«Ваша рука завжди мусить бути при вашому боці, а собака біля вас. Ви маєте його відчувати. Інакше – якщо будете тримати руку в повітрі – ви можете наштовхнутися на бар’єр: собака піде, наприклад, вліво, а ви опинитеся безпосередньо на перешкоді», – кінолог Томаш Мезоши пояснює незрячому Миколі Мацьку як правильно поводитися з собакою-поводирем


Юний мінер: «Не у всіх цей досвід закінчується вдало, у декого так, як у мене…»

44-річний киянин Микола Мацько приїхав до Закарпаття на міжнародний семінар із перспектив упровадження досвіду використання собак-поводирів. І саме в Ужгороді Микола вперше взяв до рук гарнітуру для собаки-помічника. «Перші враження дуже хороші, – ділиться чоловік. – Теоретично я знав, як поводитися з собакою, а практично ні. Принципово відчуття інші, коли пересуваєшся за допомогою тростини чи собаки. Загальне орієнтування однаково треба мати, треба вміти орієнтуватися в просторі. Собака виконує команди і веде. Але пес не вирішує основної задачі – куди ми йдемо. Собака – це помічник. Це член сім’ї, друг, товариш, який допомагає. Це той, хто ніколи не підведе».

Микола втратив зір у 16 років, коли в його руках вибухнув детонатор: «є така категорія «юний мінер» (посміхається. – Ред.), але не у всіх цей досвід закінчується вдало, у декого так, як у мене». З того часу чоловік пересувається за допомогою тростини.

IMG_8629

Зі ста собак для навчання в найкращому випадку підходить половина

«Перші дві хвилини це просто страх. Опинитися в повній темряві страшно, – такі відчуття в кінолога з Луцька Вероніки Федосової-Цибульської, яка, маючи хороший зір, спробувала пройтися з собакою-поводирем, попередньо закривши очі стрічкою. – Важливий психологічний момент – перебудувати свої відчуття, віддатися повністю собаці й відчувати тільки його, реагувати на його сигнали. Наприклад, зупинка – значить якась перепона, – чи зміна темпу. Досить складно повністю віддатися собаці». Пані Вероніка третій рік активно займається підготовкою собак для людей, що мають вади здоров’я. Лучанка навчалася в Польщі, де отримала диплом каніс-терапевта. Каніс-терапія (лат. «canis» – собака) – це лікування чотирилапими, один із видів енімал-терапії (лат. «аnimal» тварина). Є терапія дельфінами, кіньми, а є й собаками.

«Ми вивчали європейський досвід і намагалися накласти його на українські реалії, – каже пані Вероніка, – дуже багато моментів виникло. По-перше, прогалини в законодавстві, по-друге, фінансування. Проблема, яка і в Європі є, – це відбір цуценят. Зі ста відсотків половина, а то й менше, підійде для такої роботи. Ще досить довгий період навчання такого собаки. І важливо – утримання собаки, чи зможуть наші інваліди утримувати такого пса, годувати, лікувати його…»

Вероніка Федосова нині саме готує собаку-поводиря. Щоправда, упевнена, собаки-помічники потрібні не тільки незрячим, а й взагалі людям із вадами здоров’я. Тому, можливо, їх варто називати не поводирями, а собаками-компаньйонами.

Золтан Сабо _ В'єста

Собакою-поводирем треба народитися

Семирічний лабрадор Діо, що в перекладі з угорської означає Горіх, приїхав на Закарпаття зі своїм кінологом із Угорщини. Томаш Мезоши – президент фонду допомоги незрячим. Кінолог розповів, що в Угорщині основна вимога – не навчання собаки, а його відбір. Собака для цього має народитися. Як художником треба народитися, так і собакою-поводирем, упевнений пан Томаш. «Відбувається серйозний відбір, – пояснює кінолог. – Собака має соціалізуватися. Це означає, що собака має поводити себе правильно в суспільстві. Тобто не має реагувати на різні побічні подразники, наприклад, на бродячих псів, кішок, птахів; такий собака не повинен нічого підбирати з землі; не має реагувати на шум, проте має чути транспорт. Собака не має бути агресивним, не має відволікатися, не має гавкати чи кидатися на інших собак. Якщо собака дуже хороший, але має агресивні моделі поведінки, то цього собаку вибраковують. Ретривери й лабрадори – найбільше підходять для роботи собак-поводирів. Це підтверджує світовий досвід».

Угорська школа собаківництва базується на досвіді шкіл Європи. Угорські кінологи їздять на навчання в Швейцарію, Велику Британію, беруть досвід колег, додають свої навики та напрацювання. Школа, яку очолює Томаш Мезоши, підготувала півсотні собак-поводирів.

IMG_8639

Закарпаттю дарують першого собаку-поводиря для незрячих

Золотий ретривер В’єста приїхала на Закарпаття з Румунії. Її нинішній власник та інструктор Золтан Сабо очолює Асоціацію «Angel dog» («Янгол собака»). Професійний кінолог із 16-річним досвідом роботи, Золтан раніше працював із собаками-охоронцями та собаками-рятівниками. Із собаками-поводирями працює останні півтора року після того, як його організація виграла транскордонний угорсько-румунсько-український проект. За цим проектом готують шість чотирилапих. Три з них залишаться в Угорщині, дві – в Румунії, ще одну віддадуть Україні. І це буде саме В’єста.

