Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ!

Історія порятунку 12-річного Тараса Семенюка з Дубно, що на Рівненщині, вразила чи не всю країну й об’єднала багатьох небайдужих до чужого горя людей. Біда сталася з Тарасом наприкінці минулого року. Хлопець виліз на вагон вантажного потягу, щоб зробити селфі, й наблизився до високовольтної контактної мережі. Підлітка вдарило струмом, одяг загорівся й він упав на землю між вагонами. У вкрай тяжкому стані обгорілого хлопчика відвезли до місцевої лікарні, потім перевели до опікового центру в Рівне. Так почалася боротьба за життя дитини. Медики визначили, що в Тараса 90% опіків тіла. Надію на порятунок й одужання дала відома клініка в Бостоні в США та лікар Геннадій Фузайлов (саме він свого часу врятував Настю Овчар, як і інших 69 дітей з України). Безкоштовно. І навіть частину за переліт, який обходився в 80 тисяч доларів, теж він оплатив.

В Україні оголосили збір коштів та почали підготовку відповідних документів. А вже за два тижні Тарас разом із мамою спеціальним бортом полетів до Америки. Серед добродійників, які доклали титанічних зусиль для порятунку дитини, й ті, хто називають себе ротарійцями.

Був пізній вечір, коли пролунав дзвінок від колеги-ротарійця Юрія Мельничука (Ротарі Клуб Київ-Сінерджи) з проханням про допомогу 12-річному Тарасику, - пригадує Тамара Недобор, членкиня Ротарі Клубу Київ-Софія. – А я в дорозі, чоловік у лікарні, вдома хвора мама й дитина, але одразу включаюся в процес. Розумію, що в Україні шансів врятувати постраждалого хлопця практично немає. Ми з Марією Іоновою, народною депутаткою, були постійно на зв’язку, координували дії. Треба було оперативно знайти борт на Бостон, допомогти з оформленням перекладів паперів для віз Тарасові та його мамі, нотаріально завірені доручення та листи від української лікарні з висновками до бостонської клініки тощо.

Далі підключилася Ольга Новицька з Ротарі Клубу Рівне. Навряд чи вдалося тоді хоч трохи поспати Ользі та її помічникам, але наступного дня всі документи були готові. Незважаючи на різні перипетії, така самовіддача, чітка координація та порозуміння між усіма учасниками процесу сприяли потрібному результату. Адже постало й питання отримання дозволу аеропорту, щоб спеціальна бригада з іншої країни зі своїм обладнанням могла безперешкодно потрапити на борт літака, оформлення виписки з лікарні міжнародного зразка.

І ось 18 операцій вже позаду. Тараса Семенюка перевели з реанімації й він може обходитися без спецкапсули. Мама Оксана радісно повідомила, що син розплющив очі. Жінка не втомлюється дякувати благодійникам, каже, постійно молиться за здоров’я усіх, хто допоміг її синочку повернутися до життя.

За пару тижнів хлопчика переведуть на стаціонарне лікування. Треба буде щодня приходити в клініку на процедури. Тож українські ротарійці якраз у пошуку житла для родини Семенюків неподалік від лікарні на місяць-півтора, й шукають можливості фінансово їх підтримати, адже кожен день перебування в Сполучених Штатах потребує великих коштів. Багато в чому зголосилися допомагати ротарійці Бостона. Сила Ротарі якраз в єдності!

Принцип Ротарі – глобальне вирішення проблем, але отак бодай   ще одне врятоване життя дає надію на порятунок цілого світу, - переконана ротарійка Тамара Недобор.

Хто такі ротарійці?

Ротарі Інтернешнл – одна з найпотужніших міжнародних організацій, яка об’єднує понад 1,4 мільйонів лідерів бізнесу та представників професійної еліти на всіх континентах, у більш ніж 200 країнах.   Служіння суспільству вище особистих інтересів – таке духовне кредо кожного ротарійця. І це не просто високі слова. Діяльність Ротарі спрямована, зокрема, на подолання таких ганебних явищ   на планеті Земля, як бідність, хвороби, голод, неписьменність, забруднення навколишнього середовища та багато інших.

Історія Ротарі почалася з того, що в Чикаго в 1905 році зібралося четверо небайдужих чоловіків – гірничний інженер, продавець вугілля, кравець та адвокат. Саме юрист Пол Гарріс став ідеологічним натхненником організації. Його ідея полягала в прагненні розвивати дух дружби та солідарності в світі бізнесу великих міст. Незабаром до цієї четвірки доєдналися нові члени, які стали по черзі збиратися за місцем роботи того чи іншого ротарійця, звідки й виникла ідея обертання та знак колеса. Згодом, крім спілкування, в бізнесменів з’явилося бажання служити громаді та проводити гуманітарні акції.

Так, першими проєктами, які реалізували понад сто років тому ротарійці, стали купівля коня для місцевого священика та встановлення громадської вбиральні біля мерії Чикаго.

