Важко повірити, що найбільш екологічно чиста в Україні область останніми роками тільки й бореться із шкідливими об’єктами та вивозить отруту зі своїх земель. Закарпатці звикли, що до них їдуть по чисте повітря. Хіба ж не гріх забруднювати природну красу? Що ж, не вміли берегти — тепер доводиться виправляти помилки, дуже часто навіть не свої.


«Попри те, що Закарпатська область є однією з найсприятливіших для проживання в Україні, говорити про те, що в нас немає екологічних проблем, не можна», — вважає Сергій Рішко, начальник Державної екологічної інспекції в Закарпатській області. Серед основних екологічних проблем фахівець виділяє   збирання й утилізацію твердих побутових відходів, відновлення каналізаційних очисних споруд, несанкціоновані врізування у нафтопровід, вирубування лісів. Зі свого боку можемо додати, що певну екологічну небезпеку нашому краю несуть Мужіївський золоторудник, Перечинський хімзавод, а також   гірничо-добувний завод у Румунії неподалік нашого кордону, через що в Тису часто потрапляють важкі метали. То що ж загрожує нашій екології?

СМІТТЄЗВАЛИЩА

Майже 120 населених пунктів Закарпаття, особливо гірської місцевості, взагалі не мають місць видалення відходів. Для цього потрібні значні кошти, які, на жаль, відсутні у бюджетах сільських рад.

Днями на Закарпатті перебував міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков. Оглядаючи сміттєзвалище у Барвінку, Олег Проскуряков зазначив, що на ділянці поряд полігона розглядають можливість реалізації проекту з будівництва сучасного заводу з переробки сміття: «Всього на роботи з рекультивації полігона було виділено понад 17 мільйонів гривень. 15 з них — із Державного фонду   охорони навколишнього природного середовища. Для завершення робіт на цьому об’єкті необхідно ще   близько 4 мільйонів гривень. У 2013 році Закарпаття ці гроші отримає».

У всьому світі відходи успішно переробляють. Поширене сортування твердих побутових відходів. Багато з них визначається як вторинна сировина: пластмаса, макулатура, деревина. Інші відходи щільно упаковуються, складуються і не завдають шкоди довкіллю. Сергій Рішко розповідає, що відвідував подібний полігон в угорському місті Мішкольц. Він відзначає безпечність подібного підприємства: вибрано місце з твердими грунтами, ці відходи обгортаються спеціальною плівкою, закладаються в грунт і не становлять значної небезпеки.

Олександр Ледида, голова Закарпатської ОДА, наголошує на створенні сміттєпереробних підприємств європейського рівня: «На сьогодні в області жоден полігон із переробки твердих відходів не відповідає європейським стандартам. Тому наразі нагальним питанням є рекультивація сміття. А відтак ми плануємо перейти на новий етап — створення сміттєпереробних підприємств згідно з усіма європейських стандартами».

КАНАЛІЗАЦІЙНІ ОЧИСНІ СПОРУДИ

В часи СРСР вони функціонували при потужних підприємствах й утримувалися за їхній рахунок. Після розпаду СРСР підприємства збанкрутіли, більшість із них наразі ліквідовано. Паводки 1998 і 2001 років у багатьох місцях практично знищили ці очисні споруди, пояснює начальник Державної екологічної інспекції в Закарпатській області.

Сьогодні задовільне очищення скидів у поверхневі води відбувається лише в містах Сваляві й Іршаві. Функціонують системи очищення також в Ужгороді, Мукачеві, Виноградові, Хусті, Великому Березному, Чопі, Берегові, Рахові, але вони не забезпечують необхідний рівень очищення. Тому є нагальна потреба в капітальному ремонті й реконструкції цих очисних споруд, пояснює начальник Державної екологічної інспекції. У Тячеві, смт Дубове, Буштині, Тересві очисні споруди після паводків узагалі не відновлені. Ситуація там досить критична. На щастя, це невеликі за обсягом місця.

Ужгород наразі є одним із найбільших забруднювачів поверхневих вод, оскільки очисні споруди тут працюють із великим навантаженням. Є проектна потужність на 50 куб. м за добу, вони ж приймають по 70 куб. м, а при зливних дощах навантаження сягають і 100 куб. м. Сергій Рішко вважає, що це не можна назвати навіть задовільним очищенням.

