У ці дні першому майстру спорту СРСР на Закарпатті Й. Й. Гагеру виповнилося б 90 років.

Цю фразу видатного спортсмена (Микола Озеров — змс СРСР з тенісу, 5-кратний чемпіон СРСР із тенісу, народний артист РСФСР — Авт.) і відомого телекоментатора, особливо, футбольних репортажів, хотів би трохи перефразувати: «Хто не бачив гри Гагера, той не бачив справжній футбол». Йосип Гагер був «грозою» воротарів. У 1946 році на Першій післявоєнній Спартакіаді України, виступаючи під номером «9» за збірну нашого краю, він у ворота збірної Ізмаїльської області (у квітні 1954 року цю область було приєднано до Одеської — В. Г.) «відвантажив» вісім м’ячів із 11 забитих закарпатцями!

Йосип Гагер був різноманітним спортсменом: блискуче грав у футбол, чудовим атлетом виглядав на тенісному корті, відважним і хоробрим був на льодовому майданчику, полюбляв легку атлетику та інші види спорту.

Йосип Йосипович Гагер народився 24 липня 1924 року в Ужгороді в сім’ї вчителя. Майстер спорту СРСР з тенісу. Центральний нападаючий. Його батько був великим любителем спорту. Практично не було в Ужгороді футбольного матчу або тенісного турніру, на якому б він не був присутній разом зі своїм сином Йосипом. А починав майбутній майстер великої ракетки свою футбольну кар’єру в ужгородській команді УРТТ (Ужгородське Робітниче Тілогартуюче Товариство — Авт.). До речі, це перше спортивне робітниче товариство на Закарпатті, котре було створено 9 березня 1921 року в місті над Ужем. При ньому працювало кілька секцій, але, зрозуміло, найпопулярнішою була футбольна. За короткий час гравці УРРТ здобули визнання і за межами Ужгорода — в дебютний же рік свого існування команда здобула звання першого чемпіона Підкарпатської Русі (Закарпатська область з 1944 року — Авт.) серед кращих угорських команд області. Тому не випадково батько Йосипа привів його саме в це товариство, коли сину не було ще й 13 років. Спочатку малий Йосип виступав за юнацьку команду, але не пройшло й чотирьох років, як він одягнув футболку “основи”. Та не судилося довго виступати за улюблений клуб. Угорські хортисти вдалися до грубих репресивних заходів проти робітничих клубів. Про ці протиправні факти дізнаємося з багатьох газетних матеріалів того часу та різних документів. Навесні 1942 року керівникам УРТТ ультимативно було запропоновано об’єднатися з угорським клубом УАК (Угорський атлетичний клуб — Авт.). У разі незгоди керівництву та членам товариства погрожували розправою. Та керівники товариства не пішли на повідку загарбників. Та, на жаль, долю і товариства, і всього спортивного робітничого руху у Підкарпатській Русі було вирішено.

... 5 травня цього ж року угорське королівське міністерство культури та освіти наказом №51 прийняло узурпаторське рішення про розформування першого закарпатського робітничого спортивного товариства. А ще через рік, 22 травня 1943 року, спортивний інвентар та інше нехитре майно товариства було конфісковано й розпродано на аукціоні. Це робітниче товариство відродилося відразу після визволення Закарпаття (1944 рік) від німецько-фашистських окупантів та угорських хортистів.

Уже навесні 1945 року спортивні функціонери області почали готувати команди з різних видів спорту на Першу післявоєнну спартакіаду в Київ. Особливо ретельно готувалася збірна команда з футболу. Був організований спеціальний турнір, котрий проходив у Берегові. І ось до історичної заявки увійшли кращі з кращих. Крім Й. Гагера з УРТТ із цієї команди в збірну області були також запрошені В. Бабич, Р. Бунчек, І. Фабіян (майбутній перший легіонер київського «Динамо» із Закарпаття — Авт.), В. Бандура, П. Полачек, І. Зельманович. До цих футболістів приєдналися гравці з

