Цивілізований світ не потребує сіл. Експерти кажуть, що в наш час достатньо 2 % аграрного населення, щоб виробляти продукти харчування. Україна — аграрна країна, а Закарпаття найбільш селянське у всій Україні.


Села є додатковим і непотрібним вантажем для держави. Тому що пенсії людям платити потрібно, вчителям та медикам зарплати і сільським чиновникам теж. Одні видатки. А прибутку з сіл немає жодного. Особливо в Закарпатті. Люди утікають у міста, а міста не готові до приймання сільського народу. Це коротко про аналіз експерта-соціолога, керівника Центру розвитку Закарпаття Артура Шерегі. Прочитайте і задумайтеся.

З огляду на невідповідність системи адміністративно-тери­торіального районування у країні економічним і політичним завданням нової влади (а тоді вона була радянською) Кабінет Міністрів (тоді він називався Раднарком СРСР) указом (декретом від 27 січня 1918 року) дозволив місцевим радам змінювати межі районів, міських і сільських рад (тоді це звучало «губерній, повітів і волостей») і створювати нові адміністративно-економічні одиниці. Ну а вже в січні 1919 року VII Всеросійський з’їзд рад доручив ВЦВК «розробити практичні питання про новий адміністративно-господарський поділ».

І ось майже через 100 років історія робить черговий виток. А причина всього цього неподобства, як тоді, так і зараз — зміна парадигми економічного розвитку.

На відміну від дня нинішнього на початку минулого століття в СРСР розгорнулася гостра дискусія між прихильниками різних поглядів на урбанізацію. І велася вона переважно з приводу концепції соціалістичного розселення. Почавшись в академії, дискусія швидко вийшла на сторінки преси, в ній взяли участь партійні й державні діячі (Луначарський, Кржижановський, Крупська, Семашко, Мілютін, ін.). Дискусія була відкрита і для іноземних урбаністів. Вважається, що саме американські та німецькі фахівці зіграли в цій суперечці вирішальну роль (це ще раз доводить той факт, що історія робить черговий виток).

І ось саме тоді й виник термін «аграрне перенаселення». А раз воно, це населення, «пере», то цілком зрозуміло, що цей суспільно-економічний дисбаланс необхідно, як це зараз модно говорити, «помножити на нуль».

З іншого боку, зрозуміло, що товаришеві Сталіну не пощастило: в 30-х роках минулого століття він не мав ще таких механізмів, які мають у своєму арсеналі нинішні президенти і прем’єр-міністри — підвищення цін на газ і на електрику. Газ тоді ще взагалі не добували, а електрикою в селах особливо і не користувалися. Електричні чайники, праски, мікрохвильові печі, а головне телевізори — вся ця краса життя тоді ще навіть не снилася людству. І довелося товаришеві Сталіну разом з іншими своїми товаришами вчинити підло. А саме видати указ про забирання від мешканців сіл врожаю і худоби.

Гад він. І товариші його теж.

Сьогодні всі ми знаємо, що Україна найбільше за інших відчула на собі всю красу агресивної урбанізації, яку прозвали чомусь «голодомором». Можливо, таку назву цей активний виток урбанізації отримав через те, що населенню сіл просто не було чого їсти. Можливо.

Але що ж у підсумку? А в підсумку значна частина населення прекрасної країни за кілька років із сіл перемістилася в міста.

Як видно з даних, наведених у графіку, рівень урбанізації в СРСР не просто зріс, а «стрибнув» у період 1926—1939 рр. Більше того, в Україні рівень урбанізації зріс у 2,4 разу, а лідером урбанізаційних процесів у 1930-х роках став Донбас. Міське населення цього регіону в 1939 році склало 74 % від усього населення. У Ворошиловградській області міське населення склало 65,7 % від усієї чисельності населення області. У Сталінській області міське населення досягло 78,1 %. Це при тому, що середнє число по Україні в 1939 році становило 36,2 % міського населення!

Але все одно товариш Сталін вчинив недобре. Недемократично.

Згідно з даними ЦРУ США, на сьогодні показник урбанізації в Україні становить 69,7 %. У XXI столітті цього мало. Але основна проблема в тому, що рухається цей показник у негативному напрямку (–0,33 % на рік). Тобто населення міст скорочується, а сіл — зростає. А для сучасної економіки це дуже небезпечна тенденція.

