Тренер ФК «Ужгород» Іван Шанта: «Якщо ужгородський футболіст має 2-3 тисячі гривень за місяць –   це дуже добре» (фото)


Відомий закарпатський тренер, який нині очолює ФК «Ужгород», Іван Шанта розповів 0312.ua, чому перебрався з Чопа до обласного центру, як проходить на Закарпатті «трансферна зима» та які цілі ставить перед собою ужгородський клуб у цьому сезоні.

- Іване Федоровичу, розпочнемо із екскурсу у минулий сезон. Ви очолювали чопський «Локомотив», з яким взяли першість Закарпаття. Здавалось, команда мала йти на підвищення у класі. Що ж сталось? Чому покинули свій пост?

- У принципі, я взагалі не чекав, що ситуація ось так повернеться. До мене у січні підійшли мої футболісти і почали запитуватись, чому призначили нового тренера. Я ж нічого не міг відповісти, адже сам нічого не знав. Як з’ясувалось пізніше, мер Чопа вирішив розпочати будівництво нової команди, запросили нових людей. Це все, що я знаю – мені ніхто й нічого не пояснював. А, знаєте, дуже шкода, адже була дуже хороша команда. Якби ще підсилились трьома-чотирма гравцями, можна було б ставити конкретні завдання у Вищій Лізі області. Проте, сталося, як сталося.

- Як Ви вважаєте, за рахунок чого минулорічний «Локомотив» домігся такого прогресу?

- Перш за все, це дисципліна. Вона була як і на полі, так і у межах колективу. Ми старались об’єднати хлопців. Хотіли, щоб вони жили однією сім’єю, як на полі, так і поза ним. Ми часто проводили час разом, тому була дружня команда і хороша атмосфера.

- Ви перебрались у команду, яка представляє обласний центр. Чи прогнозували, що Вас запросять в «Ужгород»?

- Це було несподіванкою для мене. Мені зателефонували і запропонували очолити цю команду. Я знав, що там є тренер, команда стала чемпіоном. Не бачив логіки у зміні тренера. Не знаю, що там у них сталось…

- Як проходить ваша адаптація до нових умов, нових гравців? Як реагують на зміни футболісти?

- З багатьма футболістами, які зараз є у моєму розпорядженні, я уже працював у інших командах. Проблем, як таких, нема, однак потрібно певний період, аби притертись одне до одного.

- Зараз проходить досить відповідальний відрізок часу як для футболістів, так і для тренера – підготовка до регулярного сезону. Як готуєте своїх підопічних?

- По-перше, хочу подякувати нашому президенту Андрію Андріїву, який забезпечив нам прекрасні умови для підготовки до чемпіонату. Ми можемо займатись у тренажерній залі, на штучному полі, інвентар весь є, видали тренувальні костюми. Тренуємось у дворазовому режимі, граємо під навантаженнями. Це нормальний процес для зимових зборів.

- У минулому сезоні «Ужгород», під керівництвом Іваниці, став чемпіоном Закарпаття. Не боїтеся порівнянь?

- Звичайно, ні. Рік на рік не приходиться – це по-перше. По-друге, від нас пішли гравці, які складали кістяк команди. На їхнє місце ми взяли молодих виконавців. Думаю, що, граючи разом із старожилами (Реплюк, Куделко, Оржеховський – прим. ред.), юні гравці будуть прогресувати. Звісно, ми будемо ставити завдання перемагати у кожній грі, проте чи вийде це, чи ні – покаже час.

- Під час чи то зимової, чи то літньої перерви у закарпатському чемпіонаті гравці те й роблять, що «кочують» з команди в команду. З чим це пов’язано?

- Як на мене, ключовою причиною цього факту є те, що дуже багато молодих та перспективних гравців, зрозумівши, що не зможуть тут прогресувати, їдуть за кордон. Декілька років тому, у нас було модно запрошувати легіонерів з Франківська, з Кривого Рогу, з Вінниці, зі Львова, врешті-решт. А наші хлопці відігравали другорядну роль. Тепер ми маємо «плоди» цього всього. Чесно кажучи, тепер не вистачає футболістів на Закарпатті.

- Завершився груповий етап Зимової першості. Ваша команда завоювала путівку у плей-оф тільки у останньому матчі.   Чим спричинені такі нестабільні виступи?

