Лікуванння діабету буде успішним, якщо не зволікати з його виявленням.

Серед них — багато молоді, також страждає і малеча, кількість тих, у кого «зацукровані» судини, зростає. Зараз у Закарпатті зареєстровано 33,5 тисячі діабетиків. Насправді їх може бути значно більше, просто не кожен ще знає, що він — діабетик.

З цієї цифри — 5 тисяч закарпатців на початок 2013 року — інсулінозалежні. Щороку 300—350 нових пацієнтів із цукровим діабетом потребують інсулінову терапію. При цьому ендокринологи зізнаються, що ми зараз на порозі великого відкриття у науці, що, можливо, дозволить уникнути діабету.

Й 50 РОКІВ МОЖНА НОРМАЛЬНО ПРОЖИТИ З ДІАБЕТОМ

«У нас є пацієнти, які хворіють першим типом діабету з дитинства і все життя перебувають на інсуліновій терапії. У нас є діабетики, які демонструють, що цілком реально прожити нормальне життя, маючи 50 років «діабетичного» стажу. Задля нормально життя за такого діагнозу все залежить від співпраці пацієнта та лікаря, — розповідає «РІО» обласний позаштатний ендокринолог Ольга Олексик. — Важливо, аби діабетик розумів свою проблему, аби хвороба була вчасно діагностована, а якість життя залежить від правильно підібраної і контрольованої системи цукрознижувальної терапії, модифікації способу життя, дотримання певних правил та самоконтролю пацієнта».

Лікарка окреслює статистику захворюваності на діабет у Закарпатській області: з 33,5 тисячі пацієнтів 5 тисяч отримують інсулінотерапію. Серед інсулінозалежних є пацієнти першого типу (близько 2 тисяч) — здебільшого це пацієнти, що хворіють із молодого віку чи навіть із дитинства, решта інсулінозалежних — це пацієнти з цукровим діабетом другого типу, дана патологія характерна для осіб дорослого і старшого віку і часто пов’язана з генетичними факторами, ожирінням, неправильним харчуванням. Пацієнтам із другим типом діабету призначається інсулін як додаткова до цукрознижувальної таблеткової терапії за її недостатньої ефективності, наявності протипоказань до неї та прогресуванні діабетичних ускладнень. Якщо ж у пацієнтів, які приймають цукрознижувальні таблетки, хороші аналізи, вони можуть перебувати на таких препаратах тривало і ніколи не потребувати інсулін.

На обліку з цукровим діабетом перебувають 200 дітей, 98 % з яких інсулінозалежні пацієнти. Серед маленьких пацієнтів переважає саме перший тип діабету (98 % серед хворих малюків). Раніше вважалося, що цукровий діабет — це недуга старших людей, тепер дедалі частіше захворювання виявляється у 20—30-річних.

ЯКЩО Ж ЛЮДИ ПОМИРАЮТЬ, ТО, ЗДЕБІЛЬШОГО, НЕ ВІД ДІАБЕТУ

Як йшлося вище, з діабетом можна повноцінно жити і працювати. Однак ризик інвалідності й смертність при цукровому діабеті доволі високі. Щоправда, за словами лікарів, діабетики помирають не так від цієї недуги, як від її хронічних ускладнень та серцево-судинної патології, що при діабеті виникає набагато частіше.

«На щастя, останнім часом менше зустрічаються діабетичні коми, а 10—15 років тому це було доволі частим явищем. Це очевидно пов’язано в першу чергу з повним забезпеченням інсулінозалежних пацієнтів якісними препаратами інсуліну, доступністю обстежень для хворих на цукровий діабет, самоконтролем пацієнтів та оптимізацією роботи ендокринологів та сімейних лікарів, — пояснює Ольга Томівна. — Пацієнт-діабетик має більший ризик померти від гангрени, інфарктів, інсультів. Тому наші пацієнти потребують повноцінних обстежень стосовно ранньої діагностики, попередження і зменшення ризику ускладнень на нижніх кінцівках, нирок, очей та серцево-судинних захворювань».

Якщо говорити цифрами, то минулого року в області від ускладнень «солодкої» недуги померли 88 пацієнтів, із них 18 працездатного віку.

