Досі линуть над Боржавою тихі Машкіна пісні

За матеріалами спогадів, Ігор Кедебец, Ужгород 26.11.2017 21:59 СОЦІО

Понад півроку тому уродженець Іршавщини Федір Шандор, відомий книжкою «Довге: село повстанців-куруців», виданою ним у співавторстві з Василем Пагирею, через наше видання закликав небайдужих долучитися до збереження архітектурної родзинки Закарпаття XVIII століття — довжанського палацу-фортеці графів Телекі.

А в ці листопадові дні закарпатець Шандор, хоча й мешкає давно у Словаччині, з особливо теплим почуттям згадує про свого знаменитого односельчанина, який і народився, і відійшов у вічність саме у листопаді. Згадує він про поета, композитора та фольклориста Михайла Машкіна, особистість свого часу надзвичайно популярну і водночас таємничу, навіть трагічну, а, попри те, — відомого далеко за межами України автора справжнього гімну Карпат, епічного твору «Верховино, мати моя».

Пан Федір пригадує, як понад 50 років тому в Довгому, де він жив, лунали пісні ще не дуже знайомого йому автора, які чарували селян простими словами «у трембітоньку заграю, заграю, загуду, з своїм милим рідним краєм розмову поведу». Хтось тоді, збираючи гриби-ягоди, мимоволі починав насвистувати цю мелодію, а хтось, пораючись у городі, — наспівувати її, хоча й нерідко фальшиво, але так захоплено, що, здавалося, не звертав уваги на весь світ. І лише коли волосся у пана Федора посивіло, він усім серцем усвідомив, що це і були одні з найкращих хвилин його життя, наймиліші спогади.

Звісно, у кожного часу свої пісні, але трохи шкода, що сільські парубки сьогодення (а варошські — і поготів), жодної уяви не мають, хто саме привів на світ Божий «Гуцульську застільну», «Понад плаєм, плаєм», «Вечір над Боржавою», ба, навіть неповторну «Верховино, мати моя». А, виявляється, що, коли дідусі нинішніх школяриків були молодими, то саме тоді через ці та десятки інших пісень Машкіна і прийшла заслужена слава до керованого ним народного ансамблю пісні і танцю «Боржава», багатьох із учасників якого та їхні сім’ї добре знав колишній довжанин Федір Шандор.

Він згадує, що у далекому 1954-му розгледів у Машкіну непересічну особистість та залучив до творчої роботи директор Довжанського деревообробного комбінату Михайло Масинець. Знав директор і про особливі сторінки життя талановитого поета, дитинство якого перетворив на пекло Голодомор, і що у свої 16 років юнак дивом уник смерті у газовій камері Маутгаузена. Звісно, така тяжка доля не могла не відбитися згодом на характері Машкіна та його особистій драмі, але поцілований Богом у чоло він та його непересічний співочий колектив ще тривалий час приносили людям справжню радість своїми творами.

Минули роки, віддзвеніли піснями знамениті Машкінські фестивалі над Боржавою, але навіть ті, кого від рідних Карпат доля закинула у далекі краї, у потаємному куточку свого серця неодмінно збережуть і аромати квітучих дерев рідного села, і звуки задушевних пісень втраченої молодості.

За матеріалами спогадів, Ігор Кедебец, Ужгород

Коментарі :


Додати коментар

 

 

 

Погода

СОЦІО

Оголошення

Архів новин

Влада

Чи влаштовує вас влада в Україні?


Влаштовує
Не влаштовує
Мені однаково


Голосувати/результат