П’ятнадцять років тому він був милим і добрим хлопчиком, у якого було закохано півкласу дівчат. Сьогодні він — успішний сценарист, один із небагатьох, який пише і творить у рамках одного з найуспішніших проектів країни — у «Кварталі95». Його звуть Юрій Костюк. Він народився і закінчив школу в Ужгороді. А далі доля закинула його в Київ.

Про те, якими стезями розвивалася його творча кар’єра, які проекти він створив і над якими працює зараз — читайте у нашому ексклюзивному інтерв’ю.

Це була невимовно цікава розмова. Цікава, у першу чергу, тому, що я сиділа за своїм комп’ютером вдома в Ужгороді, а він — за своїм у Києві. Тому я б назвала це не просто інтерв’ю, а онлайн- інтерв’ю. Майже три години захоплюючих історій та розповідей, коли подекуди навіть питання не встигала задавати, а він вже про це писав. Загалом, що довго вас затримувати? Поїхали!


Спочатку був КВН

— У школі ти мріяв пов’язати своє життя із юриспруденцією. Що стало причиною такої радикальної переорієнтації?
— Ми змінюємось, змінюються і наші мрії. Під час навчання на юридичному факультеті, з’явився КВН. Творчість і юриспруденція — речі, які важко поєднуються. Я зробив вибір на користь творчості. Правда тоді я не уявляв чим саме буду займатись, але вибір зробив.
— Розкажи трохи про КВН. Це була студентська ліга?
— КВН почався на 1 курсі, це була команда з Академії Праці та Соціальних Відносин, де я навчався. Все розвивалось дуже стрімко. У 2008-му - ми стали кращою студентською командою України. Об’їздили майже всю Неньку. До речі, були і в Ужгороді. На жаль, цій команді не судилось зіграти на ТБ, банально - не було грошей. Проте за роки гри у КВН я зустрів багатьох людей, які так чи інакше вплинули на моє подальше ремесло. Але зіграти у телевізійний КВН мені таки довелось. Мої друзі зі збірної КПІ запросили у свою команду. Я провів з ними декілька ігор, в тому числі півфінал Вищої Української Ліги з Олександром Масляковим. Але ейфорії від цього не було. Раніше я про це мріяв, потім змирився і вже перестав думати про це, і тут – випала така можливість. Це я ось до чого – добре, коли у житті все відбувається вчасно.)))
— З КВН шляхи розійшлися після закінчення університету?
— Ні. Кажуть, що колишніх КВНників не буває. Іноді сиджу у журі. У Києві є шкільна і доросла ліги, я іноді зазираю туди.
— Як доля тебе закинула у «Квартал»?
— Десь курсі на 3-му, коли КВН почав займати більшу частину життя, я зрозумів, що не буде з мене ні прокурора, ні судді, ні адвоката. Я хотів займатись творчістю. Але чим саме – не мав уявлення! Звісно, юнацький максималізм малював мені картини, де я був на телебаченні, у Comedy Club тощо. Або - просто ведучим, або радіо-DJ. Тобто, шоу-меном. Але, відверто кажучи, я посередній актор, і такий собі шоу-мен. Зате я мав великий плюс - я сам писав. Тобто був автором. І у 2009-му друзі друзів запросили до себе на телепродакшн сценаристом.
— І ці друзі друзів мали стосунок до Кварталу...
— Ні. Це передісторія.))) Так от, на продакшні, він називався Ledokol Istil, ми писали скетч-шоу «Українці Аффігенні» на канал ТЕТ, «Шоу без назви» з Кузьмою для К1, ще була така трешова прогарама на М1 – «Булки». Але найбільше, думаю, всім запам’ятались наші кандидати Пєтя Бампер і самий чесний кандидат у президенти України Єгор Лупан. У 2010-му вони зробили фурор, і були навіть випадки, коли на виборах люди дописували у бюлетенях «За Лупана». А нещодавно якийсь канал робив сюжет про цей ролик, тому що у ньому ми начебто наврочили: Лупан казав, шо купить вертольот, це зробив і наш гарант; ще Лупан сказав - не подобаються дороги, беріть лопати в руки і вперед. Свого часу майже те саме сказав Азаров.
Насправді ніхто навіть не розраховував, що це так зачепить народ. Коли ми побачили реакцію людей, стали цю історію розвивати: Лупан навіть ходив у ЦВК. Загалом ми робили йому справжню кампанію.


А далі наш продакшн поступово розвалювався. Зі мною там працював ще один сценарист (до речі - саме він грав Єгора Лупана). Звуть його Дмитро Григоренко. Так от його запросили на Квартал, сказали, якщо є знайомі талановиті автори - приводь із собою. Так я опинився у «Студії Квартал 95».