І ДОБРЕ, КОЛИ ДІАБЕТУ ... БАГАТО

Аби нормально й довго жити — все ж варто стежити за собою і перевіряти кров на цукор. Як мінімум... Однак цей аналіз ще не гарантує раннього виявлення хвороби. Рівень цукру може підвищуватися після їжі і тривало не бути зафіксованим, тому важливо проводити аналізи на цукор як до, так і після їжі. Пані Олексик переконує, що у Закарпатті щорічно проводиться скринінг-діагностика на рівень цукру в крові серед представників працездатного віку і обов’язково у вагітних жінок.

«Так званий «гестаційний діабет» проявляється саме під час вагітності. Цікаво, що у більшості жінок після пологів він зникає, а у певної частини залишається на все життя і потребує цукрознижувальної терапії. У нас є такі вагітні на обліку — отримуючи адекватну медичну допомогу, вони нормально народжують дітей. Діабет зовсім не вирок — ні для дітей, ні для вагітних, ні для дорослих людей. Це проблема, яка за вчасної й адекватної медичної допомоги дозволяє прожити повноцінне життя», — роз’яснює Ольга Томівна.

Питання, добре це чи погано, коли у нас так багато діабету? Пані Ольга каже, що коли більше діабету виявляється — це добре, оскільки, чим швидше його виявити, тим менше буде проблем, пов’язаних з його ускладненнями. Якби нових випадків цукрового діабету не було (йдеться саме про виявлення), то це ж не означає, що його і справді немає, це означає, що, можливо, він не виявлений? Сьогодні ж, коли успішно працює діагностика й люди обізнаніші щодо свого здоров’я, то щороку дедалі менше фіксується випадків гангрени, а смертельних випадків діабетичної коми (одне з найсерйозніших ускладнень діабету) за останні роки в області не зафіксовано. Зараз зростає інформованість людей та активність лікарів. Медики активно працюють у напрямку виявлення діабету як у центральних, так і у віддалених районах області. У першу чергу обстеженню підлягають представники групи ризику — особливо обачними треба бути тим особам, у кого родичі хворіють на цукровий діабет, хто має надлишкову вагу, ожиріння, хвороби підшлункової залози, інфаркт або інсульт в анамнезі.

Щодо раннього виявлення, то є така категорія людей, яка турбується за своє здоров’я і звертає увагу на ледь помітні симптоми сухості в роті, спраги, незначні коливання маси тіла. Однак є й такі, котрі не полюбляють ходити до лікарів, обстежуватися, вони чекатимуть до останнього. Є пацієнти, які хочуть нетрадиційного лікування, до прикладу, лікування рослинами. При цьому Ольга Томівна вважає фітотерапію ефективною на будь-яких стадіях хвороби, однак у будь-якому разі її треба поєднувати з класичною доказовою медициною. Лікування лише фітотерапією показане пацієнтам, котрі страждають на легку форму цукрового діабету другого типу.

Із досвіду закарпатських ендокринологів були випадки, коли люди, хворі на діабет 1-го типу, відмовлялися від терапії чи не давали згоду на інсулінотерапію. Родичі цих пацієнтів тривалий час водили їх по «ворожках», знімали «порчу», не годували, бо, мовляв, цукор підніметься, а потім все ж таки приводили в лікарню у важкому стані з втратою маси тіла 10—20 кг, де їм все одно призначали інсулінотерапію. Згодом ці пацієнти зрозуміли, що просто згаяли час, оскільки в цих випадках інсулінотерапія — це «право на життя».

Аби уникнути важких ускладнень, варто зважати на свій стан і, відповідно, вчасно обстежуватися. Звісно, як підкреслює співрозмовниця «РІО», найкращий метод діагностики — це проведення глюкозотолерантного тесту або визначення глікозильованого гемоглобіну в крові (показує середній рівень цукру в крові за 3 місяці) — цей показник дуже важливий для ведення і лікування, він максимально показує, в якому напрямку змінювати лікування, проте один такий аналіз коштує 50 гривень, а зараз нема можливості його зробити всім закарпатцям. В ідеалі, якби всіх тестували на глікозильований гемоглобін, то 100 % виявляли би діабет. В області до 2006 року глікозильований гемоглобін ще не визначали, але медики настійливо акцентують на тому, що пацієнти з цукровим діабетом мають обстежуватися саме на цей показник хоча би двічі на рік.

