Світлини оповідають і історію моди. Маємо кілька фото 1950—1970 років із сімейних альбомів ужгородців. На знімках — елегантні люди, вбрані стримано-офіційно. Їхні образи асоціюються з інтелігентністю і демонструють смак.


З фото усміхаються мешканці тодішнього Ужгорода віком 25—50 років. Погляд зупиняється на деталях гардероба, а питань виникає море! Як одягалися містяни у ці три десятиліття, звідки черпали ідеї і натхнення, де купували одяг, як створювали акценти, якою була модна епоха?

Відповіді шукаємо разом із Вікторією Сливкою, яка викладає у Закарпатській академії мистецтв та Коледжі мистецтв імені Ерделі. Вікторія вивчала моделювання у Львівській національній академії мистецтв, а історію моди пізнавала не тільки у вузі, а й від своїх батьків. Саме сімдесяті — це вже сторінка з життя Вікторії, про яку вона розповідає із захопленням.

Тож сідаймо у поїзд і їдьмо до іншого Ужгорода, у якому вдягалися у стилі Dior та Chanel.

Елегантна сіра мода

Тодішня мода була і під впливом Радянського Союзу, проте Ужгород виділявся на цьому тлі. Вроджений смак містян прийшов і з історією, адже Закарпаття перебувало у складі різних держав, світогляд яких залишився у ментальній пам’яті населення.

«Закарпаття вирізнялося на фоні всього Радянського Союзу. Мій батько (1928 року народження — Авт.) вчився у початковій школі за Чехословаччини, у гімназії — за Угорщини, — тоді люди були дуже стильними. Вони мали один-два костюми, але ці речі були дуже хороші. У ті часи пошити костюм вважалося дуже престижно — це немов сьогодні купити Smart TV. Одяг був знаковим для власника, він був його частинкою», — каже пані Вікторія.

Корінні мешканці Ужгорода обмінювалися досвідом із панами і пані з інших куточків України, які привезли сюди своє трактування стилю.

Інтелігенція була під післявоєнним впливом, відтак і моду сприймала фрагментарно: французька завжди була взірцем, німецька — ніколи. Ми трішки орієнтувалися на Італію, її косметику.

Dior і Chanel в Ужгороді

Можна припустити, що у п’ятдесяті й на початку шістдесятих на модників і модниць Ужгорода впливали європейські тенденції і особливо стиль Dior. У шістдесяті дами захоплювалися Chanel, а іконою стилю для них була Жаклін Кеннеді.

«Гадаю, тут був і психологічний момент: люди хотіли жити гарно, а вже якщо вони мали ті ж сукні, то вони були продумані до найдрібніших деталей. Грали роль аксесуари — всілякі гудзики, пряжечки. Ось на фото бачимо клітинку навскоси, гру з текстурами, орнаментами, іншими елементами. Це все від Dior, — провадить Вікторія. — Хороший крій — ось це я називаю «діорівським» стилем. Загалом тоді панувала класична мода».

Отже, занурюємося у моду п’ятдесятих. У ті роки переважала класика — світлий верх із темним низом. Жінки вбирали сукні, спідниці нижче коліна. Довжина була однаковою, а виглядала різною тільки тому, що у кожного свій зріст. Тим не менше, сукні й спідниці не підрізали. До слова, спідниця не мала виглядати з-під плаща чи пальта, бо це вважалося моветоном.

Наприкінці 1950-х пані полюбляли складку і плісирування на спідницях, а також піджачки, які «витягували» фігуру. Ось цей силует «піджака і плісе а-ля Шанель» тримався років тридцять поспіль, а власне плісировані спідниці були актуальними і в сімдесятих, і у вісімдесятих, і у дев’яностих.

До речі, про піджаки. Пані й панянки використовували «ідею чоловічого костюма у жіночому» від Коко Шанель: дамські піджаки відрізнялися від чоловічих «приталеністю» і гудзичками на манжетах.

З п’ятдесятих стрибаємо у шістдесяті. У це десятиліття стає популярним трикотаж, який запропонувала Коко. Були у моді сукні з тонкої в’язки, які виготовляли на фабриках або привозили з-за кордону. Ось були хітовими чоловічі жилетки з тонкої пряжі з ромбовидним рисунком, а також светри і кардигани з рельєфним малюнком.

Ужгородські чоловіки й жінки полюбляли плащі, а в шістдесятих настав бум дощовиків.

А тепер підглянемо за сімдесятими, коли модниці вигулювали плащики з пліринами від Chanel. А загалом сімдесяті — це ужгородські пані у чорно-білому синтезі, а ще вони часто вдягали клітинку, захоплювалися італійською смугастістю і орнаментикою. Сімдесяті — це і пік піджаків, пальт, жакетів, накидок, олімпійок, гольфів. У це десятиліття, під час літніх відпусток жінки вже дозволяли собі сарафанчики на лямочках — трішки легковажні для того часу. Літні платтячка відрізнялися тільки тканиною, але силует у всіх був однаковий. Таки був сильний вплив типовості.

