«Спочатку я грав у шашки й вигравав у вcіх. У 6 років мене записали на шахи. Я хочу вигравати в турнірах, щоб мати медалі, і хочу вигравати гроші, щоб купити квадрокоптер», — розповідає про себе чемпіон області з шахів Ілля Лабик.

Свої перші серйозні змагання він виграв, будучи 6-річним, хоча грав у категорії хлопчиків до 8 років. За один турнір юний шаховий вундеркінд переміг сімох суперників.

«Ілля в нас гіперактивний. Усі дивуються, як така дитина може грати в шахи. Але тренер каже, що в цьому його унікальність. Бо про Каспарова теж колись так говорили», — розповідає мама Іллі Мар’яна Лабик. У шаховому відділенні Закарпатської обласної ДЮСШ Ілля тренується півроку. За відносно короткий період він пройшов усі доступні в цій віковій категорії рівні. Сьогодні семирічний Ілля представляє Закарпатську область на Всеукраїнському чемпіонаті з шахів серед дітей до 8 років, який триватиме в Чорноморську до 20 червня. Тут йому доведеться зіграти понад 20 партій із різними суперниками.

Тренер, майстер FIDE Василь Прокопишин розповідає, що відчував у дитині здібності, але не очікував, що Ілля, вперше потрапивши на обласний чемпіонат, одразу стане чемпіоном. «Я завжди кажу: будь уважним, не поспішатимеш — виграєш. Шахи — це психологія. Якщо з двох, які грають, один невпевнений у собі, інший одразу відчує це. Ілля інтуїтивно знаходить правильні ходи, що свідчить про те, що в нього є здібності, але їх потрібно розвивати. Чемпіон світу з шахів казав, що коли не грає по 10 партій шахів за день, вважає, що день минув дарма. Я завжди кажу батькам, що від них залежить перший крок — привести на заняття. Далі є багато інших кроків: турніри, заняття, чемпіонати. Настане мить, коли ця кількість перейде в якість», — розповідає тренер. Після 40 років у цьому виді спорту має чемпіона світу у віці до 14 років, чемпіона світу серед дорослих у складі збірної України, одного паралімпійця. Для Іллі тренер — дуже великий авторитет, зазначають батьки. Дитина навіть виявляє бажання ходити на рибалку, як тренер. 8 липня з тренером вони їдуть до Угорщини на турнір, а до цього будуть змагання в Ужгороді.

Мар’яна та Андрій Лабики, як і вся родина, з захопленням спостерігають за успіхами Іллі й максимально підтримують його у спорті. «Найважливіше, що йому це подобається. Ми не змушуємо дитину займатися тим чи іншим видом спорту. Все тільки через її бажання. Але слідкуємо, аби дитина не пропускала тренувань. Я вважаю, що успіх залежить і від батьків, які докладають до цього зусилля. Іноді діти лінуються, не хочуть іти на тренування, але ми змушуємо. І врешті вони задоволені тим, що зробили», — розповідає мама.

У сім’ї Лабиків є ще один спортсмен: старший 10-річний син Андрій має дуже хороші успіхи у водному поло. Цього тижня закарпатська команда за участі Андрія вперше в історії Закарпаття стала чемпіоном України з водного поло. Старший син теж відвідує заняття з шахів, щоб бути суперником молодшому. Він має досягнення і в цьому виді спорту, але основним для нього є ватерполо. Тренер Василь Прокопишин бачить перспективу в обох дітях, але зазначає, що молодший завдяки своєму юному віку має більше шансів, ніж старший.

Протягом тижня діти постійно зайняті в різних секціях. «Старший після школи йде на тренування з водного поло, далі — на шахи, затим англійська мова і вже після цього виконання домашніх завдань для школи. Молодший після школи відвідує секцію з футболу, далі — шахове відділення. Після цього заняття з англійської й виконання домашніх завдань. І так щодня», — розповідає батько хлопців Андрій Лабик. Як і його дружина, він ніколи не займався шахами. Родина Мар’яни — творча, Андрія — з математичним нахилом. Його прадідусь і прабабуся свого часу закінчили політехнічний інститут у Львові з червоними дипломами. Сама ж бабуся — Олеся Миколаївна — викладачка іноземних мов. Як педагог, вона вважає, що Мар’яна й Андрій зайняли дуже правильну позицію у вихованні: «Діти не розуміють того, що батьки, і це природно, бо ми перебуваємо в різних вікових категоріях. Але потрібно знімати шапку перед тими батьками, які спрямовують дитину, які побачать у ній хист, який можна розвинути».

Ілля, крім шахів і футболу, ще грає на гітарі. Вже мав перші концерти й пообіцяв тренерові з шахів навчити і його грі на гітарі. «Ця дитина не така, як усі. І вона не може робити те, що хтось хоче, а тільки те, що хоче сама. Я працюю 35 років із дітьми і кажу це не тому, що він мій онук», — зазначає бабуся Олеся Миколаївна.

У свої сім років Ілля не любить бути другим, для нього важливо перемагати. Під час турнірів він не хвилюється, а ще їсть натуральний чорний шоколад і горішки. Саме так йому радить тренер, Василь Прокопишин. «Коли діти грають по 7 партій, їм потрібні такі калорії. Відомий шахіст Гаррі Каспаров за одну партію з’їдає 200-грамову плитку шоколаду», — наводить переконливий приклад тренер.

У школі Ілля любить математику, чим частково пояснюється і його схильність до шахів. Тренер переконує батьків, що шахи через гру, азарт, адреналін, логіку дають дитині все те, що дає школа через зазубрювання предметів. Василь Прокопишин вважає, що в Іллі дуже хороші шанси в шахах, потрібно лише використати їх. На запитання про те, чи популярний нині цей вид спорту, багаторічний тренер відповідає, що Україна має чемпіонку світу з шахів і взагалі українці на подібних чемпіонатах завжди посідають призові місця. Такі результати певною мірою є успіхом шахової радянської школи. За 25 років у державі виросли нові гравці, зате залишилися шахові школи, клуби, що дуже важливо, зазначає Василь Прокопишин.

Ілля поки що не має відповіді на запитання, ким хоче стати. Оби­рати майбутню професію йому доведеться ще нескоро. Батьки теж наразі не вирішили, чи хотіли би бачити своїх синів спортсменами. Однак щодо майбутнього дітей мама Мар’яна Лабик має дуже мудру відповідь: «Для мене не важливо, ким вони стануть. Хочеться, щоб вони досягнули чогось у житті, але насамперед хочу, щоб вони були щасливі. Як мама, я завжди буду підтримувати їх, незалежно від того, чим вони займатимуться».

Наталія Каралкіна