ужгородського СК “Русь” М. Кречко, В. Поп, брати Й. та І. Богдани, М. Михалина (перший змс СРСР з футболу на Закарпатті, екс-капітан ФК «Динамо» Київ у середині 50-х років минулого століття— В. Г.), Д. Товт (кращий бомбардир київського «Динамо» у 1950 році та ужгородського «Спартака» 1956–1957 рр. — В. Г.), В. Юхвід та Г. Лавер (один із перших легіонерів «Динамо», який нині проживає в обласному центрі — Авт.), із мукачівських команд “Динамо” та “Спартак” М. Урам, Ю. Грабчак, В. Гайлик, Ю. Фіалко, із берегівського СК “Верховина” Ю. Тренич, севлюського (нині Виноградів — Авт.) СК ”Партизан” Й. Біловарі (екс-гравець московського «Спартака» — В. Г. ), а також із солотвинського «Солекопа» О. Мейсарош. На жаль, до складу збірної не потрапив один із кращих гравців того часу Гейза Калочаї з Берегова, який свого часу був збірником Угорщини та головним тренером ФК «Гурнік» Зарже (Польща).

Виступ закарпатських футболістів був приголомшливим. Після 7 матчів різниця забитих і пропущених м’ячів у нашої збірної була 58:7. А зі збірної Волинської області закарпатці просто познущалися, забивши у ворота суперників 19 м’ячів. Волинянам не вдалося навіть провести гол-престижу. А найбільше голів, звісно, на свій рахунок записав Й. Гагер (7).

У 1945 році Й. Гагер у складі ужгородського “Спартака-УРСО” став переможцем першого післявоєнного чемпіонату області. Тоді в змаганнях взяло участь 9 команд. З них 4 змагалися у фінальній частині. Ужгородські спартаківці переграли берегівську “Верховину” — 3:1 (один м’яч у ворота суперників провів Й. Гагер), два матчі зіграли внічию (2:2) із сильними командами з обласного центру (СК “Русь”) та мукачівським “Динамо” (1:1). До речі, остання команда пізніше встановить своєрідний рекорд. Вона протягом 6 поспіль років буде чемпіоном Закарпаття з футболу (1946 –1951 рр.). Цей рекорд мукачівців буде побитий лише через півстоліття (2001–2006 рр.) футболістами свалявського «Авангарду».

Літописець закарпатського спорту В. Федака у своїй книзі «Закарпаття у спортивному вимірі» згадує: «У 1946 році він (Й. Гагер — Авт.) входив до складу хокейної команди ужгородського “Спартака”, яка брала участь у Вищій лізі чемпіонату СРСР». До речі, у її складі переважно грали футболісти З. Д’ьєрфі-мол. (виступав за ФК «Спартак» Ужгород та резервістів київського «Динамо» — Авт.), Г. Тесар (граючий тренер), В. Юхвід, І. Білак, Л. Ганзел, В. Музика, Е. Юст (у 1969 році Ернест Ервінович, як головний тренер львівських «Карпат», що грала тоді у 1-й лізі першості СРСР, виборов Кубок СРСР — Авт).

У 1946 році в Ужгороді відбувся цікавий і неординарний футбольний поєдинок між холостяками та жонатими. У складах команд у основному виступали спартаківці та динамівці. За жонатих грали такі відомі футболісти, як Дезидерій Товт, Микола Геді, Іван Фабіян, а за холостяків — Карло Олаг, Михайло Михалина, Йосип Гагер, Володимир Юхвід та інші. Цей матч завершився з рахунком 3:2 на користь безвусих холостяків.

Й. ГАГЕР БУВ ЧУДОВИМ ФУТБОЛІСТОМ, АЛЕ СТАВ НЕПЕРЕВЕРШЕНИМ ТЕНІСИСТОМ

Київський журналіст Георгій Карцев про нашого земляка писав так: «Різнобічний спортивний талант Гагера яскраво розкрився у післявоєнні роки, коли він з тенісу домігся чудових результатів. Високий, стрункий, завжди ввічливий і незворушний, Гагер був зразком джентльменського ставлення до суперників. А його техніка й тактика, манера ведення гри викликали загальне захоплення. Часто глядачі приходили саме на Гагера”.

