Редакція і далі готує серію матеріалів про молодих закарпаток, які самі себе зробили, розпочали власну творчу справу й показують, як можна жити справді якісно. Про секрети старт-апу, бюджет, креатив, власну нішу в історії Каті Брижань.


Катя — унікальна і стильна дів­чина з тонким відчуттям смаку. Вона пише у медіа, займається Інтернет-контентом, текстами і PR у «Майстерні свят», створила бренд авторських в’язаних речей «Make me warm», який працює вже два роки,   а також має проект «RAZOM workshops» — організовує і проводить воркшопи різної тематики. Дівчина постійно сповнена нових ідей, вона креативна і надихає, а її вдалі й вже популярні проекти мотивують рухатися далі й створювати щось своє.    

Далі — пряма мова.

Стежка до хенд­мейду і воркшопів

Я за освітою журналіст, завжди старалася і зараз стараюся працювати за фахом — хоча би трошки, на основі фрилансу, аби не втрачати навички. Я працювала у журналістиці — це Інтернет-видання «Varosh». Завжди була тільки в журналістиці, а потім захотіла зробити вже щось своє, тому що я за натурою, як це тепер називають, старт-апер — мені постійно хочеться чогось нового. Мені дуже швидко набридає певне місце, музика, постійно хочеться якихось змін, це ж відбувається і в роботі. Коли змін не знаходжу, то стараюся щось таке зробити, створити, організувати, щоб мені подобалося з цим працювати. Так спочатку з’явився «Make me warm». Моя мама мені щось в’язала, у мене завжди були класні й нестандартні аксесуари, на які всі задивлялися. Потім я подумала, чому би не створити компанію, яка робитиме речі для таких людей, як я. Тоді залучила кількох людей, на той час я ще погано в’язала, але потім сама відчула, як це круто в’язати. Почалося в’язання, у нас з’явилися клієнти, людям подобалося, ми почали розвивати це.

Потім з’явилися воркшопи — це було бажання постійно створювати щось нове, оскільки кожен воркшоп — це нова історія, нові люди, це можливість відкрити когось для себе й для інших, це можливість дати людям самореалізуватися, можливість познайомити, звести і наштовхнути на подальшу співпрацю людей, які до цього не знали один про одного.

Зацікавлення з першої колекції

Зараз основний варіант реклами — це соцмережі, Інтернет загалом. Це не потребує додаткових капіталовкладень і це просто. Зараз людям інколи ліньки зайти на сайт, їм краще написати у соцмережі. Пам’ятаю, ми закинули у соцмережі фотографії першої колекції, і люди одразу зацікавилися. Тоді це було нове, серед моїх знайомих ніхто не в’язав, хіба дівчата в’язали своїм хлопцям шарфи, а собі шапки. Але не було такого, аби позиціонувати в’язані речі як бізнес і продавати їх. Пішли замовлення, потім — повторні замовлення — замовлялася шапка, а потім до неї дозамовлявся шарф чи снуд і рукавички. Потім та сама людина поверталася і замовляла шкарпетки комусь у подарунок. Якось так виходило, що нас постійно рекомендували, тому що це був нестандартний варіант аксесуарів.

У нас був сайт, який функціонував як Інтернет-магазин, але ми його закрили, тому що у нас нема таких об’ємів виробництва, аби, наприклад, постійно на сайті у наявності було сорок шапок. По-друге, до замовників має бути індивідуальний підхід: ось кажуть, що хочу таку саму шапку, але зелену, тоді ми вже домовляємося через соцмережі/телефон... Із клієнтом набагато легше поспілкуватися у соцмережах, у яких ми є. Більше покупок здійснювалося саме через соцмережі, а не сайт.  

У нас майже нічого не залишається, рано чи пізно ми це продаємо. Зараз у мене сім замовлень, які треба виконати, а завтра треба три комплекти відправити (на момент інтерв’ю. — Авт.). У нас є замовлення із Києва, Харкова, Одеси, кілька відправляли у Росію. Мені приємно працювати з друзями, знайомими, йти містом й бачити людей у наших шапках.

Ідеї моделей

Стосовно моделей, то я дуже боялася прогадати, бо те, що подобається мені, може не подобатися іншим. Я довго сиділа, дивилася в Інтернеті моделі, мама пояснювала мені, як це все можна реалізувати з технічного боку (як це робиться, які затрати можливі тощо). Моделі обирали я і Мар’ян (хлопець Каті, професійний фотограф. — Ред.) — такі, які подобаються нам, ми — молоді й стильні люди, котрі щось бачать і щось хочуть відтворити. Ідеї бралися з різних джерел, пробували. У нас усе схоже — одні стиль, кольорова гама, цікаві візерунки, поєднання. Я вже бачу, що дехто це повторює.