«Квартальні» будні

— Отож, ти працюєш сценаристом. Для яких проектів пишеш?
— Я працюю у групі, яка називається КіноКвартал. Тобто, вже можна здогадатись, чим ми займаємось – це серіали та кіно. Серед моїх робіт тут – серіали «Свати-5», «Байки Мітяя», повнометражний фільм «8 перших побачень». А ще «Кохання у великому місті – 3» - цей фільм зараз знімається. Власне, тепер працюємо над продовженням «8 перших побачень». У нашій групі — 14 людей. Працюємо всі у співавторстві. А взагалі у «Студії Квартал» багато авторів, разом з нами близько 50 чоловік.

На фото — Національна премія Телетріумф-2012, сценаристи серіалу "Свати-5" отримали нагороду за "Кращий сценарій"

— А "Свати-6"? Над ними ти не працював?
— На жаль, ні. Кажу на жаль, бо дуже люблю цей проект. Ми (сценаристи, - авт.) розбиті на 3 групи. Наша група із 5 авторів в той час, коли писались «Свати-6», писала «Кохання у великому місті-3».
Але! Група, яка писала «Свати-6» сидить у сусідньому кабінеті зі мною. І ми, звісно, часто спілкуємось на тему проектів, радимось і все таке. Є такий автор - Юрій Микуленко, він іноді заходить до мене і каже: "Юрка, мені потрібні твої вуха!" і читає якусь сцену. Просто для впевненості у собі. Я його, звичайно, слухаю, підбадьорюю, але іноді ражду маленькі деталі. Так, наприклад, у 16 серії Сватів 6, коли Іван звертається до усієї сім’ї, він каже про кінець пригод, і Юра вписав туди мою фразу: "Теперь все! Кучугуры, кроссворды, огород". Тому я можу сказати, що частинка моєї душі потрапила й у «Свати-6», і я радий цьому, бо дуже їх люблю. А ще у серії, де Іван бореться із бюрократами, він ходить по облраді і шукає чиновника Костюка — це ми так із авторами передаємо один одному привіти.
А що стосується «Кохання у великому місті-3», то зйомки вже почались, це не секрет. Перший етап зйомок відбувся у Лас-Вегасі. За сюжетом наші герої потрапляють туди у кінці фільму, але знімати почали саме з цього. От така магія кіно! Власне, герої залишились ті самі: три пари, тільки тепер у них будуть діти по 5 років. Спочатку картина вийде у кіно, а на ТБ покажуть розширену версію - у вигляді 8 серій. До речі, знімалась у картині Шерон Стоун. Вона за сюжетом - кохана Святого Валентина (Кіркорова). Ми сміялись, коли дізнались, що грати буде Шерон Стоун. Наприклад, я пишу у сцені: «Анджела (героїня Стоун) підходить до басейну і знімає халат...» Круто! Виходить, що я змушую Шерон Стоун роздягатись! Я люблю цю роботу!)))))
— Як довго триває загалом робота над сценарієм?
— Переважно у нас є певні строки, які ставить нам керівництво. Зазвичай — 2-3 місяці. Це в ідеалі. Але частенько робота може затягнутись іще на місяць-два. Вона ділиться на етапи: початковий - коли є лише ідея, яку можна висловити у 2-3 реченнях; після цього ми починаємо напрацьовувати матеріал, як ми самі кажемо "набираємо м’яса".)) Ну, є скелет, а ми його наповнюємо, вигадуємо основні точки, важливі пункти історії. Після цього іде робота над поепізодним планом — це коли ми продумуємо кожну сцену від початку до кінця. А після цього – приступаємо до написання діалогів.
— Чи часто під час роботи бувають курйози, комедійні ситуації?
— Комедійні ситуації із життя часто лягають у сценарій. Особливо у випадку «Байок Мітяя». Так, є байка про те, як вони купували горілку у часи сухого закону - це реальна історія із життя.))
— Наостанок. Ти давно був в Ужгороді? Чим для тебе є це місто? Символом, оберегом, чи просто містом, у якому ти народився?
— В Ужгороді я буваю, але не так часто як хотілось би, а головне - не на довго. Я приїжджаю з дружиною на 2 дні максимум. Гостюю трошки у батьків і їду назад. Вже давно не виходить побачитись із багатьма друзями, але, сподіваюсь, це зміниться. Ужгород важить для мене дуже багато. Я люблю це місто, я люблю у ньому відпочивати, я гордо усім розповідаю, звідки родом. Я, до речі, у колективі один із Західної України. Нахвалюю наш край, постійно привожу в столицю нашу каву, вино, коньяк.:) А ще усіх запрошую в гості до Унгвара. Мабуть, найкраще мої почуття до Ужгорода, можна висловити одним реченням: «Колись я зніму у цьому місті кіно!»
***
Як у випадку із цим молодим, але вже таким успішним хлопцем, хочеться і собі і кожному сказати: «Не бійтеся мріяти!». А ще – не покладайте рук, і тоді ваша праця буде оцінена.
Я вірю, що Юра таки зніме в Ужгороді кіно. І тоді ми з ним поспілкуємося вже в одній із затишних кав’ярень рідного міста. Він розповість і про свій фільм, і про інші свої проекти. І це вже буде зовсім інша, але не менш гарна і цікава історія.

Олександра Машіка, Нове Закарпаття

admin