Геноцид вірмен — перший масовий   злочин проти людяності ХХ століття

Ані Мкртумян 04.04.2015 08:29 СОЦІО

24 квітня 2015 року   виповниться 100 років   найжахливішої   трагедії ХХ століття, першого масового злочину проти людяності — геноциду вірмен у Османській імперії.


Час має властивість лікувати   рани, дозволяє людині переосмислити минуле заради   майбутнього,   сприяє відмові   від помилкових постулатів і цінностей. Але час не владний над колективною пам’яттю людства, бо такі злочини, як Геноцид, не мають терміну давності.

Геноцид — це дії, вчинені з наміром знищити повністю яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу. На превеликий жаль, саме цей факт був присутній в історії Вірменії — ЗНИЩЕННЯ! Адже жертвами події 1915 року стали майже 2 мільйона невинних людей...

Геноцид вірмен є другим за вивченням актом геноциду в історії після Голокосту. У спільній Декларації від 24 травня 1915 р. країн-союзниць (Великобританія, Франція і Росія) масові вбивства вірмен вперше в історії були визнані злочином проти людяності.

Геноцид вірмен (вірменською Цехаспануцюн від слова «цех» — рід, «спануцюн» — вбивати або ще називають «егерн» — геноцид, або «мец егерн» — велика різанина) організований і здійснений в 1915 році (на думку деяких джерел, тривав до 1923 року, тобто і після закінчення Першої світової) на територіях, контрольованих владою Османської імперії. Геноцид здійснювався шляхом фізичного знищення та депортації, включаючи переміщення цивільного населення в умовах, що призводять до неминучої смерті. 80 % у результаті депортації не доїжджали до пункту призначення, цю дорогу називали «дорогою смерті».

А почалася реалізація цієї ідеї ще задовго до подій 1915 року. Відомі дві дати великої різанини — 1894 і 1896 років, що   забрали життя близько 300 тис. людей. Чергова хвиля знищення вірмен у Османській імперії, розпочата в 1909 р. у Адані (в результаті чого було вбито 30 тис. осіб), стала передвісником нової пантюркістської політики Младотурецького уряду. Успішний наступ російських та англо-французьких військ у 1914—1915 роках наближав визволення Західної Вірменії та Кілікії, що, в свою чергу, сприяло активізації політики геноциду щодо вірменського народу Османської імперії. Отримавши відмову вірменських політичних організацій від спільної участі у війні проти Росії і блоку Антанти в цілому, уряд младотурків у 1915—1918 роках здійснив поголовне і повсюдне знищення і депортацію понад 1,5 млн. вірмен.

Чому ми сьогодні говоримо про 1915 рік, якщо почалося усе набагато раніше?   Відповідь проста. Саме в 1915 році в ході Першої світової війни злочини геноциду була можливість приховати (як кажуть, «під шумок»). Цього року систематичність перетворилася на масовість.

Геноцид вірмен проводився у кілька стадій: роззброєння вірменських солдатів, вибіркова депортація вірмен з прикордонних районів, ухвалення закону про висилення, масова депортація і вбивства вірмен. Деякі історики додають і вбивства у 1890-х роках, різанину в Смирні й дії турецьких військ у Закавказзі в 1918 році.

Основними організаторами геноциду вважаються лідери младотурків Талаат, Джемаль і Енвер, а також керівник «Особливої організації» Бехаеддін Шакір. Одночасно з геноцидом вірмен у Османській імперії мав місце геноцид ассирійців і понтійських греків. Велика частина вірменської діаспори виникла саме з тих вірмен, які втекли з Османської імперії.

Саме 24 квітня 1915 р. у Константинополі почалися масові арешти вірменської інтелектуальної, релігійної, економічної і політичної еліт, що призвело до повного знищення цілої плеяди найвидатніших діячів вірменської культури. До списків, що підлягають арешту, потрапили люди різних політичних поглядів і професій: письменники, артисти, музиканти, вчителі, лікарі, юристи, журналісти, бізнесмени, політичні та релігійні лідери, єдине, що їх ріднило — національна прилежність і становище в суспільстві. Арешти відомих постатей вірменської громади тривали в турецькій столиці з невеликими перервами до кінця травня, при цьому ніяких звинувачень затриманим не висувалося.

