Сравді зацікавлена розмова на тему «Про присвоєння Хустській гімназії-інтернату імені першого директора Хустської середньої школи-інтернату Магули І.М.» відбулася на засіданні за «круглим столом» у Хустській міській раді   наприкінці травня цього року.

Учасники громадських слухань обговорили також внесене в робочому порядку І.М.Гуляничем питання перспективи шкіл інтернатного типу в Україні на сучасному етапі.

У вступному слові секретар Хустської міської ради Володимир Ерфан відзначив, що до розмови запрошено саме тих людей, для яких Іван Михайлович Магула був більше, ніж директор школи. Ініційовано це питання було ще у 2006 році випускниками школи на зустрічі з нагоди 50-річчя заснування Хустської школи-інтернату. Підтримане педагогічним колективом гімназії-інтернату та внесене на розгляд   до міської ради,   у відповідності до нині діючого Закону України № 48/ 65 від 24.05.2012 р. питання   винесено на обговорення за «круглим столом».  
Наголосив, що як випускник школи та ще й син випускниці школи-інтернату 1961 року Оксани Варги,   вважає   присвоєння гімназії-інтернату імені Івана Михайловича Магули, який організовував школу на місці колишньої в’язниці, формував педагогічний колектив і упродовж трьох десятиліть забезпечував високий рівень роботи і високий рейтинг школи-інтернату в Україні та за її межами, – вважає актом історичної   справедливості.

Директор Хустської гімназії-інтернату, заслужений вчитель України Онофрей Михайло Семенович у доповіді «Магула Іван Михайлович – директор Хустської школи-інтернату із 1956 по 1985 рік» доніс до учасників розмови за «круглим столом» біографію І.М.Магули, відзначив його трудовий внесок у створення школи і формування педагогічного колективу, становлення та забезпечення високого рівня діяльності школи-інтернату упродовж майже тридцяти років.  
Доповідач, зокрема, наголосив: «Успішну діяльність школи-інтернату І.М. Магула вбачав насамперед у   доборі кадрів. Мудрість його виявилася у створенні такого колективу, який стимулював би творчість кожного педагога, справедливо оцінював результати його праці.
Іван Михайлович докладав чимало зусиль, щоб сформувати педагогічний колектив із високою   професійною підготовкою. Дбав, щоб в інтернаті працювали люди із повагою до вчительської праці, енергійні, терплячі,   вдумливі, з добре поставленим голосом, чіткою дикцією, навіть   приємною зовнішністю. Головне ж – із любов’ю до дітей. Директор сприяв формуванню належного середовища для навчання і виховання підростаючого покоління, створював усі необхідні умови для творчого зростання вчителів, підвищення рівня їх педагогічної майстерності, постійної спрямованості на новизну   викладання, на подолання рутинності. Завдяки утвердженню такої   атмосфери   у навчальному закладі і   невтомній творчій праці вчителів, Хустська школа-інтернат була завжди однією із кращих на Закарпатті та в Україні.
Особистість директора школи-інтернату І.М.Магули   слугувала   ідеалом для   молодих педагогів, а його ставлення до роботи - взірцем педагогічної практики в діяльності колективу школи».
Відзначив внесок   І.М. Магули - позаштатного наукового працівника Республіканського інституту   підвищення кваліфікації педагогічних кадрів - у розвиток педагогічної науки. Ним написано 27 наукових праць з питань трудового навчання і виховання учнів, формування учнівського колективу, розвитку творчих здібностей вихованців, їх патріотичного та інтернаціонального виховання. Майже два десятиліття він трудився на науковій ниві. Був учасником   республіканських науково-практичних конференцій та всесоюзних нарад із обміну досвідом навчально-виховної роботи у Хустській середній школі-інтернаті з виробничим навчанням. У 1963 році у співавторстві із І.А. Калиничем видають монографію «Хустська школа-інтернат».