Й. Гагер був універсальним спортсменом. Він здорово грав практично в усі командні види спорту, що були доступні дітям. І все ж перед Йосипом постало гамлетівське питання: «Футбол чи теніс?». І все таки переміг не контактний вид спорту, а великий теніс. І цей вид спорту приніс закарпатцю визнання не тільки в Союзі, але й за кордоном. Тільки один вислів славнозвісного М. Озерова: «Хто не бачив гри Гагера, той не бачив тенісу” чого вартий. Словом, тут, як кажуть, коментарі зайві. А якщо брати до уваги, що ці слова належать п’ятиразовому чемпіону СРСР із великого тенісу та народному артистові Росії М. Озерову, який свого часу знімався у таких фільмах, як «Опасные повороты» (1961 р.), «Хоккеисты» (1965), «Ход белой королевы» (1972), «Одинадцать надежд» (1975), «Всё решает мгновение» (1979), «Баллада о спорте» (1980 рр.). Микола Миколайович із ужгородцем Й. Гагером був не лише знайомим, але й грав із ним у парі. Про це свідчить і його фотографія, подарована Й. Гагеру, на якій він на звороті написав: «Дорогому другу, сопернику, партнёру Йосифу Гагеру на добрую память и с найлучшими пожеланиями. Ужгород. Люблящий и благодарный Н. Озеров. 22 июня 1983 г.».

Журналіст із Києва, мс СРСР з тенісу Г. Карцев залюбки щороку приїжджав на Закарпаття, зокрема, в Ужгород, де щорічно проводиться «Меморіал Гагера і Мозера», звичайно, з тенісу. Хоча б паралельно можна проводити і з футболу, навіть хокею. А ось майже 15 років тому, коли “Меморіал...” був присвячений 75-річчю від дня народження чудового майстра великої ракетки Й. Гагера, перетворився у справжній тенісний фестиваль. Ужгородські корти “Спартака”, ”Авангарду” та “Юності” приймали не тільки юнаків та дівчат, а й ветеранів спорту, які або грали в одні роки з Гагером, або ще ”молоді ветерани”, які тільки чули чи читали про видатного спортсмена.

Я не випадково продовжив розповідь про Й. Гагера не як футболіста, а тенісиста, бо Малому Йосипу не було й шести років, коли він вперше взяв у руки ракетку для гри у великий теніс. Батько його привів до учителя фізичного виховання Ужгородської гімназії Карла Саса, який паралельно працював на громадських засадах і тренером із цього виду спорту, який у той час був досить популярним. Уже після кількох тренувань Карло Карлович зрозумів, що хлопчина має чудові перспективи стати у майбутньому класним спортсменом. Про це він і розповів згодом батькові Йосипа. «Ваш син, шановний Йосипе Йосиповичу, все має для того, щоб стати хорошим тенісистом. Він наполегливий і всі мої підказки ловить, як кажуть на лету. Дуже приємно констатувати і той факт, що він на відміну від інших ще не пропустив без поважних причин жодне тренування. Він наполегливий і старанний, дисциплінований і талановитий учень. З ним мені легко працювати. З нього можна «зліпити» хорошого спортсмена». Та малий Йосип встигав усюди: він відвідував тренування з футболу, не був проти пограти у волейбол та баскетбол (Бог його наділив ростом — майже під 2 метри), «накачати» мускули, але й не відкладав, як мовиться, на завтра і навчання.

Звичайно, майстерність і досвід приходить не лише на тренуваннях, а в основному у грі з іншими тенісистами, участі у різних турнірах, першостях тощо. Першу інформацію, де ми зустрічаємо прізвище Гагера, як тенісиста зустрічаємо у листопадовому (1943 рік) номері угорської газети ”Теніс”, де була вміщена замітка із знімком, а також текст: «Нікому невідомий тенісист із Підкарпатської Русі (у той період наш край входив до складу Угорщини — Авт.) Й. Гагер зайняв перше місце в парному розряді на молодіжній першості країни».

Через два роки, уже після війни, в Ужгороді пройшов турнір із тенісу, де Йосип серед своїх ровесників виборов золоту медаль. Це було у квітні 1945 року, а через два місяці відбулися перші обласні змагання з тенісу, де ужгородець теж став абсолютним чемпіоном. Ці два успіхи на першість Ужгорода та області стали для нього своєрідним трампліном для подальших феноменальних спортивних звершень.