«В’єсті зараз 2,5 роки, наприкінці проекту вона залишиться в Україні, – розповів нам Золтан Сабо. – Її привезли з Бухареста, мій товариш не міг із нею впоратися, привіз мені, а ми от зробили з неї поводиря. Вона зараз живе зі мною в квартирі. Чи не шкода віддавати? Я вже не одного собаку передав новим господарям. Спочатку була сентиментальність певна. Але, знаючи, що вона потрапить у хороші, надійні руки, то я тільки радію цьому».

Собак для роботи з незрячими в ідеалі починають тренувати з 2-3-місячного віку. Цуценят ретельно перевіряють не тільки щодо агресивності. Основна вимога до собак – щоб були міцні кістки, правильна статура. Їм регулярно проводять рентген-дослідження та медогляди. Важливий момент, про який нам розповів Золтан Сабо – на початку тренувань кінолог працює з пов’язкою на очах, тобто майже всліпу. Усе це для того, щоб собака звикав, що він працюватиме зі сліпою людиною. У таких собак, до речі, стопроцентний зір.

IMG_8633

Служба супроводу як панацея

Головне не тільки мати бажання, а й знайти можливості придбати чотирилапого поводиря, додає керівник «Фонду соціального захисту інвалідів і людей з проблемами зору» з Донецька Лариса Саєвич. «Ідеальний варіант для незрячої людини чи тієї, яка погано бачить, – мати людину-помічника на цілий день. Це має бути соціальна програма служби супроводу. Але про неї ми можемо тільки мріяти. Це важка тема і далека від реалізації для нас. Є проблема з переміщенням за допомогою тростини. Тростина – чудова річ. Але для людини, яка втрачає частково або повністю зір у зрілому віці, після того, як звикає до повноцінності, це дуже велика психологічна проблема, з’являються комплекси, пов’язані з використанням тростини, тобто визнання себе не таким, як інші. Якщо за кордоном із цим не виникає проблем, там це не напружує і не соромить, то в Україні це досі «а, ось вона не така». А цього, знаєте, не хочеться. А собака-поводир, як на мене, є тим оптимальним варіантом. Вона додає відчуття комфорту й впевненості. Разом із тим, відсутні й комплекси, бо зовні це виглядає гарно, ніби ти просто гуляєш із собакою, це елегантно, стильно, що особливо важливо для жінок».

Микола Мацько випробовує собаку-поводиря

Хто, як і де навчає собак-поводирів для незрячих на Закарпатті?

Відповідь на це питання – ніхто й ніде. Підзаголовок до цієї статті радше – привернення уваги до теми. На Закарпатті, як зрештою, і в Україні собак-поводирів не тренують. Свого часу професійна школа діяла в Підмосков’ї. Після розпаду СРСР вона, зрозуміло, зосталася в Росії. Ані фахівців, ані закладу, що продовжує традиції, в Україні нема.

Саме для того, щоб з’ясувати, як можна розв’язати проблему з підготовки кінологів, а відтак і собак-поводирів, в Ужгороді й провели семінар, запросивши фахівців із Угорщини, Румунії та областей України. Проблема виявилася більш ніж складна. В Україні не існує й термінологічних назв, що стосуються підготовки чотирилапих, які були б занесені в нормативні документи. Тому активістам доведеться починати з нуля.

«Ми виробили пропозиції, які Національна асамблея інвалідів України буде лобіювати на рівні Верховної Ради, – розповіла керівник ужгородської міської громадської організації інвалідів зору «Дивосвіт» Оксана Богданець. – Це і поправки до ряду законів та актів, і реабілітація, і підготовка відповідних кадрів. Ми починаємо на ентузіазмі в різних регіонах України готувати собак, які в майбутньому стануть поводирями. Угорські колеги нам порадили: не чекайте змін, дійте. Поки підготують законодавчі ініціативи, ми вже матимемо кількох готових чотирилапих». У різних областях активісти шукатимуть можливості підготувати собаку-поводиря чи на базі кінологічних центрів, що діють при правоохоронних структурах, чи власними ресурсами та знаннями. Усе для того, щоб зрушити проблему з місця.

Томаш Мезоши _ Гор_х

Ціна питання

Собака-поводир коштує дорого в різних сенсах. У ціну входить пошук і відбір пса, який в майбутньому може стати помічником для сліпого, його підготовка, а вона має тривати не менше двох років, та власне покупка такого собаки. До прикладу, у Британії, де найкраща школа і найбільший досвід із підготовки чотирилапих, витрати на одного собаку складають 60 тисяч євро, у Німеччині – удвічі менше, у наших угорських та румунських сусідів – приблизно до 8 тисяч євро. Українські кінологи підрахували: витрати на підготовку собаки-поводиря становитимуть не менше 10 тисяч доларів разом із передачею майбутньому господареві.

Тетяна ЛЕШКО, спеціально для «НЕДІЛІ», фото автора

admin