Минулої середи (27 вересня) знаний футболіст, капітан та головний тренер «Говерли», відомий арбітр, дитячий наставник ужгородець Томаш Пфайфер відсвяткував свій 75–річний ювілей.   Після завершення футбольної кар’єри   справжнє своє покликання Томаш Йосипович знайшов у роботі з дітьми, пропрацювавши багато років у місцевій СДЮСШОР на різних посадах (від тренера до директора), а також як арбітр паралельно обслуговував матчі чемпіонату СРСР.

Найперше, а яким він футболістом був? Про це дізнаємось із обласної львівської газети «Молода Галичина» (1965 рік).

Витяг із газетного матеріалу: "Цей футболіст, який у роки слави львівського армійського клубу, вважався торпедою. Складалось враження, що цей «мізерний» віртуоз копаного м’яча спеціально прибув до Львова із Ужгорода, аби надихати місцевих вболівальників до черпання позитивної енергії. Томаш виходив на поле, демонстрував дивовижну техніку володіння шкіряною кулею, вдавався у запеклі рейди, а своїми фінтами заплутував найгрізніші оборонні редути команди-суперника і неодноразово змушував воротарів виймати м’яча із сітки й віддавати його   партнерам із …нападу, аби ті розпочинали гру з центра поля».

Враховуючи, що в нинішнього ювіляра під час ігрової кар’єри на футболці був 7–ий номер, пропонуємо 7 найпомітніших моментів із життя ужгородця Т. Пфайфера.

1–ша родзинка: «На теренах колишнього Радянського Союзу є лише двоє атлетів, котрим свого часу було присвоєно звання «Майстер спорту СРСР» з футболу та «Арбітр всесоюзної категорії» з цього виду спорту — це литовець Ромуальдас Зігмович Юшка та ужгородець Томаш Йосипович Пфайфер».

2. Один із небагатьох закарпатців (Коман, Товт, Сабо), який забив гол самому володарю «Золотого м’яча» Л. Яшину.

3. 2. 1965 рік. Фахівці вітчизняного футболу твердили, що квартет форвардів львівського СКА: Пфайфер, Секеч, Пузач, Варга — одна з найліпших ліній нападу в Союзі. Після сезону-65 усіх чотирьох забрали у команди елітного дивізіону: Пузача — у київське «Динамо», закарпатців Секеча та Варгу – у московський ЦСКА, а ужгородця Т. Пфайфера у СКА "Одеса". До речі, цього року була цікава поїздка до Куйбишева, де армійці Львова, згідно з жеребом,   повинні були грати матч 1/4 фіналу кубка СРСР із місцевим ФК «Крила Рад». Летіли чартерним рейсом. А на борту літака був №01. Як потім з’ясувалося — це був особистий літак командувача військ ПрикВО генерала-полковника Петра Миколайовича Лащенка. Перемога в цьому матчі виводила львівських армійців до півфіналу Кубка СРСР й автоматично вони всі ставали майстрами спорту СРСР. Перший тайм підходив до завершення, коли на 38-ій хвилині Осянін, який згодом захищатиме кольори московського «Спартака» й збірної СРСР, забив прикарпатцям гол. Він у цій грі виявився єдиним і доленосним. А у   другому таймі приблизно на третій хвилині А. Пузач влучив у штангу, а мукачівець С. Варга – у поперечину.

4. На запитання, яке зарубіжне турне у складі футбольних команд найбільш запам’яталось, Томаш Йосипович відповів: «Я був у складі різних команду у багатьох країнах. До цих пір запам’яталося турне по африканському континенту. Грали товариські матчі зі збірною Алжира, Малі, Камеруна, Гвінеї, Берегом Слонової Кості, ЦАР (Центральна Африканська Республіка), Ліберії, „соціалістичним” і „капіталістичним” Конго. Також провели кілька поєдинків і в Азії, зокрема зі збірними Бірми та Камбоджі. Було чимало цікавих моментів. Це і катання на ліанах, поїздка на джипі в джунглі. Це було у Малі. Правда, від свого джипа далеко не відходили: не так боялися мавп, що туди й сюди снували по деревах, як різного роду отруйних змій. Там я, до речі, випадково натрапив на представників одного з місцевих племен. Чудернацькі такі: з різнокольоровим волоссям на голові, з кільцями у вухах і носі. Думав сфотографувати їх. Але як тільки-но дістав фотоапарат, аборигенів і слід простив. Особливо сподобалося в Камеруні, адже жили на березі Атлантичного океану, купалися в ньому. В Африці, до речі, відзначали Новий рік і Різдво Христове. Цікаво, що ці свята проходили там із... ялинкою. Її ставили в бочку з водою, яку часто міняли.