Онофрей М.С. підкреслив, що очолюваний ним педагогічний колектив гімназії-інтернату одностайно підтримує пропозицію щодо присвоєння навчальному закладу імені І.М.Магули. Наголосив, що приклад навчально-виховної діяльності Хустської школи-інтернату та її правонаступниці гімназії-інтернату підтверджує: такі навчальні заклади мають перспективу, мають майбутнє.   Держава на нинішньому етапі розвитку має потребу у таких навчальних закладах, які б сприяли підготовці обдарованих учнів до здобуття освіти у вищих навчальних закладах.
Активну участь в обговоренні питання про присвоєння імені І.М.Магули Хустській гімназії-інтернату взяли 25 представників органів влади та громадськості міста Хуст, випускників Хустської школи-інтернату різних років.
У загальній розмові виокремилися стрижневі думки.
Дубровка Федір Федорович – доктор технічних наук, профессор, завідуючий кафедрою національного університету «Київська політехніка», заслужений діяч науки і техніки України.
Маючи вже кількарічний досвід викладацької роботи в Англії, Ф.Дубровка наразі переконаний, що за рівнем загальноосвітньої підготовки, якістю знань, формуванням   високоморальної громадянської позиції своїх випускників Хустська школа-інтернат – це свого роду обласного масштабу англійська Ітонська школа, випускники якої стають студентами найпрестижніших англійських вузів – Оксфордського і Кембриджського університетів.
На його глибоке переконання, середня школа обов’язково має дати учням три речі: знання, глибокі і фундаментальні, забезпечити здоровий розвиток та належне естетичне виховання. Все це отримували випускники Хустської школи-інтернату. Пригадує, коли поступав у 1961 році до Київського політехнічного, конкурс був 18 чоловік на одне місце. Лише високий рівень знань дозволив успішно здолати цей бар’єр. Підкреслив: інтернат ітенського типу потрібен нині Україні. Лише школа із розгалуженою мережею гуртків, секцій, можливостей різностороннього розвитку, умов навчання і проживання, яка б забезпечувала можливість системного безперервного здобуття учнями знань на одній базі, спрямована на підготовку еліти нації у масштабах району, області,- необхідна на сучасному етапі розвитку держави. Надто тому, що обдарованих, талановитих дітей у неблагонадійних, малозабезпечених сім’ях чимало. Дати їм шанс, зберегти високий генетичний код України, виховати кадри, здатні до виготовлення високотехнологічної, високоінтелектуальної продукції, завдання і покликання шкіл такого типу.
Наголосив: «Іван Михайлович Магула на 100% заслуговує того, щоб гімназія-інтернат носила його ім’я». Успіх будь-якого колективу залежить від керівника, його здатності належно організувати роботу, забезпечити всі необхідні умови для досягнення успішних результатів. Без висококваліфікованих педагогів, здібних, працьовитих учнів та належної матеріально-технічної бази про рівень підготовки випускників не йдеться. За директорування І.М.Магули до школи-інтернату приймали дітей-сиріт, напівсиріт, із багатодітних та неблагополучних сімей, переважно здібних, тих, хто прагнув знань. Педагогічний колектив був одним із кращих в області. Школа відкрила для своїх випускників новий шлях у життя. Підготувала базу для успішної діяльності Хустської гімназії-інтернату.
Магула Христина Василівна – учитель-пенсіонер Хустської школи-інтернату, дружина І.М.Магули.
