Як ми вже повідомляли, влада Ужгорода нарешті звернула увагу на те, що цигани активно будують халабуди в мікрорайоні Радванка. Більше того, будуються на дамбі й будиночки виходять на проїжджу частину. При цьому жодних дозволів на будівництво в них немає.


Навіть самі лідери ромських організацій (яких у Закарпатті чомусь аж 15) визнають, що на Радванці будуються не лише ужгородські роми, а й ті, які приїжджають зі всієї області. Як тільки влада почала вимагати припинити самовільне будівництво, цигани пригрозили, що можуть розпочати акції протесту. І доволі агресивні, бо, мовляв, втрачати їм нічого.

Влада міста, яка спочатку поставила ультиматум циганам, щоб ті прибрали самі свої самобуди, почала відступати, побоюючись акцій невдоволення циган. А от невдоволення інших ужгородців тим, як останнім часом поводяться цигани, владу чомусь не бентежить.

ЗВІДКИ ВОНИ ВЗЯЛИСЯ?

У Європі тривалий час помилково вважалося, що цигани — вихідці з Єгипту. Англійці навіть прозвали їх «Gypsy» (перекручене від Egyptian), а угорці — «Pharao nйpek» (що в перекладі означає «фараонове плем’я»). Поряд із цією існували й інші, більш екзотичні версії, наприклад, про те, що цигани — вихідці з архіпелагу Занзібар біля берегів Африки. Однак сучасні історики сходяться на тому, що батьківщина циган — Індія. Саме звідти в період з V по X століття ця етнічна група почала свій довгий шлях до Європи.

Врешті-решт, цигани прибули до Візантії, де затрималися надовго. В XI столітті в місцевих джерелах з’являється згадка про секту «атцінгані», членів якої греки вважали єретиками і чаклунами. За однією з версій, це були предки сучасних європейських циган і саме від них пішло їх поширене найменування.

Через кілька століть цигани в пошуках роботи, а можливо, і з якихось інших причин, починають розселятися по території Європи. При цьому місцевим жителям вони розповідають, що вони зовсім не бродяги, а пілігрими. Нібито вони прийняли іслам, а потім вирішили повернутися у християнську віру і Папа Римський послав їх сім років поневірятися, щоб спокутувати гріхи. І європейці їм повірили. Спочатку циган у європейських країнах приймали вельми доброзичливо, їм давали притулок і харчування. Проте потім пройшло сім років, а потім ще сім і в гарну легенду про покарання Папи Римського вже перестали вірити. Тим паче, що серед циган було багато ворожок і магів. До того ж Європа опинилася у глибокій економічній кризі й у підсумку до циган почали ставитися все більш вороже. Вони були неробами, крадіями та обманщиками.

У Європі почали з’являтися перші закони, спрямовані проти бродяжництва, і до XV століття в них уже безпосередньо згадувалися цигани як окрема група. В Англії в XVI столітті за законом належало стратити не тільки циган чоловічої статі, а й усіх «тих, хто водить або водитиме дружбу і знайомство» з ними. У XV—XVIII століттях у німецьких державах циганам відрізали вуха і таврували їх розпеченим залізом, а у Пруссії в 1721 році було вирішено стратити всіх циган старше 18 років. Щоб не потрапити під дію цих законів, кочовий народ вирушив у Східну Європу, де ставлення до циган було м’якше. Таким чином цигани добралися і в наші краї.

У добу Просвітництва була зроблена спроба інтегрувати ромів у суспільство. Так, австрійська імператриця Марія Терезія у XVIII столітті заборонила використання слова «цигани» і ухвалила, щоб діти «нових поселенців» або «нових угорців» (як їх тепер називали) відправлялися в сім’ї селян або буржуазії. Її син Йосиф II пішов ще далі, заборонивши використання циганської мови. У результаті цих заходів чимало ромів, дійсно, припинили кочовий спосіб життя і асимілювалися. Але гени брали своє. Цигани не мали наміру працювати і від крадіжок також не відмовлялися.

Все це призвело до того, що у XX столітті циганам довелося стикнутися зі справжнім геноцидом. У Німеччині нацисти відразу визнали їх «расово чужим» елементом. У середині 1930-х років німецьких циган почали масово стерилізувати. Вважалося, що це буде найбільш гуманним способом вирішення їхньої «проблеми»: щоб через 50—70 років цей народ повністю вимер. Історики по-різному оцінюють число циган, які загинули внаслідок геноциду. За даними Меморіального музею Голокосту у Вашингтоні, жертвами стали від 220 до 500 тисяч осіб.

Після війни циган почали вважати «жертвами геноциду» й уряди багатьох країн приймали лояльні закони по відношенню до циган. На початок XXI століття чисельність циган у Європі становить, за найпоширенішими оцінками, близько чотирьох мільйонів осіб. Проте точне їх число встановити досить складно, тому що цигани вважають за краще не вказувати свою етнічну приналежність під час проведення переписів.

Після того як у 2007 році Румунія вступила в Європейський Союз, багато місцевих циган у пошуках кращого життя виїхали у Францію, Німеччину, Італію та інші місця. Лояльні європейські закони циганам дуже підходили. Однак згодом Європа зрозуміла, що зробила помилку.

Число циган, що проживають у Боснії й Герцеговині, оцінюється в 30—80 тисяч при населенні близько 4 мільйони осіб. При цьому в країні прийняли закон, яким циганам   забороняється брати участь у політичному житті.