Ще в лютому—березні з провінцій почали надходити відомості про арешти і вбивства вір­менських лідерів, але саме з константинопольських арештів почалося повномасштабне знищення вірменської еліти по всій країні. Так, за повідомленнями американців, у квітні—травні були заарештовані вірменські професори та діячі культури у Вані, в Харпуті першими (у червні—липні того ж року) під удар геноцидної машини потрапили представники вірменської інтелігенції.

Метою акції було обезголовити вірменство, позбавити народ навіть найменшого шансу самоорганізуватися перед лицем небезпеки повного винищення. Схема була проста, але ефективна: першими ліквідовувалися представники еліти, після цього починалося знищення інших.

У Константинополі арешти намагалися проводити без зайвого галасу: зазвичай приходив поліцейський у цивільному і просив хазяїна будинку піти з ним «буквально на п’ять хвилин, щоб відповісти на кілька запитань». До інших приходили вночі, піднімали з ліжка і прямо в піжамі й тапочках відвозили до центральної в’язниці міста. Багато людей, які жодним чином не були пов’язані з політикою і вважали себе лояльними підданими Османської імперії, навіть уявити не могли, що їх очікує в найближчому майбутньому. Були випадки, коли ті, кого поліцейські не застали вдома, самі приходили в поліцію, дивуючись, з якого дива раптом знадобилися владі.

Заарештований 24 квітня доктор Тигран Аллахверді, наприклад, сам був членом партії младотурків. Він неодноразово організовував акції зі збирання коштів і передавав у партійну касу великі суми грошей. Серед заарештованих був і професор Келеджян, який все життя викладав у турецьких навчальних закладах і видавав турецькомовну газету «Сабах». Будучи доправленим у табір для інтернованих, Келеджян упізнав у начальникові табору одного зі своїх колишніх учнів. Той таємно попередив професора, що отримано наказ за підписом Талаата про знищення ув’язнених і порадив йому вибиратися з табору за будь-яку   ціну. Пізніше Келеджяна, який   так і не зумів нічого зробити для свого порятунку, вбили дорогою в Сівас, куди він був відправлений нібито для того, щоб постати перед військовим трибуналом. З 291 в’язня табору вижили лише сорок чоловік.

У числі цих сорока був і великий вірменський композитор і музикознавець Комітас. Із чуток, після арешту йому дозволили повернутися в Константинополь завдяки особистому втручанню принца Меджида, дружині якого Комітас свого часу викладав музику. Однак потрясіння, пережиті ним під час заслання, скалічили його: невпевненість у завтрашньому дні, атмосфера постійного страху, що панувала в ті дні у місті, мимовільне почуття провини за те, що залишив у таборі на вірну загибель друзів, самотність — усе це незабаром викликало у Комітаса помутніння розуму. Він помер у 1935 році в Парижі, провівши останні дев’ятнадцять років свого життя в психіатричних клініках.

Усього протягом кількох тижнів у одному тільки Константинополі було заарештовано близько 800 видатних вірмен, з яких уже до кінця літа мало хто залишився в живих. Жертвами младотурецького терору стали письменники Даніел Варужан, Сіаманто, Рубен Зардарян, Рубен Севак, Арташес Арутюнян, Тлкатінци, Ерухан, Тигран Чекурян, Левон Шант та десятки інших.

Трохи пізніше були заарештовані й знищені депутати від партії Дашнакцутюн в османському парламенті: Вардгес, Хажак, письменник і публіцист Григор Зограб... Вірмени, які поклали стільки життів на вівтар визволення Туреччини від султанського деспотизму, тепер безжально винищувалися вчорашніми соратниками з революційної боротьби.