Приємно, коли через роки випускники повертають до школи, пам’ятають своїх вчителів, висловлюють їм щирі слова синівської любові і вдячності. Хустська школа-інтернат була однією із перших в області. Трохи пізніше відкрилися Мукачівська та Ужгородська. Створені вони були для навчання та соціальної підтримки сиріт, напівсиріт важкої повоєнної пори; для дітей-інвалідів, дітей із малозабезпечених сімей, нерідко із низьким рівнем підготовки. Педколектив робив усе можливе, щоб зігріти душі дітей, забезпечити їм міцні знання, дати шанс досягнути своїх висот у житті. Іван Михайлович справді по-батьківськи знаходив час для кожної дитини, переживав за їх долю, часом не додаючи уваги власним дітям. Від учителів, вихователів також вимагав людяності у ставленні до дітей. У відповідь діти вчилися і працювали сумлінно, старанно, радували успіхами. Педагоги були впевнені у своїх випускниках, спокійні за рівень їх підготовки у стінах. Один із прикладів, коли Федір Дубровка поступав до КПІ і після іспитів не отримав запрошення, зауважила Христина Василівна, то вона настояла, щоб хлопець поїхав і з’ясував усе на місці. Виявилося, що дійсно він був у списках зарахованих до вузу.
Іван Михайлович гордився випускниками, їх успіхами у вузах, у житті. Адже чимала їх кількість, як зазначалося в доповіді,   стали відомими вченими, багато із них працювали на відповідальних посадах, стали високопрофесійними фахівцями, поважними людьми.
Глушенко Василь Миколайович – кандидат радіотехнічних наук, заступник декана радіотехнічного факультету КПІ, Заслужений раціоналізатор СРСР, нині науковий співробітник вузу.
Наголосив: школа повинна носити ім’я першого директора інтернату Івана Михайловича Магули. Він у повному і переносному значенні жив школою. Дбав про якісний добір педагогічних кадрів. Як керівник і вчитель, він ніколи не опускався до дрібного приниження учнів і не допускав, щоб це зробив хтось із педагогів. За його керівництва забезпечувалася якість навчання. Рівень викладання фізики у школі-інтернаті тих часів лишається багато в чому неперевершеним. Толерантність у взаємовідносинах вчителів та учнів була винятковою: у будь-який час учень міг зупинити вчителя і з’ясувати, чого не встиг освоїти на уроці.   У ліцеї, який діє при КПІ подібного не спостерігається.
Розвитку інженерного мислення майбутніх студентів у школі сприяли уроки кресленні, навіть слюсарна справа, яка давала досвід роботи з металом.
Нині дехто намагається доказати, що зі стін інтернатів виходять у світ ущербні діти. Практика Хустської школи-інтернату доказує перспективність шкіл такого типу, якщо потурбуватися на рівні держави про належну їх організацію.
Зозулін Іван Кирилович – член Хустської міськрайонної ради ветеранів війни та праці.
Від імені бойових побратимів висловив велику подяку за ініціативу присвоїти гімназії-інтернату ім’я І.М.Магули, який був членом президії ветеранської організації, а нині залишається її почесним членом. Наголосив: якщо випускники школи-інтернату хоча б на 50% перейняли від Івана Михайловича його ставлення до справи, відповідальність, працелюбність, людяність, то він своє завдання як педагог виконав. Він прожив нелегке життя. Змалку заробляв на прожиток, зовсім молодою людиною потрапив на фронт, отримавши важку контузію, став інвалідом війни. Міг би працювати на значно легшій роботі. Та він обрав нелегку справу – створити школу на базі колишньої в’язниці, із нуля сформувати чудовий педагогічний колектив і на найвищому рівні налагодити виховання молоді. «Ми, ветерани, оцінюємо життя Магули І.М. як трудовий подвиг,- зазначив виступаючий. - Якби було більше таких людей, наше життя було б набагато кращим».
Мондич Василь Степанович – пенсіонер, колишній голова Хустської районної держадміністрації.
Із часу навчання у Хустському ТУ-5 добре пам’ятає, як стрімко школа змінювала обличчя, збагачувалася майстернями, спортзалом. Пригадує що так само швидко зростав авторитет школи серед широкого загалу міста, області.
Із 1979 до 1985 року тісно співпрацював із директорами освітніх установ міста і району, зокрема і школи-інтернату. Неординарна особистість Івана Михайловича дозволяє стверджувати, що він був серед колег області директором школи №1. Найхарактерніше, що на відміну від багатьох керівників він старався здебільшого самостійно вирішувати шкільні проблеми, не обтяжуючи зайво органи влади. Він жив школою, її проблемами і успіхами.