Французький президент Ніколя Саркозі з 2009 року почав проводити жорстку політику депортацій румунських і болгарських циган на батьківщину. Тільки за один рік були виселені близько 10 тисяч осіб, які не працювали і не мали дозволу на проживання у Франції. Безліч циганських таборів на території країни було зруйновано. За ці дії влада Франції зазнала критики чиновників Євросоюзу, які вказували на те, що мова йде про громадян ЄС.

У Болгарії влада також нарешті вирішила рішуче боротися проти самовілля циган і почала руйнувати самовільно збудовані будинки, що викликало гнівну критику Євросоюзу, однак населення країни дії влади підтримало.

Про силу антициганських настроїв у Румунії говорить те, що нещодавно в Інтернеті почався збір підписів за перейменування країни в Дакію. Ті, що підписали петицію, висловлюються за те, щоб назва країни (по-англійськи Romania) не асоціювалася з ромами.

ЧИ ХОЧУТЬ НАШІ ЦИГАНИ ЖИТИ ТАК, ЯК УСІ?

Численні громадські організації закликають населення допомогти циганам інтегруватися в суспільство. Тобто зробити все так, щоб циганам жилося з нами комфортно. Ці численні організації щедро фінансуються різними фондами. Найбільший із них в Україні — Фонд Сороса «Відродження». Однак лідери громадських циганських організацій дійсно добре живуть за рахунок фондів, а от самі цигани інтегруватися в суспільство не поспішають.

Достатньо просто відповісти на кілька запитань. Хто забороняє циганам отримувати освіту? Ніхто, але чи багато ви знаєте циган, які віддають своїх дітей у школу? Малі циганчата зграйками бігають центром Ужгорода, випрошуючи якісь гроші. Більше того, якщо отримують відмову, то починають поводитися агресивно.

Або ще одне питання: а чому цигани біля своїх будинків не садять городину? Ну ясно, що для того, щоб щось виросло, потрібно багато попрацювати, а кому воно треба…

Влада в намаганні якось покращити демографічну ситуацію підняла грошову допомогу на народження дітей. Деякі цигани почали на цьому робити бізнес. Тільки задумайтеся: кожні п’яті пологи в Закарпатті — циганські. Більше того, зросла кількість пологів у неповнолітніх дівчаток. Як тільки деякі дівчатка досягають статевої зрілості, відразу вагітніють. Причому у шлюб їм вступати не потрібно, бо матері-одиначки отримують ще й додаткові пільги від держави. І така малолітня народжуваність вже має системний характер і, швидше за все, поставлена на конвеєр. От тільки не зрозуміло, куди дивляться правоохоронні органи. Невже в них не виникають питання, чи за своєю волею 12-річні дівчатка стають матерями. І якими будуть ці діти від таких матерів?

До речі, в Румунії проживає «імператор усіх циган», «король циган» і «міжнародний король усіх циган» Флорін Чоаба, який прославився у 2003 році, уклавши шлюб за народними звичаями між своєю 12-річною дочкою та 15-річним юнаком. Згодом, коли на нього обрушився вал критики, він визнав свою неправоту і пообіцяв боротися з циганською традицією ранніх шлюбів. Чому наші циганські лідери з цим не борються? Наші циганські лідери живуть у добротних будинках, їздять на дорогих автомобілях, проїдаючи грантові гроші, а коли мова йде про те, що вони роблять для інтеграції циган у суспільство, лише розводять руками. Мовляв, ми нічого зробити не можемо.

А тим часом мешканці Ужгорода вже жорстко просять владу навести лад із циганами. В парку «Підзамковий» вже просто неможливо відпочивати, а в центрі міста не можна спокійно попити кави. Хіба міліції не відомо, хто краде водостічні решітки та каналізаційні люки? Чому би самій міліції не оприлюднити, скільки відсотків крадіжок і злочинів скоюють саме роми? А тепер уявіть собі, що офіційна цифра кількості циган у Закарпатті 14 тисяч, однак самі циганські лідери визнають, що їх щонайменше 50 тисяч. А якщо зараз кожні п’яті пологи циганські, то вже через короткий час ця цифра сягне 200 тисяч. І навряд чи багато з них стануть корисними для суспільства, влаштувавшись на роботу або почавши вирощувати картоплю.

ЯК ПОВОДИТЬСЯ ВЛАДА?

І ще. Хтось вважає, що якщо циганча плюнуло вам у каву чи обличчя, то це дитячі пустощі? Так от, із усієї кількості хворих на туберкульоз — 15 % роми, а серед дітей — 60 % ромські діти. Або таке. Спробуйте самі щось самовільно без відповідних дозволів   побудувати в цьому місті й подивитеся, як швидко з вами розправиться влада вкупі з правоохоронцями. А тепер простежте, чи дійсно наша влада зможе стримати потік самобудів від циган. І взагалі запитайте у влади, чи здатна вона хоча би взяти на контроль, хто там будується, що це за люди, звідки вони, чи є в них паспорти і прописка?

Влада однозначно повинна діяти рішучіше і тоді отримає підтримку населення. Влада повинна повпливати на голів ромських організацій, щоб ці у свою чергу почали перейматися не тим, як собі в хаті поміняти вікна за грантові гроші, а як збудувати клуб для дозвілля ромів, як організувати   їх на якусь громадську оплачувану роботу, адже ж є роми, які при ЖРЕРах принаймні підмітають вулиці. Влада разом із лідерами ромських громадських організацій повинні пояснити ромам, що діти повинна ходити до школи, щоб здобути освіту, бо без освіти важко потім отримати якусь роботу. Влада не повинна боятися непопулярних заходів у тому плані, бо буде діяти на підставі законів. Просто не треба боятися.

Наталія Ігнаці