Ще один момент про «типовість»: була тенденція, коли на один день народження сходилися у фактично однакових блузочках чи олімпійках, що відрізнялися між собою відтінком чи товщиною смужки. Однотонні тканини вдало розбавляли якісними великими гудзиками. Гудзики були аксесуаром, частиною образу. Якщо плаття зношувалося, то гудзики з нього зрізали, щоб використати для наступної сукні.

Історія з гудзиками та іншими дрібничками показує, як власники майже ідентичного одягу гралися аксесуарами, аби відрізнитися. Насправді «ідентичність» не сварила між собою дівчат, як це трапляється нині, просто кожна мадам старалася по-новому підкреслити свою кофтинку, блузу, сукню.

Мабуть, виникає питання, а що ж було зі штанями? Коли ужгородські пані й панянки наважилися вбратися у «чоловічий» одяг? Поява штанів простежується у світлинах із парадів у сімдесятих — на них жінки уже з’являються у штанях, але вони є виключно частиною брючного костюма. Штани були виправдані тим, що поєднувалися із піджаком.

Ну, згадаємо і про туфельки. Так, саме туфельки, адже ужгородські жінки й дівчата дефілювали переважно на підборах. Це було лаконічне взуття на невисокому каблучку. Щодо босоніжок, то вони взагалі були розкішшю, оскільки це сезонне взуття.

Жаклін Кеннеді надихала Ужгород

Звідки бралися ідеї образів? Модними кумирами ставали акторки, співачки й дружини політиків.

До прикладу, наші дами звертали увагу на першу леді США початку шістдесятих Жаклін Кеннеді, яка любила Chanel. Ось ці трикотажні репсові костюми, що запропонувала Коко Шанель і вдягала Кеннеді, — вбирали і ужгородки. Намисто з перлів — це також ідея Коко, яку почерпнула леді Кеннеді, а за нею і ми.

Як уже написано, кольорова гама була стриманою, а саме від Жаклін пішло визначення «Леді Беж». Барви були наче «вибіленими», а всі елементи образу — гольфик, спідничка, пальто мали бути в одному «вибіленому» тоні.

Поширені були бежевий, хакі, слонова кістка, сірий, а дуже яскравих кольорів не було. Так, тоді не експериментували з відтінками, це було вже більше наприкінці 1980-х.

Аксесуари: краватки, капелюшки, рукавички

Ми вже трішки розповіли про деталі у чоловічих і жіночих образах. У ті роки без них не можливо було обійтися, адже стриманий і однотонний одяг вимагав акцентів.

У післявоєнні роки чоловіки зав’язували вишиті галстуки, потім суспільство сприймало такі краватки проявом націоналізму, тож у моду ввійшли однотонні з «абстрактною» вишивкою. Чоловіки часто вдягали шпильки на галстуки, а шпильки і запонки були обов’язковими аксесуарами сильної статі.

«Мій батько, мабуть, мав більше запонок, ніж моя мама — намиста», — згадує Вікторія Василівна.

Неодмінний аксесуар щоденного образу чоловіків і жінок — капелюшки.

«Пам’ятаю, мій тато без капелюха з дому не виходив. Мабуть, відсутність капелюха була моветоном», — припускає Вікторія.

Капелюшки були сезонними: «таблеточки», каракулеві, беретки. Ужгородки часто замовляли собі саме фетрові. На чоловічих капелюхах і жіночих капелюшках вмощувалися кокетливо-грайливі прикраси: різні пряжки, пір’ячка. Такі деталі змінювали типовий головний убір.

А ось в’язані шапки стали трендовими наприкінці сімдесятих, а у вісімдесятих їх вважали за молодіжні.

Особлива любов Ужгорода була і до шовкових, мохерових шерстяних шаликів. Тоді були культовими хустки, але жінки їх не зав’язували, як сьогодні, а заколювали брошками.

Пані Вікторія підкреслює, окрема історія була з рукавичками: «Як казала моя мама, у шістдесятих мешканки обласного центру не виходили з дому без рукавиць. У мами була шкатулка з 11 парами рукавичок».

Навесні і влітку леді одягали гіпюрові, ажурні рукавички, також із тонкого трикотажу, шкіри. Рукавиці підбирали строго до тону сумки, туфель, шаликів. Рукавиці переважно шили, а в’язані були елементом дитячого одягу. У певний момент рукавичок не стало, відтак і мода на них відійшла.

Велика увага приділялася портфелям і сумкам. Чоловіки носили дуже якісні портфелі, що інколи вартували дорожче за жіночі сумочки. Ужгородських жінок-педагогів зустрічали і з дамськими портфелями для паперів.

Щодо величини, то пані не купували таких великих сумок, як модно сьогодні. Сумки за розміром були саме дамськими. До сімдесятих сумочки переважно були з короткою ручкою, їх носили у руках, а вже у сімдесятих був вибір між довгим і коротким пояском.

