«Голова — Ленін, а гроші — косо!»
У селі Шаланки Виноградівського району існував колгосп імені Леніна. Господарство було багатопрофільне, заможне. Крім традиційних рільництва, овочівництва й тваринництва, добре розвинені підсобні промисли: цегельний завод, пилорама, сувенірний цех...
А керував ним незабутній голова Іван Йосифович Шимон. Чоловік мудрий, господарник хитрющий. І жартівник — неперевершений. Правда, завжди прикидався, що не все до кінця розуміє, бо «ходив до старої школи». А там ні українську, ні російську мову не викладали. Спочатку, казав, учився по-чеськи, а потім —по-мадярськи, «а пак прийшли комуністи»... Тому й спілкувався він сумішшю угорської, місцевої, української й російської мов, що само собою не могло не викликати сміх. Але таким «многолоссям» Шимон навіть пишався...
Молодим журналістом я приїжджав у колгосп і завжди заходив до голови. Така в нас була домовленість. А писати було про що — хлопців і дівчат там працювало сотні. І у всіх галузях. У приймальні, багато обставленій, запам’яталося одне: широко розкидав крила вирізьблений орел-беркут. То служило талісманом колгоспному голові, який дуже пишався умінням своїх майстрів. Він любив пригостити кавою або чаєм «із колгоспним маленьким причепиком». Але робив це швидко, одночасно відповідаючи на телефонні дзвінки. І тут він у очах гостей ставав дивовижно цікавим. Телефоном користувався ще старим, які збереглися хіба що у перших осіб районів — чорний, з трьома білими кнопками. На дзвінки відповідав так: «Ленін сушАєт», «гОлова Ленін», «Ленін»...
І ось грудень середини 80-х. На розширеному бюро Виноградівського райкому партії підбивають підсумки роботи колгоспів і радгоспів. Рік видався врожайним. І багатий низинний район зустрічає Новорічні свята з піднесенням. Перший секретар райкому Платон Левчук пропонує вже традиційно надати слово для звіту голові «славного колгоспу імені Леніна, орденоносцю Івану Йосифовичу Шимону». Зал зустрічає оплесками, бо знає, що це буде не сухий звіт, напханий вздовж і впоперек цифрами, а обов’язково такий, що викличе щирий сміх. Шимон спочатку зачитує речення-два, тоді відривається від тексту й каже: «Цього року ми виростили добрі врожаї й заробили багато грошей — але про суму потім скажу, як бухгалтерія все підрахує і ще раз перерахує... (У залі сміх). Бо кожен день цифри ростуть. Їх підганяють з ферми. (Знову сміх). Усі в нас задоволені. Але цього року ми зробили й щось таке, яке лише восени прийшло мені в голову... (Всі вже сміються, навіть незворушна президія). Ми закупили сливи в сусідніх і нашому районах, сушили їх, доки не стали чорними (безперервний сміх — залом аж трусить), а тоді здали. Але не на заготівельний пункт — у них вага хитра: собі добре важить, а нам у мінус (зал регоче). Здали прямо на кондитерську фабрику». — «А гроші де? — запитує, насупившись і долаючи сміх, перший.— «Гроші, ПлАтон ГригорОвич, косо». — «Я тобі дам «косо!». Де гроші?» — «Я вам кажу: гроші косо!» — «Як це косо»? — не відстає перший.— «Так, колгоз косо». Нарешті підказують, що «косо», то — по-мадярськи — каса. Колгоспна...
Василь Нитка,
заслужений
журналіст України
Коментарі :
Додати коментар