...або внесок футболістів Срібної Землі в історичну для київського   «Динамо» подію — завоювання   Кубка СРСР з футболу 1954.

60 років тому українська команда, вперше в своїй історії та в історії радянського спорту здобула Кубок СРСР з футболу. Це було київське «Динамо», у складі якого в той час виступали і чотири майстри шкіряного м'яча із Закарпаття. Це Михайло Коман, Михайло Михалина, Тиберій Попович і Ернест Юст, які, опинившись у Києві, одразу ж зуміли міцно забронювати за собою місця в новому для них колективі, зробивши значний внесок у історичну для «Динамо» подію — завоювання 20 жовтня 1954 р. найпочеснішого клубного футбольного призу СРСР. Недооцінити цю перемогу неможливо, так як вперше володарем кубка став не російський клуб!

На шляху до фіналу кияни здолали вільнюський «Спартак» (4:2), московський «Спартак» (3:1) і ЦДКА (3:1 у додатковий час), а також ленінградський «Зеніт» (1:0 у додатковий час). У фіналі кубка на московському стадіоні «Динамо» їм протистояв єреванський «Спартак». Кияни змогли здолати опонентів і здобути цю надважливу перемогу (2:1). На 70 хвилині матчу, за рахунку 1:1 Михайло Коман продемонстрував індивідуальну майстерність, коли вийшов один-на-один зі спартаківським голкіпером і м'яко перекинув м'яч через голкіпера, встановивши остаточний підсумок матчу та назавжди внісши імена того складу киян до літописів радянського і українського футболу, а саме: воротарі: Олег Макаров, Євген Лемешко; захисники: Аркадій Ларионов, Віталій Голубєв, Тиберій Попович; півзахисники: Олександр Кольцов, Михайло Михалина, Ернест Юст; нападники: Володимир Богданович, Віктор Терентьєв, Андрій Зазроєв, Михайло Коман, Віктор Фомін, Павло Віньковатов, Георгій Грамматикопуло; керівник команди і старший тренер — Олег Ошенков, тренер — Антон Ідзковський.

Перемога у Кубку СРСР дала міцний поштовх розвитку динамівського і взагалі усього вітчизняного футболу. З київською командою почали рахуватися і уже через сім років після першої історичної події "Динамо" привезло в Київ перші золоті медалі чемпіонату СРСР, коли вперше у історії чемпіонатів Радянського Союзу стало переможцем з-поза Москви. Переломним для киян став 1951 р., коли колектив очолив ленінградець Олег Ошенков. Він запросив до основного складу нових виконавців. У тому сезоні команда міцно закріпилася в середині турнірної таблиці. А в 1952 р., коли в зв’язку з підготовкою збірної СРСР до Гельсінської літньої олімпіади чемпіонат проводився в одне коло, і всі матчі були зіграні в Москві, київське «Динамо», вдруге в своїй історії, посіло друге місце, пропустивши вперед лише московський «Спартак».

Першими закарпатцями у складі збірної команди УРСР та другої збірної СРСР були Михайло Михалина, Ернест Юст,Тиберій Попович та Михайло Коман. Одним з найпам'ятніших був їх виступ в радянській національній дружині у вересні 1954 р., коли за один місяць до кубкового фіналу до міської ради «Динамо» надійшла телеграма із Москви: «Президія федерації футболу и Спорткомітет СРСР доручає керівництву київської ради «Динамо» створити другу збірну СРСР для участі в міжнародній зустрічі з другою національною командою Угорщини. Матч відбудеться 26 вересня у Будапешті. Усі доповнения до складу — згідно вашим призначенням».

У Будапешті радянську збірну чекала одна з найкращих команд світу… Головний тренер О.Ошенков запросив до збірної шістьох гравців з інших радянських команд, а останні збірники були київські «динамівці»… За дві години до матчу, угорці з’явилися на стадіоні, у їх складі майже уся «чудо-команда» — срібні призери Чемпіонату світу з футболу 1954! Цібор, Бержаї, Сіладі, Аспірань, Шандор... На трибунах —109 тисяч глядачів. Не дивлячись на це, матч закінчився з несподіванною перемогою радянської збірної (0:3). Як згадував після матчу видатний лівий захисник збірної СРСР, мукачівець Тиберій Попович, по суті, це була головна репетиція перед вирішальними матчами з флагманами радянського футболу у фіналі кубкового турніру 1954 р.

