Дворазовий чемпіон України з фехтування на шпагах Анатолій Герей спілкувався з представником Управління спорту Закарпатської ОДА.

– Розкажи, будь ласка, як Анатолій Герей розпочинав свій професійний шлях у фехтуванні?
– Будь ласка. Починав я в Ужгороді, на вулиці Швабській, у ФСТ «Динамо». Мені пощасливилось народитись у спортивній сім’ї: мій батько – тренер, дядько – тренер, молодша сестра в мене теж спортсменка, тому, гадаю, особливого вибору в мене й не було. Проте аж ніяк не шкодую, що пішов цим шляхом.

– З якого віку ти розпочав тренуватись?
– В десять років активно почав займатися спортом. Хоча перші кроки робив значно раніше. Батьки почали прививати любов до спорту з самого дитинства.

– Як ти гадаєш, чи є якісь передумови для початківців-фехтувальників?
– Фехтування не такий складно-координаційний вид спорту, тому перед заняттям непогано було б займатися плаванням, легкою атлетикою, навіть гімнастикою. Тобто перед тим як перейти до секції фехтування людина має бути фізично підготовлена. А все тому, що йде велике навантаження на опорно-руховий апарат. Це хребет, коліна та лікті, і саме тому треба трохи підготувати своє тіло.

– Фехтування вимагає від спортсмена чудових фізичних кондицій та тактичної підготовки. В чому, на твою думку, головна особливість твого виду спорту?
– Для мене, в першу чергу, це єдиноборство. Тобто, ти протистоїш супернику один на один. Як і в інших єдиноборствах воно є цікавим в плані різноманітності прийомів. Я займаюсь, безпосередньо, шпагою. Вона збереглась як дуельний вид ще з часів тих мушкетерів, які жили у Франції у ХVII столітті. Уколи тут зараховуються у будь яку точку тіла. Тобто, найважливішу роль тут відіграє гра на випередження: якщо ти раніше наніс укол – ти залишився живий. Такий принцип зберігся і в спорті. Якщо ти скоріше «уколов», то твоя лампочка миттєво запалюється і бал зараховується.

– Чи є в тебе якісь особлива тактика чи якісь фірмові прийоми, які ти завжди впроваджуєш у поєдинках зі своїми опонентами?
– Думаю, як і в кожного спортсмена в мене є «коронні» прийоми, які регулярно відпрацьовуються і використовуються, скажімо так, у екстремальних ситуаціях, коли суперник не знає чого від тебе чекати. От саме в той момент використовую свою «коронку».

– Вже через рік у Ріо де Жанейро (Бразилія) відбудуться Олімпійські ігри. У вас чудові шанси туди потрапити. Як готуєтесь до цієї першості?
– На даний момент є 12 стартів світового рейтингу, в яких буде брати участь Національна збірна України. Також виступатиму в особистих змаганнях. Щодо командних, то в нас колектив може бути представлений трьома спортсменами і у протистояннях кожен з кожним проводить поєдинок, де вирішується хто переможець, а хто переможений. Загалом, шанси, дійсно, дуже великі. Нещодавно пройшов Чемпіонат Європи у Монтре (Швейцарія), де ми посіли командне 4 місце. За вихід у фінал поступилися французам, а у поєдинку за третє місце поступилися т.зв. господарям змагань – збірній Швейцарії. Наразі ж ми готуємось до Чемпіонату світу, який проходитиме в столиці Росії – Москві. Збираємось туди їхати. Поки що ніяких проблемних питань, що стосуються політики не було – заборона виїзду чи щось подібне. (Чемпіонат світу стартував 13 липня. Інтерв’ю ж було записане до світової першості – авт.). Далі – до березня буде ще сім міжнародних стартів за кордоном і вже у квітні стане зрозуміло, чи має чоловіча збірна України по шпазі олімпійську ліцензію і чи потрапить вона в Ріо.

– Як воно бути чемпіоном? Кажуть взібратися на вершину набагато легше, ніж на ній утриматись.
– Конкуренція у чоловічій шпазі дуже велика. Я нарахував 14 центрів, які сильно розвивають шпагу в Україні. Ужгород – серед кращих, думаю, посідає десь п’яту сходинку. Конкуренція, дійсно, присутня. На чемпіонаті України збирається близько 100 чоловік. Серед них – міцна шістнадцятка, яка реально претендує на перемогу. Практично, не було такого, аби хтось три роки поспіль ставав чемпіоном України.

