За знехтувані за життя картини Т. Костки Чонтварі нині колекціонери не шкодують і сотні тисяч євро.

Художник-самоук, художник-дивак, художник наївного мистецтва, художник «сонячного шляху», художник, якого важко окреслити у якийсь стиль мистецтва, художник без послідовників, художник-одинак, угорський Ван Гог — цей перелік далеко не повний і стосується угорського митця кінця ХІХ — початку ХХ століття Тиводара Костки Чонтварі. Нині його картини вартують чималих грошей. До прикладу, на аукціоні у 2006 році картина Чонтварі «Зустріч коханців» (1902 р.) була продана у приватну колекцію за 800 тис. євро, тим самим побивши рекорд картини Мункачі й перехопивши пальму першості серед найдорожчих художників Угорщини. До речі, у березні минулого року саме цю роботу художника було викрадено із приватної колекції разом із ще кількома полотнами інших авторів.

КАРТИНАМИ ЧОНТВАРІ ЛЮДИ НАКРИВАЛИ ВОЗИ, БО ВОНИ НЕ ПРОПУСКАЛИ ВОЛОГУ

Основна творча спадщина Чонтварі, яку вдалося зберегти і передати через десятки років у музей, нині зберігається у Печі та Будапешті у Національній галереї. У деяких джерелах зазначається, що близько 25 робіт досі перебуває у приватних колекціях. А загалом після смерті художника його родичі розпродали полотна за мізерні гроші як сировину. Більшість картин люди купували, щоб накрити ними свої вози. Адже полотна були дуже громіздкими, вкриті товстим шаром масляних фарб, тож не пропускали вологу всередину воза під час дощу. До пензля Чонтварі зараховують понад 100 полотен та 25 малюнків.

Ймення Чонтварі відоме серед мистецтвознавців, хоча, попри визнану на сьогодні його геніальність як художника у світовій історії, через локальність, згадується він рідко. Чонтварі народився в один рік із Ван Гогом і так само, як і він, не був сприйнятим за життя. Перші полотна Чонтварі почав малювати, коли Ван Гог помер. Після містичного видіння, в якому Тиводар почув слова, що змусили його змінити своє життя: «Ти станеш найкращим у світі художником сонячного шляху, кращим за Рафаеля!», майбутній угорський художник витратив чимало часу на підготовку, щоб одного прекрасного дня покинути всі справи, якими займався протягом життя, і у 41 рік розпочати малювати.

У АВТОБІОГРАФІЇ ХУДОЖНИКА ЙДЕТЬСЯ ПРО ДИТЯЧІ РОКИ В УЖГОРОДІ ТА СЕРЕДНЬОМУ

Нещодавно представники ужгородського неформального формування UNgANG, до якого входять митці, історики, краєзнавці, журналісти, зокрема скульптор Михайло Колодко, кондитер і шоколадьє Валентин Штефаньо, журналіст Олександр Попович, повернулися з поїздки, організованої Генеральним консульством Угорщини в Ужгороді. Основна мета подорожі — повернення забутих імен ужгородцям та відродження пам’яті Чонтварі. І якщо з містом, де зберігається одна з найбільших експозицій Тиводара Костки Чонтварі, Печ художника нічого не пов’язувало, невідомо навіть, чи бував він за життя у цих краях, то з Ужгородом та селищем Середнє, що на Ужгородщині, дещо спільне таки є. Завершуючи думку про музей Чонтварі у Печі, тут його відкрили у 1973 році до 120-ї річниці з дня народження художника, бо саме в цьому місті жив великий поціновувач творчості угорського Ван Гога та колекціонер, який в майбутньому і став директором музею. А щодо нашого міста та селища Середнє, то ще хлопчиком Тиводар Костка (прізвище Чонтварі художник узяв собі дещо пізніше) у 1860-х роках жив і навчався кілька років в ужгородській школі. І його коріння було місцеве, адже мати Тиводара була родом із Середнього, про що він згадує у своїй автобіографії. У тій самій автобіографії Чонтварі навіть описує, як влітку купався в Ужі, як проводив зимові канікули, які предмети любив у школі. Переїхавши з Середнього у Кішсебен, майбутній художник ніколи більше не повертався у місця, де, можливо, закладалися його перші світоглядні позиції.

