Зазвичай у нас пишуть про 50-, 60-, 70-річних ювілярів... А якщо людина вже у 40 зробила і досягла чимало? Як Іван Зимомря — порівняно молодий літературознавець, перекладач, германіст, доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України.

Знайомий з ним ще з його дитячих літ. Тішуся з того, що особисто знав його бабусю Гафію Зимомрю, з уст якої, до речі, записано і вийшло три книги коломийок в упорядкуванні Миколи Зимомрі. Нелегку судьбу Гафії Зимомрі я описав у нарисі «Журавка під ясенами». Про життєві й творчі поривання цієї дивовижної жінки-мучениці навіть міститься стаття на сторінках другого тому «Української музичної енциклопедії».

Її внуки гордо і велично несуть над світом прапор славетного роду, великого роду, яким пишається не лише верховинська сторона, а й уся Срібна Земля. Є серед них педагоги, митці, науковці, літератори, медики, чиновники високого рангу…

Хоч народився Іван Зимомря 19 липня 1980 року в місті над Ужем,   але в його пам’яті завжди живе хатинка його предків у Голятині. Тут він гостював на канікулах, вечорами слухав бабусині співанки, розповіді про тяжке життя предків, зачаровувався народною піснею... Можливо, й це послугувало тому, що він пішов стежкою свого батька і пов’язав свою долю з його величністю Словом.

Закінчив Ужгородську ЗОШ № 1 ім. Тараса Шевченка.

Згодом Іванові випало вчитися також у ліцеї імені Адама Міцкевича у містечку Слупськ, що в Польщі, де в ті роки працював Микола Зимомря. Звідси — знання польської мови, якою пише статті, а також перекладає з польської. Так, наприклад, він переклав у творчій співпраці з батьком відомий твір «Встаньте, ходімо» Папи Римського Івана Павла ІІ. А твори польського письменника Ришарда Уліцького вперше дійшли до українського читача саме в перекладах Івана Зимомрі.

2001 року він закінчив Ужгородський національний університет, отримавши вищу освіту за спеціальністю «Німецька мова та світова література» (диплом із відзнакою) та здобув кваліфікацію магістра лінгвістики, викладача.

Захист кандидатської дисертації на тему «Проза Емми Андієвської: Психологічний дискурс» припав на 2004 рік. Андієвська 1931 року народилася на Донеччині, а творить усе свідоме життя за межами України — у США та передусім у Німеччині.

2007 року Іван Зимомря вступив у докторантуру при Тернопільському національному педагогічному університеті ім. Володимира Гнатюка. Упродовж навчання був стипендіатом фундацій імені Юзефа Мяновського, Яґеллонського університету в Кракові (Польща), а також Берлінського вільного університету (Німеччина). Під науковим консультуванням професора Романа Гром’яка молодий дослідник ґрунтовно опрацював тему «Австрійська мала проза ХХ століття: Генологічна парадигма і проблеми рецепції».

Добросовісно трудився в архівах і бібліотеках Кракова, Варшави, Берліна та Відня. Уперше в українському літературознавстві розглянув на широкому контекстуальному тлі особливості поетики австрійської малої прози ХХ ст. у типологічних зрізах і зіставленнях із німецькою короткою прозою аналізованого періоду.

Захист докторської дисертації відбувся у травні 2011 року в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. Він став чи не одним з наймолодших докторів наук в Україні! Тому й не викликає подиву той факт, що Іван Зимомря двічі був лауреатом стипендії Кабінету Міністрів України для молодих учених.

Із 2013 року Іван Зимомря — завідувач кафедри теорії та практики перекладу факультету міжнародних економічних відносин Ужгородського національного університету.

Під його науковим керівництвом підготовлені й захищені вже 4 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Очолював журі Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2018» у номінації «Німецька мова».

Доробок Івана Зимомрі складає понад двісті опублікованих праць, у тім числі понад десяток монографічних досліджень.

Має також низку окремих перекладних видань. Особливо примітною постає збірка «Княгиня Європи». Її упорядкував Микола Зимомря. Вона містить інтерпретації поетичних текстів Дмитра Павличка німецькою мовою з-під пера Ірини Качанюк-Спєх, Йона Ґрубера, Івана Зимомрі та Миколи Зимомрі. Книжка справедливо була удостоєна Міжнародної літературної премії ім. Остапа Грицая в сфері перекладу.

Краще з дослідницького й перекладацького доробків знайшло схвальну оцінку з боку критики.

Джерельну відраду Івану Зимомрі дає родина. У її колі чується по-особливому щасливим. З дружиною Оленою, яка також працює в Ужгородському університеті, виховують двох діточок — Оленку та Миколку.

Щиро вітаючи Івана Зимомрю з першим 40-річчям, хочеться побажати йому міцного здоров’я й натхнення у справі реалізації добрих амбітних починань стосовно розбудови української культури в її діалозі зі світом. Це є завжди актуальним, особливо ж сьогодні…  

Андрій Дурунда,
член Національної спілки
письменників України