Чи не вперше на республіканську арену ужгородець вийшов у 1946 році. У лютому відбулась першість УРСР з тенісу у закритих приміщеннях. До Києва запросили і кращих спортсменів Закарпаття, зокрема Йосипа Гагера, Елеміра Ковача та Єлизавету Баркас. До цих пір закарпатці ніколи не грали у закритих приміщеннях і на високі результати ніхто не розраховував. Та не так сталося, як гадалося. Є. Баркас завоювала золото в одиночному розряді, а разом із Й. Гагером — у змішаному парному розряді. Крім того, Баркас у парі з відомою українською тенісисткою з Києва З. Булкіною стали срібними призерками у парному жіночому розряді. Й. Гагер здобув ще дві срібні нагороди, зокрема в одиночному та у парному чоловічому розрядах з Елеміром Ковачем. Крім того, Е. Ковач став срібним призером у міксті з харків’янкою Т. Вошиніною.

У червні цього ж року Й. Гагер разом із Є. Баркас на чемпіонаті УРСР знову завоювали чемпіонський титул у змішаному парному розряді, а в одиночному — друге місце.

У Кубку УРСР збірна Закарпаття (Й. Гагер, Е. Ковач та Ф. Пап) фінішувала другою.

У 1947 р. Й. Гагер повністю залишає футбол і предметно займається тенісом. А попереду у нього більше 20 років активної гри.

Свій перший чемпіонський титул в УРСР Йосип Гагер завоював у 1951 р. в парі з видатною тенісисткою тих часів О. Калмиковою, а у наступному сезоні став чемпіоном України в одиночці, повторивши це досягнення ще двічі (1954 та 1956 рр.).

Не раз перемагав він і в парних змаганнях граючи з Т. Негером, Е. Ковачем, М. Мозером із Мукачева (брат останнього Іван — відомий футболіст, дворазовий чемпіон СРСР у складі московського “Спартака” та володар Кубка СРСР у 1958 році, член збірної олімпійської команди СРСР — Авт.), В. Кузьменко.

На чемпіонаті СРСР-52 закарпатець виборов друге місце.

У 1954 році Й. Гагер став фіналістом першості колишнього Союзу в одиночному розряді і програв у фіналі тільки змс СРСР, багаторазовому абсолютному чемпіону країни С. Андреєву.

Крім того, з 1953 по 1956 pp. ужгородець чотири рази був включений до десятки кращих тенісистів країни. На чемпіонатах УРСР також тричі (1953, 1954, 1956 рр.) ставав переможцем, а у 1956, 1957, 1958 рр. — срібним призером.

Й. Гагер у парі із мс СРСР С. Фрідляндом із Києва тричі виборювали бронзові нагороди на чемпіонаті СРСР (1951 — 1953 рр.).

Й. Гагер був щонайменше 10 разів переможцем різних змагань, що організовувалися по лінії Укрраді та Центральній раді ДСТ УРСР та СРСР. За високі показники та перемоги над п’ятьма майстрами спорту СРСР у чемпіонатах країни у 1952 році Й. Гагеру було присвоєно звання майстра спорту СРСР. Таким чином, він став першим закарпатцем, кому було присвоєно це почесне звання, правда, з тенісу. А цього ж року першим мс СРСР з футболу став екс–капітан київського «Динамо» М. М. Михалина (змс СРСР, 1955 р.), який у березні цього ж року теж відзначав би своє 90-річчя від дня народження.

На Першій спартакіаді народів СРСР М. Мозер із Й. Гагером були бронзовими призерами у чоловічому парному розряді. Понад 10 років закарпатці входили до збірних команд УРСР та СРСР.

