Минулого року у Мукачеві на очах у п’ятирічної дитини у власному будинку було застрелено власника мережі кав’ярень «ТІМЕ» Олексія Планкіна.


КОРОТКА ПЕРЕДІСТОРІЯ

Олексій Планкін родом із Росії, жив у Москві, до Мукачева приїхав у 2007 році, а у лютому 2008 року розпочав свій власний бізнес, відкривши кав’ярню.

Бізнесмен мав родинні проблеми, двічі був розлученим. До Мукачева приїхав із дружиною Іриною, у них народилася донька, однак згодом Ірина покинула чоловіка, залишивши йому дочку.

Невдовзі у Планкіна зав’язалися стосунки з місцевою офіціанткою, яка була молодша за нього на 20 років. У них народився син, але міцних стосунків не вийшло. Наприкінці 2012 року вони розійшлися, і жінка категорично заборонила батькові бачитися з маленьким сином. Почалися судові процеси. У закарпатській пресі з’явилася скарга жінки на те, що бізнесмен її сильно побив.

Останнє судове слухання відбулося за кілька днів до вбивства Олексія — 24 січня 2014 року. Апеляційний суд Закарпатської області ухвалив рішення на користь чоловіка: не перешкоджати батькові бачитися із сином хоча би раз на тиждень, а вже 26 січня Планкіна застрелили.

Через два місяці після цих подій ймовірних убивць чоловіка було затримано. Ними виявилися мешканці Києва. Один із них — родич жінки, яка народила від Планкіна сина і з якою він судився.

ЯК ГОТУВАЛОСЯ ВБИВСТВО

Міліція встановила, що один із виконавців вбивства напередодні, видаючи себе за іншу особу, пред’явив підроблений паспорт і орендував автомобіль марки «Mitsubishi Pajero Wagon», вказавши неправдивий маршрут поїздки до Донецька та Дніпропетровська. Крім того, обидва чоловіки перед в’їздом до Мукачева замаскувалися накладними вусами, окулярами та матерчатими рукавицями.

Один із виконавців вбивства безперешкодно зайшов на подвір’я та до будинку, в якому перебували бізнесмен Планкін із дочкою. Нападник вистрелив бізнесменові в голову та черевну порожнину. Від наскрізних кульових поранень чоловік помер на місці. П’ятирічну дівчинку вбивця не чіпав. Дівчинка пробула одна з мертвим батьком до ранку.

Після вчинення вбивства виконавець повернувся до машини, у якій на нього чекав напарник, і чоловіки вирушили до Києва. Дорогою, намагаючись приховати сліди злочину, на 756-му кілометрі автодороги Київ—Чоп, чоловіки викинули в річку обріз мисливської рушниці.

Родич мукачівської офіціантки як основний організатор та співучасник убивства, відпрацьовуючи власне алібі, наступного дня після вбивства, 27 січня, видаючи себе за іншу людину, з підробленими документами вилетів до Москви і того ж дня у супроводі жінки, якій він заплатив за послуги, повернувся вже зі своїм документом до Києва.

Однак міліція провела масштабну роботу і через два місяці після скоєння злочину обидвом киянинам, один із яких був організатором, а інший виконавцем, було повідомлено про підозру та взято під варту.

Слідчі встановили, що в день убивства у злочинців виникли непередбачувані обставини. Дорогою до Мукачева вони зупинилися у Воловецькому районі, аби випробувати обріз рушниці, й пошкодили саморобний глушник. Уже в Мукачеві їм довелося заїхати до будівельного гіпермаркету «Епіцентр» і купити термостійкий скотч. Згодом під час досудового розслідування правоохоронці з місця події вилучили залишки саме цього скотчу та пластмасової труби, яка була використана як глушник.

СУДОВІ ПЕРИПЕТІЇ

5 вересня 2014 року матеріали слідства були скеровані до Мукачівського міськрайонного суду. Тривалий час місцеві судді відмовлялися брати справу на розгляд. Справа була надто резонансною. Підозрювані заперечували свою причетність до вбивства. На їхній захист підключилися якісь невідомі люди і навіть дивна організація «Майдан — громадський контроль». Підозрюваних називали активістами Майдану, а справу проти них замовною.

Апеляційний суд Закарпатської області 27 лютого 2015 року оголосив рішення, за яким випустив обох обвинувачених на волю. У закарпатській пресі йшлося про «непрозорість» прийняття цього рішення.

Прокуратура Закарпатської області розпочала кримінальне провадження за фактом ухвалення суддями свідомо неправосудної ухвали — ч. 2 ст. 375 КК України.

Як пояснив прокурор Закарпатської області Володимир Янко, 27 лютого Апеляційний суд Закарпатської області в складі головуючого та двох суддів, грубо порушуючи вимоги ч. 3 ст. 331 КПК України, постановили свідомо неправосудну ухвалу, якою скасували ухвалу суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою двом особам, підозрюваним у резонансному вбивстві. При цьому 27 лютого Апеляційний суд оголосив лише резолютивну частину ухвали, а оголошення повного її тексту переніс на 4 березня, тобто на дату, до якої було продовжено строк тримання під вартою підозрюваних.

