«Благословлю тебе, щоб аж до скону твого
Доніс ти серце чисте
й щиру душу…»
Іван Франко

На своєму досить довгому й складному життєвому шляху я зустрічала немало цікавих людей. Якщо не рахувати свою Матір, яка була для мене всім, вони, безперечно, вплинули тою чи іншою мірою на мій світогляд, моє життя. Проте була в моєму житті людина, Людина з великої літери, яка залишила вагомий слід щодо впливу, значимості, не сумніваюся — не тільки в моєму житті, а й у долі багатьох людей. Це була Марія Теодорівна Ажнюк (уроджена Кирчів), якій 15 вересня цього року виповнилося би 80 років. Півроку вона не дожила до свого ювілею.

Я була на третьому курсі іноземного відділення філфаку УжДУ, коли до нас прийшла нова молода викладачка з усміхненими добрими мудрими очима, з пишним, майже кучерявим білим волоссям. Ми були дуже здивовані, що вона вже заміжня і має двох синочків. До речі, обидва — вчені з іменами (старший Богдан — доктор філологічних наук, молодший Юрій — доктор фізичних наук).

Марія Теодорівна була чудовим педагогом, тонким психологом. Своїм ставленням до роботи, до виконання своїх обов’язків вона подавала приклад для наслідування. Пам’ятаю, як одного разу, ще й іншим разом нам зійшло з рук поверхневе «халтурне» виконання домашнього завдання з англійської мови. Марія Теодорівна, виявивши це, проілюструвала свій варіант виконання цього завдання. Ми булі вражені обсягом праці, який вона виконала, маючи сім’ю. Ми були присоромлені. Її працелюбство, працездатність не просто вражали, а й надихали нас. Їй не треба було особливо моралізувати. Їй тільки варто було сказати мені, пам’ятаю, фразу англійською з певною інтонацією: «If I were you» («Якби я була на вашому місці…»), і цього було достатньо. Вона володіла словом… І не тільки в навчанні практичної англійської мови. Навчаючи теорії й практиці перекладу, читаючи курс стилістики, Марія Теодорівна прищеплювала й розвивала чуття слова, мови. Ця людина вміла не тільки вчити, навчати й, зрештою, повчати за необхідності чи потреби.

Вона була великою розрадою в різних ситуаціях чи при певних обставинах для різних людей. Вона вміла підтримати людину в тяжку хвилину. Була чудовим слухачем, оповідачем, співрозмовником. Ніколи не підводила. Справедлива, й тому, напевно, полонила багатьох людей. У неї була справжня й надійна подруга Урсула Романівна Голик, яка продовжує навчати молоде покоління. А підлабузників вона зневажала так само, як і не приймала неправду, нещирість. У неї є багато послідовників. Може, і не всім подобалася принциповість Марія Теодорівни, але хотіла та людина чи ні, проте не могла залишатися байдужою. Я це спостерігала і протягом навчання в університеті, і працюючи викладачем, і в іншому соціумі.

Вона мала глибоке розуміння сутності людини. Шанувала людину, навіть якщо вона й хибувала в чомусь. Вона намагалася підказати людині, але так, щоб не вразити її, її гідності. Вона любила людей, бо була істинною, щирою християнкою. Людиною від Бога. Була скромною, ставала в тінь, щоб не затуляти когось. Була толерантною, старалася не нав’язувати свою думку, хоча завжди її мала. Будучи принциповою, вона обережно підбирала слова й могла вплинути на людину в делікатний спосіб, логічно. Марія Теодорівна була надзвичайно мудра жінка. Впродовж усього життя я не просто бачила перед собою ідеальну людину — вона була для мене ідеалом у всьому: і як викладач, і як учитель, і як просвітитель, і як колега. Таке враження, що в ній втілилися всі людські чесноти й дари Божі. Своєю поведінкою, ставленням до життя, людей вона нагадувала мені мою маму. І роду вона була гарного. Так сталося, що я мала честь знати її батьків, а з сестрою Ольгою Теодорівною працювала деякий час в Інституті вдосконалення вчителів. Була в її рідному Корчині, що на Львівщині. І вдома часто бувала.

У її невеличкій квартирі на проспекті Свободи знаходилося місце всім. Марія Теодорівна була сама гостинність. Портрети Т. Шевченка й І. Франка були обрамлені традиційно вишиваними рушниками. Для нас із однокурсницею Вірою Шкобою-Сімех було традицією приходити до Марія Теодорівни на дні народження. Її гарні стосунки з чоловіком, також викладачем УжНУ, з дітьми, з сестрами, братами (старший Роман — відомий учений) радували душу. Людина тішилася, що можуть бути такі теплі родинні стосунки. А як вони співали!..

Я мала можливість насолоджуватися не тільки в родинному колі. Марія Теодорівна була в мене на весіллі. Я ж була першою дружкою на весіллі в сестри Марії Теодорівни Ірини, на весіллі в сина Юрія у Самборі. Я була свідком блискучого захисту кандидатської дисертації Марії Теодорівни, присвяченої англомовній Шевченкіані. Марія Теодорівна знала особисто й підтримувала творчі стосунки з провідними вченими, перекладачами творів Шевченка, як-от Віктор Коптилов, Ілько Корунець, Роксолана Зорівчак тощо. Й коли ми зустрічалися, вона — як керівник, а я як рецензент дипломних робіт студентів РГФ, для мене ці зустрічі були святом. Я багато в чому збагачувалася не тільки у фаховому відношенні, а й у загальному розвитку.

Марія Теодорівна була просвітителем. Крім того, вона володі­ла багатющою інформацією щодо видатних діячів мистецтва, лінгвістики, літературознавства, перекладознавства тощо. Вона відкрила для мене світ Краси. Її любов до краси, до краси слова, думки, до поезії, до української пісні просто вражали, захоплювали, надихали.

Вірші Шевченка та їх англійські переклади вона читала напам’ять. То треба було бачити, як її очі ви­промінювали світло, коли вона говорила про красу природи, красу душі, гарні стосунки між людьми. Пам’ятаю дивовижний, захоплений вираз її обличчя, коли вона характеризувала образ із «Саги про Форсайтів»… Через ту характеристику людина могла відчути її захоплення тим образом. І людина не могла залишатися байдужою до тої Ірен, до її долі.

Мені пощастило з моїми вчителями. Я дякую Богові, що в мене була така Учителька. Гідна. Патріотка. Національно свідома дочка України. І необов’язково, щоб учень переріс свого Вчителя. Проте хвала і вічна слава вчителеві, який по-щирому, по-справжньому сіяв добре, розумне і вічне…

Марія Шевкун-Рейпаш, старший викладач факультету романо-германської філології