 10 чи 500 осіб, із яких кожен сам по собі, й ти не отримаєш результату. Тому дуже важливо створити таку компанію і таку атмосферу, коли людям цікаво вирішувати завдання разом. Знаєте, чим відрізняється команда від колективу? У команди є одна мета на всіх. Моє завдання — зробити саме так, аби моя ціль — була їхньою ціллю. Тоді вийде команда.

— У вас є власні книги? Де їх можна прочитати, придбати?

— Я збираюся до Ужгорода ще в травні, привезу власні книги: «Ступени успеха», «Бизнес без галстуков», «Команда мечты», «7 шагов стартапа». Щовівторка о 7-й вечора бізнес-школа «Вверх» проводить бізнес-карусель. Там ми публічно розбираємо конкретні бізнес-кейси. Й паралельно проводимо онлайн-трансляцію, на яку можна підписатися. Лінк можна взяти у групі бізнес-школи «ВКонтакті».

— Ви працюєте 24 години в день?

— Ні, я лягаю спати зазвичай о 12-й ночі й прокидаюся о 7-й ранку. Я все-таки сплю. Інша річ, що мене досить часто питають, як я поповнюю енергію. Насправді дуже просто: коли ти робиш те, що тобі подобається, енергія виникає сама. Головне — робити те, що тобі подобається, і не робити того, що не подобається.

— Який найважливіший урок дало вам життя?

— Не здаватися. Не здаватися, коли тебе б’ють, коли ти падаєш на коліна, дістаєш синці, наступаєш на граблі, але все одно потрібно підніматися і йти. Не здаватися. Іноді буває боляче. Але не здаватися і не здаватися.

— Як і де ви відпочиваєте і коли?

— Я дуже люблю збирати гриби і, напевно, мій головний спосіб відпочити — це побути певний час з близькими людьми і знаєте що? Помовчати. Це теж добре. Тому три речі, які дають мені відпочинок: гриби, мовчання, але найважливіше — побути з рідними людьми.

— Ваші діти будуть працювати у піарі?

— Ні. Одна моя дочка — фахівець із пошуку персоналу — дуже успішний хантер. Інша — кухар і мріє стати крутим шеф-кухарем. Ні, мої діти не йдуть моєю стежкою. Але це нормально. Головне, щоб вони робили те, що хочуть.

— Як ви визначаєте сенс своєї роботи?

— Ефективність, при чому вона повинна вимірюватися грошима чи якимись цифрами. Є блогери, у яких 17 підписників. Є блогери, у яких 17 тисяч підписників, є блогери, у яких 170 тисяч підписників, є блогери, у яких мільйон 70 тисяч підписників. А є і такі, у яких 30 мільйонів, наприклад, Кім Кардашьян. Тому ключовий фактор — вимірювати. Якщо на тебе підписані 30 мільйонів, а на мене всього 17, то які би я чудові речі не писав, це означає, що людям сьогодні цікаво те, що пише Кім Кардашьян. Тому питання полягає у тому, щоб вимірювати кількість або гроші.

— Почуваєтеся щасливим? Знаєте, у чому щастя?

— Так, є рецепт щастя. Це коли ти вранці їдеш на роботу із задоволенням, а ввечері повертаєшся додому в сім’ю із задоволенням — це щастя.

— У вас саме так?

— Я над цим працюю.

Наталія Каралкіна, ProZak.info
Фото: Катерина Хижняк, медіацентр УжНУ