Ужгородська гімназія (1613—1994): найважливіші сторінки історії.

Краяни Закарпаття відзначили 400-річчя з дня утворення першого середнього навчально-виховного закладу на території нашого краю — Ужгородської гімназії. Це був один із перших закладів такого типу на території нинішньої України і загалом усієї Східної Європи.

З огляду на соціально-політичні зміни та освітні реформи впродовж своєї історії гімназія мала понад 15 назв, тож і назва навчального закладу є узагальнюючою. Офіційні назви закладу вказували або на його адміністративну підпорядкованість, або на ідеологічну спрямованість. Хронологічний ланцюг із роками введення освітнього закладу виглядає так: Колегіум у Гуменному — 1613; Колегіум в Унгварі — 1646; Гімназія в Унгварі — 1776; Королівська головна гімназія в Унгварі — 1778; Королівська гімназія в Унгварі — 1789; Королівська католицька державна гімназія в Унгварі — 1852; Унгварська королівська католицька головна гімназія — 1862; Державна реальна гімназія в Ужгороді — 1919; Руська державна реальна гімназія в Ужгороді — 1923; Державна реальна гімназія (головний руський заклад та чехословацький відділ) в Ужгороді — 1930; Державна подкарпаторуська реальна гімназія в Ужгороді — 1934; Унгварська мадярська королівська державна гімназія — 1938; Ужгородська мадярська королівська державна гімназія — 1939; Мадярська королівська державна гімназія з руськимъ языкомъ преподаванія в Унгваръ — 1941; Державна гімназія в Ужгороді — 1944.

Історичні джерела достеменно свідчать, що 23 листопада 1613 року з ініціативи головного жупана Ужанського та Земплинського комітатів графа Юрія (Георгія) Другета (1583—1620) в Гуменному (нині Східна Словаччина) фундаційною грамотою був заснований Колегіум «на славу Божу і благо святої церкви». До утворення Ужгородської гімназії має безпосереднє відношення п’ятий керівник «Товариства Ісуса» ордену єзуїтів генерал Клавдій Аквавіва (1543—1615). По-перше, він у 1594 р. написав і видав «Офіційний план освіти єзуїтів», принципи якого діяли і в Ужгородському колегіуму-гімназії у 1613—1764 роках, по-друге, дав особисту згоду на відкриття Колегіуму в Гуменному графові Георгію Другету, по-третє, сприяв залученню єзуїтів до навчального процесу.

Гуменська фундаційна грамота від 23 листопада 1613 року була доповнена Ужгородською грамотою від 2 липня 1615 року, яку в Ужгородському замку підписав той же граф Георгій Другет. Підписуючи цей документ, головний жупан промовив, що бути в Ужгороді гімназії. До речі, Георгій Другет мріяв про створення у місті університету, про що й просив дозволу від самого імператора Священної Римської імперії Рудольфа ІІ Габсбурга (1552—1612), а після його смерті — від його наступника — імператора Матвія Габсбурга (1557—1619). Проте дозвіл було отримано лише на відкриття Колегіуму-гімназії. Видатний угорський релігійний діяч і філософ, оратор і кардинал, засновник Трнавського університету (1635) Петер Пазмань (1570—1637) також виношував плани утворення на Закарпатті навчального закладу вищого типу, про що слушно зауважив, відкриваючи урочисто Колегіум у Гуменному.

Навчальний процес у Колегіумі-гімназії під опікунством Георгія Другета вели вчені-єзуїти, які складали навчальні плани, визначали обсяг навчального матеріалу, його рівень, методику викладання тощо. Викладання загальноосвітніх предметів здійснювалося латинською мовою, тільки викладання релігії для русинських учнів — рідною. За подвижницьку працю в галузі освіти Георгій Другет отримав почесне звання Лицаря та був нагороджений із рук короля Іспанії Філіпа ІІІ орденом «Золота Руна» (одна з найдавніших та найпочесніших нагород Європи).

Першим ректором Колегіуму в Гуменному став отець Олександр Добокаї, який очолював навчальний заклад із 1613 до 1619 року. Він користувався заслуженим авторитетом серед тогочасної еліти, викладачів, учнів та громадськості. Його наступниками були Гергель Форро, Томаш Ясберені, Дьордь Добронокі, інші.

У 1636 році син Г. Другета Ян Другет, будучи наджупаном комітату Унг та всеугорським державним суддею, вирішив остаточно перенести школу з Гуменного до Ужгорода. Грамоту Яна Другета від 31 липня 1640 р., до якої ввійшли положення Гуменської фундаційної грамоти (23.11.1613) та Ужгородської додаткової грамоти (2.07.1615), підтвердив імператор Священної Римської імперії Фердинанд ІІІ (1637—1657) 28 квітня 1649 року.

