1. Новини
2. ДОЗВІЛЛЯ

«Весна красна — сонцем ясна…»

Юрію Брунцвіку — 85.

...Недарма цей чоловік, незважаючи на свій поважний вік, у душі повний весняноквітучої житейської енергії-сили-краси, бо прийшов у світ на околиці Волівця саме квітневої пори, коли горяни казали: «Весна — радість велика для кожного чоловіка», «Весна красна — сонцем ясна», «Весна каже: «Не сиди, а орати в поле йди». І його батько-хлібороб Іван Брунцвік того пам’ятного 23 квітня 1937-го теж зібрався йти зі своїм сином Михайлом орати нивку на Канорськім, бо у Трипітті та під Таламашом (так називалися урочища) вже зорали і картоплю засадили. Надворі прилаштовував плуги на воза, щоб вивезти їх на поле, приговорював до коня, надягаючи на нього збрую. Аж тут із хати не вибігла, а кулею вилетіла шестирічна донечка Марійка:

— Тату, тату, мама!...

Повернувся до господи. Баба-повитуха чаклувала над породіллею, яка лежала на постелі з дитятком на грудях.

— Синок, синочок, — сповістила щасливому чоловікові.

Це була п’ята дитина. А всього Калина Брунцвік, якій Бог подарував 97 земних літ, народила дев’ятеро дітей: Іван, Михайло, Марія, Гафія, Юрій, Василь, Ганна, Калина, Федір.

Кожний із них пішов своєю стежиною у життя, чесно заробляючи на хліб насущний і вірно служачи людям. Як навчили батькитрударі.

Юрій відмінно закінчив школу. Вступив у Львівський лісотехнічний інститут і теж із червоним дипломом закінчив вуз. Він міг стати науковцем. Або співаком, бо так виспівував коломийки, що аж серце завмирало.

Але пішов у робітники: з 1960 року — на Ужгородському дослідному (механічному) заводі. Сходинка за сходинкою спливло тут п’ятнадцять літ: майстер, начальник цеху, керівник технічного відділу, заступник головного інженера.

У тридцять вісім років — головний інженер об’єднання «Закарпатліс». Дев’ять років на цій високій посаді. У 1984-му очолив одне з провідних підприємств області — Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, де трудилося понад півтора тисячі працівників, і звідки й пішов на заслужений відпочинок. Ще й донині високохудожні меблі ФМК служать не тільки тисячам українців, а й прикрашають офіси керівників Кабміну та Верховної Ради. А це — справді найвища оцінка продукції. А за його директорування зведено 166 квартир для робітників, гуртожиток на 517 осіб, столову, здоровпункт, теплицю, базу відпочинку «Плішка», підсобне господарство на 200 голів свиней…

Кар’єра була насправді стрімка І ніхто за вуха не тягнув. Блат був один: чесність, людяність, відповідальність. Ці благородні риси в ньому і сьогодні…

Дружина Людмила Миколаївна, з якою рік тому відзначили 60-ліття спільного життя, подарувала йому двох дочок: Оленка стала лікарем, а Світланка — економістом.

…Якоїсь весняної днини Юрій Іванович вирішив зробити собі до дня свого 85-ліття маленький подарунок: зібрав і наклеїв у альбом газетні вирізки, які збереглися, про свою життєву путь. Коли все було готове — покликав дружину й вони сіли на лавочці під будинком, що потопав у зелені й буйнім цвіту яблунь, слив, груш, і разом почали передивлятися альбом, ніби у молодість свою поринаючи. «У сім’ї старого лісоруба», «Слово багатодітної матері»…

— Це про неньку, най їй буде царство небесноє, — озвався чоловік.

— Най спочиває з Богом, — піддакнула жінка. І продовжила: — «Пропагандист Юрій Брунцвік», «Завтра — Ленінський суботник», «Не словами, а ділами», «Останнє слово за Президентом». Це коли ти був кандидатом на посаду Представника Президента України в Закарпатській області.

— Так, рівно тридцять років тому, березень 1992-го, — підтвердив чоловік. — Боже, як час летить. А здається, ніби вчора все це було.

— Ось інтерв’ю з тобою на цілу сторінку в обласній газеті «Новини Закарпаття» — назва «Вороття назад немає…», — листала дружина. — «У ринок вриваються штурмом», «Обереги долі» у воловецькій районці «Голос Верховини», «Людину красить праця» — на всю шпальту в тих же «Новинах Закарпаття», «Економічну хуру зрушити з місця»…

— А це вже серпень 1996-го, — продовжив чоловік, — республіканська газета, на російській мові «Деловая Украина». Матеріал «О чем умолчал календарь». І підзаголовок — «Как ЗАО (закрите акціонерне товариство) «Ужгородский ФМК» преодолевает кризис». Да-а, тяжкі часи були, але ми з колективом трималися. Навіть на всю Україну гриміла слава.

— Ти тоді був не просто директором підприємства, а цілим президентом, — уточнила дружина. — Щоправда, всього лише акціонерного товариства. Але й це велика довіра людей.

— У великій мірі завдячуючи тобі, бо всюди ти була зі мною, у всіх тих житейських перипетіях, нервах і хвилюваннях, — розчулено мовив і обняв за плечі свою другу половинку.

— Усе би було добре, якби лише не війна, що нині палає на сході держави з нашим північним сусідом, — зітхнула, притулившись до чоловікового надійного плеча.

— Не думалося мені, що я ще одну війну зазнаю на своєму віку, — задумано відповів Юрій Іванович. — Сім років мені було, коли нашим краєм у 1944-му котилася Друга світова… А мої стриї, себто татові рідні брати Федір із сином Іваном та Михайло з двома дітьми й дружиною у 1939-му втекли у Радянський Союз. Навіть їх, сімейних, запроторили в концтабори. Потім усі троє воювали з фашистами у складі корпусу Людвіка Свободи. Федір пропав безвісти, Іван у словацькій землі спочиває, а Михайло вернувся додому без ноги…

Нинішня війна по-своєму торкнулася і Брунцвіків: їхня гостинна садиба приймає чотирьох біженців із Києва.

* * *

…Удвох Людмила та Юрій Брунцвіки сиділи під стріхою особняка, що умостився на ужгородськім косогорі. Місто ледь проглядалося крізь білопінно-рожеву пелену їхнього саду. Десь там — рідні йому — колись могутні підприємства, які нині тільки в згадках — механічний завод, «Закарпатліс», ФМК, де трудилося тисячі й тисячі краян, пройшло стільки щасливих і золотих літ Юрія Івановича.

— Справді — весна красна — сонцем ясна, — як любив казати тато, — стиха згадав сивий, як лунь, Юрій Іванович, споглядаючи ту неземну красу.

І чудово, коли життя виповнене сонячносвітлими справами в ім’я людей, красне, як весна — сонцем…

Андрій Дурунда, письменник