Магула Іван Михайлович лишив по собі справді світлу пам’ять серед освітян, жителів міста, широкого загалу і   абсолютно заслуговує на те, щоб гімназія-інтернат носила його ім’я.

Герег Іван Дмитрович – майстер спорту СРСР, володар кубка СРСР із футболу у 1969 року у складі львівської команди «Карпати».  
Ім’я Магули І.М. має бути засвідчене не лише в історії Хустської школи-інтернату, а й ширше. Не кожному в ті роки було по плечу створити школу у в’язниці, поруч із католицьким костьолом, яка б формувала любов до України.
Коли ж мова нині йде про будинки сімейного виховання, то бере сумнів, що це краще, ніж облаштована державою школа-інтернат. Є велика різниця в тому, коли вчить і виховує дітей одна людина і цілий коллектив високопрофесійних   педагогічних працівників.
Коли йдеться про спорт, важливо, щоб у спортивній секції можна було займатися за місцем навчання. Пригадав, що активно займаючись у шкільній секції з футболу під керівництвом вчителя фізкультури, використовуючи для цього кожну вільну від навчання хвилину, уже через три місяці підготовки обігрував майже цілу команду гравців ДЮСШ.
Вважає позитивним, що у школі не було вольностей для байдикування. Необхідно було навчитися підпорядковуватися шкільним вимогам, дотримуватися тодішнього дрескоду, шкільної дисципліни. І головне – спогади про цей період життя досі   лишилися   найтеплішими.
Мочарник Василь Васильович – начальник управління освіти, релігій та у справах національностей Хустської міської ради.
Як колишньому працівнику Н.Бистрянської школи-інтернату,   близьке розуміння того, наскільки складно створити такий злагоджений механізм, яким була Хустська школа-інтернат під керівництвом І.М.Магули. Завжди дивувався, наскільки кращі умови навчання були створені в інтернаті, особливо у сенсі навчально-матеріальної бази. І.М.Магула був рідкісним господарником. На жаль, нинішні навчальні школи лише підтримують отриману у спадок раніше створену навчальну базу, мало працюють із меценатами.
Зазначив важливість присвоєння школі імені Магули І.М. у сенсі вивищення людини чесної праці, як прикладу для молоді.
Щодо майбутнього інтернатних закладів – навчальна установа, яка має згуртований професійний педколектив, сучасну навчальну матеріальну базу і гуртожиток, безперечно здатна забезпечити високий рівень шкільної підготовки обдарованих дітей. Зауважив, що проекти майбутнього нерідко містяться   у науково-фантастичній художній літературі. Зокрема, у книзі А.Єфремова «Час бика» описана школа, подібна до Хустської школи-інтернату. Дитина виховується там у колі   однолітків під наглядом вчителів-наставників, а держава дбає про забезпечення сучасними навчальними методиками, обладнанням. Як свідчить закордонна практика, тип школи-інтернату, як не назви, по суті своїй – гімназія.


Грицько Василь Васильович – духівник православної парафії у м. Києві, випускник школи-інтернату.
Без батька, який загинув на війні, в дитинстві жилося сутужно. Завуч Копашнівської школи порадив перевестися у Хустську школу-інтернат. Досі вдячний І.М.Магулі за батьківську доброту: дізнавшись, що сільська дитина прибігла пішки із Копашнева, не поцікавився, як вчиться, одразу прийняв заяву і особисто роз’яснив, які документи треба надати для навчання у інтернаті. І переймався тим, як добереться додому. Більшість дітей отримали у школі-інтернаті те, чого не мали вдома – від одягу і їжі до уваги і навчання. «Із висоти років, - мовив   - низький уклін Магулі Івану Михайловичу за те, що у серці знаходив   місце для кожного учня. Завжди вислухав, порадив. На таких людях трималася післявоєнна освіта».