- Я б не назвав це нестабільним стартом. Ми почали тренування тільки за тиждень до початку турніру. Хлопці грали під навантаженнями. Більше того, прийшли нові гравці. Все сталося доволі швидко, не встигли десь належним чином підготуватись, налагодити командну взаємодію. Насамкінець, ми не ставимо перед собою за мету обов’язково виграти Зимову першість. Це, насамперед, підготовчий період.

- Що сталось у спарингу з МФК «Кошице»? Чому поступилися із розгромними 0:7?

- Справа у тому, що у цьому матчі я хотів побачити усіх хлопців. Ми дали можливість пограти як основному складу, так і глибокому резерву. У другому таймі я кинув у бій 6 молодих виконавців 98-го року народження, серед яких кіпер. Якби не зробив цього, можливо, взагалі не поступилися б. Після цього матчу я зробив для себе висновки, молоді гравці зрозуміли, що це – поки не їхній рівень. Порадив цим хлопцям підшукати собі команду у Першій Лізі, щоб окріпнути, набратись досвіду.

- Цих вихідних на Вашу команду чекає справжнє випробування у вигляді поєдинку з хустською «Оболонню». Як готуєтесь до цього матчу?

- Не приділяємо цьому матчу особливої уваги. Тренуємося у звичайному режимі. Переймаюсь лише за одне: потрібно буде перейти на трав’яне покриття з штучного. Головне, щоб без пошкоджень все обійшлось.

- Триває період трансферів. Чи плануються у Вашій команді якісь кадрові зміни?

- Відсіювати ми точно не будемо нікого. Поповнення будуть, однак розкривати карти поки рано, адже йдуть перемовини. Можу сказати, що 2-3 футболіста ще поповнять наш склад.

- У Вашої команди є певні проблеми з підбором гравців?

- Я б так не сказав. Просто потрібно по одному гравцю у кожну з ліній.

- Яка концепція гри Івана Шанти?

- Я, як колишній нападник, люблю атакувати. Подобається, коли мої команди грають першим номером. 4-3-3 – моя улюблена схема. Звісно, буває таке, коли потрібно зіграти від захисту, але мій пріоритет – атака.

- Кого зі своїх підопічних вважаєте лідером команди? Чи є той гравець, який може повести за собою команду?

- Я б зараз не хотів когось виділяти. Зараз триває підготовка до сезону. Футболісти практично нічого не робили упродовж трьох місяців, а тепер стомлені, під навантаженнями. Тому, важко щось судити.

- Ще минулого сезону розпочались розмови про наміри ФК «Ужгород» грати у Другій Лізі України. Як вважаєте, чи потрібна нашому місту ще одна професійна команда?

- Однозначно, така команда потрібна. Чому? Все просто: наші молоді футболісти, у пошуках можливості грати на професійному рівні, тікають за кордон. Я спілкувався із тренерами зі СДЮШОРу, і вони кажуть, що готові віддавати футболістів у Словаччину, Угорщину, аби тут не залишатись. У нас є всі умови, щоб створити підґрунтя для росту перспективних хлопців. А зараз як: закінчать 11 клас спортивного ліцею і зникають.

- Ви не один рік пропрацювали дитячим тренером. У чому полягає різниця між тренуванням дітей і дорослих?

- Різниця просто величезна. Головне, знайти підхід індивідуально до кожного гравця. Підходити до футболіста треба, розмовляти з ним. Інколи можна порозмовляти на повишених тонах, однак є хлопці, з якими треба лише спокійно говорити. Із старшими важче працювати, там уже характер, непоступливість.

- Крім того, що Ви практично весь тиждень з командою, ще й викладаєте в УжНУ. Як ставляться рідні до того, що Вас часто не буває вдома?

- Дійсно, все так і є. Я везу сина в школу о 8 ранку, а повертаюсь уже ввечері. У першу чергу, хочу подякувати дружині, нашим батькам. У нас є ще маленька донька, з якою вони завжди готові, у випадку чого, побути. Інколи у мене навіть вихідного нема. Буває, приходиш з гри додому, злишся, хочеться побути наодинці, обдумати все. Рідні мене повністю розуміють і підтримують у цьому.

- Чи не було у Вас думок про те, щоб покинути футбол?

- Ні, ніколи! Я з семи років почав займатись футболом. З того часу жодного разу не змінював вид спорту. У мене все життя з цим пов’язане.

