Учора, 31 березня, на 87 році життя не стало «залізного капітана» київського «Динамо», легенди українського футболу, почесного громадянина м. Мукачево, заслуженого майстра спорту Василя Юрійовича Турянчика.

Василь Юрійович – неординарна особистість у вітчизняному футболі, одна з найяскравіших зірок «гри мільйонів» в Україні.

Василь Юрійович – неординарна особистість у вітчизняному футболі, одна з найяскравіших зірок «гри мільйонів» в Україні. Після завершення виступів за киян, Василь Юрійович мав можливість залишитися у столиці, як і його знані земляки, котрі у 50–90–их роках минулого століття грали за провідні команди колишнього Радянського Союзу («Динамо» Київ, «Спартак», ЦСКА, «Торпедо», «Локомотив» Москва, «Металіст» Харків, «Карпати» Львів, «Чорноморець» Одеса … — М. Коман, Й. Сабо, Т. Попович, С. Решко, І. Яремчук, І. Мозер, З. Мілес, І. Секеч, Д. Ковач, Ф. та Я. Медвіді, О. Поллак, В. Плоскіна, Г. Вайда, Ю. Сусла, І. Герег, Я. Габовда, В. Щербей, Ф. Чорба тощо), однак він повернуся на Срібну Землю, яку любив над усе, до батькової оселі, до рідного села, що на річці Латориця.

Слава до Турянчика-футболіста прийшла ще тоді, коли він ще грав за рідний ужгородский «Спартак» (1953–1954 та 1958–1959 рр.) та армійців Львова (1954–1957 рр.). У 1949 році гравці ужгородського «Спартака» Василь Турянчик та Андрій Гаваші були в офіційному списку «Збірна Радянського Союзу з футболу», який затвердила Федерація футболу СРСР і через ТАРС ця інформація була передана в усі ЗМІ колишнього Союзу (див. Нижче).

В. Турянчика у середині 50–их років всіляко намагалися переманити у московське ЦСКА. Навіть головнокомандувач сухопутними військами, а пізніше міністр оборони колишнього Союзу А. А. Громико був безсилим. Зате у 1959 році Василь Юрійович разом із земляками Йожефом Сабо та Андрієм Гаваші відгукнулися на запрошення керівництва київського «Динамо». Саме у складі цієї команди–гранда він чотири рази ставав чемпіоном, тричі срібним і стільки ж разів володарем кубка колишнього Союзу. Закарпатець тричі входив до списку «33 найкращі гравці СРСР».

А які забивав він голи? У 1961 році його забитий м’яч у ворота московського «Торпедо» став «золотим» і київське «Динамо» вперше у своїй історії стало чемпіоном тодішньої країни Союзу.

А тепер перенесемося у 1968 рік. 1/8 фіналу кубку СРСР. Кияни грають у Донецьку. Згадує гравець донецького «Шахтаря», уродженець Мукачева Василь Грубчак: «Ми вдома грали з киянами календарний поєдинок чемпіонату СРСР. Стадіон кишів уболівальниками. Усі місця зайняті. 45 тисяч глядачів. Ми вибігли на поле. Тоді зі мною за Донецьк грав ще один закарпатець Олександр Поллак. А тут дивлюся київське «Динамо» на поле виводить наш Василь Турянчик. Мало того, за ним ще двоє закарпатців – Йожеф Сабо і Ференц Медвідь. 5 чоловік із Закарпаття на зеленому газоні – це про щось таки говорить. Той матч нам судили грузини (Бочорадзе і його бригада). А родзинкою цього поєдинку став той факт, що ми програли з рахунком 2:3, хоча кияни забили лише два голи. І треба ж, центральний захисник киян Турянчик став автором дубля. Фантастика. А третій гол влетів у наші ворота після того, як наш земляк Поллак, намагаючись вибити м’яч за межі карного майданчика, він «зрізався» у нього на нозі і рикошетом «просвистів» у власну брамку. Ох той Турянчик».

А ось як про цей матч пише спортивний журналіст Леонід Каневський («Спортивна газета, 30 липня 1968 р.): «Гра у футбол – мистецтво колективне. Існує театр одного актора, театр одного футболіста – абсурд. Усе, що відбувається на полі, підпорядковане логіці командних дій. Але у кожному матчі є гравці, яких, висловлюючись театральною термінологією, ми називаємо солістами. Цього разу цю нелегку роль взяли на себе киянин Турянчикв і донеччанин Глодяніс. Їм після поєдинку були вручені призи, як кращим футболістам».