І ЕФЕКТИВНЕ ЛІКУВАННЯ...

Після виявлення недуги не варто опускати руки, діабет — не вирок, а лікування сьогодні досить ефективне — це інсулін або цукрознижувальна терапія —залежно від типу діабету. Часто в ЗМІ з’являються месиджі, що не виділяється достатня кількість грошей на лікування, однак головний ендокринолог переконує, що препаратів інсуліну всім вистачає. Таблетковані цукрознижувальні засоби закуповуються частково за кошти обласного та районних бюджетів. Забезпеченість таблеткованими засобами різна у районах області, все залежить від виділених у районах коштів на програму «Цукровий діабет». У області діє така програма, інсулін закуповується стовідсотково за гроші обласного бюджету. Наприклад, цього року Ужгородський район на 90 % покрив потреби хворих у безкоштовних препаратах (не можна говорити про 100 % пацієнтів, оскільки не всі звертаються за безкоштовними ліками).

«Препарати інсуліну щороку закуповуються згідно з потребами та реєстром, для кожного пацієнта — той вид інсуліну, який йому підібраний лікарем. Сьогодні маємо дуже широкий вибір інсу­ліну як вітчизняного, так і   імпортного», — додає Ольга Томівна.

Лікарка зупиняється і на проблемах. Так, більшість хворих не в змозі проводити самоконтроль глікемії через дорожнечу витратних матеріалів до глюкометрів, а це заважає співпраці лікаря і пацієнта та сповільнює темпи нормалізації цукру в крові. Ендокринолог додає, що наразі кошти на тест-смужки до глюкометрів виділяються лише для дітей та вагітних. До речі, понад 15 дітей в області отримують помпову інсулінотерапію, що була забезпечена в результаті акції «Від серця до серця».

Є і стереотипи щодо лікування цукрової хвороби — часом пацієнти бояться звикнути до інсуліну, на що лікарка каже, що нема питання «звички» до інсуліну, він призначається як допоміжна терапія при другому типі діабету і як замісна при першому типі. Лікарка радить, що не варто дивитися на інсулін, як на вирок, він просто є ключем до життя. Звісно, перспектива інсулінової терапії — це завжди страх, це той бар’єр, який треба подолати — це є роботою лікаря, а ендокринологи по суті є, так би мовити, і сімейними лікарями, адже пацієнти консультуються з ними з майже всіх медичних і психологічних питань. Лікарі можуть і вміють знайти підхід до пацієнта, і вже за тиждень-місяць у нього нема страху лікування, життя й далі нормально триває. Тим більше після виявлення і за правильного лікування діабетикові стає значно краще і він добре почувається, якщо дотримується всіх рекомендацій медиків. До речі, на базі обласної поліклініки працює одна із трьох «Шкіл діабету», де пацієнтів навчають основним правилам для нормального життя.

Водночас складність лікування діабету полягає в тому, що не завжди людині підходить той чи інший інсулін.

«Якби всім підходив один і той самий інсулін, то і лікар не був би потрібен. Буває, що інсулін діє, а потім його дія знижується саме на конкретного пацієнта — це індивідуальна реакція імунної системи. Трапляється, що одразу організм не сприймає інсулін, — акцентує обласний ендокринолог. — Щодалі більше пацієнтів виявляються зі синдромом інсулінової «резистентності», тобто тих, які не мають відповідної реакції на інсулін, тоді треба призначати більшу дозу або міняти вид інсуліну».

Ольга Томівна також зазначає, що зараз у світі часто використовують аналоги інсуліну — форми модифікованих молекул інсуліну, в яких змінено положення кількох амінокислот, що дозволяє цьому білку (інсулін), який потрібен організму, діяти ефективніше. Аналогові форми інсуліну наближені за своєю дією до дії інсуліну здорової людини.

ВАКЦИНА ВІД ДІАБЕТУ?