- Ви тренуєте з 2001 року. Чи можете назвати футболіста, який за ці роки Вам найбільше запам’ятався?

- Коли я тренував у Ясіня, був у мене один нападник – Артур Апіян. Футболіст, як то кажуть, від Бога. Дуже часто згадую його. Був справжнім лідером на полі і поза його межами. Міг навести порядок у роздягальні.

- Чи є у ФК «Ужгород» такий гравець? Чи не збираєтесь змінювати капітана?

- Я вважаю, що справжній капітан – це половина команди. Він має об’єднувати команду навіть у важкі хвилини. Чесно кажучи, ми з хлопцями ще не спілкуватись стосовно цього, але, думаю, капітана змінювати не будемо. Мирослав Лютнянський відповідає усім стандартам, лідер у команді.

- Якщо Вашим провідним гравцям почнуть «сипатися» пропозиції піти на підвищення, як будете реагувати на це?

- Я завжди говорю: якщо вище – то йдіть. Якщо у таку саму команду або навіть гіршу, але там більше на 200 гривень дають, то я критично ставлюсь до такого. Я, звісно, відпущу цього гравця, але після цього він уже для мене не буде футболістом. От у «Чопі» яка ситуація була: фінансово нас не дуже забезпечували, і після першого кола 5-6 гравцям почали пропонувати перейти в іншу команду на вигідних умовах. Я сказав так: «Хлопці, ми сіли разом у цей човен, тому давайте разом і допливемо до берега». У результаті, ми виграли Першість.

- Яку роль відіграють гроші у футболі?

- Знаєте, матеріальна сторона – це дуже важливо. Я не говорю про захмарні якісь зарплатні. Але якщо ужгородський футболіст має ті 2-3 тисячі гривень за місяць –   це дуже добре, адже є стабільність.

- Чи є у Вашій команді футболісти, які розриваються між футболом і основною професією?

- Почну з того, що у нашій команді дуже багато студентів. Звісно, є й ті, які працюють у школах, на державних службах. Є з цим певні проблеми. Буває, що телефонують і кажуть, що потрібно їхати у відрядження. Доводиться відпускати, терпіти.

- Виходить, однієї зарплатні футболіста не вистачає?

- Ну звісно ж. Тепер у магазин підеш – один нещасний пакет з продуктами 500 гривень коштує. 5-6 років тому були команди, які платили такі гроші, що за них можна було жити. Зараз навіть «Металіст» та «Дніпро» у скруті. Та й зараз не ті часи, коли вистачає…

- Ви заговорили про команди всеукраїнського масштабу. А що можете сказати про «Говерлу»? Які перспективи у цієї команди?

- Чесно кажучи, я не готовий щось говорити про цю команду. Там зараз ніхто не знає, яка ситуація у команді. Вони були у «Камелоті» на зборах, ми провели один матч, і вони почали дзвонити нашим хлопцям. Почали умовляти, розповідати, які вони хороші. Я ж сказав їм, чому вони не підходили, коли вони роками грали у дублі, у U-19? Тоді навіть тренери не знали, як їх звати.

- Неодноразово бачив, коли дитячі тренери кричать, лаються на дітей. Як це потрібно розцінювати: як тренерський стиль, чи як неприпустиме явище?

- Знаєте, коли я починав тренувати, то також був дуже емоційним. Багато хто говорив мені про це, мовляв, не можна так робити. Однак, з віком я це почав переосмислювати, навчився контролювати себе і зараз потрохи відхожу від цього. Звісно,буває десь у роздягальні можу підняти голос, але щоб кричати на все поле…Я й футболістам своїм не дозволяю кричати. Це, по-перше, некрасиво. Всі помиляються – і це нормально.

- Якому аспекту підготовки Ви, як тренер, приділяєте більше уваги: тактиці, фізичній підготовці чи роботі з м’ячем?

- Знаєте, сучасний футбол диктує свої умови, і ці компоненти мають бути одним цілим. Якщо ми хочемо грати першим номером, маємо бути фізично готові. Щоб точно грати, вміло, потрібно добре справлятися з м’ячем. Якщо ми хочемо вміти грати компактно, то потрібно бути підкованими тактично.

- Які ставите завдання перед собою на сезон?

- Я завжди ставлю максимальні завдання як перед собою, так і перед командою. Як буде на справі – побачимо.


Аттіла Ерделі
www.0312.ua

admin