Йосип Гагер після завершення своєї кар’єри, майже чверть віку пропрацював старшим тренером із тенісу в облраді ФСТ «Спартак». Його учні теж стали відомими спортсменами, які свого часу виборювали золоті, срібні та бронзові нагороди на багатьох престижних всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних змаганнях. Що варті лише такі імена, як брати Крочки, Степан Сербайло, Юрій Ленарт, Юрій Колб, Степан Негер…

Н Яким же він був гравцем і людиною? Суха статистика навряд чи відповість на ці питання. Та близькі люди, друзі, суперники і партнери у спорті допоможуть створити портрет Й. Гагера, який заслужив почесне місце в залі слави українського тенісу.

ЗІНОВИЙ ДОМБРОВСЬКИЙ, ЗТ УРСР (ЛЬВІВ): «ВІН НІКОЛИ НЕ ВСТУПАВ У ДИСКУСІЇ»

— Я познайомився з Гагером в 1948 році, коли сам почав грати в теніс. Жодного разу не довелося мені побачити, почути, щоб Йосип вступав у суперечки на корті. Навіть коли суддя помилявся, не дозволяв собі піднімати голос на суддю чи суперника. Навіть програвши, дякував

супернику за гру, щиро вітав глядачів. Уболівальників на його іграх завжди було багато. Особливо любили його жінки, та й він їх обожнював.

Виходив на корт завжди відпрасований, волосинка до волосинки були акуратно причесані. Ніхто ніколи не бачив його на корті в шортах — тільки в білих штанях. Високий зріст — 190 сантиметрів, елегантний. Надзвичайно вихований, стриманий, дружелюбний. Був гумористом, на всяк випадок у нього завжди був припасений хороший анекдот. А вже яким він був майстром! Незвичайно сильний в тактиці. У ті часи не було таких, як сьогодні, ракеток розрахованих на більшу швидкість. Але Гагер вмів тонко розіграти кожен м'яч. Особливо вдавалися йому укорочені удари. Після подачі любив виходити до сітки. Грав у сучасний теніс. Мав оригінальну фірмову закручену подачу, яку важко було прийняти супернику. З ним складно було грати. При високому зрості часто успішно користувався ударом сходу. Володів унікальним почуттям корта. Не любив бігати, але чомусь завжди опинявся в потрібному місці у потрібний момент. Іноді здавалося, що суперник ще не визначився, куди направити м'яч, а Гагер вже знав куди він полетить. Словом, як кажуть футболісти, добре бачив поле. Я з ним одного разу грав фінал чемпіонату України в Києві у Палаці фізкультури. Починалася наша зустріч в три години ночі. Йосип Гагер вийшов на корт сонним, і мені вдалося з ним впоратися. Ми багато грали у складі збірної команди Укрради ДСТ «Спартака», так що часто спілкувалися. Знав за ним грішок: любив випити чарочку перед грою. Але саме чарочку — і тільки горілки. Говорив, що це допомагає йому впевненіше триматися на корті. Після гри, як правило, виграв він чи програв, але дівчата та жінки всі квіти несли йому. Пам'ятаю, як в 1974 році на зональних змаганнях у Києві Гагер програв у фіналі Анісімову. Але все одно всі букети дісталися йому, а Анісімову — один маленький. Негарно ж переможця залишити зовсім без квітів. Гагер чудово вів себе на корті. Як хотілося б, щоб нинішні тенісисти вміли так триматися: не кидались би ракетками, не сперечалися б з суддями, а, програвши, вели себе гідно й достойно, словом, по-джентльменськи.

Ю. ЛЕНАРТ, МС СРСР УЖГОРОД: «НАРОДЖЕНИЙ ДЛЯ ТЕНІСУ»

— Мені було років 12-13 років, коли я почав тренуватися у Йосипа Йосиповича. Але він ще продовжував грати, мені навіть пощастило брати участь з ним в одних і тих же змаганнях. І я пам'ятаю це непередаване враження від його гри — він умів передбачати розвиток поєдинку на корті і завжди був на два кроки попереду. А його пластичність — чи не у ній крилося загальне обожнювання уболівальників, особливо жінок? Привабливий, з тонким почуттям гумору, він ні в якій ситуації не губився. Коли йшов по Ужгороду, ледве встигав розкланюватися зі своїми шанувальниками. Що казати, і ми його обожнювали. Як правило, на тренуваннях він не виходив на майданчик, а стояв збоку й щось занотовував собі у блокнот. Скаже в двох словах, що і як робити, і завжди — у точку. Він не опускався до рівня спаринг-партнера. Грав із нами раз в місяць, і це було для нас свято. Але як він при цьому розумів кожного свого учня! Його слова завжди були вагомими. У житті він був милою, товариською людиною. Захоплювався картами. Він у всьому був для тенісу. Хоча, як справжній талант, в чомусь був і гультяєм. Адже у них, обдарованих, свої примхи.