Після закінчення школи   навчався у Московській духовній семінарії. Умови і вимоги до навчання, ставлення наставників до семінаристів там були майже аналогічні до інтернатських. Присвоєння імені Магули І.М. школі – акція важлива і обов’язкова. Поки живе пам’ять про людину – справи її земні не будуть забуті.
Шкробинець Христина Миколаївна – заслужена вчителька України, учитель-філолог Хустської гімназії-інтернату.
Вимоги   директора школи Магули І.М. до людини, яка вливалася у педколектив, були надзвичайно високі. Його цікавило, що окрім фахових знань та навичок ще вміє робити і що ще знає людина. У навчально-виховному процесі директор вважав   головним   виховати справжню людину. У школі-інтернаті була створена атмосфера, де дітей об’єднували почуття дружби, взаємодопомоги; сформована активна життєва позиція, відповідальність, працелюбність. Це перейшло у спадок до гімназії-інтернату.
Школа-інтернат не залишала своїх випускників сам на сам із життям. Магула І.М. завжди вболівав за кожного вихованця школи. У разі, коли було необхідно, надавалася і матеріальна, не лише моральна допомога. Так, школу закінчила вихованка із ромської родини Любов Кошаркар. Коли виходила заміж, рідний інтернат у подарунок до весілля справив їй посаг. Нині вчителька англійської мови, вона не забуває школи, вчителів, часто дзвонить, вітає їх із днем народження, цікавиться здоров’ям своїх наставників.
Від І.М.Магули вчителі запозичили професійність, чесність, порядність, високу культуру спілкування. Присвоєння імені І.М.Магули гімназії-інтернату – важливий крок у сенсі збереження пам’яті про неординарну людину, великого педагога.
Мельник Олег Всеволодович – працівник апарату Хустської райдержадміністрації, громадський діяч, колишній учитель Хустської школи-інтернату та гімназії.
До багатогранної   характеристики І.М.Магули   слід додати ще одну – він фундатор нового типу школи. Школа мала свій бренд, ім’я відоме на всю республіку. У Міністерстві освіти школа вважалася справжнім стовпом освіти. Це була школа макаренківського типу, збагачена новітніми методиками навчально-виховної роботи. Магула І.М. показав, як повинна працювати школа, як створювати матеріальну базу, в тому числі зусиллями самої школи. Він особисто відзначався високою професійністю. Його особистісні риси – етика спілкування, справжній патріотизм, здатність зберігати гідність в усіх умовах, сила духу, толерантність. Магула І.М. був психологом і чудовим прогнозистом, знав, як правильно розставити кадри. Зумів правильно використати виробничий компонент. За його ж висловом – у школі не гралися у працю, а у праці виховували.
Щодо перспективи шкіл-інтернатів на сучасному етапі. У 50-ті роки, коли було чимало невлаштованих дитячих доль, вони були просто необхідними, соціально виправданими. Нині також є соціальна потреба у школах-інтернатах. На жаль, у державі, окрім дітей-сиріт та напівсиріт,   не бракує неблагополучних сімей, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей із заробітчанських родин тощо. Школи інтернатного типу справді дають шанс таким дітям на краще майбутнє. Крім того, школи закритого типу – кузня кадрів, їх випускники – інтелектуальний кістяк, на якому може триматися держава. Однак, спеціалізовані школи – гімназії, ліцеї – повинні мати відповідні кадри, базу, без чого неможливою є здатність закладу забезпечити галузеве формування дитини.
Магула І.М. однозначно представляє яскраву плеяду наших земляків. Усіма своїми справами, своїм життям він заслуговує на присвоєння Хустській гімназії-інтернату імені вірного сина краю.
Гулянич Ілля Михайлович – голова оргкомітету засідання за «круглим столом», колишній перший   помічник Закарпатської ОДА, один із перших випускників школи-інтернату, ініціатор ряду заходів із вшанування пам’яті І.М.Магули.
