До відзначення 80-х роковин Голодомору в Україні 1932—1933 років.

Г
олодомор 1932—1933 років у УРСР — геноцид українського народу, вчинений тоталітарним комуністичним режимом у ході утвердження соціалістичного сектору економіки в СРСР, підпорядкування суспільства партійно-державним органам влади та встановлення в країні особистої диктатури Сталіна. Голодомору передували насильницька колективізація сільського господарства, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельні кампанії, терор на селі. Терор голодом, що діяв у УРСР протягом 22 місяців, це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виношувалися, починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українських селян, на знищення в УРСР самодіяльних селянських господарств — соціально-економічних підвалин нації.  

Депортації українських селян підірвали виробничий потенціал села, залишили селянські родини без годувальника-батька, матері, старшого брата, негативно вплинули на демографічну ситуацію. Запроваджувана в колгоспах система оплати праці на трудодні мала фіскальний та визискний характер, забезпечувала умови для масового вилучення сільськогосподарської продукції колгоспів. Найбільших втрат сільське господарство УРСР зазнало від т. зв. заготівельних кампаній. Для їх здійснення політбюро ЦК ВКП(б) запровадило 22 жовтня 1932 р. «надзвичайні комісії». В Україні діяла комісія на чолі з В’ячеславом Молотовим. Діяльність цієї комісії супроводжувалася карально-репресивними заходами (показовими польовими судами над селянами, стратами, масовими репресіями проти партійного та державного керівництва, голів і членів правлінь колгоспів). Терор набув масових форм — занесення сіл і цілих районів на сумнозвісні «чорні дошки» за невиконання хлібозаготівельних завдань, що означало для них припинення будь-якого продовольчого постачання.

Голодомор супроводжувався, особливо у південних районах України (степ), жахливими випадками канібалізму, трупоїдства, вживанням м’яса дохлої худоби, домашніх тварин (котів, собак), гризунів; розладами людської психіки, самогубствами, епідеміями тифу та інших інфекційних хвороб, голодними смертями. Жертвами голодомору в УРСР, за підрахунками українських та зарубіжних дослідників трагедії, стали від 4 до 6 млн. осіб.

А чи був голод у Закарпатті на початку 1930-х? За 20 років чехословацького правління в Закарпатті чимало зроблено в питаннях економічної відбудови та соціальної організації краю (нові шляхи, модернізація міст, будови, лікарні, соціальні акції на Верховині тощо). Але владі Чехословаччини не вдалося розв’язати дві головні проблеми — це безземелля й безробіття. Земельну реформу було проведено частково (виділено 35 000 га землі безземельним і малоземельним селянам). Хронічне безробіття закарпатського бідного населення збільшилося ще й тим, що ряд місцевих промислових підприємств були закриті, не витримуючи конкуренції з чеською промисловістю. Виїзд на сезонні роботи, еміграція та фінансування урядом публічних робіт лише частково полегшували важке становище мешканців краю. Господарська криза початку 1930-х pp. і дійсно викликала голод на Закарпатті, а масове безробіття відбилося в робітничих заворушеннях. Про тяжке життя та голод у закарпатських селах цього періоду дуже влучно описав письменник Лука Дем’ян у творі «Із села».

РОСІЙСЬКА ІДЕОЛОГІЯ НЕ ВИЗНАЄ ГЕНОЦИДУ

28 листопада 2006 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років у Україні». Закон визначає, що Голодомор 1932—1933 рр. в Україні є геноцидом українського народу. Публічне заперечення Голодомору 1932—1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним.

Визнання Голодомору 1932—1933 років у Україні геноцидом українського народу визнано багатьма країнами світу. Однак у Росії все не так однозначно. Завідувач відділу України Інституту країн СНД Кирило Фролов вважає, що з прийняттям цього Закону «пройдено ще один етап створення української нації — міф про геноцид українського народу визнано догматом. Цей догмат має яскравий антиросійський характер». І тут же дорікнув сучасній російській еліті тим, що вона не розуміє значення «битви за історію», що наступним, наприклад, етапом «деконструкції простору історичної Росії» буде припинення юрисдикції Московського патріархату УПЦ. «Ці катастрофічні втрати назавжди позбавлять Росію можливості відновлення як суб’єкта історії», — підсумував Фролов.

Наполягаючи на тому, що голод торкнувся всіх народів СРСР, автори багатьох новітніх російських публікацій вважають, що тему голодоморів у Україні політизовано. Ряд російських істориків академічного рівня визнають, що «голод 1932—1933 рр. був, але не спеціально організований. Це була, так, страшна, але плата за модернізацію, яку здійснював сталінський режим», а «причини голоду були виключно соціально-економічними. Сталіну необхідно було розв’язати питання переходу до нового типу господарювання і зробити це було потрібно до кінця першої п’ятирічки» (синхронно, в умовах форсованої індустріалізації. — Авт.). На думку співробітника Інституту російської історії РАН Олександра Шубіна, «геноцид — це по суті етноцид — знищення народу за національною ознакою. На сьогодні ніяких доказів етноциду в Україні під час голоду 1932—1933 років не надано, ніяких доказів терору голодом, здійснюваного Сталіним із метою придушення повстанських настроїв у Україні, не надано».

