Людям похилого віку радять не впадати у розпач і визначати пенсійні мрії.


Якщо у Європі розробляють нові житлові концепції, розраховані на пенсіонерів, то в нашій країні старенькі шукають спосіб вижити. Якщо за кордоном на пенсії життя лише починається, то в українців із пенсійним віком найчастіше настає депресія через замкнутий спосіб життя, відсутність ресурсів для забезпечення витрат, а відтак і неможливість реалізації власних мрій.


Як тут не розчаровуватися, коли «суттєве збільшення пенсій», яке обіцяють напередодні кожних виборів, у результаті призводить до зростання на кілька гривень. Пост про бабусю, яка не мала грошей навіть на одну картоплину, за кілька годин розійшовся у соцмережах. Мало хто залишився байдужим до розповіді очевидиці: «Зайшла в магазин. У відділі овочів старенька бабуся прийшла важити 1 картоплинку! Продавець бідна оніміла. Я теж. Бабуся каже, заплатила за квартиру, комунальні, ліки, от доживає як може. Сьогодні собі може дозволити лише одну картоплинку і четвертинку чорного. Мене прибило. Пішла швиденько набрала повний пакет картоплі, купила, дала старенькій на касі. Вона ніяковіла, потім довго дякувала і плакала. А я йшла додому і ридала. Той пакет картоплі коштував усього 6 гривень. Твою дивізію, що ж це за країна така, коли люстри в Межигір’ї коштують мільйони, годинники депутатів сотні тисяч доларів, на дорогах відмиваються мільярди, а бабуся стоїть і важить одну картоплинку?»

Ровесниця цієї жінки, яка проживає у Швейцарії, після виходу на пенсію організувала у своєму саду будівництво невеличкого павільйону, в якому би вона відчувала себе затишно як людина похилого віку. Тепер вона живе в цьому павільйоні, а родину поставлено перед фактом, мовляв, вона не хоче напружуватися регулярним сидінням із онуками, а краще з рюкзаком на плечах здійснить тур Південною Америкою. Так само вона не хоче, щоб діти за нею доглядали, якщо вона колись захворіє.

«Якщо ми подивимося на тенденції в західних суспільствах, де тривалість життя 80—90 років, де пенсійний вік починається з 65 років, то, очевидно, що й продуктивне соціальне життя цих людей довше, — пояснює Мар’яна Колодій, соціолог, директорка Закарпатського обласного центру ґендерної освіти при УжНУ. — З одного боку, об’єктивно довше, бо пенсійний вік пізніше настає, а з іншого — є можливості створення і подовження цього продуктивного життя і в пенсійному віці. Тобто ті самі клуби за інтересами, здобуття освіти, другої вищої чи взагалі вищої освіти. Можливо, люди в молодому віці не здатні були обрати якийсь орієнтир, і тут уже в пенсійному віці вони вирішують реалізувати свою мрію, хоча би про вищу освіту, чи мрію про подорож. Тому в цьому сенсі пенсіонери західних суспільств, особливо західно-європейських, мобільніші і соціально адаптовані навіть до періоду свого пенсійного віку. Вони знають, що він, звичайно, настане, але це не вік продуктивного і соціального згасання, а вік, коли людина може реалізувати те, що не може зреалізувати у процесі продуктивної діяльності».

Українських пенсіонерів наразі забезпечують коштами за «солідарною системою». Тобто всі працюючі відраховують зі свого заробітку на утримання непрацюючих пенсіонерів. Реформувати пенсії розпочали у 2011 році. Тоді влада припускала, що вже в кінці 2012 року Україна виведе бюджет Пенсійного фонду без дефіциту, що необхідно для початку другого кроку — впровадження накопичувальної системи пенсійного забезпечення. З 1 вересня жінки і держслужбовці виходять на пенсію пізніше, а для отримання нормальної пенсії треба буде працювати більше. З 1 січня 2013 р. в Україні розмір мінімальної пенсії становить 894 грн. З 1 грудня поточного року мінімальна пенсія має зрости до 949 грн.

Втім, одна річ, коли збільшення обіцяють із трибун, і зовсім інша — бачити реальне життя пенсіонерів. До редакції газети «РІО» також надходить чимало листів від людей похилого віку, які скаржаться на низькі пенсії, зневажливе ставлення до них із боку водіїв «маршруток», продавців, комунальників. Адже підвищення пенсійного віку ще не означає зростання тривалості життя.

ПЕНСІЯ ЯК ВІДПУСТКА ЧИ МОЖЛИВІСТЬ ЗДОБУТТЯ ОСВІТИ

З 13 мільйонів цивільних пенсіонерів у Україні 8,6 млн. становлять жінки, повідомляє Інтерфакс-Україна. Більшість із них не мають можливості бути залученими до активного життя. Якщо за кордоном люди сприймають пенсію як відпустку, можливість відпочити від повсякденної робочої рутини, то в нашій країні пенсія — це соціальна допомога з безробіття. Економічний фактор дуже суттєво впливає на соціальний. «Грошовий еквівалент не дозволяє значній частині населення зреалізувати не те, що свої мрії, а навіть задовольнити свої фізіологічні чи екзистенційні потреби. Звичайно, витрати не стимулюють мріяти людей і сприймати своє життя після пенсії як відпустку, тобто навіть спланувати поїздку кудись для багатьох неможливо саме через фінансовий ресурс. Із іншого боку, це можуть бути не тільки фінанси, а й соціальне навантаження цих же пенсіонерів», — розповідає соціолог.

