ТГМ — taticek та некоронований король, який подарував Закарпаттю «золоте двадцятиліття»

29.09.2018 17:50 СОЦІО

На початку 1919 року закарпатську землю зайняла чехословацька армія, а вже у травні збори в Ужгороді виступили за входження краю до складу Чехословаччини. У червні 1920-го за Сен-Жерменським договором Підкарпатська Русь, чеською Zeme Podkarpatoruska, стала окремою адміністративною одиницею країни, що асоціювалася із яскравою постаттю Масарика, першого Президента Чехословацької Республіки.

У кожної нації є пантеон знакових постатей: Юзеф Пілсудський у Польщі, Шарль де Голль у Франції, Карл Густав Маннергейм у Фінляндії, Гамаль Абдель Насер у Єгипті, Махатма Ганді в Індії, Сун Ятсен у Китаї. Трохи осторонь цих харизматичних особистостей стоїть людина, яка посоромила тих, хто не вірить у приказку «і один у полі воїн».

100 років тому він створив унікальну державу

Яскравим прикладом ролі особистості в історії є сходження на владний Олімп Томаша Гарріга Масарика, президента Чехословаччини, пам’ятник якому прикрашає одну з площ Ужгорода. Завдяки своїй залізній волі та цілеспрямованості Масарик зумів створити демократичну державу, аналогів якій у Європі 20—30-х років XX ст. було небагато, а в Центральній та Східній Європі — не було взагалі.

І ось тепер, через 100 років після виникнення Чехословацької Республіки, українцям, яких очікують чергові президентські вибори, буде повчально згадати президента Масарика та досвід державотворення за його лекалами.

По-перше, це була багатогранна особистість і блискучий інтелектуал — політик, філософ, соціолог, письменник. По-друге, завдяки своїм унікальним людським рисам, він мав незаперечний авторитет у суспільстві. По-третє, українці Закарпаття у 1918—1939 роках були підданими Чехословацької держави, і для них ліберальне правління Масарика стало справжнім «золотим двадцятиліттям» на тлі багатовікового жорстокого угорського панування.

І, нарешті, Масарик чимало сприяв духовному розвитку як закарпатських українців, так і численної української та російської еміграції. Тисячі уродженців колишньої Російської імперії завдяки стипендіям, виділеним урядом Чехословаччини, навчалися тут у вишах, отримували престижні кафедри. А для українців у 1920-х роках було засновано Український Вільний університет і Педагогічний інститут імені Драгоманова у Празі, Українську господарську академію у Подєбрадах.

Рівень неграмотності на Закарпатті, який у 1920 році охоплював понад половину населення, вже через 10 років становив лише третину.

І хоча питання надання автономії для Підкарпатської Русі, задеклароване Масариком ще у 1921 році, відклалося аж до 1938-го, це не завадило нашому краю отримувати набагато більше коштів, ніж Чехословаччина від нього отримувала.

ТГМ — фірмовий знак Масарика у всьому світі

Творець Чехословаччини вважав ніби словаки послуговуються говіркою чеської мови. І це при тому, що батьки говорили німецькою і словацькою. Його батько, кучер Йозеф, був чистокровним словаком, а мати, куховарка Тереза, мала чесько-німецьке походження, говорила виключно німецькою та заледве розуміла словацьку. А ось їхній син Томаш усе життя боровся проти пангерманізму, і ще в юності зробив вибір: він вважав себе чехом! Загалом ця «людина з низів» зробила себе виключно сама, довго і вперто добиваючись мети та залишаючись при цьому етично бездоганною особистістю.

Батьківщина Масарика, моравське село Годонін належало тоді угорській короні. Хлопчик навчався у німецькій реальній школі, був учнем коваля, навчався мовам та грі на фортепіано. Потім були гімназії Брно та Відня, де Томаш примудрявся не лише виживати, а й допомагати сім’ї. У 20 років він вступив до Віденського університету на факультет філософії та природничих наук, а паралельно закінчив і філологічний факультет. Був поліглотом: вивчав латину, арабську, знав німецьку, англійську, російську, французьку, польську й італійську.