Сам автор дубля В. Турянчик згадує: «Я тоді був хворий. І Маслов, звісно, мене не взяв у Донецьк, де ми повинні були спочатку провести поєдинок на кубок СРСР, а через чотири дні календарний матч із гірниками. Я дивився по телевізору чи слухав по радіо (це не важливо) репортаж про кубковий поєдинок. Ми програли. Тоді я поїхав на пошту і дав телеграму Маслову про те, що я виїжджаю у Донецьк. Приїхав. А 27 липня вивів киян на календарний поєдинок із господарями. 45 тисяч глядачів, тобто стадіон нагадував вулик. Тоді у складі «Шахтаря» грало двоє наших земляків – це мукачівець Василь Грубчак і Олександр Поллак з Берегівщини (с. Косино), а за киян – Сабо, Медвідь та я. На тренерській лавиці сидів ще виноградівчанин Михайло Коман. Перший гол уже на 8–ій хвилині забив я. Зрівняв рахунок Пятрас Глодяніс через 9 хвилин. У другому таймі прибалтійцю вдалося забити нам другий гол. Я знову вирішив допомогти нашим форвардам і подався вперед. На 61–ій хвилині відновив рівновагу. А третій гол забив наш земляк. У захисника гірників Саші Поллака м’яч зрізався на нозі й «просвистів» у власні ворота. Це була 74–та хвилина. Та головне у цьому матчі було те, що ми виграли»…

І таких фактів–родзинок можна навести чимало.

По завершенні насиченої кар’єри футболіста В. Турянчик багато літ працював дитячим тренером в Іршаві та Мукачеві, понад 25 років був у складі керівництва ФК «Говерла» («Закарпаття») Ужгород, «Карпати» Мукачево, а також очолював тренерський штаб ФК «Керамік» Мукачево

Видатні люди залишаються в пам’яті народу такими, якими були під час завоювання своїх найбільших успіхів. Образ Василя Турянчика увіковічнений архітектурною скульптурою, що була відкрита торік (23 червня 2021 р.) на Мукачівському стадіоні «Спартак». На ній зображений історичний момент, коли у 1961 році наш земляк філігранним ударом через себе («ножницями») провів історичний гол у ворота московського «Торпедо». Отож, «залізний капітан», добродушна і порядна людина, заядливий мисливець назавжди буде прикладом служіння обраній справі, якій він віддав всього себе. Приклад Турянчика залишиться для нас, його земляків, колег, учнів, однодумців, прикладом долання труднощів та досягнення мети.

* * *

Торік у Мукачеві (спорткомплекс «Харчовик») у честь В. Турянчика у 25 раз був проведений традиційний турнір з футболу серед ветеранів. Перемогу святкували господарі — ФК «Карпати» Мукачево. Головний трофей капітану команди і своєму учневі, депутату міськради О. Пересті вручив сам заслужений майстер спорту, почесний громадянин м. Мукачево В. Ю. Турянчик.

Й. Сабо, С. Решко, А. Гаваші, В. Станкович, І. Дуран, М. Ланьо, М. Щербей, Я. Сухан, В. Качур, В. Наскалов, Т. Пфайфер, В. Васютик, С. Войтко, М. Тимчак, О. Переста, О. Ремез, В. Ковбаско, В. Решко, І. Левко, О. Лучков, Г. Куруц, С. Селменський, С. Чейпеш, І. Погоріляк, В. Козик, Й. Микуланинець, М. Ловска, І. Ледней, М. Бобаль, І. Гулянич, друзі, колеги, АФЗ, ФК «Карпати–ветеран», ФК «Говерла» («Закарпаття»), депутатський корпус Мукачівської мерії, обласні відділення НОК та Асоціації спортивних журналістів України, гравці команд ветеранів Волівця, Іршави, Берегова, вболівальники київського «Динамо», львівських, ужгородських та мукачівських клубів. Усі висловлюють щирі співчуття рідним та близьким покійного.

Похорон В. Ю. Турянчика відбудеться завтра, 2 квітня, о 13. 00 за київським часом, за адресою: м. Мукачево, мікрорайон Росвигово, вулиця Яна Амоса Коменського, 43, православна Церква Різдва Пресвятої Богородиці.

Фото з архіву журналіста Василя Гаджеги.