Після успішного завершення сезону двом київським гравцям було присвоєно звання «Заслужений майстер спорту СРСР» (змс), серед яких був і ужгородець Михайло Михалина. Таким чином, він став одним з перших заслужених майстрів спорту київського «Динамо» та першим спортсменом Закарпаття і Західної України, якого удостоїли цим почесним спортивним титулом (14 лютого 1955 р. — знак №990). А починаючи з другої половини 50-х років Закарпаття дало країні ще з десяток найвідоміших футболістів, які вдало виступали за першу, другу чи за олімпійську збірну Радянського Союзу, а саме: змс Йожеф Сабо, змс Василь Турянчик, змс Йожеф Беца, мс Іван Мозер, Андрій Гаваші, майстер спорту міжнародного класу (мсмк) Ференц Медвідь, змс Стефан Решко, змс Василь Рац, змс Іван Яремчук, мсмк Віктор Пасулько, мс Іван Гецко, мс Степан Варга. Протягом півстоліття не можна було уявити київське «Динамо» хоча би без одного закарпатця на полі. Завойовували вони і найпочесніші трофеї — в тому числі бронзові медалі чемпіонату світу з футболу (Йожеф Сабо), Кубок володарів кубків УЄФА (Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук) та Суперкубок Європи (Стефан Решко), ставали олімпійськими бронзовими призерами (Йожеф Сабо, Стефан Решко), а також срібними призерами першості Європи (Василь Рац, Іван Яремчук).

Великою гордістю Закарпаття і всієї країни є вже згадані призери чемпіонатів світу і літніх олімпіад, першостей Європи, всесвітніх універсіад, спартакіад, чемпіонатів і кубкових турнірів СРСР та всеукраїнських змагань. Цей край за останні кілька десятки років виховав сотні майстрів спорту та майстрів спорту міжнародного класу, але особливої уваги заслуговують ті колишні футболісти, які ще в часи Радянського Союзу були удостоєні почесного звання «Заслужений майстер спорту». Це «чудова сімка» Закарпаття: Михайло Михалина (1955), Йожеф Сабо (1967), Василь Турянчик (1967), Стефан Решко (1975), Василь Рац (1986), Іван Яремчук (1986) та Йожеф Беца (1991). Всі вони, без виключення, були одними із найкращих півзахисників радянського футболу у другій половині XX століття. Їхні імена стали символом та прикладом для наслідування не одного покоління і всі вони є «генофондом» української нації. Держава пишається здобутками цих спортсменів-зірок, яких народила Срібна Земля у центрі Європи. Прикладом цього позитивного ставлення керівництва країни на найвищому рівні є вітальна телеграма 2-го Президента України Леоніда Кучми, яку він надіслав в 2001 р. на адресу закарпатців з нагоди 100-літнього ювілею крайового футболу, де, зокрема, були і такі рядки:

«...сини Закарпаття, заслужені майстри спорту СРСР Михайло Михалина, Василь Турянчик, Йожеф Сабо, Йожеф Беца, Стефан Решко, Василь Рац, Іван Яремчук, майстри спорту міжнародного класу Ференц Медвідь, Віктор Пасулько, майстри спорту СРСР Михайло Коман, Золтан Сенгетовський, Іштван Секеч, Ернест Юст, Тіберій Попович, Іван Гецко, Степан Варга та багато інших прославили свій край та нашу Батьківщину на просторах колишнього СРСР, Європи та світу. Жоден інший регіон не дав такого підсилення українському футболу — як за кількістю гравців, так і за їхнім природним обдаруванням, професійним ставленням до своєї справи».

Джерела
За основу статті взято:
• Стаття «Закарпатський футбол» на сайті «http://zakarpattya.eu/»
• Стаття «Розвиток спорту Закарпаття» на сайті «http://www.zakarpatia.com/?p=421»
• Стаття «Спорт у Закарпатській області» на сайті «https://uk.wikipedia.org/wiki/»
• Стаття «Футбол у Закарпатській області» на сайті «https://uk.wikipedia.org/wiki/»
• Короткий виклад монографії «Вдома кожен камінь допоможе ...», виданої в Угорщині в 2011 р. і перекладеної на російську мову в 2012 р. (http://ronin.com.ua/posts/517)

Автором монографії і статті є син заслуженого майстра спорту СРСР М.М. Михалини - Ласло Михалина.

Повна версія статті:
http://bit.ly/1yYH5cO

Оригінал на російській мові:
http://bit.ly/1glxrpt

Оригінал на угорській мові:
http://bit.ly/1cVCkXw