Лейпциг, де молодий доктор філософії викладав в університеті, став місцем вирішення «сімейного питання», і зустріч із чарівною студенткою консерваторії, американкою Шарлоттою Гарріг круто змінила життя Томаша. Батько Шарлотти очолював нью-йоркський комерційний банк, але неохоче погодився на цей шлюб і не дав за дочкою ані долара. Після весілля Томаш приєднав до свого імені прізвище дружини й відтоді став Томашем Гаррігом Масариком, а абревіатура ТГМ стала його фірмовим знаком в усьому світі. З плином часу пана Томаша як мудрого лідера нації з повагою та певним побоюванням у народі стали величати батечком, чеською taticek.

Масарик: Росія не дасть незалежності слов’янським державам

Утім на довгому шляху до визнання ТГМ зазнав важких випробувань та опору. У 1899 році радикали були готові його знищити, коли він виступив проти штучно роздмуханої у Чехії антисемітської кампанії. Завдяки принциповості та бездоганній чесності після років титанічних зусиль професор Масарик таки довів свою правоту, і після цього навіть політичні вороги почали його поважати.

Масарика неодноразово обирали до чеського земельного і віденського імперського парламентів. Він вирізнявся таким незалежним характером, що завжди виступав одинаком і практично не мав сподвижників. У 1900 році він створює Народну партію і як єдиний її представник виступає у парламенті з животрепетних питань рівності мов у імперії, автономії для чеських земель, союзу між чехами та словаками.

В Австро-Угорській імперії нескорений Масарик прославився завдяки ролі громадського захисника на сфальсифікованому владою судовому процесі за обвинуваченням сербських і хорватських політиків у шпигунстві. Аргументація й натиск чеського депутата дали свої плоди. Цей процес став поворотним пунктом у політичній діяльності Масарика. Він перестав бути прибічником «широкої автономії» Чехії і Словаччини, а лише — державної незалежності.

На початку XX ст. він видав книгу «Росія і Європа». ТГМ був близько знайомий зі Львом Толстим, гостро з ним полемізував, не приймаючи його «непротивлення злу насильством». Масарик вважав, що «абсолютистська Росія не може забезпечити незалежності слов’янських держав, оскільки її головний інтерес — збереження самодержавства. А щодо революційної частини Росії, то вона так переповнена нігілізмом, що слід шукати інші орієнтири». Критичним він був і до царизму: «Царська, офіційна Росія була не слов’янською, а візантійською. А наше русофільство стосувалося насамперед російського народу». Однак і попри ці симпатії Масарик залишався щирим «західником».

Він стверджував, що «Росія не була, не є і навряд чи найближчим часом стане частиною Європи». Він прекрасно бачив відсталість цієї країни, бачив архаїчність і недемократичність її державного ладу та суспільного життя. А тому надії на звільнення власного народу, на допомогу і підтримку у створенні демократичної, європейської держави чехів і словаків Масарик пов’язував зі Сполученими Штатами, Британією та Францією.

Вони були непоганими воїнами, але полон був краще

Перша світова захопила Європу зненацька. Тоді ніхто й гадки не мав, що Російська, Німецька й Австро-Угорська імперії розваляться. Чехи та словаки, які жили у різних політико-економічних умовах — хоч під короною Габсбургів, хоч під нахиленим хрестом корони Св. Іштвана — у перші місяці війни ще були непоганими вояками. Втім, скоро втямили, що свою кров проливають за чужі інтереси, тож почали цілими полками здаватися у полон на Східному фронті.

Йшла війна, питання чеської незалежності було не на часі, тож до кінця 1917 року тривали безплідні перемовини про майбутнє масарикової батьківщини у разі перемоги Антанти. Цікаво, що на землях Габсбургів рух за чеську незалежність не обійшовся без «руки Москви» — очолювала цей рух організація під назвою «Мафія» (!), яка спиралася на Російську імперію і «бачила» на чеському престолі одного з князів Романових. Прозахідний же Масарик орієнтувався виключно на країни Заходу.