Варто пам’ятати, що гімназію було перенесено до нашого міста, коли в Ужгороді проживало приблизно 1300 осіб і він відігравав роль провінційного містечка у великій імперії. По-друге, в Ужгородському замку було укладено Ужгородську церковну унію, за якою в Закарпатті було утворено греко-католицьку церкву. Гімназія стала потужним чинником зростання міста та своєрідним осередком освітнього й культурного життя городян.

Завдяки реформам імператриці Австрійської імперії Марії Терезії (1740—1780) Колегіум в Ужгороді 1776 року офіційно реорганізовано в гімназію, а в 1778 році навчальний заклад названо Королівською головною архігімназією в Унгварі, тобто головною гімназією в Ужгороді.

Гімназія впродовж свого існування розміщувалася у багатьох будинках. Так, із 1646 по 1785 рік гімназія розміщувалася спочатку в будові ченців єзуїтського ордену, а відтак — єпископської палати. Протягом 1785—1895 років гімназія працювала у приміщенні Ужгородської міської управи (нинішнього Комерційного коледжу на вул. Капітульній).

При імператорові Йосифові ІІ (1780—1790) у 1784 р. у гімназії замість латинської мови було запроваджено німецьку мову викладання, а з 1790 р. її знову замінено латинською. Поряд із цим було запроваджено також угорську мову як обов’язкову дисципліну. Латинська мова залишалася мовою навчання, але пояснення матеріалу, переклади та письмові вправи з неї проводилися угорською.

До 1806 р. Ужгородська гімназія була п’ятикласною, перші три були мовознавчі, їх ще називали «граматичними», а вищі — гуманітарними. Відповідно до закону про освіту, який у 1806 р. схвалив імператор Франц І, гімназія стала 6-класною середньою школою, в якій перші—четверті класи були граматичними, а вищі — гуманітарними. Історія гімназії не була б цілісною без її директорсько-викладацького складу. Так, директорами гімназії були Адам Орос (1773—1776), Лерінц Гейслер (1776—1784), Міхай Ташлер (1784—1786), Імре Фекете (1786—1820), Антал Папп Сурович (1820—1825).

Фундамент формування в Ужгороді школи європейського взірця заклав відомий педагог Іван Чургович (народився в селі Новоселиця, що на Перечинщині, й сам був вихованцем Ужгородської гімназії), який одночасно був директором гімназії (1825—1856) та учительської семінарії (1839—1861). Він розробив моральний та дисциплінарний статут учительської семінарії, ціннісні критерії якого лягли у Правила гімназиста, які не втратили своєї значущості й нині.

Ось вони десять правил гімназиста Ужгородської гімназії:
1. Духовність — первинна, а матеріальні цінності — вторинні критерії життя.
2. Любов до ближнього не менша, ніж до самого себе.
3. Будь щасливий, коли віддаєш, а не коли отримуєш.
4. Шануй старших, чужу працю і гордись цінностями минулого та зберігай їх.
5. Проявляй національну гордість, але, як у всьому, в міру.
6. Підтримуй злагоду між людьми різних поглядів і вірувань та походжень.
7. Безмежна старанність у навчанні, труді та наполегливість — запорука успіху.
8. Совість, правдивість, скромність і порядність — прикраси людини.
9. Не ний, не будь заздрісним, не висміюй інших, а розумій їх.
10. Тільки праця збагачує науку, культуру та духовність.

Упродовж 1856—1857 років гімназія набула всіх ознак класичної. До шостого класу додані сьомий та восьмий, відповідно збільшився кількісний склад викладачів, а у випускному класі запроваджено вивчення філософії. Іван Чургович створив наукову бібліотеку, започаткував кафедральну та кабінетно-лабораторну системи навчання, упорядкував спортивні майданчики. У 1895 р. був закладений перший камінь фундаменту нової будівлі гімназії, в якій вже у 1895—1896 навчальному році розпочалося навчання (нині це хімічний факультет УжНУ). Директорами гімназії після Івана Чурговича були Янош Гочар (1856—1858), Лайош Діер (1858—1859), Антал Кріхенбауер (1859—1861), Шандор Гусар (1861), Янош Ліебхардт (1861—1871), Янош Гампел (1871—1872), Еде Сіебер (1873—1886), Ласло Годоль (1886—1899), Міхай Романець (1899—1919).

