...або Як Михайло Зелді з ветлікаря селекціонером став

І

Людей, які у дорослому віці свідомо і без конкретної вигоди розвертають свій життєвий корабель на сто вісімдесят градусів,   зустрінете не часто. Це люди сильної волі. Сміливі. Натури ризиковані. І водночас після довгих роздумів та внутрішніх мук зуміли переконати самі себе: лише так досягнуть розкрилля таланту. До когорти таких належить і Михайло Зелді.

Тому й цікавий він багатьом і багатьом. Тому знають його у цілому Виноградівському районі. Навіть далі: в Ужгороді, на півдні, півночі, у столиці, Львові, Умані, Ялті... Бо ж віднайдений у собі талант селекціонера, загартований щоденним трудом хист садівника і фантазія сільського умільця та справжнього філософа — складові того магніту, який притягує до Михайла Юрійовича людей різних занять і віку.

У ньому знаходять творця красивого й корисного. І багато хто заздрить, що Зелді зумів, як мало хто, вхопити й переплавити недосяжну мрію юнака у райський цвіт садів і розкішний смак плодів.

Такого досягає не кожен!..

ІІ

А може, цей чоловік успадкував талант од батька й матері? А може, від цих неймовірно красивих околиць села Холмовець, що розкинулося на правому, ледь гористому, але сонячному березі величавої та норовистої ріки Тиси? Хто збагне?

Йому тепер п’ятдесят чотири. А після школи, хоча батько Юрій Іванович був великим садівником, займався колекціонуванням сортів яблунь, груш, смородини, Михайло сказав, що у доросле життя «піде своєю стежиною». І пішов наперекір усім. У Мукачівському радгосп-технікумі здобув фах ветеринара. І вісім років пропрацював — спочатку на Одещині, а потім у знаменитому колгоспі села Петрово — неподалік Холмовця.

Але щось Михайлові, як і кожному юнакові, котрий прагне утвердити себе спочатку в колі ровесників, щодалі спадало на думку змінити професію. Тоді, у перебудовчі й побаламучені 80-ті, такі віяння входили в моду. Правда, він обирав не фарцовку і не шулерське «купи-продай», а фах серйозний — садівництво. І вступив заочно вісімдесят п’ятого в Одеський сільгоспінститут на факультет плодоовочівництва й виноградарства. Тоді й почав науково вивчати щеплення. А вже з 90-го захопився хурмою. «І так триватиме усе життя, — каже Зелді. — Хочу передати всі тонкощі цієї справи доньці й онукам. А ще прагну, аби закарпатці ласували цим субтропічним плодом — таким корисним для здоров’я».

Він і справді тоді по-до¬рос¬лому заглибився у тонкощі садівництва. Сім років тому закінчив аспірантуру в Закарпатському інституті агропромислового виробництва. «Захищати кандидатську й не думав — вік не той», — каже Михайло Юрійович. А може, й щось інше перешкодило... Нині працює провідним агрономом-державним інспектором фітосанітарної служби на державному кордоні в Закарпатській області (КПП «Вилок»).

ІІІ

«Хурма — то мій неспокій, моя стихія і моя любов», — наче нехотя зізнається, показуючи, які плоди відклав на зиму, а які на насіння. Майже чверть століття Михайло Зелді — в полоні цього фрукту. Його прямо-таки заворожив приклад Валерія Черняєва, викладача Сімферопольського агроуніверситету, котрий 53 роки займається просуванням хурми на північ України. І ось майже десять літ тому прислав у Холмовець саджанці, а потім і сіянці. Зелді вирощує їх у себе на городі.

«З часом, коли з’ясував, що між ними є жіночі, чоловічі й однодомні особини, тоді мені стало дуже цікаво займатися виведенням нових сортів, — каже М. Зелді. — І зараз це моя основна робота. Науково обгрунтовано, що при насіннєвому розмноженні половина деревцят починає плодоносити до десяти років, а інша половина — до п’ятнадцяти. Приміром, сіянець сорту «нікітська бордова» заплодоносив на дев’ятий рік. Вага, зважаючи на посушливе літо, — дев’яносто грамів. Чекаю і до триста».