Усе змінилося навесні 1918-го: на тлі успіхів на Західному фронті напориста дипломатія Масарика увінчалася успіхом. Це був унікальний випадок визнання держави ще до її виникнення! Масарик зумів переконати Антанту щодо необхідності створення на руїнах Австро-Угорщини незалежних Чехословаччини та Югославії. Заради цієї «Малої Антанти» союзники продовжили кордон майбутньої держави на схід, поглинувши Підкарпатську Україну (Закарпаття), яка ще з раннього Середньовіччя була під владою Угорщини. Західноукраїнська Народна Республіка не визнала приєднання українського Закарпаття до чужої держави. Але взимку і навесні 1919 року, коли чеські легіонери воювали за Закарпаття з угорцями, галичани просто не могли прийти на допомогу своїм закарпатським братам, адже ЗУНР сама спливала кров’ю у боротьбі з польською агресією і врешті впала під її ударами влітку 1919-го.

21 вересня 1921 року президент Масарик заявив в Ужгороді: «Політична автономія Підкарпатської Русі забезпечена мирним договором і конституцією». Реально ж сталося так, що весь період довоєнної Чехословаччини цю автономію закарпатцям лише обіцяли. Та Закарпаття перебувало у набагато кращому становищі, ніж інші західноукраїнські землі, захоплені Польщею і Румунією. Та й краще, ніж суверенна УРСР. Принаймні у 20—30-ті роки це був єдиний український регіон, в який чужоземний уряд (масарикова Прага) вкладав більше коштів, аніж отримував звідти. Звичайно, ні Варшаві, ні Бухаресту, ні, тим паче, імперській Москві подібне й на думку не спадало.

Нейтралітет Чеської ради завадив допомозі під Крутами

Чеська національна рада, очолювана Масариком, у 1917 році базувалася у Києві. Тоді під Борисполем та Пирятином дислокувалися 50 тисяч чеських багнетів, і в історії Першої світової є їхня блискуча перемога влітку 1917-го над австро-угорцями під Зборовом на Тернопільщині. Водночас стосовно української державності, яка тоді лише народжувалася, позиція масарикової нацради була негативною. Річ у тім, що цілі Української Центральної Ради, орієнтованої на Берлін та Відень, для чехів і словаків виявилися геть чужими. І хоча Масарик неодноразово зустрічався і з Грушевським, і 3 з Винниченком, плідного діалогу у них не вийшло.

Масарик засудив Брестський мир, підписаний і більшовиками, і урядом УНР, і розпочав термінову евакуацію чеського корпусу, адже до Києва підходили війська Центральних держав. І битву під Крутами, і штурм Києва червоноармійцями Муравйова Чеська нацрада зі своїми боєздатними з’єднаннями пересиділа у нейтралітеті. І хоча чеські легіонери могли легко змінити ту історію, вони все ж не стали вплутуватися у протистояння на території екс-імперії Романових. Зрештою у березні 1918-го ТГМ емігрував у США, а «білочехи» додому повернулися у 1920 році і аж через Владивосток.

18 жовтня 1918 року омріяну nezavislost майбутньої Чехословаччини ТГМ оголосив у Вашингтоні на тлі новин про повну перемогу країн Антанти над блоком Центральних держав — Німецької, Австро-Угорської, Османської імперій та Болгарського царства. Офіційно незалежність Чехословацької Республіки було оформлено 28 жовтня у Празі. 14 листопада у Женеві на засіданні Національних чехословацьких зборів у присутності емігрантських організацій чехів та словаків Масарика одноголосно обрали Президентом Першої республіки, а 21 грудня його зустріли у Празі натовпи шанувальників.

Демократії на етапі зародження потрібні елементи диктатури

Невгамовний реформатор Масарик свою жорстко централізовану державу вибудовував, спираючись на професійних бюрократів, добре навчених у імперських структурах. Taticek балансував між культом вождя і демократією. Він так самовіддано вірив у свою зірку та власне бачення державної політики, що за будь-які недоречні дискусії з цим «демократичним монархом» опоненти ризикували бути відкинутими на маргінес політичного життя. Уряд став закритим клубом, а найменший непослух депутатів чи міністрів проти партійної дисципліни завершувався вигнанням із партії та політикуму. Суворий мудрий Масарик вважав, що для молодої демократії деякі елементи диктатури є доречними. Попри всі ці нюанси, йому вдавалося дотримуватися і демократичних принципів.