Ужгородська гімназія функціонувала і в роки Першої світової війни, незважаючи на те, що місто було прифронтовим. Із входженням Закарпаття до Чехословаччини (1919 р.) починається нова сторінка в історії розвитку освіти краю. Гімназія отримала офіційну назву «Ужгородська державна реальна гімназія». Виконуючими обов’язків директора у 1919—1922 роках були Андрій Гагарко та Василь Теребеші. Викладання всіх навчальних предметів почали проводити рідною мовою. З 1920 року для учительської громади почав виходити фаховий журнал «Учитель», а для дітей — «Віночок». У 1922—1934 роках директором Ужгородської гімназії був Андрій Алиськевич (1870—1949) — відомий український педагог, науковий і громадський діяч, германіст. Він був членом крайового культурно-освітнього товариства «Просвіта», яке діяло у 1919—1939 роках та проводило велику культурно-просвітницьку роботу в гімназії. При ньому 24 жовтня 1922 року було відкрито перший чеськословенський клас під керівництвом професора Яна Яначека. Після нього гімназію очолив Василь Сулінчак, член крайового культурно-освітнього товариства імені О. Духновича. Щороку, 7 та 27 березня, у гімназії проводилися святкування на честь президента республіки Томаша Масарика та педагога Яна Коменського. 7 лютого 1923 року при гімназії було засновано першу пластову організацію на Закарпатті у складі 6 хлоп’ячих гуртків («Леви», «Лиси», «Соколи», «Орли», «Медведі» і «Вовки») та однієї дівочої («Ластівки») під очільництвом Остапа Вахнянина.

З кожним роком кількість учнів Ужгородської гімназії зростає, а в 1937 р. на базі монастиря Отців Василіан відкрито ще одну українську гімназію, до якої вже в перший рік її функціонування записалися 103 учні. У 1938 році в місті функціонували окремі чотири самостійні національні гімназії — руська, українська, чеська та єврейська. На діяльності гімназії негативно позначилася не тільки анексія Ужгорода в листопаді 1938 року, а й поразка Карпатської України у березні 1939 року.

У роки Другої світової війни розпорядженням від 29 травня 1941 року чинні дві частини Мадярської королівської державної гімназії було розділено на два окремі навчальні заклади — мадярську і руську гімназії. Офіційна назва першої — «Мадярська королівська державна Другетова гімназія», а другої — «Мадярська королівська державна гімназія з руськимъ языкомъ преподаванія въ Унгваръ». Другетівська гімназія продовжила свою роботу під керівництвом Ференца Паппа в тому самому навчальному корпусі, а руську гімназію було переведено до будинку колишнього вищого реального училища — сьогодні це будівля Ужгородської спеціалізованої ЗОШ І—ІІІ ступенів № 4 зі словацькою та українською мовами навчання та поглибленим вивченням іноземних мов (пл. Жупанатська, 10). Директором її було призначено Василя Сулінчака. Під кінець угорського панування на контингенті студентів Королівської державної гімназії з руською мовою навчання негативно позначилися й депортація та масове знищення євреїв, значна частина яких навчалася в гімназії. За віросповіданням склад гімназистів у період угорської влади фактично не відрізнявся від того, яким він був за Чехословаччини. В гімназії панували злагода та міжконфесійна толерантність. Третій 1943—1944 навчальний рік роботи Мадярської королівської гімназії тривав у умовах, коли Ужгород уже мав статус прифронтового міста. 27 жовтня 1944 року Ужгород було звільнено від угорсько-німецьких військ. З листопада 1944 року відновила свою роботу й Ужгородська гімназія, яка тепер стала називатися «Державна гімназія в Ужгороді». Почав працювати заклад на основі Мадярської королівської державної гімназії «зъ руськимъ языкомъ преподаванія в Унгваръ» — її викладацький склад та учнівський контингент стали підпорядковуватися відділу освіти Народної ради Закарпатської України. Заклад був розташований у будинку колишньої Масарикової школи (нині ЗОШ І—ІІІ ступенів № 3). У навчальному плані реформованої гімназії на перше місце було поставлено вивчення української мови та літератури. Гімназія фактично діяла до 29 червня 1945 року, тобто до возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною. «Годичный отчет» за 1944—1945 навчальний рік був останнім із життя Ужгородської гімназії. Останній випуск налічував 55 випускників. 3 липня 1945 р. Народна рада ухвалила Постанову «Про реформування системи освіти на Закарпатській Україні». У ній, зокрема, говорилося: «Починаючи з 1945—1946 навчального року, теперішні народні, горожанські школи та гімназії перетворити на початкові, неповні середні та повні середні школи відповідно з 4-, 7- та 10-річним курсом навчання». Постанова влади краю стосувалася й Ужгородської гімназії, яка припинила свою історію до 19 квітня 1994 року.

Федір Брецко, вчитель історії та правознавства, вчитель-методист гімназії м. Ужгорода, нагороджений нагрудним знаком «Василь Сухомлинський»