«Народні балади Закарпаття» вийшли друком у видавництві «Карпати» 1958-го та 2013-го. Відомо, що фольклорист Петро Лінтур був незадоволений першою книгою через втручання в текст: у радянський час не можна було вживати діалектизмів, мовляв, вони калічать літературну мову.

Видання 2013 року презентували під час «Форуму видавців у Львові» — найбільшого книжкового ярмарку України. Упорядкував «Народні балади Закарпаття» доцент кафедри російської літератури УжНУ Іван Сенько.

До роботи над виданням також долучилися доцент кафедри історії України Тетяна Росул, яка підготувала ноти до балад, і кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри журналістики Леся Поліха, яка написала історію художнього оформлення першої книги «Народні балади Закарпаття», виданої ще 1958 року.

«Перші «Народні балади Закарпаття» підготовлені до друку й
видані Петром Лінтуром 1958 року, коли в російській підручниковій літературі баладу ще й не згадували. В українських підручниках того часу цей жанр уже трапляється — його опрацьовували Іван Франко, Володимир Гнатюк та інші. Взагалі літературний жанр балади відомий у романтиків, – коментує доцент Іван Сенько. — Петро Лінтур, який вчився у Празькому університеті, був добре обізнаний з європейським фольклором і почав вивчати народну творчість у період, коли його критикували за дослідження спадщини закарпатських будителів, які були священиками. Він описує Закарпаття як центр, де перетинаються три слов’янські культури — східнослов’янська, західнослов’янська й південнослов’янська. Тому й узявся за системне вивчення балад Закарпаття».

Збірник 1958 року рецензував Микола Мушинка, тоді ще маловідомий науковець. Похваливши книгу, він зробив суттєве зауваження: як це у ХХ столітті давати пісню без нот? Для пісні потрібні слова і мелодія. Але Петро Лінтур не знав музичної грамоти, пояснює Іван Сенько. Саме тому в рік святкування 100-річчя відомого фольклориста постало питання перевидати збірник балад, урахувавши критичні зауваження Миколи Мушинки.

«Я — учень Петра Васильовича. Він вивчав баладу, я — історичні пісні слов’янських народів. Таким чином, данина поваги до свого вчителя і була спонукою до видання. Обіцянку свою я виконав. І коли святкували 100-річчя, я вже впорядкував збірник «Три золоті слова». Свого часу Лінтур розшукав близько 80 казкарів, записав їхній репертуар, а казки трьох із них видав окремими книжками. Також я зробив про нього автобіографічний нарис, із його дружиною підготував збірник казок Закарпаття, видав збірник наукових статей, бібліографічний покажчик і збірник до 100-річчя. Таким чином, тільки балади не були перевидані», — розповідає упорядник книги.

Під такою ж назвою — «Народні балади Закарпаття» — у 1966 році у Львові вийшла друком ще одна книжка Петра Лінтура. У текстах були збережені діалектизми, подані варіанти однієї й тієї ж балади. Львівське видання наукове, але воно не таке розкішне. До того ж не має нотного додатка. Тож усе краще, що було в цих двох книжках, Іван Сенько зібрав у третій, додавши до текстів і ноти. Тексти взяті з львівського видання і подані в книзі так, як вони співаються на Закарпатті.

Перше видання було зроблене унікально. Попри недоліки видання ілюстрували два відомі художники — Антон Кашшай і Федір Манайло. Кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри журналістики УжНУ Леся Поліха написала історію художнього оформлення балад. У додатку «Еволюція почуттів у графічному оформленні балад Антоном Кашшаєм і Федором Манайлом» вона розглядає оформлення відомих на той час видань, зокрема закордонних. Закарпатці переймали такі традиції і створювали щось унікальне, тому сьогодні можна говорити про місцеві традиції художнього оформлення книг. У виданні 2013 року повністю збережені ілюстрації з першої книги.

«Під однією обкладинкою тут зібрані не лише тексти, а й ноти до пісень, тому що класична балада виконується в музичному супроводі. Балади записані Петром Лінтуром, а сучасні упорядник і музикознавці додали те, чого їм бракувало», — каже головний редактор видавництва «Карпати» Борис Кушнір.

Ноти до балад підготувала доцент кафедри історії України УжНУ Тетяна Росул. Вона дібрала мотиви, на які могли би ці балади виконуватися. У записах відомих музикознавців вказано такі мелодії, тож вони не є вигаданими.

Під час «Форуму видавців» редактор видавництва «Карпати» пообіцяв зробити окрему презентацію книги в Ужгороді. Планують запросити на неї музикантів, аби не тільки прочитати, а й почути народні балади Закарпаття.

Наталія Каралкіна