Наголосив, що випускники інтернату перших років послідовно вели роботу, спрямовану на збереження пам’яті про Івана Михайловича Магулу - директора першої в області школи-інтернату. Це встановлення пам’ятника, меморіальної дошки на приміщенні школи, підготовка матеріалів для книги про Хустську школу-інтернат. Нині йдеться про увічнення імені Магули І.М. шляхом присвоєння школі, якій він присвятив усе своє життя. Це синівський обов’язок – зберегти пам’ять про людину, яка по-батьківськи піклувалася про дітей повоєнного часу. Недаремно у державі встановлено статус дітей війни. Цьому поколінню дітей довелося пережити нелегкі часи. У школі-інтернаті вони отримали усе для нормального навчання – від харчів та одягу до фундаментальних знань. Головне ж – був створений педагогічний колектив, який керувався в роботі із учнями настановою Яна Амос Каменського: « Учень не посудина, яку треба наповнити, а світильник, який треба запалити.
А щоб запалити, потрібне полум’я!» Таке полум’я жило у серці кожного вчителя школи, іскри якого вони запалили у душах вихованців вогник жадоби до знань. Більшість випускників школи здобули по дві вищих освіти. Практично кожен, хто обрав робітничий шлях, закінчив технікум чи училище. Гулянич І.М. зазначив, що своїм життєвим шляхом, як і багато хто із випускників школи, завдячує Магулі І.М. За рекомендацією директора школи   поступив на   факультет фізичного виховання до Харківського педагогічного інституту імені Г.Сковороди, у якому готували педагогічні кадри саме для новостворених шкіл–інтернатів. На запрошення І.М.Магули переїхав із Житомира, де працював за направленням вузу, до Хуста, де продовжив працювати у рідній школі. Пригадав, що до колег І.М.Магула ставився дуже уважно, рахувався із їх думками, прислухався до їх пропозицій. Завжди просив колег, зокрема й молодих, висловити свій погляд на різні аспекти навчальної роботи і неодмінно втілював їх пропозиції у практику роботи.
Зауважив, що таких людей, таких керівників у його житті було небагато.   Усе трудове життя Магули І.М. варте того, щоб увічнити його ім’я, щоб присвоїти Хустській гімназії-інтернату, у становлення якої він вклав свою невтомну працю і свою душу. Життя І.М.Магули – приклад для молоді, вартий наслідування. Без людей, що дбають про належну освіту молодих поколінь, виховання справжніх людей, патріотів держави, формування у них відповідальності за доручену справу, рух держави, її поступ неможливий.  
у виступах Дудаша М.П. - завідувача відділом з питань діяльності правоохоронних органів, мобілізаційної роботи та надзвичайних ситуацій Хустської міської ради, випускник школи-інтернату; Дзямка Ю.І.– заступника голови ради Хустської   міськрайонної організації ветеранів війни та праці, голови спілки ветеранів Афганської війни;   Ковчара П. М. -   депутата кількох скликань Хустської міської ради; Лукача В.П. – директора Стеблівської ЗОШ І-ІІІ ступеня; випускників школи-інтернату Бори Т.М. – журналіста, фотокореспондента,   Олоса В.В. – лікаря Хустської гімназії-інтернату,   до виходу на пенсію – завідувача Хустською дитячою поліклінікою та інших виступаючих також ішлося про те, що присвоєння Хустській гімназії-інтернату імені І.М.Магули - великого педагога, вчителя від Бога, для якого дитина була практично центром Всесвіту, додасть ваги навчальному закладу, вивищить людину праці, формуватиме у молодого покоління розуміння того, що чесна праця, професійність заслуговують на відзнаку і є цінністю, до якої варто прагнути.
Із врахуванням рекомендацій, прийнятих учасниками розмови за «круглим столом», рішенням сесії Хустської міської ради від 23 травня 2013 року Хустській гімназії-інтернату присвоєно ім’я І.М.Магули.

admin

За матеріалами Віра Голуб, випускниця Хустської школи-інтернату