ВРІЗУВАННЯ У ПРОДУКТОПРОВОДИ

Це теж одне з джерел екологічної небезпеки в нашій області. Так уже сталося, що саме через нашу область пролягли потужні продуктопроводи, якими нафта та газ постачалися у країни Європи. Час від часу зловмисники з метою наживи намагаються зробити врізування у продуктопровід, через що часто стаються виливи нафтопродуктів у грунт. «Рано чи пізно такі дії призводять до аварійних ситуацій. Відбувається вилив нафтопродуктів у грунти, потрапляння їх у меліоративні канали, річки. В таких випадках проблемою займається Державна служба з надзвичайних ситуацій, встановлюється ступінь забруднення. Найважливіше завдання — не допустити потрапляння нафтопродуктів у річки. Адже й Уж, і Латориця впадають у Тису, басейн ріки Дунай, відтак у Європу», — розповідає Сергій Рішко.

НЕСАНКЦІОНОВАНІ ВИРУБУВАННЯ

Ліси вкривають від 54 до 57 % території області. Зрозуміло, що на цінну закарпатську деревину є чимало охочих, відтак Держекоінспекція констатує чимало випадків несанкціонованого вирубування лісів. За минулий рік від подібної діяльності завдано збитків майже на 2,5 мільйона гривень. Цьому питанню приділяється значна увага, розповідає Сергій Рішко: «Треба відзначити, що в нас є державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств, колишня назва — «Агроліси». Вважаю, що в цьому підприємстві невдало організована робота лісової охорони. Тут виявляють найбільше несанкціонованих вирубувань Держекоінспекція, правоохоронні органи. З одного боку, слабка лісова охорона, з іншого — в них є чимало цінних порід деревини, на які є попит. Це теж провокує рубання».

Як відомо, бук має водорегулювальну функцію: в засушливу погоду дерево віддає у грунт вологу, а під час надмірних опадів дерево надмірну вологу «втягує» в себе. Саме тому знищення букових лісів призводить до руйнівних паводків.

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ ЛІСОХІМКОМБІНАТ

Підприємства, побудовані за часів СРСР, сьогодні потребують негайної модернізації в напрямку екології, а то й узагалі цілковитого розформування. Загалом в області припинена й діяльність промисловості, яка дає викиди в атмосферу, поверхневі води. Єдине, що сьогодні ще працює, це Перечинський лісохімкомбінат. Подібні підприємства існували ще й на Свалявщині та у Великому Бичкові. Наразі вони практично ліквідовані.

Перечинський лісохімкомбінат після розпаду СРСР також занепадав. Згодом там змінилося керівництво, яке взяло курс на співпрацю з Держекоінспекцією. Вони прислухаються до зауважень і вкладають істотні кошти в заходи, які з кожним роком зменшують негативний вплив на довкілля, встановлюють фільтри. Сьогодні основним продуктом підприємства є деревне вугілля. «Звичайно, у процесі його випалювання утворюється жижка, на жаль, ще є сморід. Але з іншого боку, лісохімкомбінат наразі є основним бюджетотворним підприємством району. Це 2—3 тисячі робочих місць. Припинити дільність можна, але що далі? Це той випадок, коли потрібно знаходити компроміс, приділяти увагу, щоб тримати ситуацію під контролем», — вважає Сергій Рішко.

МУЖІЇВСЬКИЙ ЗОЛОТОРУДНИК

Міністр екології Олег Проскуряков під час візиту в область відвідав і Мужіївське родовище на Берегівщині. Виробничу діяльність товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали» припинило у 2006 році. Новим власником спеціального дозволу на користування надрами Мужіївського родовища є ТОВ «Карпатська рудна компанія». Щоб зняти проблему окислення та забруднення води речовинами, що містяться в рудних відвалах, компанія вже встановила спеціальні фільтри. Виділяються кошти й для побудови водопроводу в селі, завдяки чому небезпека для питної води буде усунута.

«У такому вигляді, як зараз, золоторудник великої загрози не являє, — переконаний начальник Держекоінспекції. — Він просто існує, роботи не проводяться. Це поліметалеве родовище, де є чимало цінних металів. Тобто своєю діяльністю воно не спричиняє жодної загрози. Відходи, які утворилися внаслідок переробки руди, звалювалися на спеціальний полігон, він тепер називається хвостосховищем. Зрозуміло, що рідина з вмістом металів при появі води через підошву хвостосховища просочується і стікає у меліоративні канави. Так, до певної міри тут є перевищення вмісту металів, це підтверджено. Але сьогодні немає серйозної загрози для людей. До того ж обласна влада постійно добивається вирішення цієї проблеми».

