Ще за кілька хвилин до старту площа Петефі поволі перетворилася на велопаркінг просто неба. Хтось поправляє шолом, хтось перевіряє чи надійно розміщена дитина ( яку ж змалку треба привчати до таких подій), а хтось уже купує традиційний благодійний значок. За мить ця строката колона, серед учасників якої, як Бог дає, майже на кожному заїзді можна побачити й мого чоловіка, вирушить вулицями Ужгорода, щоб знову довести: Big City Ride - це давно більше, ніж просто велозаїзд.

31 липня вулицями Ужгорода вкотре проїхала сотня велосипедистів різного віку. Попри спекотну погоду, яка цього дня стала справжнім випробуванням ( і я захоплююсь малими дітками, які це витримали), учасники традиційно вирушили на маршрут, аби не лише насолодитися велопрогулянкою, а й долучитися до благодійної ініціативи.

Від Night Ride до Big City Ride

Історія цього велозаїзду почалася значно раніше, ніж з'явилася назва Big City Ride. У 2011 році в Ужгороді з ініціативи Віти Мунчак стартували перші нічні велозаїзди Night Ride. Їхньою головною ідеєю було показати, що велосипедисти є повноправними учасниками дорожнього руху, популяризувати велосипед як міський транспорт, привернути увагу до проблем велосипедної інфраструктури Ужгорода і згуртувати велоспільноту. Саме тоді в місті почали формуватися традиції, які збереглися до сьогодні. Згодом засновниця цього заходу виїхала за кордон, але ідея не зникла в пам'яті людей. 

Через декілька років історія Big City Ride виросла уже із сформованої велосипедної спільноти Ужгорода - Uzhhorod Bicycle Culture (UBC), де одним із найактивніших був Євген Андріканич. Ця спільнота була передусім туристичною: учасники разом їздили в гори, організовували різні виїзди й водночас активно популяризували велосипед як частину міського життя. У 2018 році до Євгена звернувся Олександр Свергун з ідеєю відродження міських велозаїздів. Разом із Валерієм Костинським вони хотіли повернути в Ужгород те, що вже колись існувало - атмосферу спільного Night Ride, коли місто ввечері заповнювали велосипедисти й сама поїздка ставала окремою міською подією. Євген підтримав цю ідею й долучився до організації перших заїздів: формував маршрути, продумуючи логіку руху колони так, щоб мінімізувати навантаження на автомобільний трафік, наприклад, використовуючи дороги з одностороннім рухом. Окрему увагу приділяв безпеці: наполягав на шоломах, супроводі поліції та організованому русі колони. Водночас залучав до заїздів учасників UBC, і це досить швидко зробило їх масовими. Так поступово задум відновити колишню традицію перетворився на новий формат міських велозаїздів. Відроджений заїзд отримав назву Big City Ride, власний логотип і вже окрему історію, але його витоки залишилися у тій ужгородській велосипедній спільноті, яка задовго до цього вчила місто бачити велосипед не лише як спосіб відпочинку, а й як частину міського життя.

Сьогодні захід зберіг атмосферу свого попередника, але поступово набув нового змісту: з початком повномасштабної війни благодійність стала його головною місією  і тепер кожен заїзд допомагає збирати кошти для українських військових.

Не гонка, а велика спільна справа

Big City Ride - це не спортивні перегони. Тут немає переможців, секундоміра чи боротьби за перше місце. Колона рухається організовано одним маршрутом, а головною цінністю залишається участь кожного. Як і щороку, маршрут до останнього залишався інтригою для учасників і це одна з особливостей велозаїзду. Остаточний маршрут розробляє патрульна поліція, яка супроводжує колону, а заздалегідь його не розголошують із міркувань безпеки. Цього року велосипедисти стартували з площі Шандора Петефі, проїхали вулицями Івана Чендея, Івана Франка, Загорською, Миколи Бобяка, Тиводара Легоцького, Героїв 128-ї бригади, Михайла Грушевського, Минайською, проспектом Свободи й, зробивши велике коло містом, повернулися до місця старту.

Маршрут став доволі тривалим, порівняно з попередніми, а літня спека зробила його ще складнішим, і людей було менше ніж зазвичай. Наприкінці дистанції було помітно, що дехто, особливо молодші учасники, вже добряче втомився, та попри це атмосфера залишалася по-справжньому натхненною.

Як і завжди, гарний настрій підтримували ведучі, чиї дотепні жарти давно стали однією з візитівок Big City Ride. Безпечний рух колони цього року забезпечували «велокомісари» - представники спільноти «Вело-клуб Біціглістів Унгвара». Вони супроводжували учасників упродовж усього маршруту, координували рух на перехрестях, допомагали велосипедистам і дбали про те, щоб заїзд проходив організовано та безпечно.

Благодійність, що об'єднує місто

Участь у велозаїзді була безкоштовною, однак кожен охочий міг придбати благодійний значок. Саме вони вже давно стали невід'ємною частиною Big City Ride. Для когось це пам'ятка про ще один велозаїзд, а для інших - ціла колекція, яка поповнюється після кожної події (наш друг Максим, здається має їх всі).

Цього року завдяки небайдужості учасників вдалося зібрати 75 351 гривню. Усі кошти організатори передали на «Рух підтримки закарпатських військових». Традиційно серед учасників, які підтримали збір, розіграли головний приз - велосипед. До організації долучилися генеральні партнери, десятки місцевих підприємців, закладів, волонтерів, Управління у справах культури, молоді та спорту Ужгородської міської ради, патрульна поліція, а також партнери, які допомагали з продажем благодійних значків.

Традиція, яка живе вже багато років

Однією з найемоційніших митей заїзду стало традиційне спільне підняття велосипедів над головою перед стартом. Цей символічний флешмоб ужгородська велоспільнота успадкувала ще від перших Night Ride. Архівні публікації свідчать, що така традиція існувала ще понад десять років тому й збереглася донині.

Подібний жест можна побачити й під час масових велозаїздів у різних країнах світу. Його часто пов'язують із культурою міжнародного велоруху Critical Mass, що виник 25 вересня 1992 року в американському Сан-Франциско та популяризує велосипед як повноцінний міський транспорт. Водночас офіційного пояснення символіки цього флешмобу від ужгородських організаторів немає. Для більшості учасників він давно став символічним знаком єдності велоспільноти та ще одним приводом для спільної світлини.

Більше, ніж просто велозаїзд

За роки існування Big City Ride став значно більшим, ніж просто масовою велопрогулянкою. Це одна з тих міських традицій, які об'єднують людей різного віку та професій. Тут зустрічаються друзі, родини, колеги, досвідчені велосипедисти й ті, хто приїхав вперше. Попри спеку, довгий маршрут чи втому, учасники вкотре довели: головне у Big City Ride – це спільна справа, підтримка українських військових і відчуття, що навіть один оберт педалей може стати частиною великої доброї справи.

Більшість світлин у матеріалі - з об'єктива Сергія Денисенка, який уже багато років документує найяскравіші події Ужгорода. Окремі фото, зокрема світлина Сергія Денисенка за роботою та карту маршруту на основі GPS-треку, від одного з активних учасників з початку заснування велозаїздів - Ярослава Шафаря. 

Повний фотозвіт можна знайти на сторінках Big City Ride у соціальних мережах.

Марі Щур