Серйозні преференції отримали чеська мова та культура, а на місцях послідовно проводили «дегерманізацію» (у Чехії й Моравії) та «демадяризацію» (у Словаччині й Закарпатті). Втім масарикова версія «чеського питання» полягала не у збереженні чи незбереженні чеської мови й культури, а у можливості й необхідності створення чеської держави. Якими ж дрімучими видаються твердження деяких нинішніх діячів, які намагаються довести, ніби у сучасному світі Україна не може вижити як самостійна держава. Подібні сумніви щодо власної країни Масарик переконливо спростував багато десятиліть тому. Ще тоді, у масариковий період, Чехословаччина ввійшла до десяти найбільш індустріально розвинених країн Європи, а її роль і вплив у світі виявилися незрівнянно більшими, ніж її територія, населення та ресурси. У цьому, без сумніву, є історична заслуга Масарика, послідовного прибічника проекту Сполучених Штатів Європи, який він просто не встиг реалізувати.

За матеріалами Сергія Махуна, Олекси Підлуцького та Вікіпедії

Коментарі :


07.10.2018 07:33 жуст

усьо тута правильно.тока вот никогда в 20-30 годах в подкарпатской руси увы не было украинцев,они появились тут гараздо позжее в 1945 годе и переписали всех подкарпатских русинов на украинцев.какими мы тута никогда не были.и церкву нашу грекокатолицкую репресировали.отправляя тысячи попов в сибирь. и на долгие годы в наших храмах молились православные.и командовала тут увы не киев,а москва.в 91 годе пришли как-бы вроде украинцы.и что,а ничто.обявили нас усех субэтносом.ну чем то лучшее руских шовинистов,какие кричат,мол не было никогда украинцев,а были всегда малоросы.за церкву нашу им канешно спасибо сказать надо.реабилитировали ее,во всем остальном ганьба.что касается того нето немца,нето словака,нето чеха масарика это правда.вот только одно автономии нашому краю он так и не дал.или скорее всего не хотел дать.


07.10.2018 07:33 жуст

усьо тута правильно.тока вот никогда в 20-30 годах в подкарпатской руси увы не было украинцев,они появились тут гараздо позжее в 1945 годе и переписали всех подкарпатских русинов на украинцев.какими мы тута никогда не были.и церкву нашу грекокатолицкую репресировали.отправляя тысячи попов в сибирь. и на долгие годы в наших храмах молились православные.и командовала тут увы не киев,а москва.в 91 годе пришли как-бы вроде украинцы.и что,а ничто.обявили нас усех субэтносом.ну чем то лучшее руских шовинистов,какие кричат,мол не было никогда украинцев,а были всегда малоросы.за церкву нашу им канешно спасибо сказать надо.реабилитировали ее,во всем остальном ганьба.что касается того нето немца,нето словака,нето чеха масарика это правда.вот только одно автономии нашому краю он так и не дал.или скорее всего не хотел дать.


07.10.2018 07:33 жуст

усьо тута правильно.тока вот никогда в 20-30 годах в подкарпатской руси увы не было украинцев,они появились тут гараздо позжее в 1945 годе и переписали всех подкарпатских русинов на украинцев.какими мы тута никогда не были.и церкву нашу грекокатолицкую репресировали.отправляя тысячи попов в сибирь. и на долгие годы в наших храмах молились православные.и командовала тут увы не киев,а москва.в 91 годе пришли как-бы вроде украинцы.и что,а ничто.обявили нас усех субэтносом.ну чем то лучшее руских шовинистов,какие кричат,мол не было никогда украинцев,а были всегда малоросы.за церкву нашу им канешно спасибо сказать надо.реабилитировали ее,во всем остальном ганьба.что касается того нето немца,нето словака,нето чеха масарика это правда.вот только одно автономии нашому краю он так и не дал.или скорее всего не хотел дать.


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат