Кажуть, людина живе доти, доки її пам’ятають... Насправді, люди зберігають у пам’яті характерні риси даної людини, тобто набір його індивідуальних професійних якостей та особистих досягнень. 90-річчя з дня народження першого закарпатського заслуженого майстра спорту СРСР Михайла Михалини дає привід знову згадати найзнаменніші етапи розвитку футболу як у нашому краї, так і в Україні.

Керівництво «Динамо» (Київ) у 1948 році прийняло рішення про омолодження команди, яке було передбачено здійснити, насамперед, на базі закарпатського футболу. В «Динамо» з’явилася велика група талановитих футболістів із Закарпаття: Георгій Лавер, Янош Фабіан, Дезидерій Товт, Михайло Михалина, Ернест Юст, Михайло Коман, Золтан Сенгетовський, Василь Гажо, Золтан Д’єрфі молодший і Василь Годничак.

Чудове динамівське поповнення із Закарпаття, що виступало до того часу в чехословацьких, угорських та українських чемпіонатах володіло зовсім інший футбольної культурою і менталітетом. Хлопці з Закарпаття вирізнялися міцним здоров’ям, хорошою європейською школою футболу, заснованої на чудовій м’якій роботі з м’ячем і грунтовній тактичній виучці.

Михалині була відведена особлива роль у середній лінії, завдяки його вмінню виконувати величезний обсяг роботи, активно брати участь у відборі м’яча і підключатися до атаки. Його дії дозволяли динамівцям створювати перевагу на різних ділянках поля. І тому вже в 1951 році Михалина і його партнер у півзахисті Ернест Юст все частіше виходять на провідні ролі в динамівському колективі.

Коли Михалина вводив м’яч з ауту, трибуни відразу пожвавлювалися, а динамівські нападники дружно тягнулися до штрафного майданчику суперників. Вони знали, що Михайло викине м’яч далеко і точно.

А висока культура пасу і м’яка техніка поводження з м’ячем, видавали в ньому півзахисника «нової хвилі».

З 1952 р оку чемпіонат проводився в одне коло і всі матчі були зіграні в Москві, київське «Динамо» посіло друге місце, пропустивши вперед лише московський «Спартак». У ньому тоді грали такі відомі футболісти, як Ігор Нетто і Сергій Сальников, які разом з московським динамівцем Львом Яшиним, гравцем ЦДКА Всеволодом Бобровим та іншими асами вже входили до числа 33-х кращих гравців СРСР. У 1952 р. Михайла Михалину і його партнера по команді Ернеста Юста також включили до цього списку, і таким чином вони стали першими закарпатцями, що увійшли до складу другої збірної СРСР з футболу. Крім того Михалину в тому ж році одноголосно обрали капітаном команди «Динамо». Але головним тріумфом динамівців у п’ятдесяті роки стало завоювання в 1954 році Кубка СРСР.

На думку спортивної громадськості старший тренер команди Олег Олександрович Ошенков і його помічник по тренерській роботі Антон Леонардович Ідзковський були тими першими післявоєнними наставниками, які обгрунтували майбутні перемоги киян і вивели «Динамо» в число передових футбольних команд майстрів СРСР.

Після успішного завершення сезону 1954 Михайлі Михалині було присвоєно почесне звання «Заслужений майстер спорту СРСР».

ДОВІДКА
Михалина Михайло Михайлович (1924—1998)
Народився 15 березня 1924 року в селі Порошково (Чехословаччина, земля Підкарпатська Русь). Колишній чехословацький, угорський, український і радянський футболіст, тренер і спортивний діяч.
Зріст — 174, вага — 70.
Один з перших заслужених майстрів спорту київського «Динамо» і перший серед тих закарпатських спортсменів, які були удостоєні цього почесного спортивного звання (1955). Мав вищу фізкультурну освіту.
Починав грати в сезоні 1938/1939 в юнацькій команді «СК Русь» (Ужгород). Лівий захисник, півзахисник.
Виступав за СК «Русь» (Ужгород) - 1943-1944 рр., «Динамо» (Ужгород) - 1945 р., «Спартак» (Ужгород) - 1946-1948 рр., в київському «Динамо» грав з 1948 р. по 1955 р., у складі якого провів 108 матчів і забив 4 голи. Потім був граючим тренером в «Спартаку» (Ужгород) — 1956.
Чемпіон першої повоєнної Спартакіади УРСР з футболу (1945 р.), чемпіон України (1946 р.), чемпіон СРСР серед дублюючих складів команд Першої групи (1949 р.), віце-чемпіон СРСР з футболу (1952 р.).
Володар Кубка СРСР 1954.
Тактично грамотний, з широким діапазоном дій, відрізнявся строгим дотриманням ігрової дисципліни. Швидкий, верткий, і працьовитий гравець, відмінно володів прийомами відбору м’яча. Поєднував м’яку технічну гру з вибуховими човниковими діями. Завдяки відмінній фізичній підготовці завжди був надійним і потужним членом команди, добре бачив поле, володів ударами з обох ніг.
Його філігранні і точні паси партнерам, в буквальному сенсі цього слова, руйнували оборону суперника.
Протягом трьох сезонів (1952-1954 рр.) був капітаном «Динамо» (Київ), увійшов до трійки лауреатів щорічної нагороди «Футболіст року на Україні» і його включили в список 33 кращих гравців Радянського Союзу (1952 р.). Виступав за збірну УРСР і за II національну збірну СРСР (1952-1955 рр.).
У 1945 році став організатором і граючим тренером «Динамо» (Ужгород). Старший тренер «Спартака», «Верховини» та «Говерли» (Ужгород) - 1956-1961,1963-1968 і 1975 рр., «Буковини» (Чернівці) - 1969-1970 рр., «Спартака» (Івано-Франківськ) — 1971.
1977-1983 і 1991-1995 рр. - Голова Федерації футболу Закарпатської області.
В ужгородському «Спартаку», «Верховині» і «Говерлі» був старшим тренером цілого ряду майбутніх прославлених футболістів країни, які продовжили свою кар’єру в «Динамо» (Київ) та інших елітних радянських клубах, а саме: Йожеф Сабо, Василь Турянчик, Андрій Гаваші, Іван Диковець, Іштван Секеч, Стефан Решко, Федір Медвідь, Степан Варга, Томаш Пфайфер та ін.
(Джерело: за основу даної статті взято короткий виклад монографії «Будинку кожен камінь допоможе...», виданої в Угорщині в 2011 р. і перекладеної на російську мову в 2012 р.
Автором її є середній син заслуженого майстра спорту СРСР М. М. Михалина — Ласло Михалина, що проживає в Угорщині.

Повна версія статті.

Оригінал на угорській мові.