Два охоронці врятували 3-річного малюка, котрий без одягу і взуття вийшов із дому й заблукав у полі.


Що може трапитися з малюком, котрий холодного весняного дня без одягу і взуття заблукав у полі й опинився за чотири кілометри від села? Напевно, врятувати його можуть лише ангели-охоронці. Для 3-річного хлопчика з угорським ім’ям Саболч такими ангелами-охоронцями виявилися двоє міліціонерів. Патрулюючи територію біля нафтопроводу, вони професійним оком помітили, що в полі на великій відстані щось рухається, вирішили з’ясувати, що це, і знайшли маленьку дитину. У тої від холоду вже посиніли ніжки...

«ДИТИНА ПОВОДИЛАСЯ, НАЧЕ ДИКЕ ЗВІРЯТКО, НАМАГАЛАСЯ ВТЕКТИ, ВІДБИВАЛАСЯ, НАВІТЬ ГРУДКУ ГЛИНИ СХОПИЛА...»

Від околиці с. Галоч (Ужгородський район), де сталася ця пригода, тягнуться просторі поля, на яких о цій порі ніхто з селян не з’являється. Саме тут і заблукала дитина. Їй невимовно пощастило, що через поле прокладений нафтопровід «Дружба», територію якого патрулює Державна служба охорони (ДСО). Того дня вахту несли співробітники Мукачівського міжрайонного відділу ДСО Олександр Волков та Іван Маркулин.
— Погода стояла похмура, — розповідає Олександр Волков. — Всього 4—5 градусів вище нуля, майже безперервно йшов дощ, дув пронизливий вітер. Ми з напарником були одягнені в зимову форму. О пів на другу після полудня патрулювали територію нафтопроводу й помітили, що в полі на великій відстані щось рухається. Спочатку подумали, що це заєць чи бродячий пес. Спробували розглянути в бінокль, але не вийшло — видимість була занадто погана. Тоді вирішили підійти ближче. Лише коли наблизилися метрів до ста, побачили, що це маленька дитина. Хлопчик на вигляд 2—3 років був серед поля (до найближчого села Галоч близько чотирьох кілометрів) у одній блузочці з короткими рукавами. На ньому не було ні білизни, ні штанців, ні навіть взуття. Весь перемазаний глиною (поле від дощу перетворилося в суцільну багнюку), він безпорадно ходив кругами, зіщулившись від холоду й притиснувши руки до грудей, а голову — до плеча. Його ноги вже посиніли від переохолодження. Коли ми наблизилися, малюк зупинився й повернув до нас перелякані очі.

— Хлопчику, як ти тут опинився? Де твоя мама? — запитую. — У відповідь почулося дитяче: «У! А!..» Ми підійшли ближче і дитина, немов дике звіря, спробувала відбігти. А коли взяли її на руки, розплакалася, почала відбиватися, навіть грудку глини схопила рукою...

— Ми загорнули дитя в бушлат і понесли до свого командира, — доповнює Іван Маркулин. — Дорогою я намагався заспокоїти його, але малюк майже не перестаючи плакав. Командир, побачивши нашу знахідку, відразу зателефонував у чергову частину міліції й «швидку» допомогу. Оскільки карета «швидкої» в поле приїхати не могла, ми на службовому УАЗику повезли дитину в Галоч. Як тільки сіли в машину із ввімкненим обігрівачем, хлопчик почав сильно тремтіти — таки встиг сильно переохолодитися. Селяни, до яких ми звернулися в центрі села, зразу сказали, що малюк із ромського табору. Його вже почали шукати родичі з сусідами. Незабаром підійшла й мама — молода жінка. Правда, ми не змогли поспілкуватися, оскільки вона глухоніма. Двоє інших її синів говорили тільки по-угорськи, з їхніх слів ми зрозуміли, що батько пішов кудись збирати металобрухт. Невдовзі приїхала міліція й почала з’ясовувати, яким чином хлопчик опинився серед поля. Його самого «швидка» відвезла в лікарню м. Чоп...
У лікарні малюк (як з’ясувалося, його ім’я Саболч Піжу, а вік — три роки) пробув шість днів. На подив, лікарі не виявили в нього ніяких захворювань — навіть застуди.

— Ми діагностували лише незначне загальне переохолодження організму, — каже виконувачка обов’язків головлікаря Чопської лікарні № 1 Наталія Курта. — І надали дитині відповідну допомогу. Через шість днів мама забрала хлопчика додому в задовільному стані.

