Дизайнерка Лора Арт про одяг з аурою, показ у Кошице і колекцію, навіяну Закарпаттям.

Ужгородська дизайнерка Лариса Богдан створює власні колекції одягу приблизно з 12 років.

З того часу її творчий доробок налічує понад тисячу найнесподіваніших моделей. Кожна з них неповторна поєднанням кольорів, аксесуарів, фактурою і, звісно ж, емоціями, які випромінює такий одяг.

Більшість закарпатців знають Ларису як Лору Арт. Так називається і її стиль, який не можна втиснути у стандартні рамки, адже у ньому — поєднання індійських мотивів, психоделічного мистецтва, фольку тощо. Колекції Лариси Богдан стирають межу між реальністю й казкою. «У всіх моїх колекціях немає звичайних речей. Це все таке яскраве, нестандартне. Хоча я намагаюся робити зусилля над своїми мізками, щоб робити щось придатніше для повсякденного носіння, хоча всі кажуть, що й так виходить неформат», — жартома розповідає дизайнерка.

Вона переконана, що люди помилково оминають яскравих святкових речей у повсякденності. Лариса вдома завжди носить яскраві речі, не визнає домашнього одягу, бо одягатися потрібно передусім для себе, а не для інших: «Не треба шкодувати одяг, його потрібно носити, псувати й купувати новий. Я вважаю, що одяг має бути яскравим. Коли відкриваю свою шафу вранці, то це такий вибух фарб, що тебе одразу заряджає позитивом на цілий день. Ходіть вдома гарними, фарбуйтеся, парфумтеся, щоб вам було приємно. Можливо, не всім це підходить, але потрібно влаштовувати собі свята».

Кімната-майстерня Лори — це наче продовження казки, розпочатої в одязі. ProZak.info пощастило побувати в цьому приміщенні з індійськими тканинами на стелі й стінах, різними тематичними аксесуарами, де народжуються образи нових моделей. Всі, хто заходить сюди, не зможе вийти, доки не приміряє щось на себе — і в цьому справді є якась магія.

У місті Лариса звертає на себе увагу, і навіть якщо не всі сприймають неформат, який вона пропонує, беззаперечним залишається одне — Лора Арт вражає. Передусім — манерою одягатися, адже сама найпершою рекламує одяг, а також власними колекціями, які викликають захоплення і схвальні «Вау!» не тільки на Закарпатті, а й за кордоном. Черговим підтвердженням цьому став міжнародний показ Fashion Week Kosice, у якому серед кращих дизайнерів Словаччини, Чехії, Польщі, України презентувала свою колекцію і закарпатка Лариса Богдан. Тож розмову з нею розпочинаємо саме з цієї події.

Як вразити всіх на модному показі

У Кошице зібралася дуже велика кількість професіоналів: дизайнерів, візажистів, перукарів, моделей. Атмосфері сприяло й місце проведення — Культурпарк. Я побачила, як багато людей цікавляться модою, навіть на всіх не було місця. Було дуже багато незвично одягнених глядачів різного віку. Усе зовсім не так, як у нас.

До мене підходило дуже багато людей, що було особливо приємно, і всі говорили, що вони в шоці, що ніколи не бачили стільки різних стилів, об’єднаних в один, і щоб це настільки органічно виглядало.

Я завжди досить довго одягаю своїх моделей, тому вибираю таких, які одразу після мене не беруть участі в показі. Цього разу в Кошице дизайнери пропустили мене першою у своєму блоці демонструвати колекцію. Тож усім моделям вдалося зобити відповідні зачіски, макіяж, і ми все встигли.

Взагалі всі покази будують за принципом від менш складного образу до більш складного. А в моєму випадку це практично неможливо зробити, бо мої всі настільки насичені, що вже з першої моєї моделі на показі почалися аплодисменти, і це хороший показник.

Моя мама сиділа в залі, вона завжди дуже хвилюється, чи встигнемо всіх одягнути, як я хочу, чи все вдасться. І коли після показу вона прийшла задоволена, то я зрозуміла, що все вийшло. Мама взагалі дуже суворий критик, вона хоче, щоб завжди був найвищий рівень.