5. Більше всього Т. Пфайфер як арбітр любив обслуговувати дербі за участю кавказьких команд. Наприклад, «Нефтчі» (Баку) - «Арарат» (Єреван) чи «Динамо» Тбілісі – «Нефтчі». Не обходилося і без казусів, — згадує ювіляр. Це було у Тбілісі. Матч господарів знімало телебачення. Ми обслуговували разом з Теметєвим, а наш напарник забув свій прапорець. За ним потрібно було бігти вгору двісті метрів. Але це була пряма трансляція, а тут ще від роздягальні, як на зло, довго не могли знайти ключі, правильніше чергового, який замкнув кімнату суддів, а сам кудись подався. Але все обійшлося без «накачування» з боку представників федерації футболу СРСР. Знайшли червону футболку і з нею «працював» боковий суддя. По телебаченні цього арбітра намагалися   не показували.  

У Тбілісі знали, що ми з Теметєвим за національністю — угорці. Тому після матчу запрошували нас на вечерю в ресторан «Будапешт». Спеціально для нас оркестр виконував угорські мелодії, а також пісню «Динамо.

6. У 1972 році, провівши за команду «Говерла», яка фактично складалась з вихованців місцевого футболу (виняток голкіпер Віктор Дубіно)   38 матчів та відзначившись 3забитими м’ячами, Томаш Пфайфер   допоміг вибороти 2–ге місце у 2–ій лізі (6 група) першості СРСР, що стало найбільшим спортивним успіхом закарпатської команди майстрів за всю історію крайового футболу.

1971 рік. Ужгородський стадіон «Авангард». ФК «Говерла». Справа стоїть капітан команди   Т. Пфайфер.

7. Сім футболістів-закарпатців свого часу були гравцями, капітанами та головними тренерами   ужгородської «Говерли» (Василь Радик-ст., Дезидерій Товт, Михайло Михалина, Василь Турянчик, Томаш Пфайфер, Юрій Чирков та Матвій Бобаль). А ще родина Пфайферів одна з 10 в області (Пахомов, Русин, Ряшко, Ковач Д., Гецко, Погоріляк, Бобаль, Головнич, Секеч, Філак), в якій за команди майстрів грав сам Т. Пфайфер (батько і дідусь), його два сини Томаш та Іштван, а нині футбольну науку гризе 9-річний внук Іштван. (на фото): «Я дуже пишаюся своїм внуком Іштваном, — каже ювіляр, — якому лише 9 років. Він займається у дитячого тренера Миколи Гибалюка (М. Гибалюк паралельно є головним   тренером ФК «Минай» — В. Г.). Вже має медалі, кубки, капітан команди своєї групи. Я йому кажу: "Ти такий як і твій дід". Бо ж і я був капітаном у "Верховині" та "Говерлі", а також збірної УРСР, Словом. Пфайферському футбольному роду нема переводу…».

Віншуючи та здоровлячи ювіляра, щиро та сердечно бажаємо Томашу Пфайферу многая літа. Здоров’я, благополуччя, людського щастя, добра і аби на його життєвій стежині завжди   зустрічалися лише гарні й добрі люди. З роси і води Вам, Легендо!

Наша довідка: Томаш Йосипович Пфайфер народився 27 вересня 1942 року в Ужгороді. Форвард. 1962 рік — ФК «Верховина» Ужгород (відіграв 19 поєдинків і відзначився одним голом).

Наступні 6 сезонів (1963–1968 рр.) Т. Пфайфер провів у складі армійців Львова (першість СРСР, клас «Б»). Правда, 2–ге коло 1965 року провів у СКА Одеса (чемпіонат СРСР, Вища ліга). Протягом цих 6 сезонів провів 161 офіційний матч і забив 31 гол.

1963–1965 рр. —   член збірної УРСР з футболу. У її складі разом із берегівчанином І. Секечем грали міжнародний товариський матч проти бразильського ФК «Фламінго», олімпійських збірних Японії, НДР, Швейцарії, Болгарії, Югославії, Угорщини.

Неповні два сезони (1969–1970 рр.) ужгородець був у складі ФК «Авангард» Тернопіль (55 і 8).

1970–1972 рр. — перебував у складі ФК «Говерла» Ужгород. За рідний клуб не лише відіграв 99 офіційних матчів і забив 11 голів, але й був капітаном команди, яка у 1972 році стала срібним призером першості СРСР серед команд класу «А» (Українська зона). Всього за команди майстрів Т. Пфайфер провів 350 матчів і став автором 50 голів.

У чемпіонаті та першості СРСР арбітр всесоюзної категорії Т. Пфайфер відсудив 159 офіційних матчів, у т. ч. у 62-ох   був головним рефері.

У 1982 році працював головним тренером ФК «Говерла» Ужгород, а відтак дитячим наставником у місцевій СДЮСШОР на різних посадах.

Василь Гаджега, голова обласного відділення Асоціації спортивних журналістів України.