«А роки, як співається у відомій пісні, – наче птахи, летять, і ніколи нам озирнутись назад». Проте потрібно, бо без минулого немає сучасного й не буде майбутнього. Саме тому і взялися за пера, щоб бодай тезисно нагадати епізоди життя людини, із якою працюємо й дружимо, організовуємо та проводимо різні спортивні заходи, пропагуємо олімпійські цінності в краї й Україні, зустрічаємося зі своїми олімпійцями більше чверті століття.

Подумки гортаємо в пам’яті сторінки спогадів. Коли ж це було? Ось один з історичних знімків, що зберігається в архіві нашого обласного відділення НОК України. На звороті надпис: 10 травня 2003 р. Ужгород. 50 років нашому шефу».

Ще раз уважно розглядаємо світлину. На ній усміхнений і щасливий Іван Іванович Риляк приймає вітання з нагоди золотого ювілею. Боже милостивий, а які ми всі біля нього гарні, бо молоді, здорові й щасливі.

Наша довідка: Іван Іванович Риляк народився 10 травня 1953 року в Ужгороді (мікрорайон «Радванка»). У 1970 році закінчив Ужгородську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів № 10 з угорською мовою навчання імені Дойко Габора.

У шкільні роки займався багатьма видами спорту, що культивувалися в обласному центрі. Залюбки відвідував тренування з плавання, був, як кажуть, своїм на волейбольному, баскетбольному та гандбольному майданчиках, на рівні першого розряду грав у великий теніс. Та невдовзі перевагу надав велосипедному спорту. Майстер спорт СРСР з цього виду спорту. Першим тренером І. Риляка був відомий фахівець і знаний спортсмен Євген Гребенюк.

У 1969 році в Хусті відбулася першість України з велоспорту серед школярів. Іван Риляк серед своїх ровесників фінішував другим. А ввечері, коли приїхав додому, найперше показав своїй домашній рідні срібну нагороду, а відтак щасливий і гордий побіг до родичів та сусідів, аби ті теж знали, що він виборов свою першу в житті серйозну нагороду.

Наступного року на чемпіонаті колишнього Радянського Союзу ужгородець виконав норматив майстра спорту, зайнявши друге місце в індивідуальних перегонах на дистанції 25 кілометрів.

1971–1973 рр. – проходив дійсну військову службу, був членом збірної команди свого військового з’єднання з велосипедного спорту.

У 1975 році став переможцем обласної спартакіади.

1976–1979 рр. – постійний учасник, призер та переможець чемпіонатів та Кубків СРСР і республіки. Сім років поспіль І. Риляк був членом збірної команди Укрради ДСТ «Спартак», яка в 1978 році на першості СРСР, що проходила в прибалтійському Каунасі, стала срібною призеркою.

У 1986 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут (спеціальність – фізичне виховання). Багато літ працював тренером ДЮСШ.

1994–1998 рік – директор ДЮСШ «Гарт», із 1998 року до нині – начальник обласного управління з фізичного виховання та спорту МОН України.

20 років (2003–2023) очолює відокремлений підрозділ громадської організації

«Національний олімпійський комітет України» у Закарпатській області.

Пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю з ювіляром.

В.Гаджега:

– Іване Івановичу, ви як тренер ДЮСШ свого часу підготували сімох майстрів спорту. Це просто чудовий показник для будь-якого тренера. А ось у 2011 році, коли ми в СК «Юність» святкували 80–річчя від дня народження вашого тренера Євгена Івановича Гребенюка, то Ви назвали цифру «12». Тобто стільки майстрів спорту підготував Євген Іванович. А тепер їх можете згадати й назвати?

– Ого. Це запитання вимагає добряче помізкувати. Минуло ж півстоліття, як я з ними всіма тренувався й брав участь у різних змаганнях. Попробую. Загинайте пальці. Василь Коштура, Марія Забруцька, яка тепер ще працює на стадіоні «Авангард», Степан Кофланович, Василь Щока, Отто Шифер, Василь Коштура, Володимир Бутеско, Володимир Жилкін, Микола Лелекач, Надія Щур. По-моєму уже 10.

– Так, 10.

– Не назвав ще себе та Антона Яцину, котрий свого часу працював головою облради ФСТ «Спартак». Думаю, що не заставите мене ще перерахувати 30 вихованців Євгена Гребенюка, котрі свого часу стали кандидатами в майстри спорту.

– Ні, не будемо. Але якщо писатимемо про нинішнього ювіляра серйозну книгу, то обов’язково запитаємо.

– А ще ось таке запитання. Його свого часу Володимир Тарасюк адресував майстру спорту міжнародного класу з велосипедного спорту, учаснику трьох Олімпійських ігор Володимиру Думі. А цікавився мій колега в знаного атлета, а скільки ж він за рік намотує на велосипеді кілометрів?