Інший співробітник цієї наукової установи, Андрій Марчуков, переконаний, що «всі розмови про низку голодоморів-геноцидів у Україні є вигадкою «українських націоналістів», що «нині ця ідеологічна зброя спрямована проти Росії й тих громадян України, які не вважають останні 350 років і радянський період особливо «чорною дірою» та «втраченим часом». Отже, триватимуть і надалі дискусії та порівняння точок зору українських і російських дослідників на амбівалентні події радянської історії, що для кого «втрачено», а що ні. Такого спеціального порівняння на серйозному, фаховому рівні щодо голоду початку 1930-х років ще не зроблено. Спектр питань щодо Голодомору 1932—1933 років у Україні доволі широкий і надто значущий, щоб їх ігнорувати або (що гірше) віддавати на поталу політикам, науковцям-конформістам і коментаторам-дилетантам.

Окремі російські історики просто намагаються виправдати варварську за методами більшовицьку модернізацію, молох якої поглинув мільйони людських життів. Вочевидь, їхня позиція являє собою непросту амальгаму наукових і політико-ідеологічних уявлень, що віддзеркалює ситуацію в сучасній Росії. Українські вчені доводять, що радянська влада нищила в першу чергу селянство як носія національної ідеї, а звідси переконують читачів у тому, що Голодомор 1932—1933 років мав антиукраїнську спрямованість. Це вже аксіома. Російські вчені обмежуються твердженням про рукотворність голодомору. І крапка.

Історичні джерела чітко доводять антиукраїнські акценти сталінської політики в 1932—1933 роках. По-перше, жодному тодішньому регіоні господарська політика не була зв’язана з національною так, як це було зроблено в Україні. По-друге, саме в грудні 1932 року, в розпал голоду було започатковано політику контрукраїнізації. По-третє, здійснювалася жорстка міграційна політика щодо населення України, а для попередження відтоку селян із колгоспів у міста у грудні 1932 р. було запроваджено паспортну систему. Більше того, українські вчені, зокрема Василь Пархоменко, Юрій Шаповал, Станіслав Кульчицький, запевняють, що всі три голодові апокаліпси ХХ ст. мали епіцентр якраз в Україні.

15 ФАКТІВ, ЯКІ СЛІД ЗНАТИ КОЖНОМУ

1. Вперше в СРСР 25 грудня 1987 року перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСР, згадав про факт голоду.

2. 18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідь Олекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації Спілки письменників України. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, Мусієнко звинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої хлібозаготівельної кампанії, наслідком якої став Голодомор 1933 року. Використане в цій доповіді слово «голодомор» було новотвором письменника.

3. На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС у Москві виступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, він цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія».

4. У сучасній Україні одним із найвідоміших дослідників Голодомору є видатний історик Станіслав Кульчицький, його перше наукове дослідження називається «Ціна «великого перелому» (1991).

5. Тема Голодомору вперше була яскраво та трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Так, у романі «Марія» (1934) Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім’ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963).

6. За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були знайдені ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор: «… Із тридцяти третім голим роком, / Голодно-голим та німим, / Та тричі пухлим. Хай би з ним / Поїли б кору і комору, / Траву і шкуру, цвіль і міль, / Та мерли б жовті, як з похміль, / Без трун понесені із двору. / Нізащо. Просто. Без вини».

7. Українськими композиторами створено вокально-оркестрові твори на тему Голодомору. Найвідомішим є реквієм «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка (1993).

8. Про Голодомор було знято велику кількість фільмів і телепередач, найвідомішими з яких є (де не вказано країну-виробника, мається на увазі Україна): «Незнаний Голод» (1983, Канада), «Жнива розпачу» (1984, Канада), «33-й, свідчення очевидців» (1989), «Під знаком біди» (1990), «Голод-33» (1991), «Великий злам» (1993), «Пієта» (1994), «Українська ніч» (2002), «Час темряви» (2003), «Голодомор 1932—1933 рр.» (2004, Угорщина), «Великий Голод» (2005), «Тайна пропавшей переписи» (2005, Росія), «Голодомор. Технології геноциду» (2005), «Голодомор. Україна» (2005), «Голодомор. Україна ХХ століття, Жити заборонено, Радянська історія» (2008, Латвія).

9. Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років у Україні. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно цього дня проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».

10. Наймонументальнішими серед пам’ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам’ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кіровограді, Луганську, Сумах, Черкасах, Вінниці, Коломиї та багатьох інших українських містах і селах. За кордоном пам’ятники встановлені в Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах.

11. У листопаді 2003 року 58-ма сесія Генеральної Асамблеї ООН ухвалила Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Великого голоду 1932—1933 років, де він визнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільної заяви проголосували 64 держави-члени ООН, у тому числі Росія.

12. 23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Україні злочином проти людства і висловив співчуття українському народу.

13. 28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалила резолюцію про вшанування пам’яті загиблих внаслідок голоду 1932—1933 років у Україні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, ушанувавши пам’ять загиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму. ПАРЄ також зазначила, що «в Україні, яка постраждала найбільше від насильницької колективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради України».

14. Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква — Київський патріархат, Українська православна церква Московського патріархату та Українська автокефальна православна церква.

15. 26 листопада 1998 року, згідно з Указом Президента України (Л. Кучма), встановлено День пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років у Україні.

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932—1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УРСР).

Спланована конфіскація урожаю зернових та всіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932 —1933 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон.

Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. Понад 30 країн офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом вчинення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УРСР і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.

Федір Брецко,
вчитель історії та правознавства гімназії м. Ужгорода, вчитель-методист, відмінник освіти України, нагороджений відзнакою «Василь Сухомлинський»