Цілком можливо, що видобування золота на підприємстві відновлять. Хвостосховище по суті є техногенним родовищем корисних копалин. Тобто в цих відвалах міститься ще багато корисних речовин, з яких можна добути метали, пояснили нам у Держекоінспекції. «Те, що рудник має працювати, бути економічно вигідним, а також приносити користь для області, сумнівів не викликає», — резюмував міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков. Хоча головним питанням тут є не так економічна вигода, як здоров’я мешканців, які проживають у цьому регіоні.

ПРЕМІКСИ ТА ПЕСТИЦИДИ

На Закарпатті пестициди зберігалися з часів розпаду СРСР. Пестициди, або хімічні засоби захисту рослин (ХЗЗР), широко використовувалися в Україні до середини 90-х років ХХ ст. Встановлено, що на кожну людину, яка мешкає на території колишнього СРСР, припадає в середньому 28,5 кг використаних ХЗЗР.

У 2011 році у 22 регіонах України провели роботи зі збору, обробки, перевезення та знешкодження непридатних до використання пестицидів і тари від них. На Закарпатті велике очищення тривало у 2011—2012 роках. За цей час повністю вивезені залишки хімічних засобів захисту рослин, тобто те, що залишилося у спадок від колишніх колгоспів.

Несподіваною проблемою стали і завезені в область із Угорщини премікси. Вони тривалий час складувалися на Берегівщині й викликали широкий протестний резонанс. На жаль, майже всі попередні керівники області від цієї проблеми відгороджувалися і тільки зараз при губернаторові Олександрові Ледиді всі отрутохімікати з області вдалося вивезти.

Для того, аби очистити область від отруйних речовин, що загрожували здоров’ю краян та нищили природу, гроші було залучено як із обласного бюджету, так із Державного фонду охорони навколишнього природного середовища. Про це розповів у інтерв’ю газеті «РІО» Олександр Ледида, голова Закарпатської ОДА: «Ми перша область в Україні, з якої було вивезено всі шкідливі речовини: пестициди, гербіциди, премікси. Сьогодні на Закарпатті фактично немає отруйних речовин. Частину відправили на переробку до Німеччини, решту до Польщі. Залишилася лише глина, на якій були ці речовини, і зараз ми вирішуємо, що з нею робити. Зробити наш чарівний край екологічно чистим — це і є один із пріоритетів моєї діяльності, адже за часи незалежної України майже 18 років цим ніхто не займався. Балачок було багато, а люди продовжували труїтися преміксами».

***

ДО ТЕМИ
На Закарпатті все ще бракує екологічно свідомих громадян

«На Закарпатті багато екологічно безпечних місць, де життю і здоров’ю людини ніщо не загрожує, — вважає начальник Держекоінспекції. — Це гірські райони. Там практично відсутня промисловість, немає викидів у атмосферу, немає скидів у поверхневі води. У той же час є ще найбільш небезпечні відходи від нафтопродуктів, хімічного виробництва. Соромно перед Європою, тому що при підвищенні рівня води в річках на берегах накопичується чимало сміття, яке з водою потрапляє і за кордон. Постійно говоримо, що хочемо в Європу, а вони дивляться на це й не розуміють нашого бажання».

Коли йдеться про екологічні проекти зі знешкодження шкідливих речовин чи налагодження безпечної роботи підприємств, відповідальність несе керівництво або держава загалом. Однак дуже часто причина дисбалансу закладена у вчинках окремих людей, аж до елементарного засмічення міських вулиць. «Дуже важлива роз’яснювальна робота серед населення. Люди не хочуть усвідомити, що наслідки від поганого природокористування будуть пожинати самі, їхні діти, внуки», — вважає Сергій Рішко начальник Державної екологічної інспекції в Закарпатській області.

Сучасний аналог суботників, які започатковані в СРСР — екологічні акції з прибирання сміття. 20 квітня 2013 року 100 000 українців зберуться, щоб власноруч прибрати сміття з вулиць своїх міст. Організатор — громадська ініціатива «Зроби Україну чистою!».

Причини екологічного дисбалансу в нас самих. Для чого   руйнувати, а потім витрачати кошти на відновлення того, що безкоштовно дає нам природа.

Наразі в Закарпатті відсутня важка індустрія і немає потужних промислових гігантів. Можливо, через це в нас і не найбільша середня зарплата у країні. Але разом із тим у нас найнижча смертність в Україні й найвища народжуваність. Хіба це не краще?

Наталія Каралкіна