Гагер народився в 1924 році, закінчив ужгородську гімназію ще при угорцях. Тоді і захопився спортом: футболом, хокеєм та тенісом. І прожив у ньому до кінця своїх днів, причому сам активно виступав три десятиліття, а ще стільки ж літ готував юну зміну.

В. ТИТОВА (КУЗЬМЕНКО): «ДИВОВИЖНИЙ ПАРТНЕР»

— Я багато грала в міксті. У мене були різні партери, але, мабуть, самий дивний серед них — Йосип Гагер. Ми його називали пан Гагер — за його надзвичайну елегантність, шляхетність. Він завжди грав в довгих штанях, які йому дуже йшли (хоча злі язики подейкували, ніби він соромився своїх худих ніг). У нього був свій імідж. Постійно носив темні окуляри. Вони йому аж ніяк не заважали розгледіти гарненьких дівчат на трибунах. А в свята ніколи не грав, вважав це гріхом. У будинку у них панував порядок, дотримувалися певного ритуалу. Суп подавався на стіл тільки в супниці. Для нас, вихованих по-пролетарськи, це здавалося чимось із книжкового життя. Мав свої причуди. Серед них — пристрасть до анекдотів, які він акуратно записував у спеціальний зошит і нумерував. Причому пам'ятав все і перш, ніж почати розповідати, хитро посміхався. Витонченим і елегантним Гагер запам'ятався і на корті. Вирізнявся незвичайною технікою. Його дробшоти були дивовижними, з таким обертанням, що, приземлившись, м'яч повертався назад до нього. Це викликало подив у суперників і захоплення глядачів. Я страшенно пишалася тим, що грала разом із паном Йосипом Гагером і не раз.

Як справжній джентльмен, він намагався взяти на себе основний удар суперників. Його ставлення до жінок було лицарським і в житті, і в спорті. Це був справжній лицар не лише на тенісному корті, але й у повсякденному житті.

ІРИНА ГАГЕР, ДРУЖИНА: «ЯК ТАКОГО НЕ ЛЮБИТИ»

— Ми стали подружжям в досить зрілому віці. Я знала, що Йосип користується величезною популярністю у жінок. Завжди елегантний, уважний, чудовий спортсмен, він полонив серця. Я теж була спортсменкою, гандболісткою. Та після того, як травмувала коліно, спочатку просто для себе грала теніс. Ось тоді-то ми й стали часто зустрічатися на кортах. Йосип давав поради, грав у парі зі мною, а інколи навіть грали один проти одного. До речі, один раз ми навіть з ним виграли мікст на міських змаганнях. Після них він мене провів до самого батьківського порогу. Потроху й до весілля дійшло. З ним ми під руку пішли у «Будинок одруження»

Наш дім був відкритий для гостей. Кого тільки ми не приймали. У нас побували, напевно, всі найвідоміші тенісисти 50-60-х років. Адже в Ужгороді часто проводилися змагання різного рівня. І до нас любили приходити гості. Коли народилися доньки, я відійшла від спорту. Але чоловік жив ним, значить, і вся сім'я жила в світі спорту. Дівчатка теж захоплювалися різними видами, хоча професійними спортсменками і не стали. Мені здається, перед ними завжди стояв авторитет батька, і вони боялися, що не зможуть добитися таких же успіхів. Давно вже нема Йосипа. До мене часто звертаються з проханням показати старі фотографії, вирізки з газет і журналів тих років, коли Йосип грав. Я все збирала, вклеювала в альбоми.

Пані Ірина розклала на столі альбоми. Це були не просто сімейні альбоми — це був фотолітопис закарпатського тенісу повоєнних років.