– Хотілось би зупинитись детальніше на питанні про рівень фехтування в рідному краї. Як можете охарактеризувати результати представників фехтування на Закарпатті?
– Повторюсь, що наша школа в Україні досить сильна. Наскільки мені відомо, її започаткували угорці, потім, за радянських часів вона «шліфувалась» з одного боку, тобто в підсумку вийшов такий «мікс» - угорсько-радянська школа, яка є досить неординарною. До прикладу, якщо я виходжу на доріжку з росіянином, то я майже завжди буду знати які прийоми він може запропонувати. З угорцем – те саме. А тут – такий «мікс», який увібрав у себе кращі традиції фехтування вищезазначених шкіл. Думаю, саме цим вона і є оригінальною. За рівнем в Україні, ми, без сумнівів, у п’ятірці. У нас культивується шпага, рапіра, шабля. Нещодавно відкрили в Доманинцях новий зал на базі школи, де культивується рапіра. В Мукачеві відкрили секцію фехтування зі шпагою, рапірою та шаблею. І є плани у Перечині відкрити зал.

– Як фехтувальники готують себе до поєдинків? Чи у вас якісь забобони, ритуали?
– Забобонів як таких немаю. Як і кожен спортсмен, намагаюсь підводити себе до змагань у хорошій формі. Режим харчування, сну грає дуже велику роль. Плюс правильне дихання і відмінний настрій. Всі ці складові сприяють тому, що ти дотримуватимешся своєї стратегії, тактики. А ще, впевненість у собі. Це і є запорука успіху.

– Чому саме фехтування обрав для себе? Чи були якісь інші захоплення?
– Я вже зазначав, що народився у спортивній сім’ї. Батько, дядько, сестра – всі займались спортом. І в дитинстві, замість того, щоб йти кудись у двір гуляти, батько брав мене з собою на тренування. Я сидів і дивився як інші грають у футбол або інші командні види спорту. Потім вже, безпосередньо, пішло й фехтування. І мені надзвичайно подобалось. Як малому хлопцеві подобалось, як великі дядьки махають шпагами. І вже тоді я потроху розпочав займатись сам.

– Ви досягли великих успіхів у фехтуванні. Що б ви порадили підростяючому поколінню? Чому їм варто обрати саме фехтування?
– Я б порадив дітям не тільки фехтування. Скажу дещо узагальнено: більшість дітей зараз сидить за комп’ютерами і ведуть малорухливий спосіб життя, який у майбутнього призводить до багатьох захворювань. Саме тому я б порадив батькам приводити своїх дітей на спортмайданчики, в басейни, в зали, зокрема і в наші зали з фехтування. Щоб вони гармонійно розвивались і потім були повноцінними особистостями у соціумі.

– Які групи м’язів розвиває фехтування?
– Нижні кінцівки дуже розвиваються, тому що спортсмен постійно знаходиться у специфічній стійці. І також розвивається верхній плечовий пояс, оскільки у руці в тебе знаходиться шпага, яка важить в районі кілограма. На голові – маска, вага якої, теж, близько кілограма. На тіло вдягається спеціальний костюм-амуніція, який пошитий із ківларової тканини, тобто з такої тканини, як бронежилет, щоб вона не пробивалась. Фехтування досить таки складно-координаційний вид спорту. Ви постійно повинні «ганяти» свої живу вагу по всій доріжці. Навантаження досить серйозне, скажу вам. Зате, таким чином розвивається гармонійно все тіло.

– Як проводите вільний час? Чи є якесь хобі?
– Якщо це літня пора, то я полюбляю грати у пляжний волейбол. Якщо зимова пора – басейн, або тренажерний зал.

– Все це пов’язано зі спортом…
– Як бачите, спортом я живу. І не можу без нього, певно, і дня прожити. А ще, до речі, я граю на гітарі, але зараз уже поволі забуваю це своє вміння. Раніше з гітарою мене можна було побачити частіше.

Управління спорту ЗОДА