Як повідомила прес-служба обласної прокуратури, внаслідок таких протиправних дій суддів Апеляційного суду, 2 березня, без повідомлення прокурора ймовірних убивць було безпідставно звільнено з-під варти, що унеможливлює притягнення їх до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого насильницького злочину.

За санкцією статті, яку наразі інкриміновано суддям — ч. 2 ст. 375 КК України — ухвалення суддею (суддями) свідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи з інших особистих інтересів, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, — наголосив прокурор.

Як відомо, зараз в Україні прокуратура почала перевіряти суддів, які виносили неправомірні рішення під час попередньої влади. Звичайно, що люстрація є неминучою для всіх суддів, які виносили і виносять неправомірні рішення не тільки з політичних мотивів. Судді ж намагаються доводити, що їхні рішення були правочинними.

У нашому ж випадку судді Апеляційного суду, проти яких почала провадження прокуратура, не просто захищаються, а починають нарікати на некомпетентність дій співробітників прокуратури.

Водночас незрозуміла громадська організація «Майдан — громадський контроль», яка стала на захист підозрюваних у вбивстві киян, розповсюдила заяву до керівництва країни зі звинуваченням прокурорів Закарпатської області.

У цій заяві йдеться про те, що Апеляційний суд прийняв цілком логічну і зважену ухвалу.

«У даній ухвалі судовою колегією було вказано на недоліки, допущені як судом першої інстанції, так і прокурором, у тому числі стосовно вирішення питання запобіжного заходу обвинуваченим.

Із метою виправдання недбалих, непрофесійних дій працівників прокуратури, прокурор вдався до зловживання своїм службовим становищем у своїх інтересах та інтересах підлеглих працівників, вчинивши тиск на суддів залякуванням та прогрозами про висунення підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України. З метою відвернути увагу від непрофесійних дій останніх, боячись осуду громадськості та йдучи на поводу Інтернет-коментарів, зумисно, знаючи, що дана ухвала Апеляційного суду не є тим процесуальним рішенням, яке може бути предметом злочину, передбаченого ст. 375 КК України, оскільки не є кінцевим рішенням, вніс до ЄРДР дані про кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 375 КК України, та дав офіційне повідомлення-коментар про доведеність вини суддів Апеляційного суду у вчиненні тяжкого злочину, яке розмістив на офіційному сайті прокуратури Закарпатської області.

Маючи на меті збереження запобіжного заходу обвинуваченим, процесуальні прокурори вдалися до непроцесуальних дій, а саме 3 лютого 2015 р. порушили перед судом першої інстанції питання продовження строку тримання під вартою без подання письмового клопотання, як цього вимагає ст. 199 КПК України, без урахування попередньої ухвали Апеляційного суду, в якій було звернено увагу прокурора на процедуру подання клопотання про продовження строку тримання під вартою, чим грубо проігноровано вимоги ст. 2 КПК України.

Крім того вони намагалися в незаконний спосіб отримати рішення суду щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених Білика і Шовкалюка, при тому, що з 5.09.2014 р. до 27.02.2015 р. прокуратура не спромоглася вручити належним чином обвинувальний акт обвинуваченим та їхнім захисникам, і замість того, щоби виправити недоліки, вдалася до судової тяганини, оскаржуючи ухвали суду першої інстанції, у зв’язку з чим нівелювали загальні засади кримінального провадження, верховенство права, законність, передбачені ст. 7, 8, 9 КПК України та ст. 1 КПК України.

А також ними були направлені повідомлення про висунення підозри у вчиненні кримінального правопорушення працівникам пенітенціарної служби Закарпатської області, які начебто неправомірно відпустили утриманих.

Ці дії вважаємо такими, які націлино на підрив правосуддя у Закарпатті, тиск і дискримінацію порядних і чесних суддів Лілію Іванівну Симаченко та Наталію Степанівну Мишинчук, а також інших, які ще залишилися на тернах Закарпатської області.

На підставі викладеного, просимо внести до ЄРДР відомості про вчинення прокурором Закарпатської області кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364 та ч. 2 ст. 376 КК України», — йдеться у заяві організації «Майдан — громадський контроль».

Наприкінці заяви є таке останнє речення: «Всі, в кого є скарги на працівників прокуратури Закарпатської області, звертайтеся до «Майдану — громадського контролю». Усі факти будуть оприлюднені».

Фактично це речення нівелює всю заяву, бо робить її явно замовною у боротьбі проти прокуратури, а не такою, яка має на меті встановити справедливість. Одночасно цим можна підтвердити думку, що війну проти прокуратури розпочинає не так вказана громадська організація, як судді.

Таким чином, навколо справи щодо вбивства бізнесмена в Закарпатті починається масштабне протистояння прокуратури та суддів. Для інтересів громади в цьому проглядається однозначний позитив, бо зазвичай такі протистояння закінчуються довгоочікуваним очищенням владних гілок.

Сергій Форкош, ProZak.info