Вроджена «чуйка» до моди

У мене була подруга, яка хотіла бути моделлю, а я говорила, що буду її одягати. І ми на уроках сиділи разом, малювали різні образи. Я цікавилася дизайном змалку і завжди знала, що буде модним у тому чи іншому сезоні. Наче відчуття якесь. Мені не потрібно було гортати модні журнали для цього, я чомусь думала, що в усіх є таке відчуття. Тоді я ще не знала, що бренди купують, а потім на них вибудовують свій показ. Пізніше закінчила Київський університет культури, спеціальність «дизайн одягу». Навчання там було дуже цікавим, сьогодні думаю, що вчилася би там ще.

Мама завджди дивувалася, як це я хочу бути дизайнеркою, якщо не вмію шити? І певний час у мене була команда, до якої входили швачка, модельєр, але було так складно передати їм свою ідею. Пізніше я навчилася робити все це сама.

Одяг як стиль життя

Мені подобаються різні красиві незвичні речі. Люблю, щоб такі речі мене оточували. Мабуть, тому мої покази нагадують шоу, і тому не у всьому такому одязі можна ходити по вулиці.

Я завжди виглядала незвично й нестандартно. Завжди зі мною щось було не те. Мені завжди подобалися мода, одяг, люди, одягнені незвично. Такі люди мене й досі надихають. Коли йду Ужгородом і бачу яскраву людину, то можу навіть підійти познайомитися і сказати: «Класно виглядаєте!».

Раніше нестандарних людей в Ужгороді було набагато більше. Сьогодні їх не вистачає. Можливо, це пов’язано із загальним становищем у країні. Це як перехідний вік у дитини, коли вона захоплюється субкультурами, і з часом це минає. Я помітила, що в мене це не минуло і вже не мине. Напевно, навіть коли я буду бабусею, буду сидіти десь в Індії й курити кальян, у мене будуть дреди (Усміхається. — Авт.). Це як стиль життя, а не просто одяг. Зрозуміло, що звичайних людей набагато більше, ніж незвичайних, і зрозуміло, що коли вони мене бачать, то в них — шок. Але не варто на це ображатися, бо всі люди різні.

Тисяча моделей у 28 років

Із колекціями працюю десь із 12 років, а сьогодні мені 28. За рік виходить десь одна-дві колекції. Крім цього я постійно роблю арт-проекти. Взагалі у документах, які подавала для вступу до спілки дизайнерів, я вказувала понад тисячу моделей за весь час роботи. Якщо зібрати всі колекції і порахувати, то це дуже багато.

Насправді мені все дуже швидко набридає. Коли я дивлюся свої старі колекції, то вони вже не подобаються мені, і це насправді добре, як колись казала мені викладачка.

Чим несхожіші тканини, тим цікавіше їх поєднувати

Сьогодні в мене усе в процесі: роблю шаровари з різних тканин, спідниці, які переходять у шаровари, сукні, які переходять у шаровари...

Це спідниця чи плаття з індійської тканини. Ця — зі справжнього непальського пледа. Раніше я собі не дозволяла розрізати таку тканину і шити щось із неї, бо дуже люблю цю культуру, а потім подумала — чому б і ні. Дуже люблю тканини з дзеркальцями, які виблискують, як ця. Мама завжди каже, щоб я нічого не шила з таких тканин, а просто повісила в кімнаті.

Ось мої браслети, я вожу їх усіх разом на покази. Ось мій улюблений клатч, який зачіпляється на пояс. Це косички, пір’я, дреди, які теж були на моделях на показі в Кошице. Коли я туди прийшла з цим усім, то перукарі, візажисти спочатку почали торкатится мого волосся, потім я почала витягувати всі ці деталі, то вони все детально розглядали, для них так незвично було таке побачити. Всі мої сумки, брошки, тканини, браслети, які є в моїй кімнаті-майстерні, усе невід’ємне одне від одного.

Бавовна, шовк, батик... Чим несхожіші тканини, тим цікавіше їх поєднувати. Тут, до прикладу, джинс і фатін, і це плаття дуже багатьом подобається, хоча для мене воно трохи простувате.

Образ виникає одразу в процесі пошиття. Завжди коли я міксую якісь непоєднувані тканини, все одно виходить класно. І кожну колекцію можна взяти, змішати — і вийде щось нове не менш гарне. Мій одяг — на резинках, наліпках. Я не роблю класичний варіант на один розмір. Більшість моїх суконь підходять людям різного зросту й маси тіла. Взагалі ідей у мене безліч, був би час їх втілювати в реальності.