Але Україна неоднакова. Донбас свій голодомор пережив у 30-х. А Закарпаття?

Сьогодні Закарпаття — малоурбанізований регіон. Частка міського населення становить усього 36,8 % і з сумом треба визнати, що нинішній суто юридично й економічно обгрунтований голодомор торкнеться перш за все нас із вами.

Завдання ті ж, що і колись у товариша Сталіна — загнати всіх у міста. Можливо, нащадки напишуть у підручниках із новітньої історії України, що кілька підлих дядьків і одна не менш підла тітка несправедливо вчинили з українським народом, не любили його і влаштували йому в XXI столітті геноцид за прикладом великого вождя. Але ...

За що його, тобто нас, любити?

Вас влаштовує рівень медичного обслуговування в селі? Ви і справді думаєте, що один лікар (якщо не сказати медсестра) за 50 гривень здатний лікувати всі хвороби крапельницею і підробленими ліками? Ви серйозно?

Вас влаштовує рівень освіти в сільській школі? Там, де весь колектив — родичі директора школи і де один учитель викладає по 5—7 предметів? Після такої базової освіти ваша дитина виросте ким? Ну, чесно?

Вас влаштовує якість води? Ви і справді думаєте, що з дощовою водою в перший водоносний шар не потрапляють сміттєві відходи, які ви багато років закопували у себе в дворі? І з каналізаційних ям, куди зливаються хлоровмісні мийні засоби? Адже ви напевно не цікавитеся, чи містить хлор пральний порошок, рідина для миття посуду, підлоги і вікон, правда? Вам хтось казав, що ця вода чиста? І навіть носив на аналіз у СЕС? Вибачте, в нашу СЕС?

Вас влаштовує відсутність кінотеатрів, театрів, музеїв, ресторанів, клубів, банків врешті-решт? Чи влаштовує відсутність самої можливості куди-небудь вибратися?

Ну тоді за що поважати?

Але це один бік медалі. Назвемо його «цивілізаційно-еко­но­мічним».

А тепер про інший бік, про «людський».

Згідно з відкритими даними згаданого вище ЦРУ, в 2015 році за рівнем смертності Україна посіла 2-ге місце у світі. Всього в рейтингу 224 країни. Наш показник — 14,46 смерті на 1000 мешканців. Гірше справи йдуть тільки в Лесото. Там помирає у середньому 14,89 особи на 1000.

Як же це? А Сомалі? А Афганістан? Заспокойтеся, все в цьому списку є: Сомалі — на 13-му місці, Афганістан — на 9-му.

Підвищення цін на енергоносії, підвищення тарифних ставок на послуги ЖКГ і адміністративна реформа по суті забирають повноваження в сільських рад, це послідовне «вбивство» українського села. Чи помруть через таку політику ще 1,9 млн. українців, як це було в 1932—1933 рр., невідомо. Ось тільки як порахувати? Якщо хтось покінчив життя самогубством через безвихідь, то статисти просто напишуть, що «цього року зросла кількість самогубств». Якщо хтось помер від нестачі коштів на життєво необхідні ліки, то його або її смерть куди запишемо?

Закони, спрямовані на «вбивство села» (офіційно — на підвищення рівня урбанізації), багатьох розорять. Вартість нерухомості в селах впаде майже до нуля. Не вірите? Угорці теж не вірили, а зараз безліч будинків у селах продається за ціною в 1 млн. форинтів (близько   3700 дол. США). У наших селах будинки коштуватимуть ще дешевше, адже ми ж не Євросоюз ...

Зате зросте в ціні нерухомість у містах. Власникам міських магазинів, ресторанів і кафе варто в найближчі кілька років чекати стійкого зростання чисельності клієнтів. Вигідним стане будівельний бізнес у межах міста, значно зросте вартість міської землі.

Навздогін авторові цієї статті, напевно, вже лунає найголовніше запитання: «А орати, сіяти хто буде?»

А орати будуть трактори з GPS-навігаторами. Й інші автоматичні системи та установки. Річ у тім, що за сучасних технологій сільським господарством повинні займатися щонайбільше 2 % населення. Це оптимальний показник для розвинених країн. Стільки людей (разом із сучасним обладнанням) досить, щоб не тільки забезпечити продовольчу безпеку країни, а й успішно експортувати сільгосппродукцію за кордон.

Тож їдьте в місто!

Артур Шерегі, керівник Центру розвитку Закарпаття