Однак вихід є. Останні кілька років люди похилого віку продовжують своє соціальне життя, організовуючи клуби за інтересами, у тому числі освітніми. Чимало людей опановують ази роботи з комп’ютером. Подібні курси проводять у Миколаєві, Львові, Сумах, Кіровограді, Вінниці.

В Україні також старість може бути на радість, але сприйняття ролі людини похилого віку або людини-пенсіонера значно відрізняється, вважає Мар’яна Колодій. У нас досі не змінилися соціальні й поведінкові настанови суспільства стосовно людей похилого віку і самих пенсіонерів. Раніше вважалося, що після 55—60 років людина вже не така продуктивна і значима для суспільства, а отже і суспільство для неї в деяких сферах закрите. Це було пов’язано зі згасанням репродуктивної функції, тож виходило так, що ці люди дійсно після 55—60 років залишалися за межами соціального життя.

Наразі в Україні відкривають й Університети третього віку, які пропонують безкоштовне навчання для пенсіонерів від користування Інтернетом до психології, історії й іноземних мов. У Європі подібні навчальні заклади вже давно користуються популярністю. У освітньому закладі Франкфурта-на-Майні в Університеті третього віку навчаються 3,5 тисячі пенсіонерів. У подібному університеті Києва навчається майже 3 тисячі «студентів».

Чимале значення має ставлення до пенсіонера у сім’ї. В українців воно традиційно поважне, адже наші прадідусі і прабабусі не знали, що таке пенсія й утримувалися або коштом своїх дітей або продуктом своєї праці, пояснює Мар’яна Колодій. Сьогодні тенденція суттєво не змінилася. Тобто пенсіонери не стільки сподіваються на допомогу держави, скільки на те, що сім’я їм допоможе у скрутному становищі.

ЛІТНІ ЛЮДИ МАЮТЬ ТАКІ Ж МОЖЛИВОСТІ ЗАПОЧАТКУВАТИ ЩОСЬ НОВЕ У СВОЄМУ ЖИТТІ, ЯК І МОЛОДЬ

Люди похилого віку, які все життя посилено й безперервно працювали, зазвичай важко переживають через вихід на пенсію. Навіть біологічний режим людини змінюється, людина не прокидається на роботу, комунікація послаблюється. Якщо в Німеччині значна частина населення достроково виходить на пенсію, то в Україні трапляється чимало випадків активної діяльності аж до 80 років. «Пенсія дуже тісно пов’язана з періодом соціалізації, особливо періодом адаптації, — пояснює Мар’яна Колодій. — Людині дуже важко залишитися без роботи, вона звикає до будь-якої соціальної діяльності. Особливо важко тим, які бачать весь сенс і зміст свого життя саме у професійній діяльності. Найбільші проблеми з такою пенсійною адаптацією в чоловіків, оскільки жінки зайняті у сфері сімейного життя, а чоловіки менше задіяні у виконанні сімейних обов’язків. Така людина повинна знайти для себе свої орієнтири, відшукати новий зміст свого життя».

Нерідко трапляються й випадки зневажливого ставлення до людей пенсійного віку. Подібні ситуації пов’язані з соціально-економічною напругою в суспільстві. «Рівень незадоволення населення своїм життям зростає. І люди в таких ситуаціях схильні шукати винних у своїх проблемах. Ними зазвичай вважають старше покоління. З одного боку, це ті, хто не побудували для нас хороше суспільство і світле майбутнє. З іншого — ті, хто сьогодні прагне від нас чи не найбільшої уваги поряд з дітьми. Але якщо діти — це наші інвестиції на майбутнє, то пенсіонери — це ті, хто не має майбутнього, і ми всі це розуміємо з точки зору прагматизму. Тут ми вкладаємо гроші з позицій вдячності за минуле. Звичайно, коли говоримо про зневагу в громадському транспорті, на вулицях, вона пов’язана з тим, що ці люди прагнуть від нас особливої уваги, ставлення і просять ще й соціальних гарантій. Але в Україні немає традицій зневажливого ставлення до пенсіонерів, навпаки культивується шанобливе ставлення і повага до людей літнього віку», — вважає соціолог.

В Україні досить стереотипні уявлення щодо пенсіонерів як людей зі згасаючою діяльністю. «Хоча саме в цей час можна подумати над тим, що зараз я працюю, а чим могла би зайнятися потім, визначити шляхи майбутньої діяльності, тобто визначити для себе пенсійні мрії. Це може бути догляд за присадибними ділянками і колекціонування різноманітних речей, освіта або навіть зовсім інша сфера. Багато людей за умов навіть незначного економічного ресурсу знаходять можливості другого соціального життя для себе в період пенсій, — вважає Мар’яна Колодій. — Літні люди мають такі самі можливості започаткувати щось нове у своєму житті, як молодь. Тому що вони мають можливість не плисти за течією, а розпочати для себе щось нове, однак це потребує якихось особистісних зусиль, і не слід впадати в розчарування, соціальне чи психологічне, бо це не приведе до довголіття — ні психологічного, ні фізіологічного».

Чому би на пенсії не почати життя з початку, відкрити для себе щось нове, забути про перенапруження від щоденної роботи, врешті, пожити для себе, нехай усі позаздрять, адже старість на радість.

Наталія Каралкіна