У листопаді 2017 року минуло 285 років із дня народження єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, просвітителя Андрія Бачинського.

Період його перебування на високій церковній посаді називають «золотим віком», а самого ієрарха — однією з найзначиміших історичних постатей нашого краю. Саме за його правління Мукачівська єпархія стала незалежною, яку матеріально і морально підтримувала сама імператриця Марія Терезія та її наступники на австрійському престолі.

Доктор теології, видатний культурний, освітній діяч, бібліофіл Андрій Бачинський мав настільки глибокий потяг до знань, що зібрав бібліотеку з-понад 7 тисяч книг і добився того, аби діти греко-католицьких священиків могли отримувати грунтовну освіту на території сучасного Закарпаття, а затим і в Європі.

Андрій Бачинський органічно вписався в європейську епоху Просвітництва і, без перебільшення, першим навстіж відчинив двері для українців Закарпаття у Західну Європу. Тому відзначення його заслуг перед краєм, людьми, які тут живуть, а також збереження пам’яті про нього важливі не тільки для Закарпаття, а й для всієї України. Його діяльність і життя можуть бути прикладом служіння загальному благу для сучасних представників церковної і світської влади.

Про роль єпископа в історії Закарпаття і загальноєвропейському контексті говоримо з істориком і краєзнавцем Йосипом Кобалем.

Доктор теології з Ужанщини

— Звідки Андрій Бачинський родом? Ким були його батьки?

— За даними історичних праць, Андрій Бачинський народився у родині греко-католицького священика у селі Бенятин колишнього Ужанського комітату (нині територія Словаччини). Правда, у відомого історика Михайла Лучкая фігурує також інформація про те, що його батько був державним нотарем у цьому ж селі. Тому ці дані, як і багато інших, які стосуються його біографії, потребують глибоких досліджень. До речі, і дата народження єпископа теж не достатньо вивчена. У більшості праць подано, що Андрій Бачинський народився 14 листопада 1732 року. Однак у відомого закарпатського поета й філософа Василя Довговича дата народження мукачівського єпископа — це 1729 рік. Коли відзначали 50-річчя з дня його смерті, у 1859 році, то автор статті про Бачинського подав дату 1731 рік. Таким чином, існує, щонайменше, три різні дати його народження. Вважається, що родина Бачинських походила з дворян, які прийшли в Угорське королівство з території Галичини, з села Бачина (територія сучасної Польщі).

— Де здобував освіту майбутній єпископ?

— Початкову освіту отримав у батьківській хаті, а потім навчався у гімназії єзуїтів в Ужгороді. Ця гімназія була розташована у сквері перед нинішньою резиденцією Мукачівського греко-католицького єпископа.

Тоді єзуїти мали одну з кращих освітніх систем у Європі, і Бачинський отримав тут дуже грунтовні знання. Його здібності й хорошу пам’ять швидко помітили, й після закінчення гімназії він продовжує навчання з філософії та теології у сучасному місті Трнава (Словаччина), де здобув наукове звання доктора теології. У Трнаві він показав грунтовні знання, тож йому дозволили ще перед закінченням теологічних курсів працювати приватним учителем в одного з найзаможніших людей — графа Мойлата. Це було потрібно Бачинському і для того, аби мати змогу купувати книги, які дуже любив, а вони тоді були дорогими.

«Золотий вік» Мукачівської греко-католицької єпархії

— Коли Бачинський стає єпископом і якими були його найперші кроки на цій посаді?

— Після смерті Івана Брадача Мукачівським єпископом став Андрій Бачинський. Це відбулося у 1772 році. Офіційне затвердження його на цій посаді Папою Римським Климентом XIV відбулося у 1773 році. З цього часу і до самої смерті у 1809 році він уміло і з великим успіхом керував Мукачівською греко-католицькою єпархією. Не дивно, що сучасники називали цей період в історії єпархії «золотим віком».

По-перше, єпархія дійсно стала самостійною, незалежною церковною одиницею. По-друге, Бачинський добився від імператриці, а пізніше й інших австрійських імператорів матеріальної і моральної підтримки єпархії. Він входив до таємних радників імператорського двору.

Пізніше він першим із мукачівських єпископів став членом сенату державних зборів. І частина його найближчого оточення отримала доступ до угорського парламенту, змогла захищати матеріальні, духовні права вірників єпархії.

Наскільки близькими були зв’язки Бачинського з імператорським двором у Відні, свідчать такі факти, що його офіційне посвячення у єпископи відбувалося у двірцевій каплиці у Відні в присутності Марії Терезії і найвищого керівництва Австрійської імперії. Про цей історичний момент зберігся невеличкий малюнок олівцем, який, за даними Михайла Лучкая, зберігався в єпархіальному архіві.