Про сім’ю хлопчика розповіли в сільраді Галоча. Його мама, 22-річна Діана Піжу — з народження глухоніма. Крім Саболча, котрому недавно виповнилося три роки, вона виховує ще трьох дітей — 4-річного Йосипа, 2-річного Алекса, а також доньку Діану, котрій немає й року. Один із хлопчиків теж від народження глухонімий. У дітей є батько, який постійно проживає з сім’єю, проте офіційно пара у шлюбі не перебуває (таким чином держава виплачує матері-одиначці більше «дитячих» грошей — Авт.).   Батьки давали пояснення з приводу пригоди з сином. За їхніми словами, дорослі того дня пішли за дровами, а дитина непомітно вислизнула з хати й потупцювала в поле. Міліція і соціальні служби зробили батькам попередження й попросили ретельніше стежити за дітьми.

ПИТАННЯ ПРО ПОЗБАВЛЕННЯ ДІАНИ МАТЕРИНСЬКИХ ПРАВ НАВІТЬ НЕ ПОРУШУВАЛОСЯ

Секретар сільради погодилася провести мене до сім’ї Піжу. Ромський табір розташований на околиці Галоча й складається з двох десятків саманних хат. В самому таборі доводиться пробиратися через місиво з глини й сміття, яке налипає на взуття. Хата Піжу — крайня, відразу за нею починається поле. Виглядає вона найбіднішою в таборі, її й хатою важко назвати. Так, одна кімната приблизно 4 на 4 метри, в якій немає навіть передпокою — єдині двері виходять прямо у двір. Заходимо з секретарем всередину й опиняємося в напівтемряві, яку розсіює «лампочка Ілліча», що звисає зі стелі. В ніс ударяє важкий дух, що утворюється з безлічі інгредієнтів незрозумілого походження. В хаті жарко натоплено, по кутках купа дітей, котрі насторожено нас розглядають. Тепло дає саморобна піч із залізної бочки. Судячи з запаху, частина диму залишається всередині. Вдома виявилися мати й четверо дітей. Молода жінка відразу зрозуміла причину нашого візиту, тому ловить одного з малюків, що бігає в майці (це і є Саболч) і наспіх надягає на нього колготки й сандалі. А потім із допомогою активної жестикуляції й вигуків намагається пояснити, як син вийшов із хати й потупцював у поле. Поки ми розглядаємо інтер’єр і звикаємо до півтемряви, приходить 44-річна бабуся дітей, а за нею й батько. З’ясовується, що один із малюків — син не Діани, а її матері (тобто дядько іншим дітям), хоча ні за віком, ні за зовнішнім виглядом майже не відрізняється він них. Частково глухоніма бабуся наближається до мене впритул і виразно угорською мовою (секретар перекладає) починає пояснювати, що її чоловіка посадили у в’язницю за крадіжку, тому їй із маленькою дитиною важко жити. Трохи поговорити про Саболча вдається тільки з батьком, котрий суржиком із угорських, українських та російських слів пояснює, як усе відбулося:
— Ми на дрова піти, а Саболч дома оставайся... І пішов, пішов (махає рукою в бік поля). Потім солдати привезти. Переляканий дуже... Але не захворів, усе нормально. З больниця вчора відпустили... А ми за дровами. Треба тепло, піч, діти...

На виховання чотирьох дітей мати-одиначка отримує величезні гроші, за які в селі можна купити пристойний будинок із усіма вигодами. Чому Піжу так не роблять, питати не наважуюся... Видно, що сім’я задоволена життям і почуває себе цілком щасливо... Через важкий дух у хаті хочеться скоріше надвір, тому ми швидко прощаємося. На вулиці дощ зі снігом, а маленький Саболч вибігає в одній майці й махає мені руками. При його вигляді мене пробирає мороз навіть у зимовій куртці. Стає зрозуміло, чому малюк, протупцювавши в полі кілька кілометрів босий і голий, навіть не застудився.
Працівники сільради запевняють, що всі діти в родині Піжу ніколи не голодують і хоча з гігієною у них, можливо, не все гаразд, живуть у теплі й не хворіють. Тому питання про позбавлення Діани материнських прав навіть не порушувалося. Тим більше, що батьки пообіцяли надалі ретельніше стежити за дітьми.

Вчинок міліціонерів, котрі знайшли і врятували дитину, не залишився без уваги начальства. Олександр Волков та Іван Маркулин за виявлений професіоналізм при виконанні службових обов’язків отримали матеріальне заохочення.

Ярослав Галас