На біологічному факультеті УжНУ впродовж перших 60 років його існування не було людини, яка би не знала препаратора, а пізніше лаборанта кафедри ботаніки Емериха Товта. За цей час змінювалися керівні особи факультету, склад педколективу, обслуговуючий персонал, але незмінним як символ, як душа кафедри залишався Емерих Степанович.


Народився Е. С. Товт 12 жовтня 1925 року на Ужгородщині в селі Йовря (нині Сторожниця) в родині робітника залізниці. Початкову школу закінчив у рідному селі, після чого у 1937 р. вступив до горожанки в Ужгороді. Навчання в ці роки велося словацькою мовою. З зміною режиму в 1939 р. він продовжує навчання в тій же горожанці, але вже з угорською мовою викладання. Кардинальні зміни в систему освіти внесло приєднання в 1945 р. Підкарпатської Русі до Української РСР. Юнака зарахували на 4-й курс педучилища, цього разу з українською мовою викладання. У 1945 році він отримав диплом учителя початкових класів із правом викладання українською мовою. Таким чином, Емерих Степанович у 20-річному віці вже добре володів трьома мовами, до яких автоматично за життя в СРСР додалася ще й російська.

Трудову діяльність Е. С. Товт розпочав у с. Гусний Великоберезнянського району вчителем початкової школи. На жаль, саме тут, у 1947 р. в його житті сталася трагічна випадковість — він підірвався на міні, що часто-густо траплялося в повоєнні роки. Вочевидь, травма була тяжкою, оскільки процес одужання тривав довгі чотири роки. Він одужав, проте важко сказати, що відбулося у свідомості молодої людини за цей час, бо уникав розмов про цей період життя. Але до вчительської роботи він вже ніколи не повертався...

Між тим в Ужгороді відбувався процес становлення кафедри ботаніки біофаку в новоствореному освітньому закладі — університеті. Засновникові кафедри ботаніки Х. Ю. Руденку до жіночого колективу допоміжного персоналу кафедри потрібен був представник сильної статі. Він запропонував Е. С. Товту посаду препаратора. Юнак погодився, незважаючи на те, що йому щодня довелося пішки долати шлях від Сторожниці до Ужгорода і назад, додому. Та Х. Ю. Руденко не помилився: новий працівник кафедри виявив неабияку кмітливість, усі покладені на нього завдання виконував бездоганно. А завдання були не прості. Вся кафедра була мобілізована на вивчення флори Закарпаття з залученням місцевих знавців флори — С. С. Фодора, В. О. Грабаря та інших. Х. Ю. Руденко усвідомлював, що без знання флори не може бути повноцінної кафедри ботаніки. Обов’язковим учасником експедиції в Карпати завжди був і препаратор Е. С. Товт. Молодий, допитливий хлопець, збираючи гербарій, уважно прислухався до зауважень і міркувань професіоналів, поглинаючи знання про нашу флору з завзяттям першопрохідця.

Та не лише флора входила в коло його обов’язків. Для роботи над докторською дисертацією з ембріології рослин доцентові Руденку потрібен був помічник, який би володів мікроскопічною технікою і технікою виготовлення рисунків із мікропрепаратів. Емерих Степанович упорався і з цим складним завданням, чим, безумовно, допоміг доцентові у підготовці докторської дисертації, яка була успішно захищена в 1954 р. у Московському держуніверситеті. Визнаючи заслуги Е. С. Товта, Х. Ю. Руденко вже у званні професора у 1958 р. «нагороджує» його посадою старшого препаратора. Та скромність цієї людини не знала меж. Він ніколи нічого не просив для себе, тим паче не вимагав. Досить сказати, що за 54 роки роботи в університеті він так і не отримав бодай якогось помешкання в Ужгороді від профкому вишу. Нам, колегам із кафедри, з великими зусиллями вдалося умовити Е. С. Товта вступити на вечірнє відділення біофаку, яке він успішно закінчив у 1969 р. Поряд із отриманням диплома вишу доля нарешті всміхнулася йому: під час навчання зустрів дружину, яка подарувала йому донечку. Завдяки дружині Емерих Степанович нарешті зміг оселитися в Ужгороді.

У 60—70-х роках науково-дослідна робота на кафедрі ботаніки значно посилюється. З’являється ряд молодих, перспективних викладачів, багато аспірантів-здобувачів наукового ступеня кандидата біологічних наук. Усім їм у пригоді стала безкорислива допомога знавця флори Е. С. Товта як під час навчального процесу та проведення польових і переддипломних практик, так і при виконанні науково-дослідної роботи.

Слід зауважити, що в цей час на кафедрі ботаніки вже був накопичений значний гербарний матеріал, який вимагав постійної обробки, визначення, сортування на науковий і навчальний. Була облаштована гербарна лабораторія, де повновладним господарем був Емерих Степанович. Ми мали можливість пересвідчитися ще в одній позитивній його рисі — охайності. В гербарній панував абсолютний порядок, адже на відносно малій площі треба було розмістити величезний гербарій, а також таблиці, схеми, в окремій шафі — визначники рослин чеською, угорською, російською та українською мовами.

Під керівництвом проф. С. С. Фодора розпочалася важлива робота — формування наукового гербарію. В процесі цієї роботи обом дослідникам допомагало володіння мовами, на яких були написані визначники рослин Карпат. Ця відповідальна робота була вельми успішною: сьогодні кафедра ботаніки володіє безцінним скарбом — науковим гербарієм.

Попри скромну посаду Емерих Степанович користувався великою популярністю на біофаці. До нього зверталися представники різних кафедр, якщо в процесі роботи з комахами і тваринами необхідно було визначити будь-яку рослину. Вони знали: в гербарній працює знаюча, доброзичлива людина.

У 1980 р. у 55-річному віці Емерих Степанович отримав посаду завідуючого лабораторією. Ця посада бодай частково, але вже відповідала справжньому статусу ботаніка-флориста з 30-річним стажем.

Мені пощастило навчатися і працювати на кафедрі ботаніки у ті самі роки, що й Емериху Степановичу — у другій половині ХХ сторіччя. Протягом такого тривалого часу, безперечно, мали місце які завгодно ситуації, проте я не можу пригадати жодного випадку прояву Емерихом Степановичем невдоволення, розгніваності, агресії. В ньому відчувався якийсь стрижень надійності, порядності, почуття гідності. Своєю поведінкою він налаштовував оточуючих на доброзичливість, витриманість, повагу, толерантність. Щонеділі одягнений по-святковому він відвідував службу в римо-католицькій церкві.

У березні 2005 р. Е. С. Товт звільнився з роботи у зв’язку з виходом на пенсію. Можливо, що це рішення прискорив перехід біофаку в інший корпус на вул. Волошина — важко людині на порозі 80-річчя покидати таке звичне та близьке душі місце роботи. Та і залишатися без нього, як виявилося, він довго не зміг. 3 лютого 2009 р. Емерих Степанович відійшов у вічність.

Роки минають, лише з плином часу приходить справжнє розуміння величі й незамінності гідної людини. 12 жовтня 2015 року виповнюється 90 років із дня народження Емериха Степановича. Хай цей спогад про нього, про його тривалу, бездоганну роботу на кафедрі ботаніки УжНУ слугує проявом визнання, вдячності та поваги від усіх, хто його пам’ятає.

Магдалина Чубірко, доцент кафедри ботаніки УжНУ