Захоплений творчістю Чонтварі, ідейний натхненник подорожі, а також один із головних ентузіастів неформального об’єднання UNgANG Михайло Колодко розповів про свої враження та про те, як саме виникло це захоплення. «Те, що був такий крутий художник, я знав ще зі студентських років, бо жив у гуртожитку з художниками і там вперше у Львові побачив його роботи у каталозі й почув перші розповіді про нього від своїх співмешканців по гуртожитку. До того я нічого не чув про нього і після того теж мало що чув. В історії мистецтва про нього дуже рідко і дуже стисло згадується, його картини є лише в Угорщині. А вже зовсім недавно, коли був завершений проект зі створення пам’ятника Рошковичу, я поділився з істориком Йосипом Кобалем своїми планами, в яких йшлося про подальше бажання відшуковувати та розкручувати імена митців, які так чи інакше були пов’язані з Закарпаттям. Підкріплюючи свої слова прізвищами, я назвав і вихідця з Мукачева, угорського художника Мігая Мункачі. Але, на моє здивування, Кобаль не дуже активно відреагував на це і лише спитав: «А чому Мункачі?» Я, розгубившись, запитав у відповідь: «Ну, а хто ще?» А він каже, ну, наприклад, Чонтварі. Тоді Йосип дуже спокійним голосом, ніби про це знають усі, відкрив мені очі на те, що Чонтварі жив у Середньому, а в Ужгороді вчився. Тоді моєму здивуванню не було меж, як так, я чіпляюся за Мункачі, бо він із Мукачева, а тут є Чонтварі, який навчався в Ужгороді й жив у Середньому!», — захоплено розповідає Михайло Колодко, гортаючи, принесений на зустріч каталог Тиводара Костки Чонтварі. Знайшовши фотографію у каталозі Тиводара і його матері, Михайло зазначає: «Є фотографії Чонтварі, його родини, матері, але чомусь у каталогах жодна титульна сторінка не оформлена його портретом, в більшості випадках використовують його автопортрет. Хоча фото більш конкретно передає особистість, хто розуміється у типах обличчя, одразу побачить той шалений, навіть трохи божевільний погляд, який успадкував від матері. Його гострі риси обличчя, в дечому нагадують мені Ван Гога. Фото дуже розповідне. Про батька відомо, що він був аптекарем, любив мисливство, а про матір лише те, що вона виховувала синів. Може, вона і вбила синові в голову таке, з чим йому просто нереально було жити. У багатьох художників дуже сильний зв’язок був із матерями. До прикладу, у Енді Воргола».

ВІРА ЧОНТВАРІ У ВЛАСНУ ГЕНІАЛЬНІСТЬ НЕ ПОЛИШАЛА ЙОГО ДО СМЕРТІ

На думку Михайла Колодка, справжні художники-генії випереджають свій час: «Мункачі, до прикладу, не випереджав його, він більше займався академізмом і дуже якісно робив свою роботу, а Чонтварі якраз випереджав свій час». Тому за життя його ніхто не сприймав, вважаючи, що він душевнохворий.

«Після видіння, яке стало для майбутнього художника доленосним, він пішов учитися, спочатку в одну академію, потім у іншу, зрозумівши, що школа дає йому лише визначені рамки для творчості, він це все кинув, — веде далі М. Колодко. — Ріст Чонтварі як художника був надзвичайно швидким і динамічним, після академій, які він покинув, аптекар у минулому просто вийшов у природу і малював її. Саме тому мені хочеться вірити і хочеться прив’язувати той факт, що наша земля, де він провів юні роки, вплинула на нього як на художника. Він ріс і бачив красу природи, можливо, вона десь і заклалася в його свідомості».  

Чонтварі сам називав себе художником «сонячного шляху», таке словосполучення він почув під час видіння і таким словосполученням характеризував тих, хто малює на природі. «Всі ці великі полотна, які можна побачити у музеї — це пленерна творчість, він не малював у майстерні. Видно, що ранні роботи більше були спрямовані на передавання живих об’єктів — олені, соколи, метелики... Потім, імовірно, він поклав перед собою вищу планку, складнішу — передати людські характери, типи. Ще одне завдання — розміри — від маленьких до більших. Чим більше Чонтварі поринав у творчість, тим більші формати він вибирав. У Печі ми бачили картину розміром 4 на 7 метрів, але в Національній галереї Будапешта є ще більше полотно. Йому бракувало місця, не вистачало людських засобів, щоб передати свій внутрішній стан. Це видно і за кольорами. Дикі кольори до нього ніхто не використовував. Він прагнув цим передати крик своєї душі. Коли вже розміри полотен просто неможливо було збільшувати, бо вони були не транспортабельні, він це все кинув. Ніхто його не сприймав. Те, що він намагався прокричати у своїх творах, мало кого цікавило. Останні роки митець почав писати філософські трактати», — розповідає Михайло. Віра Тиводара Костки Чонтварі у слова щодо власної геніальністі, почуті під час першого видіння у 27-річному віці, не давали йому спокою до самої смерті. Назви філософських трактатів є тому підтвердження, до прикладу, «Геній. Хто може і хто не може бути генієм».

За життя у художника було три виставки — дві у Будапешті й одна в Парижі. Однак бажаного визнання Чонтварі не дістав, виставивши свої роботи на загальний осуд. Більше того, у передчутті смерті художник хотів передати своє творче надбання у власність музею в Будапешті. Однак йому відмовили, обгрунтувавши свою відмову відсутністю будь-якої цінності у представлених роботах. Та склалося так, що після смерті Чонтварі, під час розпродажу, який влаштували родичі, картини придбав угорський архітектор Гедеон Герлоці, його, власне, і вважають рятівником творчої спадщини угорського Ван Гога.