Кольори обираю я, але завжди раджуся із Мар’яном, тому що він фотограф, творча людина, він дуже добре відчуває стиль.

Маркетинг із ароматом апельсина і кориці

Я досі вважаю, що ми на початковому етапі. Це і тому, що я ніколи не визнаю, що воно ідеальне. Це хендмейд, він постійно змінюється, ніколи не можна стояти на місці, завжди треба рухатися. Проблема у тому, що я не можу присвятити цій справі, як і іншій, 100% свого часу, тому мені і складно зараз аналізувати скільки ресурсів (час, сили) йдуть на маркетинг, розкручування. Я думаю, що воно пішло, тому що ми були першими. Можливо, якби ми почали це зараз, то вже людям не було би так цікаво. Зараз у моїй стрічці у Facebook, щонайменше, є п’ять людей, які пропонують в’язані речі. Є такі люди, які кажуть, що ми частково наштовхнули їх до створення і просування власного хендмейду.

За натурою я — Інтернет-залежна людина, я думаю, що це навіть добре, тому що відстежую, як працюють і просувають свої речі відомі закордонні, українські бренди. Стараюся спілкуватися із людьми, котрі нам пишуть. Кожен клієнт — це людина, яку треба повернути, тому що задоволений клієнт — це ще плюс один клієнт, незадоволений замовник — це мінус десять нових клієнтів. Я дуже багато спілкуюся із людьми, у мене «Viber» розривається (йдеться про консультування клієнтів щодо особливостей в’язаних речей тощо).

Дуже багато часу приділяю тому, аби були класні фотографії виробів, аби було чітко видно кольори. Ми стараємося гарно упаковувати речі, у нас є така фішка — свій аромат, кожна наша річ пахне апельсином і корицею — це нагадує про свята. Люди люб­лять, коли речі мають гарний аромат і вони нестандартно подані. Вчора якраз віддали шапку (на момент інтерв’ю) і нам написали, о, як класно, ми хочемо Різдво. Ця маленька деталь також нас характеризує.

Фотографії робить Мар’ян, коли у нього є час; зазвичай я сама фотографую телефоном. Я намагаюся приділити багато часу світлу, правильній композиції — він навчив мене цим основам.

Дві стипендії стартового бюджету

Коли я починала, я витратила дві свої стипендії. Тоді, коли нитки були по двадцять гривень, то 1400 гривень (розмір двох стипендій. — Авт.) — це було багато. Це такий бізнес, який на першому етапі не потребує значних інвестицій, але потім... Упаковки, друк наклейок, роздруківки, ці всі засоби миття (кожну щойно зв’язану річ необхідно випрати, аби бачити, як реагує матеріал на прання), спиці. Мої спиці коштують 300 гривень. Потрібні дорожчі матеріали, які пришвидшують процес роботи, покращують якість.

У нашому випадку не було великих затрат. Ось якщо зараз починати цей бізнес — розробляти логотип, вкладати рекламу, одразу закупити велику партію ниток... Ми якби почали вчасно і люди нас знають, нам уже два роки, багато хто нас любить. Я завжди питаю у людей, звідки вони про нас дізналися, аби бачити, яка реклама найдієвіша.

Lunch & talk

Був такий період, що ми з Мар’яном були змушені переїхати у Мукачево. Мені в Мукачеві дуже не вистачало Ужгорода — і людей, і якогось такого стилю життя. Мені хотілося щось зробити, аби «прив’язатися» до Ужгорода. Плюс — я знаю велику кількість людей. У мене було бажання   самій класно провести час, познайомити людей і зробити класну тусівку. Я написала Сашці (власниця кафе «Eat me», автор блога «Eat me»), Тамарі (керівниця велнес-готелю «Унгварський» та «Apriori pub»), Росані (редакторка сіті-гайду «Varosh»), вони погодилися. Це був новий формат, такого в Ужгороді ще не було (йдеться про формат «lunch & talk», коли відомі успішні ужгородські дівчата за чашкою лате з пирогом розповідали у тісній дівочій компанії про свої   секрети успішності. — Авт.). У день я закинула оголошення про реєстрацію, а до вечора всі місця були зайняті, настільки люди це активно сприйняли. Вхід коштував 50 гривень, ми їх також пригощали. Я тоді нічого не заробила, але всі залишилися задоволені.