Про сім’ю, яка підтримує

Моя дочка вже продовжує стиль Лори Арт, дуже любить одягатися. Вона змалку все це бачить, вже звикла до цього. Діти взагалі постійно з нами в кімнаті, у цьому середовищі.

Мій чоловік не носить дизайнерські речі, але йому все це подобається, він підтримує мене й не намагається схилити на свій бік. Буває, що ми йдемо вулицею зовсім різні: я у своєму одязі, а він поруч у звичайній білій футболці, джинсах (Усміхається. — Авт.). Напевно, тому нам і цікаво разом, бо якби обоє були такі, як я, то вже, певно, десь в Індії на Гоа сиділи.

«Мене здивувати досить важко»

Чесно кажучи, я дуже критично ставлюся до моди, тому дивлюся покази тих дизайнерів, які мені більш цікаві, які можуть зробити щось незвичайне в одязі. Мене здивувати насправді досить важко, бо я люблю психоделічне мистецтво, усе, що з ним пов’язано. Якщо я кажу, що мені не подобається, то це не означає, що воно взагалі не гарно, просто в мене вже нестандартні запити до різних речей. Я ще під час навчання в університеті, коли нам радили дивитися модні покази, помічала різні дрібниці на моделях.

Речі мають свою історію

Є старі тканини, які тебе більше надихають, ніж щось нове. Наприклад, закарпатські народні костюми... Це непрості речі, у них є свої аура, історія. Береш таку річ до рук й одразу це відчуваєш. Це як індійські тканини, з яких я шию — з них виходять дуже незвичні речі: магічні, притягувальні, їх хочеться носити.

Відчинивши шафу, можна одразу сказати про людину, яка вона, чим займається. Така ж ситуація із зовнішнім виглядом, бо зустрічають все ж за одягом. Як казала відома Коко Шанель: «У вас не буде другого разу, щоб справити перше враження». Тому одяг — це справді важливо.

Колекція, навіяна закарпатським одягом

Наступна колекція буде за мотивами Закарпаття. Звісно, це не будуть народні костюми, а моя стилізація. Це буде перша спільна виставка разом зі Спілкою дизайнерів, до якої мене нещодавно прийняли. Виставка проходитиме в Закарпатському музеї архітектури та побуту. Вишиванок там не буде, можливо, будуть певні частини народного одягу, але насправді сьогодні ще не можу сказати, бо коли розпочнеться процес створення, то все зовсім інакше виглядатиме.

Про магію в майстерні Лори Арт

Всі, хто приходить й одягається у моїй майстерні, помічають, що хочеться одягнути ще і ще, одне поверх іншого, додавати різні деталі... Цей одяг ніби втягує тебе. Це така своєрідна магія, наче моя казка, і ті, хто приходить, відчувають це, і воно приємно, звісно.

Я хочу, щоб люди ставали більш відкритими, бо чимало людей сприймають із критикою неформат, особливо в Ужгороді. Але це так класно, коли всі будуть різні й всі будуть надихати одне одного. Й одяг може надихати, мене він дуже надихає. Я люблю переглядати різні фото, мене надихає навіть зображення. Є чимало людей, які заходять на мою сторінку й дивляться фото з показів, мої манекени тощо. І коли я побачила реакцію людей у Кошице, то розумієш у такі миті, що недарма це робиш.

Прибуток від роботи дизайнера

Така робота приносить прибуток, але я не дуже вмію її оцінювати. Напевно, я ще не навчилася до кінця вираховувати вартість тканини, роботи. Називаю ціну меншу. Але те, що продається в магазинах, дуже добре продається. Це речі з душею, я з ними багато працюю, оздоблюю їх. Немає в мене бажання щось швидко зробити, аби продати. Тому цього одягу не так уже й багато.

Щастя від можливості робити те, що любиш

Почуваюся щасливою, бо в мене є можливість робити те, що я хочу, що люблю. Я вважаю, що сенс життя у тому, щоб знайти себе і почуватися при цьому комфортно. Бо якщо хтось хоче одягатися, носить яскравий одяг, але почувається не дуже добре, то краще вже так не робити. Якщо ти йдеш і боїшся — то для чого себе так мучити.

Одяг Лори Арт продається у магазинах «Йой» і «Well Dressed». Деякі моделі можна побачити на сторінках дизайнерки у соцмережах.

Наталія Каралкіна, Фото ProZak.info