У полум’ї геноциду загинули тисячі священнослужителів: від простих священиків до єпископів. Єпископ Смбат Саадетян із Карина, викрадений зі своєю паствою у Месопотамії і вбитий; архімандрит Геворк Туряй, засланий військовим судом Карина, убитий в дорозі; архімандрит Байберда Ананія Азарапетян був повішений за рішенням місцевої влади; архімандрит Муша Вартан Акопян помер у в’язниці, забитий палицями; архімандрит Тігранакерта Мкртич Члхатян помер у в’язниці від тортур ...

Удар, завданий вірменському народу младотурецьким режимом навесні — влітку 1915 року, виявився безпрецедентним за своїм руйнуванням. Саме тому розсіяні сьогодні   всім світом вірмени відзначають 24 квітня як День поминання жертв геноциду. У Вірменії   цього дня десятки тисяч людей здійснюють сходження до меморіального комплексу «Цицернакаберд», щоб вшанувати пам’ять майже двох мільйонів вірмен — жертв Геноциду і покласти яскраві весняні квіти біля Вічного вогню. У центрі комплексу — Вогонь вічності, до якого ведуть високі сходи. Звучить скорботна музика Екмаляна і Комітаса. Сам вогонь уособлює ідею незагоєної рани, вічного болю, який палає у серці. Все це пронизує душу, перебуваючи там, усвідомлюєш увесь жах, страх, біль вірменського народу, через себе пропускаєш усі події 1915 року.

***

Символ геноциду — незабудка

В етимології назви квітки «незабудка» в різних мовах закладено один і той же зміст: «Не забувай», «Пам’ятай», що є основним посланням сторіччя Геноциду вірмен. У середні століття квітка вважалася символом Божої присутності. Кожен з п’яти пелюсток незабудки символізує одну з п’яти частин світу, якими розсіялися і врятувалися від геноциду вірмени.

Чорна серцевина квітки — це пам’ять про геноцид. Жовтий колір символізує сонячне світло, що дає сили жити і творити. Світло-бузковий, яким пофарбовані промені всередині квітки, символізує участь у визнанні та засудженні геноциду вірмен, а домінуючий ліловий — це самосвідомість вірмен: він присутній в елементах вбрання священнослужителів Вірменської апостольської церкви.

***

ВИЗНАННЯ

Геноцид вірмен визнаний і засуджений багатьма країнами світу і впливовими міжнародними організаціями. Першим геноцид вірмен офіційно визнав і засудив Уругвай (1965 р.). У 1984 — Міжнародний Гаазький трибунал, у 1987 — Європейський Союз, Підкомісія ООН із запобігання дискримінації і захисту меншин. Геноцид вірмен офіційно визнали і засудили Аргентина, Бельгія, Ватикан, Венесуела, Греція, Італія, Канада, Кіпр, Литва, Ліван, Нідерланди, Німеччина, Польща, Росія, Словаччина, Уругвай, Франція, Чилі, Швейцарія, Швеція.

У 2007 році парламент штату Нового Південного Уельсу прийняв акт засудження геноциду та запропонував Федеральному урядові Австралії зробити те ж.

43 із 51 штату США офіційно оголосили 24 квітня Днем пам’яті жертв геноциду вірменського народу.

У деяких країнах ЄС за заперечення історичного факту геноциду вірмен внесено кримінальну відповідальність (до 4 років позбавлення волі). 13 жовтня 2006 р. нижня палата парламенту Франції ухвалила законопроект щодо геноциду вірмен. У документі їх визнано жертвами масових убивств, влаштованих Османською імперією під час Першої світової війни. Усі, хто заперечуватимуть факт геноциду, сплачуватимуть 45 тисяч євро штрафу та сидітимуть у в’язниці протягом 5 років — так вирішила Національна Асамблея.

В Україні тільки окремі регіони і міста визнали Геноцид вірмен: АР Крим, Київ, Черкаси, Ізюм та Ужгород. 14 травня 2010 року Ужгородська міська рада на чолі з міським головою   Сергієм Ратушняком визнала Геноцид вірмен Османською імперією 1915 року.

 photo --1_zpsbaivgi0w.jpg

Ані Мкртумян

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат