«В Україні сьогодні налічують майже 2,5 тисячі дерев’я-них церков. Такого різноманіття архітектурних стилів й оригінальних вирішень немає ніде. У наших церквах гармонійно поєднані функціоальність і краса», — стверджує художник, мистецтвознавець, філолог, дослідник дерев’яних церков Закарпаття Михайло Сирохман.

Про ці культові споруди він знає практично все: від унікальних особливостей, які має кожна церква — до наслідків перетворень таких церков. Науковець переконаний, що громади, у віданні яких перебувають такі архітектурні споруди, не усвідомлюють того, який скарб мають у власному селі.

Наприкінці вересня Михайло Сирохман презентував книгу чеха Флоріана Заплетала «Дерев’яні церкви Закарпаття», упорядником якої він став. Видання вкрай цінне для нашого краю, адже там зібрані світлини закарпатських храмів у 1919—1925 роках, які Заплетал робив самостійно. До того ж він став ініціатором перевезення п’яти дерев’яних церков, які хотіли зруйнувати, до Чехії. Відтак допоміг зберегти ці храми для майбутніх поколінь.

Із Михайлом Сирохманом PrоZak.info зустрівся після презентації книги «Дерев’яні церкви Закарпаття» в Закарпатському художньому інституті. Однак говорили вже не про це видання, а про стан і збереження тих церков, які сьогодні безтямно руйнуються на Закарпатті, до того ж не часом, а людськими руками.

«У селі Руське Поле директор з учнями розібрали дві церкви на дрова»

— Скільки на Закарпатті дерев’яних церков, які з них унікальні?

— Загалом є 110 церков, при будівництві яких використано дерево як матеріал. Але з них близько 60 — стародавні церкви. Кожна з них — унікальна. До церков це слово можна спокійно застосовувати.

— Чи багато таких культових споруд ми вже втратили?

— Щодо тих, які зникли, можна вважати часом занепаду ціле ХХ століття. Ще з ХІХ століття розпочинається тенденція заміни дерев’яних церков мурованими. Люди мріяли про муровану церкву, яка би не горіла, не протікала тощо. Про унікальність, стародавність церкви тоді не йшлося.

По суті з приходом чеської влади з 1919 року розпочалося серйозне ставлення до церков, усвідомлення пам’яткової цінності церкви. І роль Флоріана Заплетала, альбом якого ми презентували, тут є величезною. Він звертав увагу на церкви, ходив до влади, просив про збереження. Його зусиллями були порятовані стародавні церкви. Бо поряд тих дерев’яних церков, які вивезли в Чехію, споруджувалися муровані. І дерев’яні церкви були приречені, їх би просто розібрали. Але навіть у час Флоріана Заплетала тривав процес руйнування.

У радянський період знищення було цілеспрямованим. Деякі церкви прирікали на природний занепад, інші — знищували. Наприклад, у селі Сойми у 1960-х роках спалили церкву, бо райком компартії в такий спосіб хотів вислужитися. В селі Майдан у 1970-х роках спалили церкву. В селі Руське Поле директор з учнями розібрали дві церкви на дрова.

— Яка з дерев’яних церков на Закарпатті — найдавніша?

— Найдавнішою традиційно вважається церква Святого Миколая у селі Колодному. Її зруб датують 1470 роком. Однак на чому базується ця дата — не знаю. Можна сумніватися, не думаю, що це XV століття. Для туристів цей факт цікавий, але якщо підійти до питання з наукового погляду, то потрібно довести час побудови. Аналіз деревини, наскільки я знаю, не проводився.

Ще старіша церква в Середньому Водяному. Її зруб датують 1428 роком. На якій підставі — теж не дуже зрозуміло. Вона зроблена з дуба, а він довго зберігається, але документальних підтверджень такій ранній побудові немає.

Обидві закарпатські церкви, внесені до списку ЮНЕСКО, постраждали від людського втручання

— Чи змінився стан двох закарпатських церков з часу їхнього внесення до ЮНЕСКО?

— Поки що нічого не змінилося. Виділені кошти на вдосконалення їхнього автентичного вигляду. Це дві чудові церкви: один із найкращих храмів бойківського стилю — в селі Ужок — та одна з кращих церков гуцульського стилю — в селищі Ясіня. На жаль, там багато люди «потрудилися»: в Ужку інтер’єр зіпсували плівкою, оббили картоном, домалювали зірочки... іконостас перемалювали. На жаль, замінили старі двері. Поставили якісь кухонні, які до всього ще й закрили частину безцінного напису на одвірку з іменами будівничих і роком побудови. У Ясінях інтер’єр більш-менш зберігся, але там «постаралися» по-іншому: прибудували до церкви дерев’яний «коридор» і поставили перед церквою два хрести, які не взаємодіють із композицією.

— У чому причина такої руйнації безцінних пам’яток?

— Відсутність культури передусім, причому не тільки в населення. Найбільша біда — абсолютно низький культурний рівень священиків і владних мужів. Якщо в серці жевріє та любов, яка стримує людину від негативних кроків і спонукає її зупинити інших, то знищення не настане. А якщо голові села чи району дерев’яна церква абсолютно байдужа... У нас люди не уявляють собі, які цінності мають у своєму селі, а власними силами, за великі гроші ці цінності знищують: перекривають бляхою, переінакшують, перефарбовують дерев’яні церкви.

Якщо перейти з Великоберезнянського району у Східну Словаччину — церкви в ідеальному стані. На думку нікому не спаде забити зайвий цвях. Стародавні іконостаси відреставровані. Стіни дерев’яні, збережені в оригіналі — картина просто казкова. А коли європейці приходять до нас — одразу бачать, що це країна дурнів, інакше сказати не можу. Роки минають, пам’яткове законодавство добре, але ніхто не несе відповідальності за нищення церков.

Дерев’яну церкву на 350-річному пагорбі хочуть забудувати православним монастирем

— Існує думка, що пам’ятки архітектури треба «законсервовувати» в їхньому історичному вигляді. З церквами можлива така ситуація або їх потрібно реставрувати?

— Церкви потрібно реставрувати, бо це дерево. Потрібно робити все вчасно, особливо реставрувати дах, щоб церква не протікала.

— До якої конфесії сьогодні належать дерев’яні церкви і до якої належали історично?

— Це залежить від села — яку віру воно обрало. Більшість дерев’яних церков опинилися у віданні православних, однак майже всі ці церкви були збудовані в епоху католицизму. Єдиною домінуючою конфесією була греко-католицька. Але конфесії насправді неважливі, це національне надбання. Що з того, що церква в Кострині належить православним, якщо це пам’ятка національного значення. Там проголосили монастир і почали забудовувати територію навколо церкви. Пагорб, що був неторканий 350 років, із прекрасними краєвидами на всі боки, сьогодні забудовується. Зробили до церкви критий коридор, «бо люди мокнуть, коли йдуть до церкви». Збудували там дзвіницю, приміщення монастиря — воно, до речі, згоріло в лютому, і церква при цьому могла згоріти. Колишній голова області ніби говорив із владикою, пообіцяли, що все розберуть. Але по суті ввів громадськість у оману, бо всі роботи тривають.

Громадськість намагається щось робити для збереження дерев’яних церков? Як зупинити процес руйнування, чи варто звертатися до правоохоронців, коли бачиш такі жахливі факти?

— Правоохоронні органи безсилі. В облдержадміністрації у нас за всі церкви відповідають двоє осіб, можливо, в Ужгороді є певна одиниця, яка займається нібито захистом. Насправді все відбувається незаконно, надаються дозволи на забудови тощо. У нас хороше законодавство. Треба лише виконувати закон, навіть реформувати не потрібно. Реформувати треба мізки, щоб виконувати закони, в яких ідеться про охорону пам’яток.

— Чи можна в таких давніх церквах молитися, тобто використовувати їх за призначенням?

— Чого би не можна? Церква живе тоді, коли діє. Її залишиш, а вона почне завалюватися від того, що невідвідувана. Коли йдеш у церкву, то передусім усе зроби вдома — всі ремонти, а в церкві нічого такого не роби. Але всім кортить щось змінювати на свій смак...

Наталія Каралкіна