Навіть не задумуючись, той випалив: «За рік накручую до 35 тисяч кілометрів». А Ви, шановний ювіляре?

– Раз на раз не приходиться. Тим паче, що Володя професіонал високого ґатунку. Гадаю, що в мене ця цифра набагато скромніша. Але 20–25 тисяч кілометрів на рік було тоді, коли ще серйозно займався цим видом спорту.

– Свого часу я відшукав у власному архіві свій матеріал, який був присвячений звітно-виборним зборам в обласній федерації з велосипедного спорту. Його назва «Ностальгія за минулим, або Чи відродиться на Закарпатті велосипедний спорт? («Спорттайм», 4 листопада 2008 р., 8 стор., №32 (165)). Витяг із нього: «Головував на зборах майстер спорту з велосипедного спорту, начальник обласного управління фізичного виховання і спорту МОН України та голова обласного відділення НОК України Іван Риляк, який наголосив на тому, що нашу область 20–30 років тому з велосипедного спорту, як і з футболу та великого тенісу, по праву називали кузнею висококласних спортсменів. Якщо вдатися до статистики, то в краї підготовлено двох МСМК й більше 70 майстрів з велосипедного спорту. На жаль, останній із могікан – це учасник трьох олімпійських Ігор, згаданий МСМК Володимир Дума. Практично за роки незалежності України в нас не підготовлено жодного класного спортсмена. На жаль…

С. Селменський: – Таких проблемних питань, одне з яких ти, Василю, щойно порушив, на порядок денний упродовж року Іван Іванович виносив десятками – це, зокрема, і проведення різних змагань під егідою НОК України та інших. Авторитетними стали міжнародні змагання з легкої атлетики «Дружба», турніри на честь олімпійських чемпіонів з гандболу Ніни Гецко-Лобової, із футболу меморіал Йосипа Беци, на честь Стефана Решка. Відкрили на стадіоні «Спартак» музей бронзовому призерові Олімпійських Ігор Йожефу Сабо, випустили буклет «Олімпійське сузір’я Закарпаття», майже щороку друкуємо річні календарі на олімпійську тематику. А торік вийшла твоя книжка, Василю, про дворазового срібного призера Олімпійських ігор та п’ятикратного чемпіона світу з фехтування Василя Станковича.

В.Тарасюк: – На жаль, у розвиток спорту внесла корективи війна. І замість того, щоб займатися своїми прямими обов’язками, наш ювіляр та його колектив працюють над тим, як допомогти вимушеним переселенцям.

В. Гаджега: – Так, війна внесла в наше життя серйозні корективи. Ми в найстрашнішому сні не могли уявити, що таке станеться. Але від долі не втечеш. Із нею потрібно, на превеликий жаль, змиритися. І все ж почали наш матеріал на оптимістичній ноті, на ній і закінчимо. До того ж у нашого колеги та шефа гарний ювілей. А ми з ним ось уже чверть століття разом працюємо, шукаємо відповіді на злободенні питання, організовуємо й проводимо на хорошому рівні різні змагання, дружимо багато літ. Одне слово, знаємо його, як свої п’ять пальців. Тому маємо повне право назвати його головні людські риси характеру. Оскільки він за гороскопом Тілець, то в нього яскраво виражена практичність і життєва мудрість.

В. Тарасюк: – А ще – неквапливість, спокійність, виваженість роблять Івана Івановича хорошим керівником.

С. Селменський: – Так, він урівноважений, спокійний, але коли потрібно, то на своїх рішеннях уміє наполягати.

В. Гаджега: – Ювіляр також розсудливий і практичний. У нього стійкі погляди на життя.

В. Тарасюк: – Крім того, він цінує стабільність та хороших фахівців, котрі працюють поруч із ним.

С. Селменський: – Із ним легко працювати, бо не боїться робити помилки. Любитьповторювати: «Той не помиляється, хто нічого не робить».

В. Гаджега: – Він і наполегливий: якщо задумав, то не відступить…

В. Тарасюк: – Івана Івановича характеризує і відома приказка: «Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні».

С. Селменський: – Про хороші риси характеру ювіляра, його ділові якості, працьовитість, завзятість, толерантність можна говорити ще довго. Однак у день народження людини головним критерієм є його привітання з ювілеєм.

В. Гаджега: – Давайте й ми це зробимо. Отож із 70-річчям – віком мудрості, пошани та поваги! Нехай здоров’я нашого ювіляра не покидає хоч би ще кілька десятиліть…

В. Тарасюк: – Бажаємо добра, відмінної фізичної форми, а також багато справжніх і надійних друзів.

С. Селменський: – А ще щодня відчувати спрагу до життя й ніколи не розлучатися з Любов’ю, Надією та Вірою!

В. Гаджега: – Із роси та води, шановний ювіляре!

В. Гаджега, С. Селменський та В. Тарасюк, члени виконкому обласного відділення НОК України, члени Асоціації спортивних журналістів України.