Він як єпископ отримав тоді від Марії Терезії коштовні церковні клейноди, необхідні для єпископської діяльності: митра, посох, хрест, перстень, дорогий одяг, а також карету на чотирьох коней. Крім того, Марія Терезія надала йому абатство Топольца біля Мішкольца (Угорщина), грошову допомогу. А для представників кліру стипендії на навчання дітей-священиків, пенсії для вдів і сиріт священиків. Для єпархії імператриця передала також колишню колегію єзуїтів із гімназією і церквою, Ужгородський замок для духовної семінарії і ще значну кількість земельних наділів для нормального функціонування єпархії. З грудня 1778 року в Ужгородському замку відкрилася духовна семінарія — перший вищий навчальний заклад на території сучасного Закарпаття. А в 1780 році Бачинський переїхав із Мукачева до Ужгорода. Тоді ж була освячена як кафедральна церква єзуїтів.

— За які справи єпископа називають просвітителем, освітнім і культурним діячем?

— Бачинський турбувався не лише за матеріальний стан кліру, а й за піднесення духовності священиків і свого народу. Він добився того, щоб землевласники виділяли земельні наділи для будівництва церков, парафій і церковних шкіл. Для багатьох учнів духовної семінарії відчинилися двері у навчальні заклади Трнави, Буди, Відня, Рима. Їх забезпечували стипендіями і всім необхідним для навчання. Так, діти священиків із далекого краю на берегах Тиси потрапляли до вишів різних країн Європи й, повернувшись, приносили сюди не тільки глибокі знання, а й відповідну культуру, менталітет, поширювали його серед місцевого населення. Чудовим прикладом цього є наш відомий церковний історик Михайло Лучкай.

Найяскравішим проявом просвітницької діяльності Бачинського була бібліотека й архів, які він заснував при Мукачівській єпархії у власній резиденції. Бачинський був великим бібліофілом. Сучасники відзначають його гострий розум, надзвичайну пам’ять, любов до читання. Він не тільки збирав книги, переважно купував їх за власний рахунок, але й вивчав. На багатьох книгах, зібраних ним, донині збереглися його короткі надписи, які стосуються часу купівлі книги, того, коли він її прочитав, а також короткі зауваження до змісту. Це багатюще джерело з історії нашого краю.

— Чи збереглася ця бібліотека?

— Так, вся бібліотека майже в первісному вигляді збереглася до наших днів. У період його життя вона нараховувала понад 7 тисяч екземплярів. Якщо порівняти з іншими книгозбірнями того часу, то ця бібліотека, як на свій час, була дуже великою (для порівняння — університетська бібліотека у Трнаві нараховувала тоді ж близько 17 тисяч томів), слугувала своєрідним факелом знань у цьому віддаленому куточку Австрійської імперії. При чому, тут були книги різного змісту — релігійні, наукові, господарські, медичні, юридичні. Значна частина книг надзвичайно цінна, зокрема, інкунабули, рукописи і рідкісні палеотипи. Крім цього, він зібрав також архів Мукачівської єпархії. На жаль, із приходом радянської влади всі ці багатства від єпархії конфіскували.

«Говорив коротко, але змістовно»

— Яким описують сучасники Андрія Бачинського? Чи є такі свідчення?

— Після смерті Бачинського у 1809 році з’явилося чимало публікацій, присвячених його постаті, історичному значенню. Одна з найперших належить відомому поету, філософу, першому члену-кореспонденту Академії наук Угорщини Василю Довговичу. У статті він описує не тільки заслуги Бачинського, а й його людські якості. Звідси ми дізнаємося, що Бачинський був середнього зросту. Мав орлиний погляд, не міг вимовляти з дитинства букву «р». Не любив тих, які його хвалили або лестили йому. Говорив коротко, але змістовно. Дуже любив, коли до нього в гості приходили начитані люди. Як пише Довгович, таких він зустрічав зі сльозами на очах, і проводжав також. Звичайно, приймав усіх. У резиденцію єпископа приходили учні, сироти, бідні люди, солдати — всі знаходили тут матеріальну підтримку чи духовну втіху. Він не жалів власних коштів на загальне благо, дотримувався принципу, що дарувати багатство, яке у вас є, треба не тоді, коли ви вже не можете забрати його з собою в могилу, а тоді, коли в цьому є потреба. Про це свідчить і той факт, що на час його смерті, на пишний похорон у нього не було грошей. Спочатку його поховали у звичайній дерев’яній труні. Тільки у січні 1810 року відбувся урочистіший похорон. Бачинський був першим єпископом, якого поховали у крипті Хрестовоздвиженського кафедрального собору в Ужгороді.

Постать Андрія Бачинського має значення не тільки для Закарпаття. Це історична постать загальноукраїнського масштабу, людина, яка відкрила для нас Західну Європу, і за своїм статусом була на рівні з найзаможнішими дворянськими родинами Угорщини. Його життя — приклад того, що історія нашого краю загалом — це значною мірою не тільки частина історії Угорщини, а й всієї Австрійської імперії.

Наталія Толочко