Згодом Ротарі Клуби стали з’являтися в інших містах США, а з 1912-го вони виникають за межами країни – в Дубліні, Вінніпегу та Лондоні. Тоді ж заснували Міжнародну Асоціацію Ротарі Клубів, яка згодом отримала сучасну назву Ротарі Інтернешнл. З того часу ротарійський рух розвивався й зміцнювався в усьому світі. На сьогодні існує понад 35 тисяч Клубів, які разом налічують більше ніж 1 млн 400 тисяч людей доброї волі, відомих як ротарійці.

Саме Клуби і є основою Ротарі Інтернешнл. Кожен Клуб – це самостійна громадська організація, що діє з чинним законодавством своєї країни. В Ротарі всі керівні посади виборні, жодну з посад, від президента Клубу до губернатора Дистрикту, й навіть президента Ротарі Інтернешнл, ротарієць не може обіймати більше одного року. Ротарійський рік починається 1 липня й завершується 30 червня наступного року.

В Україні Ротарі Клубів – 62. Разом із Білоруссю, де діє чотири клуби, наші країни в адміністративній структурі Ротарі Інтернешнл поєднані в один Дистрикт 2232. А це загалом понад 1100 ротарійців. Володимир Бондаренко, який нині стоїть на чолі Дистрикту 2232, вважає дуже символічним, що його День народження припадає на початок нового ротарійського року. Володимир – людина з великим життєвим досвідом, успішний бізнесмен і один зі «старожилів» ротарійського руху в Україні. Саме він став ініціатором заснування Ротарі Клубу Івано-Франківськ у 1994 році. Чартерну грамоту Клуб отримав в 1995 році й успішно функціонує донині, втілює в життя багато важливих проєктів та програм. Особливо пишається Володимир Бондаренко тим, що завдяки івано-франківським ротарійцям в місцевому перинатальному центрі з’явився перший лапараскоп. Цей глобал-грант був на суму майже мільйон гривень.

Програми Ротарі настільки різноманітні, що їх важко класифікувати чи поділити за якимось певними категоріями. Крім того, розрізняють програми Фонду Ротарі, зокрема, освітні, гуманітарні, професійні. Найбільший, найвизначніший та найвідоміший глобальний проєкт, з яким передусім і асоціюють Ротарі – «Стоп Поліо». У 1985 році Ротарі кинула серйозний виклик найнебезпечнішій хворобі людства – поліомієліту, а в 1988 році утворила Глобальну ініціативу боротьби з поліо, яка сьогодні включає Всесвітню організацію охорони здоров’я, Центри США з контролю та профілактики захворювань, Дитячий Фонд ЮНІСЕФ і Фонд Білла та Мелінди Гейтсів. Це – ключова глобальна кампанія ротарійців. За останні 20 років кількість випадків захворювань вдалося знизити на 99,99 відсотка!

Члени Ротарі внесли 1,9 мільярда доларів та незліченну кількість волонтерських годин, щоб захистити понад 2,5 мільярда юних життів у 122 країнах від цієї паралізуючої хвороби. І ротарійці на цьому не зупиняються. Принаймні, в Україні ще є над чим працювати – поліомієліт дає про себе знати.

До речі, як не згадати й те, що саме завдяки особистим пожертвуванням ротарійців у 1945 році було проведено установчу конференцію ООН, куди були запрошені півсотні міністрів з різних країн. Тепер Ротарі єдина з громадських організацій – член Організації Об’єднаний Націй, з правом голосу.

Незважаючи на таку славну, більш ніж столітню історію (23 лютого цього року Ротарі виповнюється 117 років), на велику кількість різноманітних проєктів планетарного масштабу, що реалізуються, зокрема, і в нас, в Україні, чому ми так мало знаємо про Ротарі?

Ще в 2006 році, коли слово «Ротарі» в Україні говорили, так би мовити, пошепки, ротарійка і на той час видавчиня україно-англомовного журналу «Terra Ukrainiana» Тамара Недобор (тоді членкиня РК Київ-Центр) ініціювала та організувала першу ротарійську прес-конференцію в Києві, щоб зробити Ротарі публічним.

Так, добрі справи ротарійці роблять не заради піару, не для того, аби заробити якісь політичні дивіденди, а за покликом серця. Бо є такі поняття, як соціальна відповідальність та служіння понад себе. Однак, про проєкти Ротарі й ротарійців варто розповідати. Це приклад для наслідування, це можливість залучати до вирішення нагальних проблем місцеві громади, державні органи, громадські організації, меценатів та усіх небайдужих.

З мітлами й лопатами та благими намірами

Сад Ротарі в самісінькому центрі української столиці почався з ідеї «Давайте посадимо дерево». Христина Фамова, членкиня Ротарі Клубу Київ-Столиця згадала про занедбаний сквер біля історичного центру Києва, на вулиці Прорізній, що тільки оговтувався від спроби якихось рестораторів вкотре там встановити так звану «наливайку».

Коли Христина Фамова отримала всі погодження з міською владою і ротарійці приїхали на місце, щоб почати підготовчі роботи з реконструкції скверу, їх зустріла вороже налаштована група осіб. «Представники місцевого самоврядування» – так вони представилися й рішуче вимагали полишити їхню територію. Згодом з’ясувалося, що мешканці вулиці Прорізної, вже навчені гірким досвідом, адже пару років тому під їхніми вікнами невідомі підприємці на місці багаторічних дерев вирили величезний котлован під забудову, запідозрили в чомусь подібному й ротарійців. Зважаючи, яких зусиль і грошей коштувало місцевим мешканцям тоді відвоювати це саме місце у впливових забудовників, їх можна було зрозуміти. Та й чи знали ті люди, хто такі ротарійці?.. Кожного з мітлою та лопатою вони сприймали підозріло.

Всі роботи з облаштування парку довелося на деякий час згорнути, шукали порозуміння. Налагодити контакт вдалося завдяки журналістам, теж ротарійцям. Так, у газеті «Україна молода» вийшла публікація про досвід боротьби та перемог місцевого самоврядування киян. Водночас доброчинці узгодили з жителями Прорізної та дещо удосконалили певні елементи в реконструкції скверу. Зауваження щодо сортів дерев та розміру лавочок, до речі, виявилися цілком слушними.

Відтак Сад Ротарі став масштабним проєктом, який об’єднав ротарійців та Ротарі Клуби з усієї України, і навіть з Великої Британії. Тепер у київському сквері, що на Прорізній, радують жителів і гостей столиці сучасно облаштовані доріжки, висаджені кущі й дерева, встановлені ротарійські лавки. Попереду ще кілька етапів розвитку Саду Ротарі. А що місцеві? Тішаться, навіть прислали лист-подяку на адресу Ротарі Клубу Київ-Столиця.

Ніколи не здаватися!

1998 рік. В Україні дефіцит інсуліну. Коли закордонні друзі запитали в полтавських ротарійців, чим вони можуть допомогти в реалізації програм дитячого здоров’я, Микола Гриценко, лікар-хірург міської дитячої лікарні, член Ротарі Клубу Полтава без вагань назвав найактуальнішою саме проблему інсуліну, якого так потребували діти, хворі на цукровий діабет.

Полтавський Клуб підготував усі статистичні дані й обгрунтування важливості для Полтави цього проєкту й передав Клубам-спонсорам з міст Нюртинген (Німеччина) та Інгвіллер (Франція). Вони, зібравши кошти, зробили свій внесок на половину потрібної суми, далі передали проєкт на дофінансування в Ротарі Інтернешнл. Проєкт було підтримано на загальну суму 30 тисяч доларів.

У квітні 1999 року група полтавських ротарійців на запрошення закордонних друзів поїхала до Франції. Французький Ротарі Клуб організував передачу полтавчанам прямо з виробництва першої партії інсуліну. Як це було важливо! Ба більше, інсулін на той час Полтава отримала тільки завдяки Ротарі!

Долаючи кордони, полтавські ротарійці особисто привезли цей вантаж у міську дитячу клінічну лікарню, де на обліку перебувають хворі діти. В подальшому інсулін надходив з Франції раз на рік вже прямо в медзаклад. Його передача відбувалася завжди однаково: в присутності членів Ротарі Клубу, лікарів та батьків дітей, хворих на цукровий діабет. Згідно зі списком батьки отримували під власноручний підпис потрібні дози. Батьківській вдячності не було меж. Усі документи, а також відеозаписи процесу передачі, полтавські ротарійці передавали Клубам-партнерам як звітність про виконання програми. Проєкт тривав 4 роки. Й так закладався авторитет Ротарі в Полтаві.

Сьогодні ротарійці втілюють в Україні дуже багато соціально важливих, масштабних програм, пов’язаних майже з усіма сферами нашого життя: медициною, освітою, екологією…   «Дамо дітям надію на життя», «Відкрий своє серце дітям», «Збережемо життя кожної жінки для її родини», «Посмішка України», «Захисти медика», «Ділюся дорогою», «Озеленення України», «Помічники Святого Миколая».

Mine Free Ukraine – це величезний проєкт з розмінування, який планують реалізувати ротарійці в рамках розбудови миру в нашій країні.

Цей надважливий проєкт з очищення прифронтових українських територій від мін, ініційований швейцарським українцем, ротарійцем Дірком Люстігом, нині знаходить підтримку в усьому світі, - зазначає губернатор Дистрикту 2232 Володимир Бондаренко. -   Підтримав нас і нинішній Президент Ротарі Інтернешнл Шехар Мехта. Адже миробудування – один з основоположних принципів Ротарі.

Віримо, що нашу землю вдасться звільнити від смертоносного металу й вона отримає новий шанс на життя. Ротарійці - не здаються! Вони побороли одну з найстрашніших хвороб людства, переможуть і цього разу.

Як часто ми цитуємо вислів Вінстона Черчилля про те, що ніколи не можна здаватися?.. А чи знаєте ви, що один із найбільших та найвидатніших політиків ХХ століття теж був ротарійцем! Як і багато інших всесвітньо відомих особистостей.

До речі, Олександр Абраменко, олімпійський чемпіон-2018, який виборов першу для України олімпійську медаль у цьогорічному Пекіні – почесний член Ротарі Клубу «Київ».

Ротарі об’єднує найкращих!

Леся ДЖАДАН