Lunch & talk я придумала і організувала за тиждень.

Потім уже почалися воркшопи. Це ідея не нова, вони відбуваються по всьому світу, а я хотіла, щоб і у нас щось подібне було. Я хотіла зробити проект, який би час від часу влаштовував цікаві заходи. Багато друзів і знайомих кажуть, що їм нема де проводити вільний час. Я хотіла дати людям можливість не просто поспілкуватися, а й щось зробити. Ось я цим і зайнялася, і мене це супер-супер-супер пре.

Воркшопи краси, спорту, стилю

Ідея воркшопів прийшла минулого березня, а у квітні вже відбувся перший воркшоп зі здорового харчування і спорту. Був воркшоп «СПА-день в «Унгварському» — ми з косметологом училися робити скраби для тіла, там їх і застосовували. Був воркшоп про вино, на якому експерт розповідав про вино і всі аспекти, пов’язані з ним, навчав підбирати вино, грамотно відкривати, наливати, пробувати. Був флористичний — мій улюблений воркшоп. Був ще стильний воркшоп у Андре Тан. Також у «Перлині» був День відкритих дверей, де спікерами були масажист, косметолог і дієтолог. Також був сирний бранч — сніданок під час якого Таня (Таня Жовківська, власниця сирного магазину «Pasta», захід відбувався на затишній терасі цього закладу. — Авт.) розповідала про сири, з чим їх краще поєднувати. Я дуже люблю неділю, дуже люблю сніданки і класно поснідати у компанії цікавої людини, щось послухати, надихнутися, поговорити. Мені дуже подобається зводити людей, я помітила, що люди після знайомства на воркшопах починають дружити, співпрацювати, це дуже кайфово, коли класні ужгородські люди створюють якісь цікаві колаборації.

Будуть ще воркшопи з виготовлення різдвяних віночків, «Food photo» — будемо вчитися, як правильно фотографувати їжу, аби вона виглядала смачно і стильно. Можливо, там будуть Олександра Скрєбцова (веде кулінарний блог із власними якісними і красивими фото їжі. — Авт.) і Мар’ян Логойда (професійний фотограф. — Авт.) — хочемо спільно зробити. Скоріше, це буде в кафе «Eat me», бо там і їжа красива, і це все гарно подається, загалом там багато всього цікавого.

Як привернути увагу до воркшопів?

Я все «приміряю» на себе, чи буде це мені цікаво, а я доволі вибаглива. Якщо мені це класно і мені це цікаво, то я можу запропонувати це людям. До прикладу, квиток на воркшоп, який проходив в «Унгварському», коштував 150 гривень. Все те, що входило у вартість, реально могло коштувати тисячу гривень — люди пройшли процедури, отримали майстер-клас і ще багато іншого. Ціна тому така, що мені багато хто йде на поступки. Партнери розуміють, що такий воркшоп, проведений у них, це класно, тому що після того ж воркшопу в «Унгварському» туди знову прийшли ті ж дівчата.

Людина, яка заплатила за воркшоп, вона чогось очікує, тому я стараюся насичити програму, аби людина могла і поїсти, попити, аби вона отримала фото (які можуть слугувати подальшою рекламою, адже людина потім може демонструвати ці фото у соціальних мережах) і за можливості відео після воркшопу. Також людина має щось із собою принести — чи інформаційну роздруківку з одного воркшопу, баночку власноруч приготовленого натурального скрабу — з іншого воркшопу, гід зі стилю — з третього воркшопу. Людина має забрати щось із собою у руках, аби можна було самій роздивитися й іншій показати. Також додатковим стимулом є розіграш подарунків. В «Унгварському» ми розігрували сертифікат на масаж, на воркшопі зі стилю ми розігрували фотосесію від фотографа, а також книгу стилю — коли стиліст персонально тобі, відповідно до твоєї зовнішності розробляє твій стиль, консультує. На «Beauty workshop» кожен гарантовано має отримати подарунок — це сертифікати на корекцію брів, сертифікати на 50%-ну знижку на мейкап, буде сертифікат на знижку на фотосесію, будуть солодкі подарунки.

Я намагаюся співпрацювати тільки з кращими партнерами у своїй сфері, аби мені не було соромно.


Евеліна Гурницька, повна версія інтерв’ю на сайті ПроЗак