Дайте шанс на майбутнє
Хлопець, який майже не знає своїх батьків, шукає підтримку небайдужих.
Нік Присяжнюк — не місцевий, він росіянин. Його доля склалася занадто неймовірно, щоб спокійно слухати трагічну розповідь. У хлопця не було того, що ми звикли називати нормальним дитинством — мати не виявляла до нього особливої прихильності, а батька він ніколи не знав.
Мама Ніка була колись відомою спортсменкою, часто їздила за кордон, сина народила теж не в Росії. У неї не склалося особисте життя, син був їй не потрібен, тож вона не надто тішила його увагою та материнським піклуванням. Постійні крики, навіть побої, знущання від єдиної рідної людини, мами, зробили хлопця замкненим у собі.
Зараз він приємний і симпатичний юнак. Говорить відверто і навіть посміхається, тільки враження таке, ніби він робити цього не звик. Посмішка не змінює сумного та трохи тривожного виразу обличчя, очі недовірливо примружені.
Проблеми з грошима були в сім’ї звичайним явищем. Щоб хоч трохи покращити ситуацію, Нік шукав якийсь підробіток, та коли приносив гроші, мама забирала їх у нього, навіть не дякуючи. Підлітком він займався легкою атлетикою, робив при цьому успіхи. Та мати вигнала його з дому і зі спортом довелося покінчити. «Одного разу я повернувся додому з тренування. Мама чомусь була дуже сердитою. Вона спитала, чому я взагалі тут, сказала, щоб я більше не приходив, що я для неї лише тягар, і відібрала ключі від квартири. Податися було нікуди, тож я пішов до подруги, яка вже виручала мене раніше — виганяла мама не вперше. Я думав, вона перестане сердитися і я зможу повернутися…»
Кілька місяців Нік жив у подруги, батьки якої ставилися до нього доволі приязно, але згодом зрозумів, що додому вже не повернеться. Подався у притулок. Психіка була порушена — з хлопцем довгі місяці працювали психологи, щоб повернути йому правильне уявлення про стосунки дітей і матерів. «Коли я ще маленьким хлопчиком гуляв із мамою, вона часто гнівалася, кричала на мене просто посеред вулиці, без вагань могла сильно вдарити. Я потім зривався, коли бачив у інших мам в очах любов до своїх дітей, їхню ніжність, я завжди думав над тим, чому в мене так бути не могло». По закінченні середньої школи виникло питання про продовження навчання, але тут почали з’являтися проблеми. У хлопця, як виявилося, не було ні свідоцтва про народження, ні прописки – його ніби не існувало.
Запити з притулку дали результат. Народився Нік у Молдові, а прописаний тут, на Закарпатті. Довелося чекати повноліття. Фактично хлопця просто вислали сюди, без його бажання, позаяк там він уже залишатися не міг.
Нік живе в Ужгороді з квітня. Каже, що вже встиг полюбити це місто, але все ще сумує за своїм рідним, де залишилися всі, хто був йому дорогий. Про ужгородців висловлюється неоднозначно, каже, що люди, як і будь-де, є і хороші, і не дуже. Наразі юнак вступив до училища, отримує стипендію і все ж шукає роботу. Йому дуже непросто вижити тут, у ще не вивченому середовищі, де нема тих, хто про нього міг би попіклуватися. Не будьте байдужими — якщо маєте можливість, допоможіть.
Номер картки «Приватбанку», куди можна перераховувати кошти: 4405 8858 2556 8345
Катерина Галас та Наталія Шандра, студентки відділення журналістики УжНУ
Коментарі :
Додати коментар