На оригінальні сумки також був дефіцит, тож їх привозили з-за кордону або шили на замовлення.

Перлинки, біжутерія і золото

Не тільки гудзики були акцентами у наших жінок.   Вони носили і класичні прикраси, які були стримані й невеличкі.

Як написано вище, наша інтелігенція запозичила ідею перлів від Chanel. Перлинки були дуже модними, але це була переважно біжутерія зі скла, кераміки, пластмаси, а натуральні перли були рідкістю.

З сімдесятих в Ужгороді з’яв­ляється чехословацька біжутерія на кшталт сучасних стразів Swarovski, а також різноманітні й різнокольорові намиста з бісеру.

У сімдесяті, у період достатку багато жінок заощаджували на чомусь, аби придбати золоті ланцюжок, сережки. Саме у сімдесятих з’явилася мода одягати маленьким дівчаткам сережки, а вже у вісімдесяті вушка проколювали кількамісячним дітям.

Торкнемося і вісімдесятих, коли з’явилося багато індійських ювелірних виробів — срібних браслетів, намиста зі слонової кості. Тоді ж був поширений і прибалтійський бурштин. У магазинах було повно бурштинових перснів, намиста, брошок.

Де ужгородці шукали одяг

А де ж наші бабусі й дідусі знаходили хороші речі?

У ті роки було кілька можливостей одягнутися. Вбрання вітчизняної легкої промисловості було в магазинах. У той період уже працювали будинки моди, також на всіх швейних, трикотажних, взуттєвих фабриках креативили експериментальні цехи. Відтак варіант одягнутися краще — замовляти речі саме у тих експериментальних цехах, а ексклюзив люди знаходили у будинках моди (найближчі будинки моди були у Львові — Авт.).

Був популярним і індпошив, але радше у шістдесяті.

«Ось у шістдесяті роки був поширений індпошив, а у сімдесяті вже з’являлися будинки моди. Індпошивом займалися євреї — така собі замкнена когорта, — ділиться Вікторія. — До речі, про тканини: у шістдесяті-початок сімдесятих ужгородцям від родичів з Америки надходили посилки з оксамитом, шифоном, загалом речами, які потім тут можна було перекупити, аби пошити індивідуальну річ».

У шістдесяті держава дружила з Китаєм, відтак продукти легкої промисловості надходили звідти — бавовняні нитки, попліни, якісна тканина, тож можна було шити непогані речі.

Саме у сімдесяті в Ужгороді запрацювали торговельні склади, на які за певних умов можна було потрапити і купити дорогі речі. Був ще певний бартер: люди здавали свою сільськогосподарську продукцію в обмін на талони, за якими потім купували в магазинах дублянки, югославські чоботи…

Речі знаходили і в будинках побуту, де вони відрізнялися від магазинного асортименту. Тож ужгородці через певні знайомства замовляли собі вироби.

У сімдесяті було популярним рукоділля, тож виокремлювався і той, хто вмів добре шити або в’язати. Продавалися хороші нитки, тканину привозили з Києва, Москви. До речі, матеріали були чудовими, зараз такі можна побачити радше у брендових речах. Пані Вікторія, до слова, навіть перешивала батькові сорочки на блузки, а стійкість тканини зберігалася.

Ще один із способів знайти хорошу річ — виїзд за кордон.

«Пам’ятаю, якщо у сімдесяті ужгородці їхали за межі країни, то їхні діти, близькі просили привезти джинсовий костюм від Lee Cooper або Wrangler», — ділиться спогадами Вікторія Василівна.

У сімдесяті ужгородці їздили за речами до Прибалтики. Тоді привозили модний одяг різних розмірів, однак вони були ідентичними. Тож була поширена типізація одягу.

Замість P. S.

Цей текст є маленькою спробою трішки привідкрити завісу моди Ужгорода у п’ятдесяті-сімдесяті.

Десятиліття, про які йдеться вище, показує Ужгород елегантним і стильним. Тоді одяг було складно дістати, зате він і цінувався більше. Речі символізували не тільки рівень достатку, а й асоціювалися зі знаковими подіями у житті. Кожна одяганка була наче виграшем у джек-пот, коштувала дорого, але була якісною і улюбленою.

«Я не вважаю, що це були обмежені часи, просто люди докладали більше зусиль, аби краще виглядати. На фото бачу, як ужгородці дотримувалися стилю, моди попри всі умови. Тоді речі були дуже якісні й цінувалися. Коли це відійшло? Мабуть, із появою низькоякісних дешевих речей, тоді десь і змінилося сприйняття моди, одягу. Це все десь нівелювалося і важко відроджується», — резюмує Вікторія Сливка.

Евеліна Гурницька, для ProZak.info,
фото з сімейного альбому
родини Гурницьких

http://prozak.info/ZHittya/Stil/Vishukanist-Dior-ta-Chanel-yak-odyagavsya-Uzhgorod-u-p-yatdesyati-simdesyati