Попри все нам слід чекати позитивних змін. Ольга Олексик переконана, що ми зараз на порозі великих відкриттів. Якщо у 1922 році була відкрита молекула інсуліну і це подарувало життя мільйонам людей, то тепер ми на шляху до того, що дозволить знайти причину виникнення діабету. Діабет першого і другого типів може бути генетично детермінований, а генна інженерія продовжує стрімко розвиватися. Отож майбутнє за генетичними відкриттями.

«Якби уявити, що кожен міг би знати, що загрожує його здоров’ю років за 5, то діяли би за правилом: «Якби знав, де впадеш, то підстелив би». Таким правилом,вочевидь, будуть послуговуватися, саме генетика дозволить розв’язати проблему діабету».

Якщо раніше наука працювала на етапі — лікувати й не дати померти, то зараз вона на етапі — виявити і попередити діабет...

***

Діабет не забрав у них оптимізм, а додає ще більшої любові до життя

Історії закарпатців, які підтверджують, що діабет — не вирок.

Чотири жінки в одній палаті, одна з них — під крапельницею. Пацієнтки щось жваво обговорюють, вони активні, у доброму гуморі й, видається, сповнені справжньої любові, себто, любові до життя. І це водночас, коли лікарню таки важко назвати місцем усмішок та радості, однак чотири стіни, своє­рідна атмосфера та процедури не зігнали з облич цих милих пані позитив та справжню щирість. Ці закарпатки мають цукровий діабет, вони підкреслюють, що це зовсім не хвороба, а просто те, з чим треба змиритися й жити — якісно і щасливо.

Ужгородку Любу Мерявчик уже 20 років супроводжує діабет другого типу, а понад 8 років вона приймає інсулін. На момент інтерв’ю жінка перебувала під крапельницею, але дещо виснажлива процедура не позначилася на її доброму настрої й позитивному налаштуванні. Каже, що духом не занепадає, а коли буває важко на душі, то завжди розрадять у родинному колі, пані Люба називає свого сина Олександра справжнім психологом.

«Якщо людина щось у собі помічає негаразд, то краще не зволі­кати, адже чим швидше виявлять, тим краще діабет піддається лікуванню. А ще люди бояться інсуліну... Я теж боялася, вночі прокидалася від думки, як я сама себе колотиму. Однак зараз не боюся, тут взагалі нічого немає страшного й іншим раджу не боятися», — додає пані Люба.

А ще Любов Михайлівна зазначає, що все залежить від лікаря, відтак дуже тішиться, що її лікує справді хороший фахівець і чуйна людина Ольга Олексик, обласний позаштатний ендокринолог у Закарпатті (усі пацієнтки з палати щиро просили, аби в газеті вказали про лікаря. — Авт.).

Вона розповідає і про труднощі, оскільки медикаменти є надто дорогими, при пенсії 1100 гривень доводиться витрачати на ліки близько 700 гривень щомісяця (йдеться про ліки від ускладнень цукрового діабету, але інсуліном жінка цілком забезпечена безкоштовно). Це питання, за її словами, треба піднімати десь нагорі...

Ще одна жінка з Хустщини, яку також звуть Люба, живе з діабетом 8 років. Цукрова хвороба спіткала її за одну ніч, закарпатка пережила стрес, коли народжувався внук.

Вона зазначає, що діабет — це та хвороба, з якою просто треба навчитися жити. Якщо людина цьому навчиться, то вона буде такою ж здоровою, як й інші люди. Просто треба вчасно приймати ліки, дотримуватися дієти, а ще пані Люба вважає, що необхідно працювати, як і раніше, трудитися й жити так, як жив до діагнозу. Закарпатка також боялася інсуліну, але з ним почувається значно краще, адже, за її словами, її підшлункова та печінка не страждають, нормалізувалися робота нирок та кров’яний тиск.

Ендокринолог Ольга Олексик розповідає про пацієнта, який хворіє з шести років, приймає інсулін, це вже триває близько 30 років. І він живе якісно — здобув освіту, зробив кар’єру, створив сім’ю, виховує дитину, веде активну громадську діяльність, займається спортом.

Відтак ці люди показують іншим справжню цінність життя, всю його яскравість й насиченість.

Евеліна Гурницька