А ось сорт «дочка Мідера» — власний, зелдівський — один із найбільш ранніх у Європі: дозріває на Закарпатті 15 серпня, — заплодоносив із насіння на четвертий рік!.. «Такого немає у світі, — гордовито мовить Зелді й продовжує, — «Дівчата», тобто жіноча форма, мають одинокі квітки в кожній пазусі листка, чим і відрізняються од чоловічих, бо ті мають по три і не плодоносять, а лише запилюють. Існує й однодомна: на одному дереві — чоловічі й жіночі квітки. У мене вже два сорти — «Зенджі мару» і «Знахідка». Ці одночасно і запилюють, і плодоносять. Та й урожай дають щедрий, а плоди солодкі навіть у твердому стані».

Хурма багата на йод і майже не містить кислот — чудові ліки для шлунка!

У гібридів східної хурми (діоспірос какі) і віргінської (діоспірос вірджініана) — також сорти «росіянка» і «нікітська бордова» — цукристість сягає 24 відсотків, як у глюкозі. Це теж відмінні лікувальні властивості.

Ще одна гордість Михайла Юрійовича — ростуть чотири покоління міжвидових гібридів: бабуся «росіянка», мати «нікітська бордова», дочки «Роман Кош» і «Говерла» — вага плодів сягає за триста грамів. А у 2014-му очікує плодоношення внуків, яким буде по дев’ять років. Але всі вони різні.

ІV

«Сьогодні привіз додому статут громадської огрганізації «Персімон», що англійською оз¬начає «хурма», — каже М. Зелді. — Мета — виведення нових сортів та їхнє районування. Чому? Звертався до таких — прошу перелічити — державних установ: Київський інститут садівництва, Закарпатський інститут агропромвиробництва, Ужгородський університет, Львівська дослідна станція садівництва, Новокаховське дослідне господарство, Нікітський ботанічний сад у Ялті... І скрізь майже в один голос відповіли: «Ваші ідеї дуже мудрі й актуальні, але коштів на це немає».

Йому шкода. Просто інколи руки опускаються й плакати хочеться... Уже дві фірми з сусідніх країн пропонують реальну спів¬працю, оскільки Михайло Юрійович дружить із комп’ютером і через Інтернет спілкується зі світом, володіючи, як майже і кожен закарпатець, кількома мовами.

«Я не збираюся тікати за кордон, як Ігор Сікорський, бо я патріот України і мої надбання мають стати багатством України!» — твердо вимовив чоловік.

... Мовчки п’ємо запашну каву в його оселі. Невтішна пауза триває якихось сім хвилин. А потім знову тиха й некваплива розмова: «Міг би вам розповідати зранку до вечора й цілу ніч безперестанку про хурму та її достоїнства й капризи... Написав книжку. Треба лише кошти, аби видати, — сміється вже не так сумно. — Але за зимою настає весна. І як писала Леся Українка, «без надії сподіваюсь»...

V

Він не опустить руки. Хотів би створити приватну селекційну станцію. І свій досвід є кому передати — це найбільше радує. Дочка Антоніна закінчила Одеський аграрний (тепер уже) університет. Хурми однієї на городі, а він займає шістдесят соток, росте понад сто сортів! Саджанці «дочки Мідера» розіслав протягом двох років до Львова, Кам’янця-Подільського, Чернігова, Білої Церкви, Умані, Мерефи (Харківщина), Ялти... Він «навчив» їх витримувати 38-градусні морози!.. Хто ще таким похвалиться?..

Ростуть і приносять плоди на зелдівському городі гранати, зізіфуси (чудова поліка від тиску), тейберрі — малино-ожиновий гібрид, що став темою кандидатської дисертації, по 20 сортів груш і яблук, 25 сортів персиків, по 30 — винограду й смородини, по шість сортів інжиру й актинідії — родичі знаменитого ківі, партенокарпічна яблуня — не цвіте, а родить, берека лікарська — як горобина, мушмула германська, по сім сортів горіхів мигдалю й фундука, сіянці пекану, лох багатоквітковий — маленькі вишеньки і т. ін.

І все ж велика надія — на три шкілки сіянців селекційної хурми. «Чекають весни, свого плодоношення і мого відбору», — мружить око Михайло Юрійович.

Багато з його юнацьких мрій, коли різко повернув корабель свого життя, збулися, а ще чимало збудеться.

Ще мріє записатися до районного хору працівників культури. Любить співати й радіти життю!..

А тепер, коли зацвітають усі виплекані цим умілим і непосидючим чоловіком дерева, у найвідомішого садівника Затисся роботи й роботи... Але це його стихія! І вона — лише на задоволення і ніякої втоми...

Василь Нитка, Виноградівський район