Цікавим є ще один факт. Перед музеєм у Печі встановлений бронзовий пам’ятник Чонтварі. Однак це лише копія оригіналу пам’ятника, який встановлений на кладовищі у Будапешті, що вказує лише на те, що похований художник-геній був там. Річ у тім, що через 50 років після смерті Чонтварі ніхто з родичів не вніс додаткової плати, аби в подальшому доглядали за могилою Чонтварі, тож тіло митця було перепоховане у загальну могилу. Де перепоховали Чонтварі — невідомо.

ХУДОЖНИК-САМОУК, ШИЗОФРЕНІК ЧИ ШАМАН?

Чонтварі, на переконання ужгородського скульптора, не йшов на компроміси зі світом. «Він не схожий ні на кого. Чонтварі це більше, ніж живопис. Феномен цього художника насправді дуже складний. Картини Костки Чонтварі можна розглядати тижнями і щоразу бачити для себе щось нове. Я зрозумів, що відтворення тих місць, які він малював, дуже реалістичні в нереалістичному стилі, потужно переданий дух місця. Плюс він додає у свої роботи життя, які фотографією ніколи не вдасться передати. І це при тому, що в нього не було академічних навиків усе це передати», — зі здивуванням розповідає М. Колодко.

«Перебуваючи у музеї годину, важко осягнути, що він хотів, та я на це навіть не сподівався. Я відчув те, що хотів відчути біля великих полотен, вони мене вражали своїм масштабом. Містичність у роботах Чонтварі я переконаний є. Більше того, деякі професори з живопису стверджують, що Чонтварі взагалі був шаманом, бо вже дуже велика частка містичності є в його роботах, — ділиться своїми враженнями Михайло Колодко. — Особисто мене захоплюють його кольори, надзвичайно дикі й яскраві. Крім того, його роботи це як окремо існуючі незалежні ні від чого частини, які він склав в одне, і тим самим створив загальну довершеність тих місць, які малював. Деякі його полотна можуть переказати життя епохи. В одній роботі він намагався, до прикладу, передати небо у різних погодних станах, коли буря, коли сонце, вранці, ввечері, вночі, все в одному. Так само і життя людей, намагався передати не конкретне життя особи, а цілого покоління. Думаю, що кожен художник може знайти у Чонтварі свого вчителя. Хоча він по суті не вчився, а лише сам, мандруючи і пізнаючи світ, через власну призму і те, що міг побачити та відчути, втілював у своїх картинах».

ЗАКАРПАТСЬКА ЗЕМЛЯ БАГАТА НА ГЕНІЇВ, МОЖЛИВО, ОДИН ІЗ НИХ УЖЕ СЕРЕД НАС

Підсумовуючи побачене у поїздці, Михайло Колодко зазначив: «Те, що я побачив і крізь себе пропустив — виллється у моїй скульптурі, можливо, навіть не у скульптурі Чонтварі. Просто моє світобачення під впливом Чонтварі якось деформується, зміниться. А загалом я хотів би на прикладі цього художника-самоука показати, що на цій землі можуть народитися генії, і треба бути готовим до того, що сьогодні або завтра, або вчора цей маленький талант народився і треба його знайти і достойно виховати, або відправити туди, де він зможе вивчитися. Це стосується і Бартока, який жив у Виноградові, і Чонтварі, і Мункачі, і багато інших. Я хотів би підкреслити унікальність нашої землі. Ми маємо чимало великих імен і цими прикладами маємо виховувати наших земляків. Потрібно цінувати і берегти цей мистецький дух. І творити під його впливом».

До речі, проект неформального об’єднання UNgANG — повернення забутих імен ужгородцям та відродження пам’яті Чонтварі, є досить масштабним і включає різні форми. Стартував він задовго до поїздки у Печ і отримав назву «Czontvary Spiritual Content». Як розповів журналіст Олександр Попович, цей мистецький проект включає «товари для духовного розвитку», серед яких завдяки кондитеру Валентину Штефаньо у лімітованій кількості були випущені антидепресивні цукерки, планує кондитер створити і тістечко під назвою «Csontvary Spiritual Cake» з унікальним смаком. А художник Марсель Онисько розробив спеціально під цей проект афіші.   Представники UNgANG наголошують, проект лише набирає обертів, тому попереду ще багато цікавого, нового та смачного.

Авторка матеріалу висловлює окрему вдячність Генеральному консульству Угорщини в Ужгороді та представникам неформального об’єднання   UNgANG за можливість взяти участь у поїздці.

Людмила Федоришина, Ужгород—Печ—Ужгород