КРІСТІНА ГАГЕР, ДОНЬКА: «ТАК, МИ НИМ ГОРДИЛИСЯ»

— Тато нас дуже любив, але ніколи не змушував робити те, що нам не подобалося. Заохочував наші заняття спортом, але силоміць не примушував ним займатися. Пам'ятаю, спочатку займалася гімнастикою, але швидко переросла ровесниць. Після цього захоплювалася плаванням. У мене добре виходило. Тренер говорив, що це гени даються взнаки. Але коли дійшло до необхідності по-справжньому працювати, мені не захотілося тренуватися на новому рівні, або як кажуть, на результат. Адже в спорті він приходить тільки через працю, через подолання багатьох проблем, а головне потрібно працювати, як мовиться» через «не можу». Це неправда, що успіху можна домогтися граючись. Видима легкість, з якою тато добивався високих результатів — це теж результат невтомної праці над собою. Не одне відро власного поту він зібрав на кортах. Просто він ніколи нічого не робив напоказ. І коли побачив, що я починаю втрачати інтерес до плавання, запитав: «Ти не можеш або не хочеш?». Чесно зізналася, що не хочу працювати, мені подобається просто плавати. І він мене зрозумів. Поки батько грав, у нього залишалося мало часу на нас. Але коли став тренером, то став більше уваги приділяти нам. Хоча вихованням в тому сенсі, як це розуміє більшість, не займався. Ми просто обожнювали батька і у всьому хотіли бути схожими на нього. Ми ним пишалися. У нього було щось від дівчат: бути завжди чепурним і гарно виглядати. На нього перехожі задивлялися, особливо жінки та дівчата. Він був дуже популярним ужгородців. З ним вулицею міста, особливо у центрі, важко було спокійно пройтися. Кожен другий –третій перехожий його впізнавав і простягав йому свою долоню. Знаю, що цим батько дуже пишався і цінував. Коли сталося нещастя, він зламав ногу, і кістка неправильно зрослася, він почав здавати. Думаю, що для нього стало страшною трагедією ходити з палицею по тих вулицях, де він свого часу крокував героєм, а тепер бачив в очах шанувальників не захоплення, а співчуття. Це вкоротило йому, на превеликий жаль, життя, яке він любив, як і нас із мамою».

Не стало найавторитетнішого спортсмена і тренера, чудового батька і милого чоловіка, турботливого дідуся Й. Й. Гагера 16 квітня 1989 року.

У честь великого спортсмена і чудового тренера Й. Й. Гагера в області проводиться традиційний Меморіал пам’яті двох великих тенісистів області Гагера–Мозера.

Організатором першого всесоюзного Меморіалу пам’яті Й. Гагера, який відбувся 20–23 липня 1989 року на кортах стадіону «Спартак», стала Ужгородська спортрада ВДФСТ профспілок. У турнірі взяли участь хлопчики й дівчата трьох вікових категорій (1975–1976, 1977–1978 та 1979 рр. н. і молодші).

Учасники з’їхалися зі США та Угорщини, Росії та регіонів України і, звичайно, з районів та міст Закарпаття. На цьогорічний відкритий турнір з тенісу серед ветеранів та школярів, присвячений пам’яті першому мс СРСР на Закарпатті Й. Й. Гагеру, який у ці літні дні відзначав би 90-річчя від дня народження, а також 120-річчю тенісу на Срібній Землі, організатори запланували провести 25–29 вересня на ужгородських кортах змагання з тенісу. Розуміючи нинішню надскладну ситуацію в Україні, плекаємо надію, що вони пройдуть організовано й при аншлазі. Тим паче, що цим турніром безпосередньо опікується і мс СРСР із тенісу, колишній великий друг Й. Гагера, а нині президент ФК «Говерла» Ужгород І. Ю. Шуфрич.

Василь Гаджега, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття.


На фото:

Два метри вітчизняного тенісу — чемпіони та призери СРСР та УРСР ужгородець Й. Гагер (справа) та мукачівець М. Мозер.

Весільне фото Гагерів. Є гарна закарпатська співанка: «Ми такі паровані, ми такі паровані, як горнятка мальовані…».

Імідж Гагера: завжди грати у білих вибігльованих штанях.